Календар медицини

Гебеш Василь Васильович (1938) інфекціоніст, доктор медичних наук (1983), професор (1991), завідувач кафедри інфекційних хвороб Київського інституту удосконалення лікарів (1988-2010).

Василь Васильович закінчив Ужгородський університет (1962). Працював лікарем. Від 1965 – у Київському НДІ інфекційних хвороб: від 1983 – завідувач відділу інфекційних хвороб; від 1988 – завідувач кафедри інфекційних хвороб Київської медичної академії післядипломної освіти.

Вивчав патогенез, проблеми лікування та наслідки менінгітів, гострих кишкових інфекцій, вірусних гепатитів і лептоспірозів.

Наукові праці: “Вірусні менінгіти” (1976); “Довідник з диференційної діагностики інфекційних захворювань” (1983, 1986); “Цитокінова теорія патогенезу інфекцій та принцип лікування хворих” (1998); “Эффективность арбидола в комплексном лечении больных гриппом” (2003); “Імуностимулювальна дія препаратів антиоксидантної групи та їх роль у лікуванні й профілактиці інфекційних хвороб” (2003).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферати дисертацій В.В. Гебеша «Лечение и исходы острой дизентерии» (1982); «Клиника, лечение и последствия вирусных серозных менингитов» (1968)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Гебеша В.В., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Вирусные менингиты (1976)
2. Застосування препарату “Ентеросгель” у комплексному лікуванні хворих на інфекційні захворювання (2006)
3. Современные методы диагностики TORCH-инфекций (2005)

На фресці Мікеланджело у Ватикані, правиця Бога вказує на ліву руку Адама. Де в чому це символічно, бо Мікеланджело, який був шульгою від природи, з юних років привчав себе працювати правою рукою. Більшість малюнків він робив правою, втім  ліву руку використовував для робіт, що вимагали сили, як різьблення по мармуру.

Джерело: CLINICAL ANATOMY, volume 31, number 5, july 2018 https://doi.org/10.1002/ca.23203

Кравченко Володимир Григорович (1938) – дерматовенеролог, доктор медичних наук (1986), профессор (1987), завідувач кафедри шкірних та венеричних хвороб Української медичної стоматологічної академії (1989-2002). Наукові дослідження присвячені профілактиці хвороб, які передаються статевим шляхом. Автор всесвітньо відомого антисептичного препарату “Цидіпол”, високоефективного лікарського препарату для індивідуальної профілактики сифіліса, гонореї і трихомоніазу.

Народився в смт. Золочеві Харківської обл.; медичну освіту здобув на лікувальному факультеті Харківського медичного інституту (1961); працював на посаді районного дерматовенеролога (1961-1963); навчався в аспіратурі; 1963 – працював на посадах молодшого та старшого наукового співпрацівника (1966-1975) Українського НДІ дерматології та венерології (м. Харків), асистента (1975-1979), доцента (1979-1987), професора (1987-1989) та завідувача (1989-2001) кафедри шкірних та венеричних хвороб Полтавського медичного стоматологічного інституту.

У 1970 р. захистив кандидатську дисертацію «Первично-торпидная гонорея у мужчин и ее эпидемиологическое значение», а в 1985 р. – докторську дисертацію «Разработка средств усовершенствования методов индивидуальной профилактики венерических болезней»; професор (1987); голова Полтавської обласної асоціації дерматовенерологів (з 1989 р.); голова Полтавського осередку та член правління Всеукраїнського лікарського товариства; голова Полтавської обласної організації Міжнародного товариства прав людини; дійсний член Української академії наук (1992);

Заслужений діяч науки і техніки України (2007); автор понад 350 наукових публікацій, зокрема першого неперекладного українськомовного підручника для студентів вищих медичних навчальних закладів «Шкірні та венеричні хвороби» (1995); розробив лікарський препарат для індивідуальної профілактики венеричних хвороб (сифілісу, гонореї, трихомоніазу) – «Цидіпол», який запатентований у низьці країн.

