Календар медицини

Ліндеман Володимир Карлович (1868-1933) імунолог, бактеріолог, патолог, доктор медицини (1896), професор (1901), завідувач кафедри загальної патології медичного факультету Університету Св. Володимира (1901-18), Київського медичного інституту (1920-22), одночасно (1910-22) – директор, організатор та завідувач експериментально-медичної лабораторії Санітарно-бактеріологічного інституту (нині Інститут епідеміології та інфекційних хвороб НАМНУ). В останні роки життя – професор Ягеллонського університету в Кракові. Досліджував токсикологію бойових отруйних речовин, започаткував розробки з проблем газового захисту та надання допомоги ураженим газами.

Володимир Карлович закінчив Московський університет (1893), де був залишений для підготовки до професорського звання, від 1897 працював приват-доцентом кафедри загальної патології. У 1898-1900 перебував у науковому відрядженні за кордоном, працював у Страсбурзі, Мюнхені, Неаполі, Парижі. Від 1901 – у Київському медичному інституті: екстраординарний, від 1905 – ординарний професор, 1901-1922 – завідувач кафедри загальної патології. Водночас у 1910-1822 – директор, організа­тор і завідувач експериментально-медичного відділу Санітарно-бактеріологічного інституту (нині Інститут епідеміології та інфекційних хвороб НАМНУ), співорганізатор та викладач Жіночих медичних курсів (обидва – Київ), також читав лекції з ембріології, гістології та зоології в Київському університеті. Під час 1-ї світової вій­ни очолював Російську комісію по боротьбі з газами; у 1916 – державний радник. У 1922 емігрував до Польщі. У 1922-1930 – завідувач відділу, науковий консультант Протигазового інституту у Варшаві; одночасно від 1924 – у Варшавському університеті: професор, завідувач кафедри (до 1933); у 1933 – професор кафедри загальної патології Яґеллонського університету в Кракові.

Вивчав патологію кровообігу, патофізіологію сечовидільної системи, роль спадковості в розвитку патології, токсикологію бойових отруйних речовин. Разом з О. Фохтом встановив роль нервово-рефлекторних чинників у порушен­ні кровообігу та діяльності серця при емболії легеневої артерії, відкрив і описав т. зв. пульмокоронарний рефлекс. Отримав не­фроцитотоксичну сироватку, за допомогою якої вперше у світі експериментально відтворив ци­­тотоксичний нефрит.

Наукові праці: “О рвоте беременных: экспери­ментальное исследование” (1895); “Цитоли­зи­ны как причина токсических нефритов” (1901); “О нарушении деятельности сердца при эмболии легочной артерии” (1903); “Наследственность и изменчивость как причина бо­лезней” (1907); “Механизм мочеотде­ления” (1908); “Учебник общей патологии” (1910-1911).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Ліндеман В.К., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Главнейшей лечения в общей патологи ХІХ века (1901)
2. Краткий курс медицинской зоологии (1912)
3. Механизм мочеотделения (1908)
4. Ученик общей патологии. T.1 (1910-1911)
5. Членистоногие как распространители заразннх болезней (1911)
6. Этиология малярии (1903)

Олексій Іванович Циганов (1928-1985) оториноларинголог, доктор медичних наук (1970), професор, директор Київського науково-дослідного інституту отоларингології (1974-85). Розробив нові способи ранньої діагностики, консервативного й оперативного лікування хворих з пухлинами вуха, горла, носа з використанням рентгенотерапії та глибокого охолодження.

У 1977 р. йому було присуджено Державну премію УРСР за впровадження кріохірургії в клінічну практику.

