Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
165 років від дня народження гігієніста, епідеміолога, доктора медицини, професора, академіка АН УРСР Овксентія Васильовича Корчак–Чепурківського (1857-1947)
Гігієніст, епідеміолог, доктор медицини (1898), професор (1918), академік АН УРСР (1921; 1928-1934 – секретар Президії). Навчався в Університеті св. Володимира в Києві (від 1877), звідки був відрахований за участь у студентських заворушеннях. Закінчив Харківський університет (1883). Працював земським санітарним лікарем у Полтавській і Херсонській губерніях. 1891-1897 очолював санітарне бюро Бессарабського губернського земства в Кишиневі, де запровадив медичну звітність. Згодом – завідувач санітарного відділу Київської міської управи, 1907 був звільнений з посади через “неблагонадійність”. Водночас від 1903 – в Київському медичному інституті: засновник і завідувач кафедри загальної і соціальної гігієни (1918-1923), організатор і декан медичного факультету (1921-1922); від 1921 – засновник і завідувач кафедри народного здоров’я та соціальної медицини (згодом санітарії та гігієни) АН УСРР, реорганізованої 1934 в Інститут демографії та санітарної статистики АН УРСР, де 1934-1938 керував санітарно-статистичним відділом; був консультантом Інституту клінічної фізіології АН УРСР (1938-1941; усі – Київ). Очолював санітарний департамент Міністерства народного здоров’я й опікування Української Держави (1918), а також Міністерство (1919). Співорганізатор Всеукраїнської спілки лікарів (1917).
Брав участь у виданні першого на Наддніпрянщині українського науково-медичного часопису “Українські медичні вісті”, в діяльності медичної секції ВУАН, Російського товариства лікарів у пам’ять М. Пирогова; займався санітарно-просвітницькою роботою в Київському товаристві народної грамотності, читав лекції про інфекційні хвороби, влаштував протихолерну виставку. Започаткував часопис “Вісті Всеукраїнської академії наук” (1928). Засновник соціальної медицини в Україні, обстоював необхідність її викладання, 1906 першим в Україні почав читати курс із соціальної гігієни і громадської медицини в Київському комерційному інституті. Досліджував стан здоров’я та демографічні характеристики населення України та Росії, основи організації санітарної справи, проблеми використання статистичних методів під час вивчення стану здоров’я населення, різні аспекти медичного обслуговування населення, зокрема фінансування та забезпечення лікарськими препаратами. Вивчав також епідеміологію дифтерії, сформулював закон періодичності її епідемій, положення про антагонізм між епідеміями дифтерії та інших дитячих інфекцій.
Наукові праці: “Эпидемические вопросы в системе исследования санитарного состояния населения России” (1886); “Дифтерит в Херсонском уезде” (1891); “Материалы для истории земской медицины в Бессарабской губернии” (1893); “О пригодности метрических данных о смертности для целей изучения эпидемий сельского населения России” (1896); “Отношение между губернским и уездным земствами в деле организации земской медицины” (1900); “Проект обязательных постановлений по постройке жилых помещений в г. Киеве” (1903-1904); “Войны и эпидемии” (1904); “Наши общественно-санитарные нужды настоящего времени” (1905); “Їжа та здоров’я людини” (1927); “Основні етапи будування та розвитку вищої медичної школи в Києві за перше десятиліття існування радянської влади на Україні” (1928).
Став відзначатися медичною громадськістю за ініціативою Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) з 2002 р.
Мета цього дня – залучення широкої громадської уваги до проблем, пов’язаних з поширеністю імунних захворювань, а також зі збереженням і зміцненням імунітету загалом.
75 років від дня народження акушера-гінеколога, академіка НАМН України, доктора медичних наук, професора Валерія Миколайовича Запорожана (1947)
Акушер-гінеколог, академік Національної академії медичних наук України (2000), доктор медичних наук (1983), професор (1986). Заслужений винахідник України (1986), віце-президент НАМН України (2011-2016), ректор Одеського національного медичного університету (з 1994), почесний доктор 19 зарубіжних університетів та академій.
