Календар медицини

Міфле Йосип Едуардович (1845-1907) хірург, доктор медицини (1880). Закінчив Університет св. Володимира в Києві (1869), де й працював у 1880-1882 приват-доцентом. Відтоді – в Одесі. Дійсний член Одеського бальнеологічного товариства, в якому у 1883-1887 – товариш секретаря, 1887-1898 – секретар.

Наукові праці були присвячені проб­лемі асептики й антисептики в хірургії. Автор звітів про склад і діяльність Одеського бальнеологічного товариства.

Наукові праці: “По поводу возможности отравления карболовой кислотой при наружном ее применении” (1878); “О патологических изменениях яичка, обусловливаемых расстройствами в нем местного кровообращения” (1879); “Об антисептическом способе лечения ран” (1880); “Что называется асептической раной?” (1880); “Отчет о международном Конгрессе гидрологии и климатологии, происходившем в Биаррице в 1886 г.” (1888).

Святкування Всесвітнього дня здоров’я приурочене до дня прийняття Статуту ВООЗ у 1948 році.

У грудні 1945 року дві країни Бразилія та Китай запропонували створити міжнародну організацію, яка б займалася питаннями охорони здоров’я на глобальному рівні та була абсолютно незалежною від будь-якої влади. Через півроку в Нью-Йорку був затверджений статут Всесвітньої організації охорони здоров’я, а чинності він набув 7 квітня 1948 року, коли угоду підписала 61 країна.

Мета Всесвітнього дня здоров’я полягає у відзначенні важливості здоров’я кожної людини для людства в цілому. Здоров’я – стан повноцінного фізичного, психічного та соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб чи фізичних вад. Часто психічним здоров’ям нехтують, але сьогоднішній стресовий спосіб життя дуже впливає на загальний стан людини, тому важливо заохочувати населення до відповідної терапії. Крім того, здоров’я залежить від гармонійного існування людини у навколишньому середовищі. І, звичайно, не слід забувати, що ми є те, що їмо, тож важливо дотримуватись збалансованого раціону.

Згідно з дослідженнями вчених, здоров’я залежить більше ніж на 50% від способу життя людини, на 40% від соціальних і природних умов і лише на 10% від спадковості.

У Всесвітній день здоров’я проводяться заходи, метою яких є підвищення обізнаності населення щодо цінності здоров’я, ролі здорового способу життя, профілактики захворювань, проблем охорони здоров’я, зокрема доступу до медичної допомоги.
Щороку ВООЗ пропонує іншу тему для цього дня, яку висвітлюють на школах, семінарах, майстер-класах і дискусійних форумах. Тема Всесвітнього дня здоров’я у 2023 – «Здоров’я для всіх!»

У фондах ННМБУ ви можете ознайомитись з літературою щодо здорового способу життя:

1. Феномен людини. Здоровий спосіб життя : збірник наукових праць / Захід. центр енергоінформац. наук, Укр. Міжнар. акад. профілакт. медицини НТШ. – Львів : ЗЦЕН, 2022. – Вип. 105 (171).
2. Індекс здоров’я. Україна – 2017: результати загальнонаціонального дослідження : звіт / Міжнар. фонд “Відродження”. – Київ, 2018.
3. Сущенко І. В. Рухова активність як засіб формування здорового способу життя студентської молоді//Україна. Здоров’я нації. – 2019 – №2 – С. 202-203.
4. Гарник Т.П. Природне харчування і здоровий спосіб життя: міжнародний конгрес, 12-15 липня 2018 р. Анкара (Туреччина) // Фітотерапія. Часопис. – 2018. – № 3. – С. 59-60.
5. Дуб М.М. Здоровий спосіб життя студентів – складова професійної компетенції// Україна. Здоров’я нації. – 2019. – № 2. – С. 168-169.
6. Крутов В.В. Традиційна та інформаційно-енергетична медицина: дві комплементарних системи знань на варті здоров’я людини //Фітотерапія. Часопис. – 2021 – № 3 – С.24-30.

Хмелевський Юрій Володимирович (1930-2014) біохімік, доктор медичних наук (1968), професор кафедри біохімії (1969-1976), завідувач кафедри біоорганічної, біологічної та фармацевтичної хімії (1976-1997), декан медичного факультету №2 (1985-1988) Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.

Наукові праці були присвячені питанням обміну речовин, коферментів та активності ферментів у тканинах при моделюванні в організмі гіпоксії, інфаркті міокарда та променевій хворобі.