Основні напрями науково-практичної діяльності – діагностика і терапія пухлин та запальних захворювань вуха, горла, носа. Розробив нові способи ранньої діагностики, консервативного й оперативного лікування хворих з пухлинами вуха, горла, носа з використанням рентгенотерапії та глибокого охолодження.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій О.І. Циганова “Исследование с помощью метода последовательных про-мываний слизистой оболочки носа и верхнечелюстной па-зухи при гайморитах” (1956); “Клинические и мород-гистохимический аспекти заживления ран после ларингэктоми у больних раком гортани” (1970)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Циганова О.І. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Гайморит (1982)
2. Криохирургия юношеских ангиофибром носоглотки (1975)
3. 0 сроках хирургического вмешательства у больных раком гортани, получавших лучевую терапию (1973)
4. Организация оториноларингологической помощи в Украинской ССР (1980)
5. Справочник по оториноларингологи (1986)
6. Справочник по физиотерапии болезней уха, горла и носа (1981)
7. Ультразвук в оториноларингологи (1978)
8. Функциональные резекции гортани при раке (1976)
9. Электрорентгенография в диагностике заболеваний Лорорганов (1980)

Геннадій Олексійович Слабкий (1953), фахівця з організації охорони здоров’я, доктор медичних наук, професор.

Геннадій Олексійович у 1980 закінчив Донецький державний медичний інститут імені М. Горького. Після закінчення інституту працював на посадах лікаря-лікувальника та організатора охорони здоров’я в закладах охорони здоров’я Донецької області. У 2002 захистив докторську дисертацію за спеціальністю «Соціальна медицина». Вчене звання професора отримав у 2005.

У 2002 очолив кафедру соціальної гігієни з підвищення кваліфікації керівних кадрів Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця. У 2003-2005 працював професором кафедри організації вищої освіти та управління охороною здоров’я Донецького державного медичного університету ім. М. Горького.

Від 2005 його трудова діяльність пов’язана з Українським інститутом громадського здоров’я (тепер – ДУ “Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України”). У цьому закладі спочатку обіймав посаду заступника з наукової роботи директора інституту (2005-2007), а з 2007 очолив ДУ “Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України”.

Основним напрямком наукової діяльності є обґрунтування та створення якісно нової національної системи охорони здоров’я щодо забезпечення населення України якісною, безпечною та доступною медичною допомогою, що базується на даних з доведеною ефективністю з використанням сучасних організаційних і клінічних технологій, захищає населення від фінансових ризиків у разі захворювання.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Слабкого Г.О. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Здравоохранение Макеевки (1999)
2. Медико-экономические, аспекты деятельности дневных стационаров (1998)
3. Специализированная медицинская помощь городскому населению (2000)
4. Визначення термінів з питань соціальної медицини та організації охорони здоровʼя (методологічні і методичні аспекти) (2009)
5. ДУ “Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України” (2010)
6. Екстрена контрацепція (2008)
7. Інтеграція медичної допомоги з ВіЛ/СНіДу на первинний рівень (2015)
8. Критерії класифікації закладів охорони здоровʼя за рівнями надання медичної допомоги (2010)
9. Методичні рекомендації стосовно розробки місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування планів заходів щодо спеціалізації закладів охорони здоровʼя, оптимізації їх мережі та створення обʼєднань таких закладів, зокрема міжрайоннихих (2010)
10. Методичні рекомендації щодо удосконалення порядку підготовки актів законодавства з питань охорони здоровʼя (2010)
11. Модель лікарні майбутнього (2010)
12. Моніторинг профілактики вертикальної трансмісії ВІЛ в Україн (у таблицях, картограмах та графіках) (2009)
13. Регіональні особливості стану здоровʼя населення України (2010)
14. Розвиток соціальної медицини в Україні (2008)
15. Соціальна медицина (2009)
16. Стратегія розвитку системи охорони здоровʼя (2009)
17. Характеристика стану здоров’я населення та системи охорони здоровʼя. 2015 рік. (2016)
18. Інтеграція медичної допомоги з ВіЛ/СНіДу на первинний рівень (2015)

Ліндстрем Олександр Андрійович (1858-1920) гістопатолог, дерматовенеролог, відомий спеціаліст в галузі сифілідології та шкірних хвороб, доктор медицини (1892), викладач Київської фельдшерської школи, завідувач дерматовенерологічного кабінету лікарні Київського благочинного товариства.

З 1884 р. працював у Київському військовому госпіталі на посадах молодшого ординатора (1884-1897), старшого ординатора (з 1897 р.) та водночас (1988) виконував обовʼязки старшого лікаря Киівського міського арсеналу.

