Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Своє професійне свято відзначають лікарі-нефрологи.
Нефрологія – це галузь медицини, що вивчає функції та хвороби нирок, діагностику хвороб нирки та їх лікування. Перші кроки в становленні нефрології як науки відбулися ще на початку XIX сторіччя та були пов’язані з ім’ям англійського лікаря Р. Брайта.
В окрему клінічну спеціальність нефрологія виділилася в 60-ті роки ХХ сторіччя. Проте сьогодні нефрологія – один з розділів внутрішньої медицини, що розвиваються швидко та динамічно. Це обумовлено, з одного боку, зростанням кількості пацієнтів, які страждають на хронічні ураження нирок, більш частим і глибоким ураженням нирок в осіб із захворюваннями інших органів і систем, а з іншого – широким впровадженням у нефрологічну практику прижиттєвого морфологічного дослідження, використанням нових методів визначення функціонального стану нирок та візуалізації їхньої структури. Якщо ще 20 років назад нефрологічні захворювання складали 1 % у структурі захворювань внутрішніх органів, то сьогодні майже кожний 10 пацієнт клініки внутрішньої медицини має ознаки ураження нирок.
Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму встановлений у резолюції Генеральної Асамблеї ООН № A/RES/62/139, що прийнята 18 грудня 2007 р. Його відзначають щорічно 2 квітня.
У 1938 р. австрійський педіатр і психіатр Ганс Аспергер на одній зі своїх лекцій з дитячої психології почав використовувати термін, уведений швейцарським психіатром Ейгеном Блейлером. Саме Блейлеру належить сучасне поняття термінології аутизму.
Дитячий аутизм є результатом особливої патології, в основі якої лежить недостатність центральної нервової системи (ЦНС). Основні його причини – органічні ураження ЦНС внаслідок патології вагітності та пологів, запальних процесів головного мозку, перенесених черепно-мозкових травм. Згідно зі статистикою, діагноз “аутизм” трапляється досить часто – один випадок на 100-160 дітей. Проте ця цифра дуже приблизна. Частіше на аутизм страждають хлопчики, ніж дівчатка (приблизно у пропорції 4:1).
Цей розлад характеризується вираженим і всебічним дефіцитом спілкування та соціальної взаємодії, досить обмеженими інтересами, а також часто повторюваними діями. Гостроту цих ознак можна визначити вже у віці до трьох років. Захворювання має генетичний характер і його основні причини поки не відомі науці, проте своєчасна реабілітація дитини з ранніх років життя дозволяє в багатьох випадках домогтися впевнених результатів у соціальній адаптації, що сприяє більш повноцінному життю.
Приблизно 60 % дітей, хворих на аутизм, котрі своєчасно пройшли лікування у віці 2-4 роки, в подальшому змогли успішно опанувати програму загальноосвітньої школи та досить непогано адаптуватися в суспільстві. Відомо, що 10 % аутичних дітей володіють видатними здібностями. У світовій науці є достатньо тому прикладів. Так, Ейнштейн у дитячому віці тримався відокремлено, не грався з однолітками, до 7 років нав’язливо повторював одні й ті самі речення, в 15 років покинув школу, впродовж усього життя не вмів організувати свій побут і добувати засоби для існування загальноприйнятим шляхом. Ньютон мав труднощі у спілкуванні, хоча добре викладав свої думки на папері. Серед відомих аутистів – Вінсент Ван Гог, Леонардо да Вінчі, Гаррі Труман, Авраам Лінкольн, Вуді Аллен, Боб Ділан і багато інших. Досягнувши значних успіхів у кар’єрному рості, вони залишалися суспільно та сімейно дезадаптованими у зв’язку з проблемами вербальної комунікації. Сьогодні таким людям можна допомогти незалежно від віку.
У фондах ННМБУ можна ознайомитись з літературою на дану тему:
- Волошин Т.Б. Клініко-психологічні особливості дітей з розладами аутичного спектру та їх реабілітація за системою інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації : автореферат дис. … канд. мед. наук: 19.00.04 – медична психологія. – Харків, 2018.
Гальчин К.С. Розлади спектра аутизму в дітей: клініко-психопатологічні особливості перебігу. – Житомир, 2018. - Літвінов О.О. Клініко-психопатологічні та соціально-психологічні особливості розладів аутистичного спектра у повнолітніх : автореферат дис. … канд. мед. наук : 14.01.16 – психіатрія. – Київ, 2019.
- Мирошников О.О. Клініко-нейрофізіологічні та структурні особливості нервової системи у дітей раннього віку з розладами аутистичного спектру: автореферат дис. … канд. мед. наук : 14.01.15 – нервові хвороби. – Харків, 2019.
- Ткач Х. Обстеження мовленнєвого розвитку у дітей з аутизмом та тяжкими порушеннями мовлення на основі поведінкового підходу : практичний посібник. – Дрогобич, 2020.
