Календар медицини

Всесвітній день боротьби з артритом проводиться з ініціативи ВООЗ, відзначається щорічно 12 жовтня. Мета Всесвітнього дня боротьби з артритом – привернення уваги та збільшення інформованості широкої громадськості щодо проблем ревматологічних захворювань.

Олександр Петрович Яворовський (1951) — український учений у галузі гігієни праці, токсикології та профілактичної медицини, академік Національної академії медичних наук України, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Його наукова та педагогічна діяльність пов’язана з дослідженням впливу хімічних речовин і фізичних чинників виробничого середовища на здоров’я людини, розробленням гігієнічних нормативів і впровадженням профілактичних заходів для збереження професійного здоров’я працівників.

Освіта та професійний шлях

У 1969 році Олександр Петрович вступив на санітарно-гігієнічний факультет Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця. Після завершення навчання продовжив наукову діяльність у галузі гігієни праці.

З 1 вересня 1975 року його професійний шлях пов’язаний із Національним медичним університетом імені О. О. Богомольця, де він розпочав роботу аспірантом кафедри гігієни праці. Згодом пройшов шлях від молодого науковця до провідного вченого та керівника кафедри.

У 1991 році здобув науковий ступінь доктора медичних наук, а в 1992 році отримав вчене звання професора.

З 1993 року Олександр Петрович очолює кафедру, яка сьогодні має назву кафедри гігієни, екологічного і професійного здоров’я Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. З 2003 року також обіймав посаду проректора з науково-педагогічної роботи.

У 2001 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України». У 2017 році його обрано академіком Національної академії медичних наук України за спеціальністю «Токсикологія, хімічна безпека».

Основні напрями наукової діяльності

Олександр Яворовський є одним із провідних українських фахівців у галузі гігієни праці та токсикології хімічних сполук. Його дослідження спрямовані на виявлення небезпечних чинників виробничого середовища, оцінювання їхнього впливу на організм людини та розроблення науково обґрунтованих методів профілактики професійних захворювань.

Основними напрямами його наукової діяльності є:

• Гігієна і токсикологія полімерів. Дослідження біологічної дії синтетичних полімерів, пластмас, епоксидних смол, лакофарбових матеріалів та інших хімічних сполук.
• Професійне здоров’я. Вивчення закономірностей формування умов праці та впливу виробничих чинників на здоров’я працівників.
• Комбінована дія шкідливих чинників. Дослідження впливу поєднаних фізичних і хімічних факторів, зокрема іонізуючого випромінювання, пестицидів і солей важких металів.
• Токсикологічна оцінка хімічних речовин. Вивчення токсичних, алергенних, мутагенних, ембріотоксичних і гонадотоксичних властивостей сполук залежно від їхньої хімічної будови.
• Гігієнічне нормування. Розроблення нормативів і методів оцінювання ризиків впливу небезпечних речовин на працівників.
• Новітні матеріали. Дослідження потенційної ушкоджувальної дії наночастинок металів на молекулярному та генетичному рівнях.
• Наукові розробки та практичне значення

Важливим результатом діяльності професора Яворовського стало поглиблення наукових уявлень про токсикологічні властивості епоксидних смол та інших синтетичних матеріалів, які використовуються в промисловості.

Учений провів системні гігієнічні й епідеміологічні дослідження умов праці на виробництвах епоксидних матеріалів. На основі вивчення характеристик понад 160 нових епоксидних смол, клеїв, лаків, фарб і компаундів були встановлені параметри їхньої токсичності та небезпечності, а також досліджені механізми ушкоджувальної дії на організм людини.

Олександр Петрович розробляв і впроваджував у практику державного санітарно-епідеміологічного нагляду державні стандарти, гігієнічні нормативи, санітарні правила та токсикологічні паспорти хімічних речовин.

Ці напрацювання сприяли вдосконаленню системи оцінювання професійних ризиків, профілактиці шкідливого впливу виробничих чинників і формуванню вимог до безпечнішого використання хімічних матеріалів.

Наукова та педагогічна спадщина

Олександр Петрович Яворовський приділяє значну увагу підготовці медичних кадрів і розвитку профілактичної медицини. Його викладацька діяльність охоплює навчання студентів, підготовку науковців і розроблення навчально-методичних матеріалів з гігієни праці, токсикології та громадського здоров’я.

Він є автором понад 600 наукових праць, серед яких монографії, підручники, навчальні посібники, методичні рекомендації та інформаційні листи. Під його науковим керівництвом виконувалися докторські й кандидатські дисертаційні дослідження.

