130 років від дня народження епідеміолога, академіка АМН СРСР, доктора медицини, професора Льва Васильовича Громашевського (1887-1980)
Лікар-епідеміолог, доктор медицини (1914), доктор соцціальної медицини (1925, без захисту дисертації), професор (1925), академік АМН СРСР (1944), заслужений діяч науки УРСР (1957). Закінчив Новоросійський університет в Одесі (1912). Від 1913 р. працював лікарем. Від 1918 – завідувач Одеської дезінфекційної станції. Один з організаторів (1920) і завідувач (1923-1928) кафедри епідеміології, водночас – ректор (1923-1927) Одеського медичного інституту. У 1923 р. розробив програму викладання епідеміології, обстоював її як самостійну науку. Заснував та очолював кафедру епідеміології Дніпропетровського медичного інституту (1928-1930) та Центрального інституту удосконалення лікарів (м. Москва, 1931-1948); водночас – директор Санітарно-бактеріологічного інституту (м. Дніпропетровськ, 1928-1931), засновник і директор Центрального інституту епідеміології та мікробіології (м. Москва, 1931-1948). Під час 2-ї світової війни – військовий лікар. Засновник і директор (1948-1951) Київського інституту інфекційних хвороб, заступник директора з наук. роботи (1953-1980) Київського інституту епідеміології, мікробіології та паразитології (нині об’єднані в Інститут епідеміології та інфекційних хвороб АМНУ); водночас – завідувач кафедри епідеміології Київського медичного інституту (1948-1962). Голова Республіканського та Київського товариств епідеміологів, мікробіологів та інфекціоністів (1948-1980). Головний редактор “Журнала микробиологии, эпидемиологии и иммунобиологии” (1931-1948). Брав участь в організації ВООЗ (1946).
Один із засновників фундаментальної епідеміології. Обґрунтував теорію епідемічного процесу, сформулював закони епідеміології, розробив вчення про механізм передачі збудників інфекційних хвороб, описав загальні принципи раціональної боротьби з інфекційними хворобами та ліквідації окремих з них, визначив епідеміологію та напрями профілактики грипу, висипного тифу, поліомієліту, дифтерії, кору, вірусних гепатитів, холери тощо.
Наукові праці: “Техника и здравоохранение” (1922); “За пять лет: Отчетный сборник дезинфекционной станции (дезкамеры) Одесского губздравотдела за 1918-1922 гг” (1923); “Опыт массовой гельминтологической работы в Одессе” (1930); “От обороны к нападению” (1931); “Основи сучасної практичної дезінфекції” (1931); “Общая эпидемиология” (1939, 1941, 1942, 1949, 1965); “Частная эпидемиология” (1947); “Принципы классификации инфекционных болезней” (1947); “Механизмы передачи инфекции” (1958); “Общая эпидемиология” (1965); “Современное состояние проблемы эпидемиологии дизентерии и основные меры борьбы с ней” (1974); “Що треба знати про інфекції” (1976).