- Партінгтон Дж. Оцінювання базових мовленнєвих і навчальних навичок (ABLLS-R®) : у 2 кн. Пер. з англ. – Київ, 2020
- Призант Б. Уникальный человек. Иной взгляд на аутизм. Пер. с англ. С. В. Бабанин. – Киев, 2021
- Рудейчук Д.В. Роль генетичних досліджень у діагностиці аутизму. Синдром Фелан-Макдермід // Укр. наук.-мед. молодіжний журнал. – 2020. – N 2 спецвип. – С. 59-60
- Марценковський І. Нові виклики для системи психіатричної допомоги дітям і дорослим молодого віку // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 5
- Можливості та перспективи застосування фармакотерапії у пацієнтів із розладами аутистичного спектра // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 42-45
- Вітомська М.В. Сучасні підходи до ерготерапії дітей з розладами аутистичного спектра // Український журнал медицини, біології та спорту. – 2021. – Т. 6, № 2(30). – С. 7-12.
- Мальцев Д.В. Оцінка маркерів запалення та нейронального пошкодження у пацієнтів з розладами спектру аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу // Імунологія та алергологія. – 2021. – N 3. – С. 31-39
- Борохович О.Г. Значення поліморфізму генів першої та другої фази детоксикації у розвитку розладів аутистичного спектра // Укр. наук.-мед. молодіжний журнал. – 2021. – №3, спецвипуск – С. 39.
- Скрипник Т.О. Розлади аутистичного спектра та епілепсія: подвійна діагностика та терапевтичні стратегії (огляд літератури) // Укр. вісн. психоневрології. – 2021. – Том 29, Вип. 4. – С. 36-44
- Мальцев Д.В. Нейрорадіологічні ознаки енцефалопатії у дітей з розладами спектра аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу // Український неврологічний журнал. – 2021. – N 3/4. – С. 16-30
Святкування Всесвітнього дня здоров’я приурочене до дня прийняття Статуту ВООЗ у 1948 році.
У грудні 1945 року дві країни Бразилія та Китай запропонували створити міжнародну організацію, яка б займалася питаннями охорони здоров’я на глобальному рівні та була абсолютно незалежною від будь-якої влади. Через півроку в Нью-Йорку був затверджений статут Всесвітньої організації охорони здоров’я, а чинності він набув 7 квітня 1948 року, коли угоду підписала 61 країна.
Мета Всесвітнього дня здоров’я полягає у відзначенні важливості здоров’я кожної людини для людства в цілому. Здоров’я – стан повноцінного фізичного, психічного та соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб чи фізичних вад. Часто психічним здоров’ям нехтують, але сьогоднішній стресовий спосіб життя дуже впливає на загальний стан людини, тому важливо заохочувати населення до відповідної терапії. Крім того, здоров’я залежить від гармонійного існування людини у навколишньому середовищі. І, звичайно, не слід забувати, що ми є те, що їмо, тож важливо дотримуватись збалансованого раціону.
Згідно з дослідженнями вчених, здоров’я залежить більше ніж на 50% від способу життя людини, на 40% від соціальних і природних умов і лише на 10% від спадковості.
У Всесвітній день здоров’я проводяться заходи, метою яких є підвищення обізнаності населення щодо цінності здоров’я, ролі здорового способу життя, профілактики захворювань, проблем охорони здоров’я, зокрема доступу до медичної допомоги.
Щороку ВООЗ пропонує іншу тему для цього дня, яку висвітлюють на школах, семінарах, майстер-класах і дискусійних форумах. Тема Всесвітнього дня здоров’я у 2023 – «Здоров’я для всіх!»
У фондах ННМБУ ви можете ознайомитись з літературою щодо здорового способу життя:
- Феномен людини. Здоровий спосіб життя : збірник наукових праць / Захід. центр енергоінформац. наук, Укр. Міжнар. акад. профілакт. медицини НТШ. – Львів : ЗЦЕН, 2022. – Вип. 105 (171).
- Індекс здоров’я. Україна – 2017: результати загальнонаціонального дослідження : звіт / Міжнар. фонд “Відродження”. – Київ, 2018.
- Сущенко І. В. Рухова активність як засіб формування здорового способу життя студентської молоді//Україна. Здоров’я нації. – 2019 – №2 – С. 202-203.
- Гарник Т.П. Природне харчування і здоровий спосіб життя: міжнародний конгрес, 12-15 липня 2018 р. Анкара (Туреччина) // Фітотерапія. Часопис. – 2018. – № 3. – С. 59-60.
- Дуб М.М. Здоровий спосіб життя студентів – складова професійної компетенції// Україна. Здоров’я нації. – 2019. – № 2. – С. 168-169.
- Крутов В.В. Традиційна та інформаційно-енергетична медицина: дві комплементарних системи знань на варті здоров’я людини //Фітотерапія. Часопис. – 2021 – № 3 – С.24-30.
Ініціатива проведення цього дня належить Всесвітній організації охорони здоров’я. Він покликаний підвищити поінформованість суспільства про захворювання і надати підтримку пацієнтам та їхнім родинам. У 1997 р. Європейська асоціація пацієнтів із хворобою Паркінсона у співпраці з ВООЗ прийняла Хартію прав пацієнтів із даною патологією.
Хвороба Паркінсона входить до числа чотирьох найбільш поширених нейродегенеративних захворювань серед людей похилого віку. Це хронічне прогресуюче захворювання центральної нервової системи. За оцінками експертів, у світі налічується близько 4 млн пацієнтів, а до 2040 р. їхня кількість сягне 14,2 млн. Згідно зі статистикою МОЗ України, поширеність хвороби Паркінсона – 61,4 на 100 000 населення. Кожного року діагноз ставлять 2,5 тис українців.
Ця патологія вперше була описана в 1817 р. англійським лікарем Джеймсом Паркінсоном. Основними є три ознаки хвороби:
- тремтіння (тремор зазвичай починається з голови й руки, яка розслаблена);
- брадикінезія (уповільнення руху, пересування маленькими кроками);
- ригідність (скутість і напруга у м’язах, що може призвести до болісних м’язових спазмів – дистонії).
Пацієнтам притаманна характерна постава: голова нахилена вперед, коліна та лікті напівзігнуті, спина згорблена.
Хвороба Паркінсона розвивається внаслідок утрати нервових клітин у тій частині мозку, що відповідає за виробництво допаміну, який бере участь у контролі та координації рухів тіла. Втрата нервових клітин є повільним процесом, тож симптоми захворювання зазвичай починають проявлятися, коли близько 80% нервових клітин вже були втрачені. Ця недуга призводить до інвалідності, залишаючи повну ясність свідомості.
Етіологія захворювання залишається невідомою. На думку науковців, розвитку патології сприяє генетична схильність, вік і фактори зовнішнього середовища (пестициди й гербіциди, що використовуються в сільському господарстві, та промислові забруднення). Взаємодія цих факторів ініціює процеси дегенерації у нейронах головного мозку.
На сьогодні хвороба Паркінсона є не виліковною, але доступні методи, що допомагають полегшити симптоми та підтримувати якість життя:
- підтримувальна терапія, зокрема фізіотерапія;
- лікарські засоби;
- в деяких випадках хірургічні втручання.
У фондах ННМБУ ви зможете ознайомитись з літературою за цією темою:
- Григорова І.А. та ін. Неврологія: національний підручник для студентів медичних закладів вищої освіти. – Київ, 2020.
- Ломадзе В.Л. Диференційоване хірургічне лікування леводопаіндукованих рухових розладів у пацієнтів з хворобою Паркінсона : автореферат дис. … канд. мед. наук. – Київ, 2019.
- Карабань І. М., Карасевич Н. В., Гасюк Т. В. Рекомендації щодо харчування та гімнастики для пацієнтів їз хворобою Паркінсона. – Київ, 2020.
- Цимбалюк В. І., Попов А. О. Динаміка Леводопа-замісної терапії у пацієнтів з хворобою Паркінсона після однобічної палідотомії// Ендоваскулярна нейрорентгенохірургія. – №2 – 2018 – С.30-36.
- Поворознюк В. В., Бистрицька М. А., Карабань І. М., Карасевич Н. В. Статеві особливості мінеральної щільності кісткової тканини в пацієнтів із хворобою Паркінсона// Боль. Суставы. Позвоночник. – Том 8, № 1. – 2018. – С. 31-37.
- Цимбалюк В. І., Попов А. О. Антидискінетичний ефект стереотаксичних втручань у ділянці вентроінтермедіального ядра таламуса у пацієнтів із хворобою Паркінсона // Український нейрохірургічний журнал. – №2 – 2018 – С.40-46.
- Чеборака Т. О., Слободін Т. М., Головченко Ю. І., Горева Г. В. Особливості афективних порушень у пацієнтів із хворобою Паркінсона на фоні коморбідної патології // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського – Т. 6, дод. 1 – 2018 – С.39-40
- Чеборака Т. О. Особливості вегетативної дисфункції у пацієнтів із хворобою Паркінсона на тлі аутоімунної патології// Сімейна медицина. – № 3. – 2018. – С. 75-80.
