Календар медицини

Глобальна ініціатива відзначати World Lymphoma Awareness Day (WLAD) була запропонована у 2004 році Коаліцією з лікування лімфоми, що об’єднує пацієнтів із 41 країни. Мета заходів, які проводяться 15 вересня, підвищення обізнаності громадськості щодо симптом різних видів лімфом, необхідності ранньої діагностики та підвищення доступу до лікування.

Лімфома – це різновид злоякісних пухлин клітин імунної системи, що вражають лімфатичну систему – лімфатичні вузли (невеликі закриті скупчення лімфоцитів), селезінку, вилочкову залозу, кістковий мозок. Всі види лімфоми поділяють на два типи: лімфома Ходжкіна та неходжкінські лімфоми (близько 80 видів).

У світі більше одного мільйона людей живе з цим діагнозом. Щодня патологію виявляють у близько тисячі пацієнтів. В Україні на неходжкінські лімфоми і хронічний лімфолейкоз страждають 15 тис. людей. Лише у 6% наших пацієнтів пухлину виявляють на першій стадії. А кожен п’ятий хворий дізнається про свій діагноз, коли лімфома вже на ІІІ або ІV стадії. Разом із тим, лімфома – один із небагатьох видів раку, який успішно піддається лікуванню. Так лімфому Ходжкіна можна вилікувати у 85–95 % пацієнтів, а неходжкінського типу – на ранніх стадіях (в залежності від різновида) лікуються у 70 %. Тож важливим є поширення інформації про лімфоми і своєчасна діагностика захворювання.

72-а Всесвітня асамблея охорони здоров’я (2019 р.) визнала безпеку пацієнтів як одну з пріоритетних задач і головних принципів надання медичної допомоги. Кожен вид, форма і умови її надання супроводжуються певними ризиками. Навіть за умови правильного надання медичної допомоги не можна виключити ймовірність несприятливих реакцій. А от серед найбільш поширених помилок відмічають неправильну діагностику, призначення чи використання лікарських засобів та медичних виробів. Крім того, значної шкоди пацієнтам можуть заподіяти лікарняні інфекції, ускладнення після хірургічних операцій. Потенційно небезпечними практиками є ін’єкції та переливання крові (існує ризик передачі ВІЛ-інфекції, гепатиту В та С) тощо. За оцінками ВООЗ, щороку в лікарнях трапляється понад 134 млн потенційно небезпечних для життя і здоров’я людей випадків, що обумовлює близько 2,6 млн смертей. Водночас 80 % таких випадків можна запобігти.

Якість та безпека — ключові аспекти, що визначають рівень охорони здоров’я країни. На разі українські лікарі можуть мінімізувати ризики, базуючи свої рекомендації на сучасних міжнародних настановах. Це убезпечує від надмірного призначення ліків сумнівної ефективності чи застарілих способів лікування.

Фармацевтична галузь є стратегічною. Вона не лише впливає на розвиток національної економіки, а й на соціальні і навіть політичні аспекти життя суспільства. На разі у фармації України працює близько 300 тисяч людей, тобто лише 0,15 % від загальної кількості зайнятих. Але вони створюють близько 1 % ВВП країни, забезпечуючи 24 млрд грн доданої вартості.

До фармацевтичних працівників відноситься широкий перелік спеціальностей. Передовсім це провізори і фармацевти, які виконують свої фахові обов’язки в аптеках, оптових складах, на виробництві та дистриб’юції лікарських засобів. До цієї професії належать працівники національної та територіальних Держлікслужб, лабораторій з контролю якості лікарських засобів, реєстрації ліків, фармацевтичні представники вітчизняних і зарубіжних фірм, науковці і освітяни, співробітники фахових фармацевтичних видань.

На знак визнання внеску працівників фармацевтичної галузі в охорону здоров’я населення Указом Президента України № 1128/99 від 07.09.1999 р. встановлено День фармацевтичного працівника. Професійне свято відзначається щорічно в третю суботу вересня.

Кальченко Іван Іванович (1904-1975) хірург, доктор медичних наук (1943), професор (1944), заслужений діяч науки УРСР (1951).

Іван Іванович закінчив Ростовський медичний інститут (РФ, 1929). Працював в Архангельскому медичному інституті (1933-1939); завідувач кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії Іжевського медичного інституту (1939-1944; обидва – РФ); директор (1944-1951), завідувач кафедри хірургії № 2 (1952-1975) Київського інституту удосконалення лікарів. Головний хірург МОЗ УРСР (1944).

Засновник школи хірургічної гастроентерології. Також вивчав проблеми онкології, пластики твердої мозкової оболонки, травматичні ушкодження периферичного відділу нервової системи.

Наукові праці: “Химические ожоги желудка” (1972); “Нарушение свертывания крови при заболевании желудка” (1973); “Дивертикулы двенадцатиперстной кишки” (1974); “Нарушения гемостаза при раке и язве желудка и двенадцатиперстной кишки” (1976).