Федонюк Ярослав Іванович (1940-2017) анатом, доктор медичних наук (1985), професор (1986), завідувач кафедри анатомії людини (1984), професор (з 2006) Тернопільської медичної академії імені І.Я. Горбачевського. Наукові праці присвячені впливу різних режимів рухової активності та зневоднення організму на ріст і формоутворення кісток скелета та деяких внутрішніх органів у залежності від типу вегетативної нервової системи. (31)

Ярослав Іванович народився в с. Білопілля Грубепівського району Люблінської обл. (Польща); середню медичну освіту здобув у Рівненському медичному училищі (1959); у 1959-1962 рр. – служба в Радянській армії; вищу медичну освіту здобув у Тернопільському медичному інституті імені І. Я. Горбачевського (1968); навчався в аспірантурі (1968-1971), працював на посадах асистента та доцента (1971-1984), завідувача (1984-2006), професора (з 2006 р.) кафедри анатомії людини Тернопільського медичного інституту імені І. Я. Горбачевського (нині – Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського); у 1972 р. захистив кандидатську дисертацію «Соединительная строма и сосуды селезенки человека в долевом и сегментарном аспекте», а в 1986 р. – докторську дисертацію «Закономерности
адаптационно-реадаптационных преобразований скелета при различных режимах двигательной активности»;
професор (1986); член Нью-Йоркської академії наук; академік Міжнародної академії інтегративної антропології, Української академії наук, Української екологічної академії; Заслужений діяч науки і техніки України.

Автор понад 600 наукових публікацій, зокрема 5 монографій та низки підручників і посібників.

Основні напрями наукової діяльності – дослідження закономірностей росту, будови та обміну речовин у кістках скелета під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів; науковий консультант і керівник 20 докторських та кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Федонюка Я. І.:

1. Соединительнотканая строма и сосуды селезенки человека в долевом и сегментарном аспекте (1971). Шифр зберігання: Р-7436
2. Закономерности адаптационно – реадаптационных преобразований скелета при различных режимах двигательной активности: (Эксперим. морфол. исслед.) (1987) Шифр зберігання: Р-32304
3. Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені одноосібно або у співавторстві: Анатомія людини в запитаннях та відповідях ( опорно-руховий апарат): Навч. посіб. для студ. вищ. мед. закл.III-IV рівня акредитації: В 2 т. Том 1. Запитання і відповіді з теоритичної частини. (2002). Шифр зберігання: В- 5956
4. Анатомія людини в запитаннях та відповідях ( опорно-руховий апарат): Навч. посіб. для студ. вищ. мед. закл.III-IV рівня акредитації: В 2 т. Том 1.ч.2 Запитання і відповіді до рисунків (2004). Шифр зберігання: В- 6239
5. Клиническая морфология селезенки (1989) Б – 64098 Функціональна анатомія: підручник для студентів навчальних закладів з фізичного виховання і спорту III-IV рівнів акредитації. (2007) Б-90413
6. Анатомія та фізіологія з патологією: Підручник для студентів вищих медичних закладів освіти I-II рівнів акредитації (2001) В-5591

Ініціатива проведення цього дня належить Всесвітній організації охорони здоров’я. Він покликаний підвищити поінформованість суспільства про захворювання і надати підтримку пацієнтам та їхнім родинам. У 1997 р. Європейська асоціація пацієнтів із хворобою Паркінсона у співпраці з ВООЗ прийняла Хартію прав пацієнтів із даною патологією.

Хвороба Паркінсона входить до числа чотирьох найбільш поширених нейродегенеративних захворювань серед людей похилого віку. Це хронічне прогресуюче захворювання центральної нервової системи. За оцінками експертів, у світі налічується близько 4 млн пацієнтів, а до 2040 р. їхня кількість сягне 14,2 млн. Згідно зі статистикою МОЗ України, поширеність хвороби Паркінсона – 61,4 на 100 000 населення. Кожного року діагноз ставлять 2,5 тис українців.

Ця патологія вперше була описана в 1817 р. англійським лікарем Джеймсом Паркінсоном. Основними є три ознаки хвороби:

• тремтіння (тремор зазвичай починається з голови й руки, яка розслаблена);
• брадикінезія (уповільнення руху, пересування маленькими кроками);
• ригідність (скутість і напруга у м’язах, що може призвести до болісних м’язових спазмів – дистонії).

Пацієнтам притаманна характерна постава: голова нахилена вперед, коліна та лікті напівзігнуті, спина згорблена.

Хвороба Паркінсона розвивається внаслідок утрати нервових клітин у тій частині мозку, що відповідає за виробництво допаміну, який бере участь у контролі та координації рухів тіла. Втрата нервових клітин є повільним процесом, тож симптоми захворювання зазвичай починають проявлятися, коли близько 80% нервових клітин вже були втрачені. Ця недуга призводить до інвалідності, залишаючи повну ясність свідомості.