За оцінками ВООЗ, паліативного догляду протягом останнього року свого життя потребують близько 60 млн людей у світі. Як правило його потребують пацієнти зі СНІД, онкологічними захворюваннями та туберкульозом, особливо у термінальній стадії. В останні роки через військові конфлікти та епідемію коронавірусу кількість таких пацієнтів значно збільшилася. Паліативна допомога – це комплексний підхід, спрямований на оптимізацію якості життя як хворого, так і його близьких. Вона включає не тільки медичну (раннє виявлення, ретельна оцінка та лікування болю та інших фізичних симптомів), а й духовну, емоційну та психологічну підтримку.
Догляд за хворими, які вмирають, не змінювалась багато століть. Але у 1667 р. Сесілі Сондерс запропонувала новий підхід. Доктор Сондерс керувала хоспісом Св. Крістофера в Англії. Саме їй належить ідея щодо зміни відношення до хоспісів – це не дім для смерті, а будинок для життя. Її ідей поширились по всьому світу.
Сьогодні паліативна допомога розглядатися як комплекс заходів, що може бути наданий лише у спеціалізованій лікарні – хоспісі. Така послуга повинна надаватись й у будь-яких медичних закладах, а також у пацієнта вдома.
Світовий Альянс паліативної допомоги запропонував відзначати Всесвітній день хоспісної та паліативної допомоги задля підвищенні поінформованості світової громадськості щодо проблем паліативної допомоги та хоспісів, а також розуміння медичних, соціальних, практичних і духовних потреб не тільки людей, які мають невиліковні захворювання, а й членів їх родин.
Ініціатива проведення Всесвітнього дня боротьби з гемофілією належить Всесвітній федерації гемофілії та затверджена ВООЗ. Його мета – привернення уваги світової громадськості, політиків, чиновників галузі охорони здоров’я та медичного персоналу до проблем хворих на гемофілію, підвищення обізнаності щодо спадкового захворювання, пов’язаного з порушенням процесу згортання крові.
Для проведення цього Дня 17 квітня було обрано на знак поваги засновнику Всесвітньої федерації гемофілії Френку Шнайбелю, який народився саме в цей день.
Гемофілія зазвичай є спадковим захворюванням, спричиненим мутацією в одному з генів, що забезпечує утворення білків, які беруть участь у зупинці кровотеч. Білки, які називають факторами згортання крові, впливають на формування стабільного згустку (тромбу). Пацієнти з гемофілією мають низький рівень факторів згортання крові VIII або IX, що в свою чергу може призводити до спонтанних кровотеч, а також масованих виливів крові після травм або хірургічних втручань.
Гени, що зумовлюють розвиток гемофілії, пов’язані з Х-хромосомою, тому хвороба передається по жіночій лінії. А от хворіють на неї винятково чоловіки. Жінки зазвичай є носіями мутованого гена і передають недугу своїм синам.
Захворювання діагностують в 1 на 5000 народжених хлопчиків. До того ж вроджену гемофілію виявляють майже у 70% пацієнтів, а близько 30% припадає на спонтанні форми гемофілії, які з часом трансформуються у спадкові.
Геморагічне захворювання, яке виникає внаслідок набутого зниження активності фактору VIII, називають набутою гемофілією. Її діагностують набагато рідше, ніж спадкову, а частота становить 2 випадки на 1 млн населення. Занедужати на цю форму хвороби можуть і чоловіки, і жінки. Частіше хвороба розвивається у людей середнього або літнього віку на фоні злоякісних новоутворень, автоімунних захворювань, прийому лікарських засобів. Але під загрозою появи набутої гемофілії є також молоді жінки, які завагітніли вперше і перебувають на пізніх термінах вагітності або нещодавно народили. Найбільш важкими проявами набутої гемофілії вважають масивні післяпологові кровотечі та віддалені (на 3–150-й день) маткові кровотечі.
На сьогодні хвороба вважається невиліковною, але її перебіг можна контролювати за допомогою ін’єкцій дефіцитного фактору згортання крові.
У фондах ННМБУ ви можете ознайомитись із літературою на цю тему:
- І. П. Цимбалюк-Волошин. Дитяча гемофілія: проблеми діагностики та лікування // Современная педиатрия. – 2016. – № 8. – С. 33-37.
- Ведення вагітності та пологів при спадкових порушеннях згортання крові. Хвороба Віллебранда. Гемофілія. // Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2017. – № 7/8. – С.25-29.
- С. В. Видиборець, Ю. Ю. Дерпак, Ю. Ю. Попович. Гемофілія // Сімейна медицина. – 2018. – № 6. – С. 61-66.
- І. П. Цимбалюк-Волошин, О. Ю. Кучкова. Спадкова та набута гемофілія А: сучасні підходи до лікування з клінічними прикладами // Укр. мед. часопис. – 2021. – № 5. – С. 58-63.
- О. В. Стасишин. Набута імунокоагулопатія (набута гемофілія) у практиці акушера-гінеколога: клінічний випадок // Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2021. – № 1. – С. 16-21.