Календар медицини

140 років від дня народження фтизіатра, доктора медицини, професора Антона Івановича Собкевича (1883-1945)

Фтизіатр, доктор медицини (1918), професор (1926), перший завідувач курсу туберкульозу (1924-1929), директор Київського клінічного туберкульозного інституту (1926-29), декан медичного факультету (1929), професор Київського фармацевтичного інституту (1931-35), науковий співробітник Київського НДІ гігієни харчування (1935-1938).

Закінчив медичний факультет Томського університету (1910), де й працював викладачем, здійснював науково-дослідну роботу в клініці та лабораторії. У роки Першої світової війни перебував на Західному фронті, був головним лікарем санітарно-інфекційного лазарету (1914-1918). У 1918 р. повернувся до Томська, працював викладачем в університеті.

У 1921 р. був обраний постійним науковим співробітником УАН, переїхав до Києва та від 1922 р. працював у Київському медичному інституті (доцент, заступник декана, декан медичного факультету), викладав перший в Україні курс туберкульозу (1926-1929). Лекції читав українською мовою. Саме в цей час вийшли його фундаментальні праці: “Наука про харчування та їжу (дієтика)” (1927), “Механізми і апарат нервової системи” (1928), “Туберкульоз” (1928).

Був активним учасником українських лікарських організацій періоду УНР, пізніше – член президії Медичної секції ВУАН (1929) та член термінологічної комісії. З 1938 р. за станом здоров’я не працював, помер 23 грудня 1945 р.

Михайло Михайлович Борисикевич (1848-1899) офтальмолог, професор окулістики, декан медичного факультету університету в Інсбруці, професор, декан університету в Граці.

Народився в с. Білобожниця (тепер — Чортківського району Тернопільської обл. в родині священика; медичну освіту здобув у 1866-1872 рр. на медичному факультеті Biденьського університету.

Був аспірантом у відомих офтальмологів Ф. Альта (1872-1874) та Штельвага (1874-1880); служив військовим лікарем.

Від 1872 р. – професор окулістики, а з 1874 р. – декан медичного факультету університету в Інсбруці.

З 1892 р. – професор університету в Граці; наукові праці, деякі із яких мали пріоритетний характер у світовій науці, присвячені різним аспектам офтальмології, особливо гістології очної сітківки; приїджав на батьківщину, де безкоштовно надавав лікарську допомогу.

В с. Білобожниця встановлено пам’ятник вченому.

Василь Тимофійович Покровський (1838-1877), терапевт, доктор медицини (1864), екстраординарний (1867), ординарний (1868) професор, завідувач кафедри спеціальної патології і терапії з госпітальною клінікою Університету Св. Володимира (1866-1877). Учень С.П. Боткіна та І.М. Сеченова.

Закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію з відзнакою та золотою медаллю (1861). Працював ординатором клініки внутрішніх хвороб професора С.П. Боткіна, під керівництвом якого в 1864 р. захистив докторську дисертацію “Об отравлении окисью углерода. Материалы для физиологии угара”.

У вересні 1866 р. відомий анатом і фізіолог професор О.П. Вальтер запро­понував його кандидатуру на вакантну посаду керівника кафедри спеціальної патології і терапії з госпітальною клінікою медичного факультету Університету Св. Володимира. У квітні 1867 р. його було затверджено на посаду екстраординарного професора Університету Св. Во­лодимира та завідувача госпітальною терапевтичною клінікою. Одночасно він був призначений ординатором Київського військового госпіталю, на базі якого була розташована клініка.

Пропонував перейти від теоретичного до наочного викладання. У 1867 р. його рекомендації було внесено у відповідні рішення факультету, в яких йшлося про відміну виключно теоретичного викладання спеціальної патології, терапії, хірургії, офтальмології та про необхідність супроводу лекцій клінічними демонстраціями.

Був провідником передових ідей вітчизняної фізіології та клінічної медицини в Україні. Займався питаннями діагностики захворювань нирок, запропонував метод бімануальної пальпації нирок.

Один з перших вів викладання курсу нервових хвороб. Засновник і завідувач неврологічного відділення при Київському військовому шпиталі. Під час проведення активної боротьби з епідеміями тифу перший відмітив, що поворотний тиф є самостійним захворюванням, а не різновидом черевного та висипного тифу.

У 1877 р. очолив боротьбу з тифозною епідемією в Києві та захворів висипним тифом, помер на 39 році життя.

Віктор Михайлович Лупира (1938) анатом, доктор медичних наук, професор,  професор кафедри нормальної анатомії людини Харківського національного медичного університету.

Народився Віктор Михайлович в смт. Славгороді Краснопільського району Сумської обл.. Медичну освіту (з відзнакою) здобув на лікувальному факультеті Харківського медичного інституту (1962-1968); навчався в аспірантурі (1968–1971), працював на посадах ассистента (1971– 1976), доцента (1976–1989), професора (1989–1993), завідувача (1993-2004), професора (з 2004 р.) кафедри анатомії людини, проректора з навчальної роботи (1986–1993) Харківського медичного інституту (тепер – Харківський національний медичний університет).

У 1971 р. захистив кандидатську дисертацію “Нервы и сосуды мочеточников человека и некоторых животных”, а в 1987 р.- докторську дисертацію «Макромикроскопическая анатомия и миелоархитектоника нервов печени человека»; професор (1989);

Голова спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій за спеціальностями “нормальна анатомія” та “патологічна фізіологія” (1991–2007); член предизії Наукового товариства анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України; академік Української академії наук; Заслужений професор Харківського національного медичного університету (2008).

