Календар медицини

Проведення Тижня імунізації покликане привернути увагу громадськості до імунізації як одного з головних профілактичних заходів, що дозволяють вберегти людство від інфекційних захворювань. ВООЗ наполегливо рекомендує родинам обов’язково вакцинувати дітей проти смертоносних хвороб.

За даними ВООЗ, імунізація дозволяє щорічно запобігати від 2 до 3 мільйонів випадків смерті від дифтерії, правця, кашлюку, кору, свинки та краснухи. Кількість дітей, які вчасно отримують вакцину, зростає, зокрема завдяки старанням ВООЗ і оголошеного нею Тижня імунізації.

Метою Глобального плану дій ВООЗ відносно вакцин є гарантування до 2020 року кожній людині захисту від інфекцій, які можливо попередити методом імунізації. На національному рівні країни мають забезпечити охоплення щепленням проти кашлюку, дифтерії, правця 80 % відповідного населення, впровадити одну чи більше нових вакцин, ліквідувати поліомієліт, кір, краснуху, правець у матерів і новонароджених.

Всесвітній день боротьби з малярією (World Malaria Day) відзначається щорічно 25 квітня. Його було затверджено Всесвітньою організацією охорони здоров’я на 60-ій сесії в травні 2007 р. День присвячений пропаганді глобальних зусиль щодо забезпечення ефективної боротьби проти захворювання.

Малярія – це інфекційне захворювання, що спричиняють найпростіші з роду плазмоїдів. Передається воно з укусом комарів роду Anopheles. Симптомами недуги є гарячка, лихоманка, підвищене потовиділення, збільшення розмірів печінки та селезінки, анемія. Характерною ознакою патології є хронічний перебіг із рецидивами. Малярія поширена у більш ніж 100 країнах світу та щорічно вбиває понад 900 000 людей, переважно маленьких дітей. Основними факторами, що сприяють поширенню малярії в світі, є: інтенсивна міграція населення, глобальні зміни клімату, резистентність малярійних комарів до інсектицидів, стійкість збудників малярії до лікарських засобів.

Мета проведення Всесвітнього дня боротьби з малярією – роз’яснення загрози захворювання, поширення інформації щодо запобігання, профілактики та лікування малярії. В свою чергу ООН розробила Глобальний план дій проти малярії (GMAP). Він має три складові: контроль, проведення досліджень та ліквідація загрози. Задля ефективної боротьби із захворюванням впроваджено моніторинг стійкості комах до інсектицидів. Дослідження спрямовані на розробку нових ліків та підходів до профілактики. Глобальні зусилля мають взяти захворювання під контроль, а згодом призвести до ліквідації малярії в ендемічних регіонах.

На жаль, прогрес у досягненні цієї мети значно сповільнився через недостатнє фінансування та медичне обслуговування, особливо у важкодоступних районах, на долю яких припадає найбільша частка випадків. До 2019 року показники зараження в цих місцях залишаються в основному незмінними, а аналіз глобальних тенденцій захворюваності на малярію свідчить про те, що викорінення малярії може бути досягнуто не раніше 2050 року.

У фондах ННМБУ ви можете ознайомитись із літературою на цю тему:

1. Козько В.М., Соломенник Г.О., Юрко К.В. Тропічні хвороби: навчальний посібник для студентів медичних закладів вищої освіти, лікарів-інтернів, курсантів інститутів післядипломної освіти, практичних лікарів. Київ, Медицина, 2019.
2. Внутрішні хвороби: національний підручник для лікарів-інтернів, студентів старших курсів медичних університетів, резидентів, слухачів закладів післядипломної освіти, що готують фахівців у галузі “Охорона здоров’я” зі спеціальності “Внутрішні хвороби”: у 2 ч. За ред. Глушка Л.В. Київ, 2019.
3. Епідеміологія: протиепідемічні заходи: навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти IV рівня акредитації та лікарів. За ред. Чемича М.Д. Вінниця, 2020.
4. Клінічна лабораторна діагностика: підручник для студентів і лікарів-інтернів медичних закладів вищої освіти, фахівців лабораторної діагностики і клініцистів різних спеціальностей. За ред. Лаповець Л.Є. Київ, 2021.
5. Клисак Л. С. Епідеміологічна ситуація щодо малярії в Маріуполі за 2016-2020 роки: тези науково-практичної конференції з міжнародною участю “Інфекційні хвороби сучасності: етіологія, епідеміологія, діагностика, лікування, профілактика, біологічна безпека” (12-13 жовтня 2021 р., м. Київ, Україна)// Актуальна інфектологія. – 2021. – Том 9, № 4. – С. 68-69.
6. Ящук Г.М., Чегодайкіна Н.С., Махота Л.С. Результати ентомологічного моніторингу за переносниками малярії у Харківській області: тези науково-практичної конференції з міжнародною участю “Інфекційні хвороби сучасності: етіологія, епідеміологія, діагностика, лікування, профілактика, біологічна безпека” (12-13 жовтня 2021 р., м. Київ, Україна) / // Актуальна інфектологія. – 2021. – Том 9, № 4. – С. 101-102.
7. Голубовська О.А. та ін. Особливості перебігу імпортованої тропічної малярії // Лікарська справа. Врачебное дело. – 2021. – № 3/4. – С. 68-73.
8. Городецька Г. Складнощі діагностики тропічної малярії // Лабораторна справа. – 2021. – № 5. – С. 22-28.

