Календар медицини

Даценко Макар Федорович (1898-1968) стоматолог, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри хірургічної стоматології Харківського медичного стоматологічного інституту.

Макар Федорови народився в станиці Батуринській Азово-Чорноморського краю.

Середню медичну освіту здобув у Катеринодарській фельдшерській школі (1914). Під час Першої світової війни – фельдшер у діючій армії (1914-1917); y 1917-1918 pp. та 1920-1921 рр. працював на посаді фельдшера в Уманській лікарні; вищу медичну освіту здобув у Кубанському медичному інституті (1926).

Працював на посадах ординатора факультетської хірургічної клініки (1926—1927), асистента (1927) та завідувача (1931- 1932) кафедри стоматології Кубанського медичного інституту та за сумісництвом – завідувача Центральної стоматологічної поліклініки м. Краснодара, старшого наукового співпрацівника Московського державного НДІ стоматології і одонтології (1932–1936); завідувача кафедри хірургічної стоматології Новосибірського інституту удосконалення лікарів (1936—1937), завідувача кафедри хірургічної стоматології (1937–1941), заступника директора з навчальної частини (1937-1941), Директора (1940) Смоленського стоматологічного інституту; під час німецько-радянської війни працював на посаді доцента з щелепно-лицевої хірургії та курсу стоматології кафедри госпітальної хірургії (1941—1943), очолював відділення щелепно-лицевої хірургії при кафедрі госпітальної хірургії (1943-1948) Саратовського медичного інституту, працював на посадах консультанта в евакошпиталях № 3287 та № 1304;

Після війни працював на посадах консультанта в Міжобласному шпиталі інвалідів війни, поліклініках Саратовського обласного відділу охорони здоров’я та головного стоматолога Саратовської області (1945–1949);

У 1949–1950 pp. працював в Українському НДІ стоматології на посаді заступника директора з наукової роботи; завідувач кафедри хірургічної стоматології (1950-1968) та декан стоматологічного факультету (1951—1954) Харківського медичного стоматологічного інституту;

У 1936 р. захистив кандидатську дисертацію, а в 1962 р. – докторську дисертацію “Патология и терапия заболеваний и повреждений челюстно-лицевой области”; професор; голова Харківського обласного товариства стоматологів (1952-1968); член правлінь Українського республіканського та Всесоюзного товариств стоматологів.

Запропонував використовувати масляні розчини новокаїну при різних захворюваннях і травмах щелепно-лицьової ділянки.

Автор близько 50 наукових публікацій, зокрема 3 монографій.

Основні напрями наукової діяльності: хірургічна санація, організація профілактики після пошкоджень лиця та щелеп, профілактика та лікування білякореневих кіст, питання анатомії щелепно-лицевої ділянки та морфології тілець Малассе, слинокам’яної хвороби, лікування одонтогенного остеомієліту, переломів щелеп, вивчення одонтогенної інфекції та інтоксикації; опрацював новий метод пластики м’яких тканин; запропонував (1958) застосовувати масляні розчини новокаїну під час різних хвороб і травмах щелепно-лицевої ділянки; науковий керівник 6 кандидатських дисертацій.

Черняхівський Євген Григорович (1873-1938) хірург, доктор медицини, професор, перший ректор Київського медичного інституту, завідувач кафедри загальної та факультетської хірургії. Був секретарем першого в Україні Київського хірургічного товариства, заступником голови Медичної секції при ВУАН. Засновник української наукової школи хірургії, здійснив першу в Києві операцію зашивання рани серця (1904).

Євген Григорович народився в с. Мазепинці Васильківського повіту Київської губернії в родині священика.

Медичну освіту здобув на Медичному факультеті Університету св. Володимир а (м. Київ,1898); працював інтерном у хірургічній Олександрівській лікарні м. Києва; з 1901 р. – позаштатний ординатор і завідуувач хірургічним інфекційним відділенням цієї ж лікарні.

У 1910 р. захистив докторську дисертацію “К вопросу о дуоденальном диабете (экспериментальное исследование из лаборатории общей патологии Университета св. Владимира)”.

У часи Першої світової війни з 1914 р. служив у Київському військовому госпіталі, а в другій половині 1916 р. – в одному із польових лазаретів, що дислокувалися поблизу лінії фронту; у серпні 1918 р. один із організаторів Медичного факультету Українського народного університету – професор і завідувач кафедри клінічної хірургії.

У 1920-1921 рр. – перший директор Київського медичного інституту. З 1923 до 1929 р. – завідувач кафедри факультетської хірургії цього ж інституту; був заступником голови медичної секції Всеукраїнської академії наук.

У 1904 р. вперше в Києві успішно зашив рану серця; запропоновано перев’язку стегнової артерії для лікування самовільної ґанґрени кінцівок.