З 1892 р. працював у Університеті св. Володимира (м. Київ), зокрема на посаді приват-доцента клініки кірних та венеричних хвороб (з 1896 р.); водночас працював на посаді інспектора класів у Київськії військово-фельдшерській школі, очолював дерматологічний кабінет лікарні Київського благочинного товариства (з 1998 р.).

У 1890-1892 рр. удосконалювався у Військово-медичній академії (м. С.- Петербург). У 1892 р. захистив докторську дисертацію «К патологической анатомии склеродермии»; член Товариства київських лікарів (1896) та Фізико-математичного товариства при Університеті св. Володимира (1897); з 1908 р. – завідувач кафедри систематичного та клі-нічного вчення про шкірні й сифілітичні хвороби ме-дичного факультету Томського університету.

Автор близько 20 наукових публікацій. Основні напрями нау-кової діяльності: сифілідологія, дослідження етіології й патогенезу та опрацювання лікування хвороб шкіри, дослідження звʼязку шкірних хвороб із нервовою сно-темою, вивчення нервової форми прокази; обстоював улаштування притулків для хворих на проказу, у яких вони могли б отримувати належний догляд.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Л.О.  Ліндстрема, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. К вопросу о заразительном моллюске (1987)
2. Случай бугорковой проказы (1903)
3. Случай колтуна (1903)
4. Шесть случаев внеполового заражения сифилисом

Бабич Борис Карлович (1903-1966) ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1940), професор (1941). Учасник 2-ї світової війни.

Борис Карлович закінчив Харківський медичний інститут (1927). Працював військовим лікарем на Чорноморському військовому флоті (1927-1929); від 1936 – старший науковий співробітник Українського НДІ ортопедії і травматології в Харкові; 1944-1952 – завідувач кафедри ортопедії і травматології Київського інституту вдосконалення лікарів. Виконував обов’язки головного ортопеда-травматолога МОЗ УРСР (1947-1952), керівника клініки травматології Українського НДІ ортопедії та травматології (1960-1966).

Основні напрями наукових досліджень: проблеми кістково-суглобового туберкульозу, формування післяампутаційних кукс, травматичні вивихи та переломи. Вперше в СРСР запропонував антибактеріальний функціональний метод лікування кістково-суглобового туберкульозу.

Наукові праці: “О шпорах пяточной кости” (1941); “Травматические вывихи” (1951); “Амбулаторное лечение переломов” (1952); “Аутоиммунотерапия при костно-суставном туберкулезе” (1958); “Основы комплексной функциональной терапии при костно-суставном туберкулезе” (1965); “Травматические вывихи и переломы: механизм, клиника и лечение” (1968).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Б.К. Бабича, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Амбулаторное лечение переломов (1952)
2. Основы комплексной функциональной терапии при костно-суставном туберкулезе (1965)
3. Травматические вывихи (1951)

Гебеш Василь Васильович (1938) інфекціоніст, доктор медичних наук (1983), професор (1991), завідувач кафедри інфекційних хвороб Київського інституту удосконалення лікарів (1988-2010).

Василь Васильович закінчив Ужгородський університет (1962). Працював лікарем. Від 1965 – у Київському НДІ інфекційних хвороб: від 1983 – завідувач відділу інфекційних хвороб; від 1988 – завідувач кафедри інфекційних хвороб Київської медичної академії післядипломної освіти.

Вивчав патогенез, проблеми лікування та наслідки менінгітів, гострих кишкових інфекцій, вірусних гепатитів і лептоспірозів.

Наукові праці: “Вірусні менінгіти” (1976); “Довідник з диференційної діагностики інфекційних захворювань” (1983, 1986); “Цитокінова теорія патогенезу інфекцій та принцип лікування хворих” (1998); “Эффективность арбидола в комплексном лечении больных гриппом” (2003); “Імуностимулювальна дія препаратів антиоксидантної групи та їх роль у лікуванні й профілактиці інфекційних хвороб” (2003).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферати дисертацій В.В. Гебеша «Лечение и исходы острой дизентерии» (1982); «Клиника, лечение и последствия вирусных серозных менингитов» (1968)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Гебеша В.В., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Вирусные менингиты (1976)
2. Застосування препарату “Ентеросгель” у комплексному лікуванні хворих на інфекційні захворювання (2006)
3. Современные методы диагностики TORCH-инфекций (2005)