Календар медицини

Бутенко Зоя Андріївна (1928-2001) патофізіолог, онколог. Доктор медичних наук (1969), професор (1970), академік НАНУ (1990), заслужений діяч науки і техніки України (1998).

Зоя Андріївна закінчила Київський медичний інститут (1949). Працювала в Київському інституті вдосконалення лікарів: асистент, доцент (1952-1961); завідувачка лабораторії з вивчення етіології та патогенезу лейкозу Київського НДІ експериментальної та клінічної онкології (1961-1971); від 1971 – завідувачка відділу Інституту експериментальної патології, онкології та радіобіології НАНУ.

Наукові дослідження були присвячені клітинним і молекулярним механізмам вірусного та радіаційного лейкозогенезу. Провідна представниця школи онкологів акад. Р. Кавецького, його учениця. Зробила значний внесок у створення сучасної концепції канцеро- та лейкогенезу, вперше з’ясувала роль РНК у злоякісному перетворенні клітин. Засновниця нового напряму в онкології – вивчення ролі стовбурових клітин при лейкозі. На основі її досліджень впроваджено в практику нові методи молекулярної діагностики лейкозу та злоякісних лімфом, що, зокрема, має значення для лікування потерпілих від аварії на ЧАЕС. Започаткувала наукову школу онкогематологів в Україні.

Наукові праці: “Цитохимия и электронная микроскопия клеток крови и кроветворных органов” (1974); “Механизмы лейкозогенеза” (1975); “Стволовые кроветворные клетки и лейкоз” (1978); “Лейкозные клетки: происхождение, ультраструктура, дифференцировка” (1984); “Клонально-селекционная концепция опухолевого роста” (1987).

Авраменко Тетяна Василівна (1958-2022) aкушер-гінеколог, доктор медичних наук (2005), професор (2006).

Тетяна Василівна закінчила Дніпропетровський медичний інститут (1981). Від 1982 працює в Інституті педіатрії, акушерства та гінекології НАМНУ (Київ): від 2007 – завідувачка відділення акушерської кардіології; водночас 1999-2006 – викладач, професор кафедри військової хірургії Української військово-медичної академії.

Вивчає перебіг вагітності, пологів і післяпологового періоду, стан імунологічної реактивності в жінок з хронічними захворюваннями печінки та жовчних шляхів; розробляє поетапну систему перинатальної охорони плода при цукровому діабеті, лікувально-профілактичні та реабілітаційні заходи для вагітних із серцево-судинною патологією.

Наукові праці: “Принципи організації лікувальної допомоги жінкам з цукровим діабетом” (2003); “Роль эндотелиальной дисфункции в возникновении перинатальной патологии у беременных, больных сахарным диабетом” (2004); “Перинатальна смертність при цукровому діабеті” (2004).

Задорожна Тамара Данилівна (1938) член-кореспондент НАМН України (2017), доктор медичних наук (1981), професор (1988), заслужений діяч науки і техніки України (1998), завідувачка лабораторії патоморфології ДУ “Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України” (з 1981).

Тамара Данилівна одна з провідних патологоанатомів України. Займається розробкою, вдосконаленням і впровадженням перспективних і найсучасніших наукових напрямів перинатальної патологїї, патологічної анатомії дитячого віку. Створені та впроваджені в практику сучасні методи діагностики в системі мати-плацента-плід-новонароджений при акушерській, екстрагенітальній патології в матері, що сприяли профілактичним засобам для зменшення захворюваності дітей та стабілізації показників перинатальної смертності в Україні.

Проведені наукові дослідження з визначення морфологічних, ультраструктурних і імунногістохімічних особливостей плаценти в жінок груп ризику з пухлиноутворення та встановлено предиктори плацентарно-ендометріальних порушень при онкопатології в жінок. Розроблені діагностичні критерії при хронічних вірусних гепатитах, патології шлунково-кишкового тракту в дітей на основі морфологічного дослідження біоптатів печінки, шлунка, дванадцятипалої, тонкої та товстої кишок. Впроваджені нові неінвазивні методи цитологічних та імуноцитохімічних досліджень бронхоальвеолярного лаважу в дітей при хронічній неспецифічній патології легенів, що дало можливість застосувати більш ефективні методи лікування. Важливим напрямком роботи є проведення дослідження органів-мішеней репродуктивної системи.

Наукові праці: “Radiation-Induced morphological changed in thyroids of infan who died in perinatal period” (1996); “The endometrial pinopodes in women with unexploined in fertility” (2005); “Особливості клітинного складу індукованого мокротиння у дітей з різними фенотипами бронхіальної астми” (2010); “Діагностичне значення експресії білка р16NК4а при цервікальних інтраепітеліальних дисплазіях на тлі запальних захворювань шийки матки” (2011); “Маркери запалення та апоптозу клітини індукованого мокротиння у дітей з бронхіальною астмою та рецедивуючим бронхітом” (2015); “Морфологічні та імуногістохімічні особливості плацентарно-ендометріальних структур при доброякісних і злоякісних пухлинах у жінок” (2015); “Патологія плаценти (Сучасні аспекти)” (2016); “Ранні репродуктивні втрати” (2016); “Імуногістохімічні особливості експресії прогестеронових рецепторів плацентарного бар’єра в жінок із багатоплідною вагітністю, що зумовлена ДРТ” (2016); “Comparative Clinical and Paraclinical Analysis of Ulcerative Colitis and Crohn’s Disease in Children” (2016).

Авілова Ольга Матвіївна (1918-2009) хірург, доктор медичних наук (1972), професор (1973), заслужений діяч науки УРСР (1984).

Ольга Матвіївна закінчила Смоленський медичний інститут (1941). Під час 2-ї світової війни – лікар-хірург військово-польового шпиталю. Працювала лікарем (1945-1955); від 1955 – в Київському інституті вдосконалення лікарів (нині Київська медична академія післядипломної освіти): асистент, доцент, від 1973 – професор кафедри торакоабдомінальної хірургії, 1975-1988 – завідувачка заснованої з її ініціативи кафедри пульмонології і торакальної хірургії.

Праці присвячені хірургічному лікуванню захворювань легень, середостіння, питанням відновної хірургії стравоходу, трахеї, бронхів. Засновник реконструктивно-відновної хірургії органів дихання. Член Міжнародної асоціації торакальних хірургів. Організатор Київського міського пульмонологічного центру.

Наукові праці: “Пластические операции на грудном отделе трахеи и бронхов” (1966); “Опыт первых 100 пластических операций на бронхах и медиастинальной трахее” (1969); “Опыт проведения операций на бронхах и медиастинальном сегменте трахеи” (1975); “Торакоскопия в неотложной грудной хирургии” (1986); “Пластика бифуркации трахеи” (1986); “Хронические свищи пищевода” (1987).

Борисенко Михайло Іванович (1948) педіатр, доктор медичних наук (1996). Закінчив Київський медичний інститут (1976), де відтоді й працює (нині Національний медичний університет): клінічний ординатор, від 1981 – асистент кафедри факультетської педіатрії, від 1984 – асистент кафедри дитячих хвороб, від 1991 – доцент кафедри факультетської педіатрії.

Михайло Іванович досліджує патологію органів травлення у дітей, роль імунних механізмів у формуванні патологічного процесу в гастродуоденальній зоні в дітей і механізми порушення ліпідного обміну при хронічних захворюваннях гастродуоденальної зони. Розробив новий напрям лікування хронічного коліту, який поєднує місцеве застосування імуномодулятора та препарата, який нормалізує обмін ліпідів.

Наукові праці: “Изучение эффективности стимулирующих препаратов в лечении экспериментального хронического гастродуоденита” (1989); “Структура та перебіг хронічних захворювань гастродуоденальної зони у дітей м. Києва після аварії на ЧАЕС” (1992); “Імунозалежність хронічних захворювань гастродуоденальної зони у дітей” (1999); “Ефективність місцевої імунорегулюючої терапії у лікуванні хронічного гастродуоденіту у дітей” (2000).

Чеботарьов Дмитро Федорович (1908-2005) геронтолог, академiк НАН України, академiк НАМН України, заслужений дiяч науки УРСР (1964).

Дмитро Федорович закінчив Київський медичний інститут (1933). У 1953 захистив докторську дисертацiю “Гiпертензивний синдром вагiтних”. 1953-1954 – заступник з наукової роботи директора Українського iнституту клiнiчної медицини iм. М.Д. Стражеска. У 1954 отримав звання професора. У 1954-1961 очолював кафедру терапiї в Київському iнститутi удосконалення лiкарiв. Водночас був головним терапевтом (1955-1961) та головою Вченої ради МОЗ УРСР (до 1964). У 1961 обраний членом-кореспондентом АМН СРСР, у 1966 – академiком АМН СРСР. У 1958-1961 працював на посадi керiвника клiнiчного вiддiлу, а в 1961-1987 очолював Iнститут геронтології АМН СРСР. 

Інтенсивно розробляв питання геронтології та геріатрії, захворювань шлунково-кишкового тракту, стану внутрішніх органів у вагітних. Завдяки його органiзацiйнiй і науковiй дiяльностi в Українi набули поширення геронтологiчнi дослiдження та фактично було створено герiатрiю як нову галузь медичної науки та нову медичну спецiальнiсть.

Наукові праці: “Серцево-судинна система при старiннi” (1967); “Герiатрiя в клiнiцi внутрiшнiх хвороб” (1976); “Догляд за хворими лiтнього та старечого вiку” (1975); “Герiатрiя в терапевтичнiй практицi” (1993).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Чеботарьова Д.Ф. “Гипертензивный синдром беременных” (1953)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Д.Ф. Чеботарьова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Атеросклероз и возраст (1982)
2. Внутренняя патология в клинике акушерства и гинекологии (1960)
3. Долголетие (1970)
4. Особенности некоторых заболеваний в пожилом возрасте и у стариков (1962)
5. Пособие по гериатрии для среднего медработника (1986)
6. Сердечно-сосудистая система при старении (1967)
7. Творче довголіття (1972)
8. Уход за больными пожилого и стара ческого возраста (1975)