Ініціатива заснування цього дня належить організаціям, які вивчають причини виникнення хвороби задля сповільнення її розвитку. Глобальна проблема полягає в тому, що двоє з трьох людей у всьому світі мало або зовсім не розуміють проблеми пацієнтів із хворобою Альцгеймера та пов’язану з нею деменцію. Відсутність інформації призводить до стигматизації симптомів.Вперше кампанію із поширення інформації про цю патологію було проведено у 1994 році.

Хвороба Альцгеймера – нейродегенеративне захворювання, клінічні ознаки якого вперше були описані у 1906 році Алоїсом Альцгеймером. На разі не відомо, що спричиняє захворювання. Ліків для радикальної боротьби із ним не знайдено, доступні лише методи, які частково можуть скоригувати стан хворого, сповільнити прогресування деменції та пом’якшити симптоми.

На сьогоднішній день деменцію діагностують у майже 50 млн людей у світі. Кожні три секунди фіксують новий випадок захворювання на вказану патологію. За прогнозами фахівців, якщо ефективні стратегії зменшення ризиків не будуть реалізовані на світовому рівні, то до 2050 року кількість пацієнтів із деменцією сягатиме близько 152 млн. Крім того, витрати, асоційовані з деменцією, визначають на рівні трильйона доларів США, що перевищує ринкову вартість таких компаній як Apple і Microsoft.

11 ознак хвороби Альцгеймера :

• Дезорієнтація в часі та просторі;
• Труднощі із виконанням повсякденних справ;
• Повторення одних і тих самих питань, постійне уточнення відомої інформації;
• Проблеми із веденням діалогу, порушення мовлення;
• Проблеми із запам’ятовуванням, зокрема розташуванням речей;
• Проблеми із рахуванням, веденням розрахунків;
• Зміна настрою та поведінки;
• Проблеми із здатністю мислити раціонально та ухвалювати рішення;
• Порушення зорових відчуттів (проблема із розрізненням кольорів та контрастністю, сприйманням простору);
• Проблеми з читанням та керуванням автомобілем;
• Припинення трудової та соціальної активності.

Рудиковський Євстахій Петрович (Остап Київський) (1784-1851) військовий лікар, хірург, письменник. Один з перших лікарів, які працювали у цивільних лікарнях Києва.

Польсько-український рід Рудиковських переселився з Хорватії в Україну в середині XVIII ст. Остап (Євстафій) Петрович Рудиковський народився у селі Вільшанка на Київщині, де його батько дворянин більше 20 років був священиком у маєтку графа К. Браницького.

Синам (Остапу та молодшому Андрію) отець Петро розповідав про свої молоді літа, проведені в Києво-Печерській лаврі, де він служив келійником митрополита Павла Конюскевича. Ці спогади про Київ, людей, печерські легенди породили у хлопців мрію про місто з золотими куполами, і вони обоє майже все життя провели в Києві, уславили його, спочили тут. Остап учився у Київській бурсі (казеним коштом). У двадцять років Остап закінчив Києво-Могилянську академію, у 1806 р. поступив до Медико-Хірургічної академії Петербурга. Потім Рудиковський був лікарем Томського піхотного полку, який супроводжував у походах 1812-1815 рр.

У 1818 р. перейшов на службу в Київ, у військовий госпіталь. Генерал М. Раєвський був тоді Київським генерал-губернатором. Не тільки талант ескулапа був високо оцінений на війні, багатьом офіцерам припали до душі романси Остапа Петровича. Їх співали, записували в альбоми. Якщо на війні поет віршував російською мовою, то вдома – українською, підписуючись псевдонімом Остап Киянин. Популярними серед сучасників О. Рудиковського були романтичні балади, козацькі поезії «Помин», «Козаки в щасті», байка «Вибір женихів», «Мужича казка». Хітом була «Пісня»:
А що ж дівонькам робить?
Знай – прядуть да шиють!..
Хтілося би то й їм любить,
Та в дівках сивіють.

Шанувальник поезії І. Котляревського й Т. Шевченка Остап Петрович у своєму київському будинку влаштував літературний салон. Відвідувала салон і професура університету Св. Володимира. Особливо товариські взаємини склалися в нього з ректором університету М. Максимовичем, якому Остап Петрович присвятив низку віршів. Один із них висловлював погляд поета на захоплення збиранням фольклору (ця настанова О. Рудиковського не втратила своєї сили й зараз) – не «обожнювати» старовину, а приглядатися до сучасності:
Що ж за утіха, що за радість
Та вся святая старовина?
Збирать її, – якась то заздрість!
Нам більш потрібна новина.

Під час відвідин щирого приятеля Михайла Максимовича Рудиковський познайомився з Тарасом Шевченком.

Остап Рудиковський був одружений із Катериною Башловською, мав дочку та сина. Остап Петрович був ідеалістом, практиком була його дружина. Він любив свою професію, збирав рідкісні книжки, мав багатющу бібліотеку, до останніх днів вивчав мови. Прожив Остап Рудиковський 66 років, помер у Києві.