Одним із напрямів наукового пошуку вченого була трансплантація нирки в експерименті на собаках із застосуванням розробленого ним судинного шва.

Один із перших застосував трепанацію черепа при гнійному церебральному менінгіті.

Уперше в історії України почав викладати хірургію українською мовою.

Основні публікації: “Случай зашивання раны сердца” (1905), “Случай церебро-спинального менингита, из- леченного трепанацией черепа” (1910), “К казуистике поддиафрагмальных нарывов” (1912), “Современное состояние хирургии кровеносных сосудов” (1914), “Про питання про операцію при ангіосклеротичній гангрені ніг” (1918), “Хірургічна патологія і терапія”, “Ще до питання про патогенезу круглої виразки шлунково-кишкового тракту” (1930), “Практичний словник медичної термінології” (1931).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Є. Г. Черняхівський підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. До питання про операцию Wieting, a при ангіосклеротични гангрені ніг (1918)
2. К вопросу о дуоденальном диабете (1910)
3. К казуистике поддиафрагмальных нарывов (1912)
4. Модіфікація радікальної операціі пахівної кили та її обгрунтовання (1929)
5. Про питання про операцію при ангіосклеретичні й гангрені ніг (1916)
6. Современное состояние хирургии кровеносных сосудов (1913)
7. Zur Frage von der Anwendung der Gefa snaht bei der Behandlung der Aneurys men (1913)

Всеукраїнський день психолога представники цієї професії можуть відзначати 23 квітня. У наше століття психологія стала надзвичайно популярною. Нею цікавляться не тільки на науковому, а й на побутовому рівні. Це унікальне значення психології передбачив ще Жан Піаже, який став найвідомішим психологом свого часу.

За останнє сторіччя психологія пройшла дуже стрімкий шлях розвитку. Вона була офіційно визнана як наука тільки в 1879 році. Але за минулий час психологи всього світу змогли накопичити величезний багаж знань про суть людини, її стани та почуття, самопізнання та соціальні ролі.

Поява Всеукраїнського дня психолога теж цілком виправдана, оскільки в Україні психологія є однією з ключових наук. Сьогодні психологи працюють не тільки в медустановах, а й у навчальних закладах, оскільки рішення психологічних проблем людини вважається базовим у процесі її особистісного становлення.

На фото: Андрій Козинчук, психолог

Кащенко Микола Феофанович (1853-1935) видатний вчений, доктор медицини, дійсний член Української академії наук, професор кафедри гістології та ембріології Харківського університету. Організатор і директор зоологічного музею АН УРСР (1919-26), акліматизаційного саду АН УРСР. Основоположник досліджень з гістоструктури ембріонів людини в нормі та патології.

Микола Феофанович народився в с. Московка (тепер – Вільнянського району Запорізької обл.). Закінчив (зі срібною медаллю) Катеринославську гімназію. Медичну освіту “удостоен степени лекаря и звания уездного врача” здобув на медичних факультетах Московського та Харківського університетів (1880); з 1881 р. працював на посаді асистента в ембріологічному кабінеті, читав курси анатомії, гістології, ембріології, вів акушерську практику в Харківському університеті, а також був помічником директора в земській повивальній школі.

У 1884 р. захистив докторську дисертацію “Эпителий человеческого хориона и его роль у гистогенезе последа”; у 1886-1888 рр. удосконалювався в Німеччині та Італії – працював у лабораторіях ембріолога Вільгельма Гіса, анатома Вільгельма Вальдейєра, біологів Ернста Геккеля, Оскара Гертвіга; після поверненя до Харкова читав лекції на медичному та фізико-математичному факультетах університету.

З 1888 р. – екстраординарний професор по кафедрі зоології, порівняльної анатомії та фізіології Томського університету; також викладав зоологію в акушерсько-фельдшерській школі (1910-1912).

У 1901 р. Рада Московського університету надала його ступінь доктора зоології; кілька місяців (у 1906 та 1912 pp.) виконував обов’язки декана медичного факультету та ректора Томського університету. У 1912 р. за станом здоров’я переїжджає до Києва, де працює в Київському політехнічному інституті, виступає з публічними лекціями в Київському товаристві сприяння початковій освіті з проблеми “Смерть та довголіття. Сучасна розробка питання про смерть”.

Разом із В. О. Караваєвим у 1919 р. створюють зоологічний музей, директором якого М. Ф. Кащенко був по 1927 р.

Створив Акліматизаційний сад АН України (1919); займаючись акліматизацією рослин, також вирощував і лікарські i рослини; вивчав вплив деяких народних засобів на організм людини під час різних хвороб та методи застосування і дозування різних лікарських трав; у кінці 1918 р. призначений академіком Української Академії наук.