Автор понад 250 наукових публікацій, зокрема 6 монографій, 12 навчально-методичних посібників, 3 підручників, 5 патентів.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення макромікроскопічної анатомії периферійного відділу вегетативної та соматичної нервової системи в нормі та під дією деяких чинників довкілля; науковий консультант і керівник 2 докторських та 10 кандидатських дисертацій.

Віра Костянтинівна Вінницька (1918-1998) онкогінеколог, доктор медичних наук, професор Київського медичного інституту.

Віра Костянтинівна нродилася в м. Переяславі (нині — м. Переяслав-Хмельницький Київської обл.); медичну освіту здобула на лікувальному факультеті Київського медичного інституту (1939); працювала на посадах ординатора Українського НДІ травматології та ортопедії; навчалася в клінічній ординатурі при кафедрі акушерства та гінекології Київського медичного інституту (1945-1947).

Від 1947 р. працювала (з перервою) в Київському науково-дослідному рентген радіологічному та онкологічному інституті (нині — Національний інститут раку) на посадах молодшого наукового співпрацівника, старшого наукового співпрацівника, завідувача (1966-1991) відділу онкогінекології; у 1952-1954 рр. – завідувач гінекологічного відділення Київського обласного онкологічного диспансеру.

Від 1954 до 1966 р. працювала у Київському інституті удосконалення лікарів; у 1953 р. захистила кандидатську дисертацію “Лимфатические сосуды матки при раковом процессе”, а в 1967 р. – докторську дисертацію “Пути лимфагенного метастазирования и реактивность лимфатических узлов при раке шейки матки”; професор (1977); головний позаштатний онкогінеколог МОЗ УРСР; член правління Українських республіканських товариств онкологів та акушерів-гінекологів; автор 140 наукових публікацій.

Основні напрями наукової діяльності: опрацювання діагностики, профілактики, лікування та реабілітації онкогінекологічних хворих, дослідження шляхів лімфогенного метастазування раку тіла й шийки проф матки, опрацювання лімфорентгенографічного контролю радикалізму оперативних втручань за допомогою субопераційної ін’єкції лімфатичних вузлів при раку матки, вивчення взаємозв’язку між морфологічною структурою раку матки та його метастатичним потенціалом, обгрунтування застосування радіомодифікаторів при поєднаному лікуванні раку тіла та шийки матки, визначення індивідуальної чутливості раку жіночих геніталій до протипухлинних хіміопрепаратів, розробка способів реабілітаційної терапії онкогінекологічних хворих із застосуванням імуномодуляторів, опрацювання діагностики та лікування трофобластичних захворювань матки, застосування кріохірургічного методу лікування раку зовнішніх статевих органів, організація онкогінекологічної допомоги населенню.

Внесла вагомий внесок у розвиток таких пріоритетних напрямів онкологічної гінекології, як вивчення епідеміології захворювань в Україні і формування груп ризику виникнення злоякісних новоутворень. Розробила новий принцип хірургічного лікування раку геніталій на основі глибокого вивчення патогенезу злоякісного процесу.

Науковий консультант і керівник 2 докторських та 11 кандидатських дисертацій.

Іван Овксентійович
(Авксентійович) Курилін (1918-1984) доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри отоларингології Київського медичного університету імені О. О. Богомольця.

Народився Іван Курилін в с. Огородня Добружського району Гомельської області. У 1937 р. вступив до Вітебського медичного інституту, який у 1941 р. був евакуйований у м. Алма-Ату; завершив здобуття медичної освіти в Алма-Атинському медичному інституті (1941).

Під час німецько-радянської війни — командир санітарної роти, старший лікар піхотного полку у складі Сталінградського та Донського фронтів, ординатор хірургічного відділення шпиталю No 5217 7-ї гвардійської армії; з 1947 по 1949 р. навчався в клінічній ординатурі на кафедрі оториноларингології (завідувач — професор А.І. Коломійченко) Київського інституту удосконалення лікарів.

У 1948-1950 рр. – начальник відділу кадрів МОЗ УРСР; у 1950 р. захистив кандидатську дисертацію «Рак гортани»; з 1950 по 1955 р. — асистент кафедри оториноларингології Київського інституту удосконалення лікарів; з 1955 р. – доцент, з 1962 р. — професор, a у 1963-1985 рр. – завідувач кафедри оториноларингології Київського медичного інституту та керівник філіалу кафедри на базі 3-ї міської дитячої лікарні (1955-1962);

У 1962–1966 рр. виконував обов’язки декана педіатричного факультету; у 1961 р. захистив докторську дисертацію “Современные методы диагностики и хирургического лечения склеромы с применением стрептомицина”; професор; Заслужений діяч науки УРСР (1983); лауреат Державної премії УРСР (1979); головний редактор “Журнала ушных, носовых и горлових болезней”; голова правління Українського та заступник голови правління Всесоюзного наукових товариств оториноларингологів (1974–1984); очолював Учбово-методичну секцію з оториноларингології МОЗ УРСР.

Праці присвячені питанням діагностики і лікування папіломатозу гортані у дітей та
дорослих, передракових захворювань і ранніх стадій раку вуха, горла, носа.

Автор близько 170 наукових публікацій, зокрема 6 монографій, 9 авторських свідоцтв на винаходи.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій І. А. Куриліна «Современные методы диагностики склеромы и хирургическое ее лечение с применением стрептомицина» (1961).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці І. А. Куриліна, підготовлені одноосібно або у спів авторстві: