Календар медицини

Пелещук Анатолій Петрович (1913-2010) терапевт, доктор медичних наук, професор (1964), заслужений діяч науки і техніки УРСР.

Анатолій Петрович у 1944 під керівництвом професора В.М. Іванова захистив кандидатську дисертацію. Того ж року зарахований асистентом кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту. У 1952 йому присвоєно вчене звання доцента. У 1962 захистив докторську дисертацію “Вплив сну на секреторну і моторну функцію шлунка”. У тому ж році очолив кафедру терапії стоматологічного факультету Київського медичного інституту та міське товариство терапевтів. У 1964 йому присвоєне вчене звання професора.

Протягом 1965-1973 паралельно з кафедрою терапії завідував відділом терапевтичної нефрології Київського науково-дослідного інституту урології та нефрології АМН УРСР. У 1971 очолив кафедру госпітальної терапії № 2 Київського медичного університету. Створив на базі Київської центральної басейнової клінічної лікарні МОЗ України терапевтичну клініку ім. академіка В.М. Іванова. У 1983 почав завідувати кафедрою внутрішньої медицини № 3, а з 1987 був професором цієї кафедри, у 1989 був на рік призначений виконувати обов’язки завідувача кафедри госпітальної терапії №2.

Розвинув традиційні для київської терапевтичної школи напрями медичної науки (клінічна фізіологія та фармакологія травної системи, клінічна симптоматика та лікування найпоширеніших хвороб органів травлення, алергологічних, онкологічних, ревматологічних патологій).

Сформував концепцію функціональних захворювань травної системи, був одним з тих, хто вперше почав вивчати вік-залежну патологію захворювань органів травлення та нирок у пацієнтів похилого та старечого віку. Вивчав етіопатогенез, клінічні прояви та лікування, різні варіанти дієти при найбільш поширених захворюваннях нирок. У клініці його кафедри були створені перші в Україні відділення нефрології та гострої ниркової недостатності, започатковане лікування гемодіалізом, перитонеальним діалізом, трансплантацією нирки тощо. Зробив великий внесок у розробку курортного лікування хвороб травної системи.

Наукові праці:”Основы геронтологии” (1969);”Основы нефрологии” (1972); “Практическая нефрология” (1973, 1983); “Семиотика и диагностика болезней почек” (1976); “Внутренние болезни” (1977, 1981, 1987); “Клиническая гастроэнтерология” (1978); “Хроническая почечная недостаточность” (1978); “Санаторное лечение хронического гастрита и язвенной болезни” (1979); “Редкие и атипичные синдромы и заболевания в клинике внутренних болезней” (1983); “Функциональные заболевания пищеварительной системы” (1985); “Справочник по клинической фармакологии и фармакотерапии” (1987); “Состояние систем организма при заболеваниях почек” (1988); “Етика спілкування лікаря і хворого” (1993); “Фізичні методи дослідження в клініці внутрішніх хвороб” (1993); “Гастроентерологія” (1995); “Нефрологія” (1995); “Энциклопедия семейного врача” (1995); “Внутрішня медицина” (2008); “Внутренняя медицина” (2008).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферат дисертацій А.П. Пелещука “Влияние сна на секреторную и моторную функции желудка” (1962)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Пелещук А.П., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Гастроентерологія (1995)
2. Гомерупонефрит (1973)
3. Дифференциальная диагностика острых и неотложных симптомов, синдромов и заболеваний в клинике внутренних болезней (1984)
4. Дифференцированное лечение острой левожелудочковой недостаточности (1992)
5. Етика взаємовідносин лікаря та хворого (1993)
6. Использование фармакологических проб в гастроэнтерологической клинике (1993)
7. Классификация, клиника, диагностика и лечение гломерулонефрита (1975)
8. Клиническое значение определения продуктов расщепления фибриногена и фибрина в моче и крови при заболеваниях почек и печени (1979)
9. Легенди і бувальщина київської медицини (люди, факти, документи) (1981)
10. Лечение хронического гастрита и язвенной болезни на курортах Украины (1974)
11. Спогади київського професора медицини (2003)
12. Функциональные, заболевания пищеварительной системы (1985)

Георгій Опанасович Педаченко (1923-2001) нейрохірург, доктор медичних наук, професор.

Георгій Опанасович Педаченко закінчив Вінницький медичний інститут. Нейрохірург, доктор медичних наук (1965), професор кафедри нейрохірургії Київського інституту удосконалення лікарів (1993-1999). Керівник відділу нейротравми і судинної патології головного мозку Київського інституту нейрохірургії імені А.П. Ромоданова АМН України (1969-1987).

Єльський Віктор Миколайович (1933) вчений в галузі патологічної фізіології, член-кореспондент НАМН України (1994), доктор медичних наук (1978), професор (1981), завідувач кафедри патологічної фізіології Донецького державного медичного університету (1983-2013).

Основні напрями наукової діяльності: вивчення патофізіології травми (шоку, синдрому тривалого розчавлювання, вибухової шахтної травми, опікової травми й інших екстремальних станів). Узагальнення великого обсягу матеріалів з нейрогуморальних і метаболічних порушень в організмі на системному, органному, клітинному та субклітинному рівнях, фармакологічна їх корекція дали змогу створити схему аналізу, діагностики та вибору критеріїв прогнозування виходів шоку. Принципово та суттєво нові дані стали основою аргументації та створення концепції та теорії травматичної хвороби. Розроблена діагностика, прогнозування та медичне сортування потерпілих за стихійного лиха та крупних катастроф і патогенетичне обґрунтування заходів профілактики ускладнень та надання медичної допомоги на дошпитальному етапі.

Наукові праці: “Синдром длительного раздавливания” (1984); “Медицинская сортировка пострадавших при стихийных бедствиях и крупных катастрофах” (1990); “Антиоксидантная и антигипоксантная терапия травматического шока” (1992); “Травма таза (Клиника, диагностика, лечение)” (2000); “Взрывная шахтная травма” (2002); “Клиническая эпидемиология черепно-мозговой травмы” (2002); “Избранные аспекты патогенеза и лечения травматической болезни” (2002); “Шок: теория, клиника, организация противошоковой помощи” (2004); “Патофизиология, диагностика и интенсивная терапия тяжелой черепно-мозговой травмы” (2004); “Острая церебральная недостаточность” (2007); “Моделирование черепно-мозговой травмы” (2008); “Нейрогормональные регуляторные механизмы при черепно-мозговой травме” (2008); “Хронічний больовий синдром в онкологічних хворих” (2010); “Патогенетическая коррекция нанопрепаратом липосом липидной пероксидации при синдроме длительного раздавливания” (2012).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій В.М. Єльський “Проницаемость гемато-энцефалического барьера при экспериментальном шоке” (1965)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Єльський В.М., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Антиоксидантная и антигипоксантная терапия травматического шока (1992)
2. Взрывная шахтная травма (экспериментальный анализ проблемы) (2002)
3. Моделирование черепно-мозговой травмы (2008)
4. Нейрогормональные регуляторные механизмы при черепно-мозговой травме(2008)
5. Патофизиология, диагностика и интенсивная терапия тяжелой черепно-мозговой травмы (2004)

Романенко Аліна Михайлівна (1938) науковець у галузі онкології та урології, член-кореспондент НАН України (1992), академік НАМН України (2000), доктор медичних наук (1976), професор (1984).

Аліна Михайлівна засновниця української наукової школи онкопатології в галузі уропатології. Нею вперше засновано та плідно розвивається новий профілактичний напрям в український онкопатології – класифікація, рання діагностика, прогнозування клінічного перебігу передраку та ранніх форм раку сечостатевих органів.

Вперше організувала та впровадила в Україні методи сучасної діагностики нефрологічних захворювань і чоловічого безпліддя на основі пункційної біопсії, вивчила особливості морфогенезу гострого гломерулонефриту залежно від клінічного перебігу захворювання, з’ясувала шляхи його хронізації, морфологічні ознаки терапевтичного патоморфозу. Значних успіхів досягла в розробці проблем трансплантації трупної донорської нирки (її морфологічного підґрунтя) та вивченні патогенезу реакціїї відторгнення алотрансплантата нирки. Останні 20 років проводить унікальні молекулярно-генетичні дослідження ролі хронічної дії малих доз іонізуючого опромінення в канцерогенезі сечового міхура, передміхурової залози та нирки людини з метою розробки теоретичних основ для профілактики, моніторинга за клінікою, а також з метою розвитку сучасної таргетної терапії вказаних пухлин.

Наукові праці: “Герминативные опухоли яичка”( 1991); “Предрак и ранниe формы рака мочевого пузыря” (1994); “Health effects of the Chernobyl accident a quarter of century aftermath” (2011); “Some aspects of morphogenesis of the transitional-cell tumors of human urinary bladder in Ukraine after the Chernobyl Accident” (1997); “Prostatic Intraepithelial Neoplasia and Apoptosis in Benign Prostatic Hyperplasia Before and After the Chernobyl Accident in Ukraine” (1999); “Urinary Bladder lesions after the Chernobyl Accident: immunohistochemical assessment of p53, PCNA, Cyclin D1 and p21” (1999); “Bladder urothelium specific gene p53 mutations in residents of ¹³⁷Cs contaminated areas of Ukraine” (1999); “Increased Oxidative Stress with Gene Alteration in Urinary Bladder Urothelium after the Chernobyl Accident” (2000); “Pathology and proliferative activity of renal-cell carcinomas and renal oncocytomas in patients with different radiation exposure after the Chernobyl accident in Ukraine” (2001) та ін.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій А.М. Романенко “Морфологические и гистохимические исследования стенок кавери при туберкулезе в резецированных легких” (1967); “Эпителиальные опухоли мочевого пузыря/ Морфологическое, гистохимическое и электронномикроскопическое
исследование” (1974)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Романенко А.М., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Диагностика герминативных опухолей якичка (1984)
2. Клиническая морфология в урологии и небрологии (1990)
3. Морфологическая дифференциальная диагностика эпителиальных опухолей почек (1988)
4. Новые морфологические методы в онкологии/ на примере опухолей из переходного эпителия (1977)
5. Прогнозирование клинического течения уротелиальных опухолей мочевого пузыря (1998)
6. Склероз предстательной железы (1985)
7. Эпителиальные опухоли мочевого пузиря (1986)

У 2010 році на сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я було вирішено встановити та відзначати щорічно 28-го липня Всесвітній день боротьби з гепатитом.

Всесвітній Альянс боротьби з гепатитом за підтримки ВООЗ щорічно 28 липня проводить заходи з популяризації знань про вірусні гепатити для профілактики нових заражень серед населення.

Мета цих заходів – підвищення обізнаності світової громадськості про симптоми, методи діагностики, профілактики та лікування гепатитів, особливо групи В і С, а також привернення уваги урядів і неурядових організацій до необхідності надання підтримки людям, які живуть з гепатитом В і С.

Статистика невблаганна – в середньому кожна дванадцята людина у світі є носієм вірусу гепатиту В або C. Ця статистика перевищує показники ВІЛ-інфікованих або хворих на рак, проте рівень обізнаності людей про гепатит вкрай низький. Вірусні гепатити – це група дуже розповсюджених небезпечних захворювань, що вражають печінку людини. Захворювання починається поступово, перебігає без симптомів і не проявляється тривалий час, тому гепатит ще називають “ласкавий вбивця”. Саме гепатит є основною причиною цирозу та раку печінки.