Серед відомих праць ученого:

• «Профилактика профинтоксикаций при производстве и применении эпоксидных смол» (1985).
• «Загальна гігієна: пропедевтика гігієни» (1997).
• «Гігієна праці» (2000).
• «Гигиеническая диагностика радиационного фактора и его коррекция» (2001).
• «Комунальна гігієна» (2004).
• «Гігієна праці: методи досліджень та санітарно-епідеміологічний нагляд» (2005).
• «Довідник гігієнічних та екологічних нормативів в об’єктах довкілля» (2009).
• «Гігієна праці» — національний підручник (2011).
• «Охорона праці в медичній галузі» (2015).

Його підручники й навчальні посібники використовуються в підготовці фахівців медичного профілю та сприяють розвитку української школи профілактичної медицини.

Державні нагороди та професійне визнання

Наукові здобутки Олександра Петровича Яворовського відзначені державними та академічними нагородами.

У 1997 році він став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки за підручник «Загальна гігієна (пропедевтика гігієни)». У 2001 році отримав премію Академії медичних наук України за наукові праці, присвячені комбінованій дії екзогенних хімічних речовин і радіонуклідів. У 2004 році був відзначений академічною премією за підручник «Комунальна гігієна».

У 2009 році його наукову роботу з історії гігієни праці та повернення імен репресованих учених-гігієністів також відзначено академічною премією.

Серед інших нагород — орден «За заслуги» III ступеня, почесні грамоти Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України, відзнака «Знак пошани НАМН України».

Олександр Петрович є дійсним членом Міжнародної академії наук екологічної безпеки та бере участь у роботі наукових і фахових організацій, пов’язаних із гігієнічним нормуванням, токсикологією та професійним здоров’ям.

Внесок у розвиток української профілактичної медицини

Наукова діяльність Олександра Петровича Яворовського поєднує фундаментальні токсикологічні дослідження з практичними завданнями охорони здоров’я. Його роботи сприяють удосконаленню оцінювання небезпечних хімічних речовин, розвитку гігієнічного нормування та формуванню наукових підходів до профілактики професійних захворювань.

Багаторічна праця вченого в Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця, підготовка наукових кадрів і створення навчальної літератури стали вагомим внеском у розвиток української гігієни праці, токсикології та профілактичної медицини.

Відзначається в Україні 14 жовтня у день святої Покрови Пресвятої Богородиці водночас з Днем Українського козацтва. З 2015 року є державним святом і неробочим днем.

Джуль Павло Іванович (1921 — 2015) — український лікар-отоларинголог, клінічний професор Вейнського університету в Детройті (США), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, президент Світової федерації українських лікарських товариств (СФУЛТ) у 1992–2000 роках, багаторічний головний редактор журналу «Лікарський вісник». Він зробив вагомий внесок у розвиток української медичної науки за кордоном, збереження національної медичної термінології та зміцнення професійних зв’язків між українськими лікарями в різних країнах.

Освіта та професійний шлях

Павло Іванович Джуль народився 14 жовтня 1921 року в селі Мильне на Тернопільщині. Медичну освіту розпочав у Львівському університеті, де навчався у 1942–1943 роках, а продовжив у Ґрацькому університеті в Австрії у 1944–1945 роках. У 1948 році закінчив медичний факультет Іннсбруцького університету.

У 1949 році емігрував до США та оселився в Детройті. Після проходження шпитальної практики й нострифікації диплома розпочав лікарську практику, яка згодом стала основою для створення власної отоларингологічної клініки.

У 1957–1960 роках спеціалізувався з отоларингології у Вейнському університеті в Детройті. Надалі працював у цьому закладі викладачем, асистентом, а згодом професором кафедри оториноларингології. З 1960 року його діяльність була тісно пов’язана з клінічною та педагогічною роботою університету.

Паралельно Павло Джуль розвивав приватну лікарську практику, спеціалізувався на захворюваннях вуха, горла й носа та долучався до професійного життя американської медичної спільноти.

Наукова діяльність та професійні здобутки

Основними напрямами наукових інтересів Павла Джуля були отоларингологія, відновлювальна хірургія середнього вуха, захворювання ЛОР-органів, медична етика та історія української медицини.

Він досліджував проблеми отосклерозу, порушень звукопроведення, паралічу лицевого нерва та можливостей відновлення функцій і зовнішнього вигляду обличчя. Його професійна діяльність поєднувала клінічну практику, викладання, наукові публікації та популяризацію медичних знань українською мовою.

Павло Іванович очолював Мічиганське отоларингологічне товариство у 1970–1971 роках, а Детройтське отоларингологічне товариство — у 1973–1974 роках. Був членом Американської колегії хірургів та почесним членом Українського лікарського товариства Північної Америки.

У 1996 році йому присвоєно звання почесного доктора Одеського медичного університету, а в 1998 році — Львівського медичного університету.

Розвиток української медичної спільноти за кордоном

Важливою складовою життя Павла Джуля була громадська діяльність, спрямована на підтримку українських лікарів за кордоном і розвиток міжнародної співпраці.

Він був співзасновником Українського лікарського товариства Північної Америки та очолював його Мічиганський відділ. У 1990 році став дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка, а також очолив його осередок у Детройті.

У 1992–2000 роках Павло Іванович був президентом Світової федерації українських лікарських товариств. За його керівництва продовжувалося зміцнення зв’язків між українськими медиками в Україні та діаспорі, організовувалися міжнародні конгреси й наукові зустрічі.

Значну увагу він приділяв поверненню українських лікарів до спільного наукового простору після відновлення незалежності України. Завдяки його діяльності професійні контакти між медичними товариствами України, США та Канади стали важливим чинником розвитку української медичної науки.

Редакторська діяльність і розвиток української медичної термінології

Одним із найвагоміших напрямів діяльності Павла Джуля була багаторічна редакторська робота. У 1967–2003 роках він обіймав посаду головного редактора журналу «Лікарський вісник» — фахового видання Українського лікарського товариства Північної Америки.

Під його керівництвом журнал залишався важливою платформою для публікації наукових праць, висвітлення історії української медицини, обговорення професійних проблем і збереження української медичної мови в діаспорі.

Павло Іванович також редагував видання, присвячені історії української медицини та діяльності лікарських товариств. Він долучався до підготовки англомовної «Енциклопедії України», редагуючи статті медичної тематики.

Особливе місце в його діяльності посідала підтримка української медичної термінології. Він був співавтором англо-українського словника медичних термінів та надавав матеріальну й наукову допомогу Львівському медичному університету в підготовці двох видань «Ілюстрованого медичного словника Дорланда (англо-українського)» у двох томах, що вийшли у 2002 та 2007 роках.

Ця робота сприяла розвитку української медичної лексикографії та забезпеченню лікарів і студентів якісними фаховими джерелами українською мовою.

Основні наукові праці

Павло Джуль є автором наукових публікацій з отоларингології, медичної етики, історії медицини та професійної діяльності українських лікарів.

Серед його відомих праць:

«Лікування отосклерози давніше і тепер» (1962) — огляд розвитку підходів до лікування отосклерозу.

«Параліч лицевого нерва» (1971) — праця, присвячена проблемі ураження лицевого нерва.

«Звукопровідна глухота у дітей шкільного віку» (1974) — дослідження порушень слуху в дітей.

«Професійні досягнення українських лікарів у ЗСА і Канаді» (1975) — огляд внеску українських медиків у розвиток медицини в Північній Америці.

«Співучасть лікарів у виконанні смертного вироку» (1980) — праця з проблем медичної етики.

«Реабілітація лиця» (1985) — дослідження питань відновлення функцій і зовнішнього вигляду обличчя.

Його наукова спадщина відображає широкий спектр інтересів — від клінічної отоларингології до етичних проблем медицини та збереження професійної пам’яті українських лікарів.

Вшанування пам’яті

У 1996 році Павло Джуль отримав звання почесного доктора Одеського медичного університету, а в 1998 році — Львівського медичного університету. Ці відзнаки засвідчили визнання його внеску в українську медичну науку та співпрацю з медичними закладами України.

Павло Іванович Джуль помер 2 листопада 2015 року в Детройті, США. Його життєвий шлях став прикладом поєднання високого професіоналізму, відданості медицині та активної громадської позиції.

Пам’ять про Павла Джуля зберігається в історії української отоларингології, діяльності українських лікарських товариств за кордоном і розвитку національної медичної термінології. Його багаторічна праця сприяла зміцненню зв’язків між українськими медиками різних поколінь і країн, а також збереженню української мови в міжнародному медичному середовищі.

Проводиться щорічно 15 жовтня. Приурочені до цього дня заходи проходять у більш ніж 44 країнах світу.

Мета проведених у день боротьби із захворюванням на рак грудей заходів – звернути увагу суспільства на проблематику раку грудей, покращити знання з цього питання.