У 30-х рр. практично безкоштовно лікував хворих травами пояснював дію трав, встановлював діагноз та дарував лікарські рослини людям, які здебільшого були неспроможні платити. Був звинувачений у знахарстві, з чого надавав пояснення президентові Академії наук В.І. Вернадському; написав доповідну записку про користь лікування лікарськими рослинами як перспективної галузі медицини майбутнього.

Наукові праці: “Краткое руководство по зоологии, преимущественно для студентов медицины” (1892), “Сибирские высшие женские курсы, их положение, нужды, надежды” (1912), “Смерть и долголетие с биологической точки зрения” (1914), “На допомогу Київському акліматизаційному садові” (1925), “Перетворення живої природи” (1928).

Овсій Володимирович Епштейн (1933-2006) вчений у галузі радіаційної ендокринології, член-кореспондент АМН Українидоктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, керівник лабораторії функціональної діагностики, завідувач відділу променевої діагностики та радіойодтерапії Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України.

Основні напрями наукової діяльності: діагностика захворювань ендокринних залоз, діагностика та лікування раку щитоподібної залози. Важливим внеском у науку та практику охорони здоров’я стали роботи з аналізу впливу радіації на стан залоз внутрішньої секреції, зокрема щитоподібної залози, внаслідок аварії на ЧАЕС.

Наукові праці: “Ультразвуковая диагностика заболеваний эндокринных желез” (1992); “Атлас-руководство по ультразвуковому исследованию щитовидной железы” (1997); “Ультразвуковое исследование щитовидной железы” (2004); “Диагностическая точность эхографии в оценке характера новообразований щитовидной железы” (2004); “Рак щитовидной железы: прогностическое значение морфологических характеристик опухоли” (2005).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації О. В. Епштейн “Возрастные особенности соотношения функционального состояния скелетных мышц и обмена в них макроэргических фосфорных соединений” (1963), О. В. Епштейн “Гормональные механизмы развития ожирения” (1980)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  О. В. Епштейна, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Атлас-руководство по ультразвуковому исследованию щитовидной железы (1997
2. Ожирение и сахарный диабет (1987)
3. Ультразвуковая диагностика заболеваний эндокринных желез (1992)
4. Ультразвуковое исследование щитовидной железы (2004)

Мощич Петро Степанович (1928-2006) педіатр, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб, завідувач кафедри факультетської педіатрії № 3., лауреат Державної премії УРСР (1984), академік АН вищої школи України (1992), академік Нью-Иоркської АН (1996), професор кафедри педіатрії № 3 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (1996-2001), Головний дитячий інфекціоніст (1969-1973), Головний педіатр (1972-1988) МОЗ УРСР. Учень В.Г. Балабан та І.М. Руднева.

Наукова діяльність була присвячена вивченню захворювань у дітей серцево-судинної, дихальної та нервової систем, інфекційних захворювань, туберкульозного менінгіту, розробці нових методів діагностики, лікування та профілактики цих захворювань, а також удосконаленню організації медичного обслуговування дітей і викладанню педіатрії в медичних вузах. Уперше в нашій країні описав вібраційний систолічний шум у серці та його диференційну діагностику з органічними шумами, використання проби з амілнітратом, застосування бактеріальних препаратів для лікування різних захворювань у дітей, використання нових препаратів у педіатрії.

Наукова діяльність присвячена вивченню захворювань у дітей серцево-судинної, дихальної та нервової систем, інфекційних захворювань, туберкульозного менінгіту, розробці нових методів діагностики, лікування та профілактики цих захворювань.

Наукові праці: “Кардиология дет­ского возраста” (1986); “Затяж­ное рецидивирующее и хроническое течение стафилококковой инфекции у детей” (1990); “Медицина дитинства” (1991-2001); “Неонатологія” (2004); “Факультетська пе­діатрія” (2004); “Кардіологія дитячого і підліткового віку” (2006).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації П. С. Мощич “Особенности вяло текущего ревматизма у детей” (1967), П. С. Мощич “Особенности клиники и цереброспинальной жидкости при комплексном лечении туберкулезного менингита у детей” (1958).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці П. С. Мощича підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Вирусные гепатиты у детей (1991)
2. Диагностика, лечение и профилактика сальмонеллезов у детей раннего воз раста (1977)
3. Диагностика острых респираторных вирусных инфекций и организационные мероприятия по борьбе с ними у детей (1977)
4. Диспансеризація здорових дітей в умовах поліклініки (2003)
5. Диспансерное наблюдение здоровых детей в условиях поликлиники (1989)
6. Инфекционно-аллергические полирадикулоневриты у детей (1982)
7. Кардиология детского возраста (1986)
8. Кардіологія дитячого і підліткового віку (2006)
9. Малосимптомные формы ревматизма у детей (1975)
10. Медицина дитинства (1994)