Шалімов Сергій Олександрович (1943) хірург, онколог, доктор медичних наук (1978), профессор (1982), завідувач кафедри торакоабдомінальної хірургії Київського інституту удосконалення лікарів (1980-1991), директор Інституту онкології та радіології (1991-2008). Провів близько 30 тисяч операцій, в 1980 першим у СРСР здійснив надскладну операцію з трансплантації підшлункової залози.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферати дисертацій С.О. Шалімова «Одномоментная пластика пищевода при рубцовой непроходимости и раке» (1978); «Хирургическое лечение непроходимости желчных протоков небластоматозного характера» (1970)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Шалімова С.О., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Абдоминальный ишемический синдром (1986)
2. Кріохірургія органів травлення (2006)
3. Острый панкреатит и его осложнения (1990)
4. Современные состояние проблемы трансплантации органов (1983)
5. Сучасна діагностика і лікування злоякісних пухлин ободової кишки (2004)

Віничук Степан Мілентійович (1933) невролог, доктор медичних наук (1988), професор (1991), заслужений діяч науки і техніки України (2001).

Степан Мілентійович закінчив Київський медичний інститут (1957). Працював лікарем (1957-1961); начальником неврологічного відділення Республіканської лікарні МВС України (1961-1965); у Київському НДІ клінічної медицини (1965-1969); від 1969 – у Національному медичному університеті (Київ): завідувач кафедри нервових хвороб (від 1992), одночасно – декан (1989-1990) і проректор (1990-1994) по роботі з іноземними студентами та міжнародних зв’язків. Науковий керівник неврологічного центру Центральної міської клінічної лікарні Києва та Українського центру розсіяного склерозу (від 1992).

Досліджує судинні захворювання нервової системи, демієлінізуючі захворювання. Розробив системний підхід до вивчення судинних захворювань нервової системи та концепції патогенезу ішемічного інсульту.

Наукові праці: “Збірник тестових питань та задач з нервових хвороб для вищих медичних закладів” (1994); “Актуальні питання патогенезу та лікування судинних і демієлінізуючих захворювань нервової системи” (1995); “Неинвазивные методы исследования в клинике нервных болезней” (1995); “Судинні захворювання головного та спинного мозку” (1996); “Мозковий інсульт (клініко-діагностичні, терапевтичні та прогностичні алгоритми)” (1998); “Роль герпетичної інфекції у розвитку порушень мозкового кровообігу” (1998); “Судинні захворювання нервової системи” (1999); “Розсіяний склероз (клініко-діагностичні та терапевтичні алгоритми)” (2001).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферати дисертацій С.М. Віничука «Мозговое и системное кровоооращение при ишемическом инсульте» (1987); «Некоторые неврологические вопросы лечения больных гипертонической болезньо» (1969)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Віничука С.М., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Гострий ішемічний інсульті (2006)
2. Диашиз при мозговом инсульте (2017)
3. Ишемический инсульт (2003)
4. Неврологія (2008)

Ленгауер Наталія Андріївна (1908-1997) лікар швидкої допомоги, Герой Соціалістичної Праці (1969), головний лікар Київської станції швидкої і невідкладної медичної допомоги (1948-1975). Вперше в СРСР організувала спеціалізовану тромбоемболічну бригаду, виїжджаючу за інфарктними викликами, що істотно знизило смертність від цього захворювання.

Народилася в селищі Кефалівці Херсонської губернії (нині – м. Долинська Кіровоградськи (ол); медичну освіту здобула на стоматологічному факультеті Київського медичного інституту (1934); у 1927-1934 рр. працювала в Київській центральній станції швидкої медичної допомоги на посаді лаборанта; з 1934 р., після закінчення навчання в інституті, працювала на посадах чергового лікаря приймального відділення лікарні «Медсанпраця», помічника старшого лікаря зміни Швидкої допомоги (м. Київ); під час німецькорадянської війни – лікар, заступник начальника медикосанітарної частини Магнітогорського металургійного комбінату.

Після війни (з 1946 р.) працювала в Київській станції швидкої та невідкладної допомоги на посадах лікаря, старшого лікаря та головного лікаря (1948-1975); впровадила спеціалізовані бригади швидкої допомоги – психіатричні, неврологічні, токсикологічні.

Уперше в СРСР організувала спеціалізовану тромбоемболічну бригаду, та виїжджала до хворих з інфарктом міокарда, що істотно знизило летальність від цього захворовання. З 1960 р. Київська станція швидкої допомоги стала Республіканською, а з 1965 р. Всесоюзною школою). Передового досвіду: Заслужений лікар УРСР (1950); Герой Соціалістичної Праці (1969).