Етіологія захворювання залишається невідомою. На думку науковців, розвитку патології сприяє генетична схильність, вік і фактори зовнішнього середовища (пестициди й гербіциди, що використовуються в сільському господарстві, та промислові забруднення). Взаємодія цих факторів ініціює процеси дегенерації у нейронах головного мозку.

На сьогодні хвороба Паркінсона є не виліковною, але доступні методи, що допомагають полегшити симптоми та підтримувати якість життя:

• підтримувальна терапія, зокрема фізіотерапія;
• лікарські засоби;
• в деяких випадках хірургічні втручання.

У фондах ННМБУ ви зможете ознайомитись з літературою за цією темою:

1. Григорова І.А. та ін. Неврологія: національний підручник для студентів медичних закладів вищої освіти. – Київ, 2020.
2. Ломадзе В.Л. Диференційоване хірургічне лікування леводопаіндукованих рухових розладів у пацієнтів з хворобою Паркінсона : автореферат дис. … канд. мед. наук. – Київ, 2019.
3. Карабань І. М., Карасевич Н. В., Гасюк Т. В. Рекомендації щодо харчування та гімнастики для пацієнтів їз хворобою Паркінсона. – Київ, 2020.
4. Цимбалюк В. І., Попов А. О. Динаміка Леводопа-замісної терапії у пацієнтів з хворобою Паркінсона після однобічної палідотомії// Ендоваскулярна нейрорентгенохірургія. – №2 – 2018 – С.30-36.
5. Поворознюк В. В., Бистрицька М. А., Карабань І. М., Карасевич Н. В. Статеві особливості мінеральної щільності кісткової тканини в пацієнтів із хворобою Паркінсона// Боль. Суставы. Позвоночник. – Том 8, № 1. – 2018. – С. 31-37.
6. Цимбалюк В. І., Попов А. О. Антидискінетичний ефект стереотаксичних втручань у ділянці вентроінтермедіального ядра таламуса у пацієнтів із хворобою Паркінсона // Український нейрохірургічний журнал. – №2 – 2018 – С.40-46.
7. Чеборака Т. О., Слободін Т. М., Головченко Ю. І., Горева Г. В. Особливості афективних порушень у пацієнтів із хворобою Паркінсона на фоні коморбідної патології // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського – Т. 6, дод. 1 – 2018 – С.39-40
8. Чеборака Т. О. Особливості вегетативної дисфункції у пацієнтів із хворобою Паркінсона на тлі аутоімунної патології// Сімейна медицина. – № 3. – 2018. – С. 75-80.

Виговський Володимир Павлович (1920-2005) терапевт, доктор медичних наук (1973), професор (1975), завідувач кафедри шпитальної терапії Львівського медичного університетуімені Данила Галицького (1975-95). Наукові праці присвячені вивченню зобної ендемії в західних областях України, питанням діагностики та профілактики цукрового діабету

Володимир Павлович народився в с. Вигів Коростянського району Житомирської обл.; середню медичну освіту здобув у Коростянській фельдшерсько-акушерській школі (1941); під час німецько-радянської війни – зв’язковий партизанського загону (1941-1943); вищу медичну освіту здобув на лікувальному факультеті Львівського медичного інституту (1946); працював на посадах лікаря-терапевта та районного епідеміолога в м. Золочеві Львівської обл. (1946-1948).

З 1948 р. навчався та працював
у Львівському медичному інституті (тепер – Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького) на посадах клінічного ординатора (1948-1951), асистента (1952-1965) кафедри шпитальної терапії, доцента (1965-1975), професора (1975) кафедри терапії факультету удосконалення лікарів, завідувача кафедри шпитальної терапії N° 2 (1975-1985), завідувача (1985-1995), професора (1995-2001) кафедри шпитальної терапії; у 1956 р. захистив кандидатську дисертацію «Содержание витамина А и каротина в крові больных зобной болезнью», а у 1972 р. – докторську дисертацію «Характеристика белкового обмена у больных зобом в Прикарпатском эндемическом очаге»; професор (1975); Заслужений діяч науки і техніки України (1996).

Автор близько 140 наукових публікацій, зокрема 3 монографій, 2 авторських свідоцтв на винаходи.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення зобної ендемії в західних областях України, діагностика та лікування цукрового діабету, гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, алергозів, захворювань травної системи; науковий консультант і керівник 5 докторських та 10 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються праці Виговського В. П., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

Догляд за хворими на алергози (1980). Шифр зберігання: Б-32618