Стратегію з гепатиту було розроблено вперше в історії та в ній встановлені глобальні цілі боротьби проти вірусного гепатиту. Зокрема, до 2020 року пропонується знизити кількість нових випадків захворювання гепатитом В і С на 30 %, скоротити смертність на 10 %. Стратегія спирається на такі ключові підходи, як розширення програм вакцинації від гепатиту А і В; запобігання передачі гепатиту В від матері до дитини; підвищення безпеки ін’єкцій, крові та хірургічних втручань; зниження шкоди  для уживачів ін’єкційних наркотиків; розширення доступу до лікування гепатиту В і С.

Лікування гострих вірусних гепатитів у місті Києві здійснюють інфекційні відділення міських клінічних лікарень. Кваліфіковану медичну допомогу хворим на хронічні вірусні гепатити в Києві надає гепатологічний центр на базі Київської міської клінічної лікарні № 15 та  інфекційне відділення для хворих на вірусний гепатит Київської міської клінічної лікарні № 5.

Ліндеман Володимир Карлович (1868-1933) імунолог, бактеріолог, патолог, доктор медицини (1896), професор (1901), завідувач кафедри загальної патології медичного факультету Університету Св. Володимира (1901-18), Київського медичного інституту (1920-22), одночасно (1910-22) – директор, організатор та завідувач експериментально-медичної лабораторії Санітарно-бактеріологічного інституту (нині Інститут епідеміології та інфекційних хвороб НАМНУ). В останні роки життя – професор Ягеллонського університету в Кракові. Досліджував токсикологію бойових отруйних речовин, започаткував розробки з проблем газового захисту та надання допомоги ураженим газами.

Володимир Карлович закінчив Московський університет (1893), де був залишений для підготовки до професорського звання, від 1897 працював приват-доцентом кафедри загальної патології. У 1898-1900 перебував у науковому відрядженні за кордоном, працював у Страсбурзі, Мюнхені, Неаполі, Парижі. Від 1901 – у Київському медичному інституті: екстраординарний, від 1905 – ординарний професор, 1901-1922 – завідувач кафедри загальної патології. Водночас у 1910-1822 – директор, організа­тор і завідувач експериментально-медичного відділу Санітарно-бактеріологічного інституту (нині Інститут епідеміології та інфекційних хвороб НАМНУ), співорганізатор та викладач Жіночих медичних курсів (обидва – Київ), також читав лекції з ембріології, гістології та зоології в Київському університеті. Під час 1-ї світової вій­ни очолював Російську комісію по боротьбі з газами; у 1916 – державний радник. У 1922 емігрував до Польщі. У 1922-1930 – завідувач відділу, науковий консультант Протигазового інституту у Варшаві; одночасно від 1924 – у Варшавському університеті: професор, завідувач кафедри (до 1933); у 1933 – професор кафедри загальної патології Яґеллонського університету в Кракові.

Вивчав патологію кровообігу, патофізіологію сечовидільної системи, роль спадковості в розвитку патології, токсикологію бойових отруйних речовин. Разом з О. Фохтом встановив роль нервово-рефлекторних чинників у порушен­ні кровообігу та діяльності серця при емболії легеневої артерії, відкрив і описав т. зв. пульмокоронарний рефлекс. Отримав не­фроцитотоксичну сироватку, за допомогою якої вперше у світі експериментально відтворив ци­­тотоксичний нефрит.

Наукові праці: “О рвоте беременных: экспери­ментальное исследование” (1895); “Цитоли­зи­ны как причина токсических нефритов” (1901); “О нарушении деятельности сердца при эмболии легочной артерии” (1903); “Наследственность и изменчивость как причина бо­лезней” (1907); “Механизм мочеотде­ления” (1908); “Учебник общей патологии” (1910-1911).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Ліндеман В.К., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Главнейшей лечения в общей патологи ХІХ века (1901)
2. Краткий курс медицинской зоологии (1912)
3. Механизм мочеотделения (1908)
4. Ученик общей патологии. T.1 (1910-1911)
5. Членистоногие как распространители заразннх болезней (1911)
6. Этиология малярии (1903)