Основні напрями наукової діяльності: вивчення цитогенетичних, молекулярних та імунних механізмів онкогенезу, проблеми репродуктивного здоров’я, підвищення ефективності допоміжних репродуктивних технологій; ведення вагітності та пологів високого ризику, зокрема ВІЛ-інфекції; розробка та вдосконалення мінімально інвазивних органозберігаючих і реконструктивно-пластичних методів лікування, зокрема з використанням ендоскопічних та інтраскопічних технологій, кріохірургії, лазерної й ультразвукової енергії; розробка та вдосконалення методів регенеративної та генетичної медицини. В.М. Запорожаном створені одна з перших у країні генетична лабораторія та НДІ молекулярно-генетичної та клітинної медицини, що розширило можливості методів діагностики та лікування соціально-значущих захворювань. Розробив і впровадив у клінічну практику технології лікування за допомогою ендоскопічних, кріохірургічних і лазерних методів. У 1978 очолив перший в Україні Центр з лікування передпухлинних станів у гінекології, у 1989 заснував перші в країні центри сімейного здоров’я та ендоскопічної та лазерної хірургії. Є засновником і президентом Української асоціації ендоскопічної, малоінвазивної та лазерної хірургії, президентом асоціації акушерів-гінекологів України, віце-президентом Всесвітньої асоціації лікарів-ендоскопістів, членом президії Європейської асоціації акушерів-гінекологів.
Наукові праці: “Видеоэндоскопические операции в хирургии и гинекологии” (1999); “Акушерство і гінекологія” (2000, 2005, 2013-2014); “Гінекологічна патологія” (2002); “Вич-инфекция и СПИД” (2003, 2004); “Стволовые клетки” (2004); “Акушерська патологія” (2005); “Біоетика” (2005); “Оперативна гінекологія” (2007); “Генетична медицина” (2008); “Ендоскопічна хірургія” (2011); “Уроджені вади розвитку” (2012); “Фактори і механізми саногенезу” (2014); “Воєнно-польова хірургія” (2016).
170 років від дня народження педіатра, мікробіолога, доктора медицини Василя Єгоровича Чернова (1852-1912)
Педіатр, мікробіолог, доктор медицини (1883). Закінчив Медико-хірургічну академію (Санкт-Петербург, 1874). Брав участь у російсько-турецькій війні. 1845 Військово-медичною академією визнаний приват-доцентом з дитячих хвороб. З 1886 працював у Москві на посаді головного лікаря дитячої лікарні св. Ольги; 1889 при Університеті св. Володимира була організована перша в Україні кафедра дитячих захворювань, першим керівником якої був призначений В.Є. Чернов. Організував і очолив першу клініку дитячих хвороб Університету св. Володимира (1891), перший директор Київського бактеріологічного інституту (з 1898), створив умови для формування Київської школи педіатрів.
Наукові дослідження були присвячені вивченню всмоктування жирів, перитифлітів і паратифлітів, іншим питанням теорії та практики педіатрії.
130 років від дня народження патофізіолога, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента АН УРСР Євгена Олександровича Татаринова (1892-1950)
Патофізіолог, доктор медичних наук (1923), професор (1923), член-кореспондент АН УРСР (1939), заслужений діяч науки УРСР (1943), завідувач кафедри патологічної фізіології (1931-1950), декан лікувального факультету (1936), завідувач відділу науки (1937-1938) Київського медичного інституту, одночасно – завідувач відділу експериментальної морфології Інституту експериментальної біології та патології ім. О.О. Богомольця. За сумісництвом працював на посаді завідувача біохімічного відділу Державного крайового інституту мікробіології і епідеміології “Мікроб” (1930-1931) та в Інституті клінічної фізіології АН УРСР (1934-1950).
Науковий доробок вченого складає близько 50 праць, присвячених експериментальній гематології та онкології, дослідженню імунітету проти злоякісних пухлин, ролі нервової системи в імунобіологічних процесах, загальної патології інфекцій, реактивності організму.
Наукові праці: “О влиянии бактерий на рост тканевых культур” (1931); автор основних розділів 3-х томного посібника “Основи патологічної фізіології” (1933-1936).
160 років від дня народження бактеріолога, імунолога, доктора медицини, професора Івана Григоровича Савченка (1862-1932)
Бактеріолог, імунолог, доктор медицини (1895), професор. Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1888). Працював на посадах прозектора та приват-доцента (з 1895) на кафедрі професора В.В. Підвисоцького; 1896 перебував у закордонному науковому відрядженні в Інституті імені Пастера в І.І. Мечникова; 1896-1919 – професор Казанського університету; з 1920 – професор Кубанського університету в м. Краснодар, згодом – також керівник Кубанського бактеріологічного інституту.
Основні напрями наукових досліджень: проблеми інфекційної патології, імунітету, фагоцитозу, онкології, патологічної гістології. Спільно з Д.К. Заболотним розробив метод профілактики холери за допомогою введення холерної вакцини через рот; за його участі вперше була встановлена можливість імунізації через кишечник; 1905 виготовив протискарлатинозну сироватку, що здобула визнання в Росії та за її межами.