Міжнародний День ДНК встановлено на честь виходу 25 квітня 1953 р. британського журналу “Nature”, в якому була опублікована невелика стаття вчених з Кембриджу англійця Френсіса Кріка й американця Джеймса Уотсона під назвою “Молекулярна структура нуклеїнових кислот”, та відкриття подвійної спіралі ДНК.

Цей день – унікальна можливість для генетиків і лікарів різних спеціальностей, пов’язаних з наданням допомоги хворим зі спадковою патологією, обговорити свої дослідження зі студентами, лікарями та населенням. Зустрічі генетиків і населення в День ДНК об’єднують теоретиків і практиків, сприяють створенню товариств зацікавлених і працюючих у даному напрямку людей.

Чорнобиль…Чорний біль нашої землі. Скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи.

У вересні 2003 р. на саміті СНД президент України Леонід Кучма запропонував країнам-учасницям Співдружності оголосити 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф. Рада глав держав СНД підтримала цю пропозицію.

У грудні 2003 р. Генеральна асамблея ООН вітала рішення Ради глав держав СНД щодо проголошення 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф і закликала всі держави-члени ООН щороку вшановувати пам’ять про цю трагедію.

Аварія на ЧАЕС – найбільша техногенна катастрофа за всю історію ядерної енергетики у світі, що змінила радіаційну обстановку, екологію, долі людей не тільки на європейському континенті, а й у всьому світі.

О 1:23 ночі 26 квітня 1986 р. на Чорнобильському реакторі № 4 прогримів вибух, кілька сотень працівників і пожежників намагалися загасити пожежу, що не припинялася протягом 10 днів. Тоді загинули близько 50 співробітників станції та постраждали сотні рятувальників. Реактор був повністю зруйнований і в довкілля викинуто величезну кількість радіоактивних речовин. За потужністю радіоактивний викид у 300 разів перевищував атомне бомбардування японського міста Хіросіма. Радіоактивна хмара від аварії пронеслася над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США.

Визначити масштаби катастрофи та її впливу на здоров’я людей важко досі – тільки від раку, що розвинувся в результаті отриманої дози радіації, померли сотні тисяч людей. Прип’ять і навколишні села ще кілька століть будуть небезпечними для проживання.

Радіоактивного ураження зазнали близько 600000 осіб, насамперед, ліквідатори катастрофи. Навколо ЧАЕС створена 30-кілометрова зона відчуження. Понад 2,5 мільйонів мешканців України страждають від захворювань, спричених опроміненням, і близько 80 тисяч з них отримують допомогу. За даними міжнародних організацій, у результаті аварії померли 60 тисяч ліквідаторів, а 165 тисяч стали інвалідами.

Чорнобиль – це не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності багатьох тисяч наших співвітчизників. Завдяки самопожертві ліквідаторів аварія стала символом жертовності в ім’я Батьківщини, в ім’я мільйонів людей і прийдешніх поколінь. Ризикуючи своїм життям і здоров’ям, вони виконали свій обов’язок і захистили людство від згубного впливу та подальшого розповсюдження радіації.

Час не загоїв чорнобильських ран, не стер у пам’яті важкі та героїчні події, імена мужніх добровольців – пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які тієї квітучої весни відправились на зустріч невідомій небезпеці, виявивши жертовність, високий патріотизм, зупиняючи ядерну катастрофу. Їхній подвиг назавжди записаний до літопису людської мужності та навічно залишиться в пам’яті українського народу.

120 років від дня народження кандидата медичних наук, доцента Івана Петровича Пигиди (1902-1979)

Фахівець з організації охорони здоров’я, кандидат медичних наук, доцент (1948), завідувач кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1953-1961). Закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця (1926). Учасник 2-ї світової війни.

Наукові праці: “Лечебно-профилактическая сеть г. Киева и ее деятельность накануне Великой Отечественной войны”; “Досягнення охорони здоров’я в Українській РСР”.

145 років від дня народження православного святого, хірурга, доктора медицини, святителя та сповідника Валентина Феліксовича Войно-Ясенецького (Архієпископа Луки) (1877-1961)

Хірург, доктор медицини, архієпископ Сімферопольський та Кримський Українського екзархату РПЦ. Канонізований Церквою 1995 р. Освіту здобув у Києві. 1896 вступив на медичний факультет Київського університету. Коли розпочалася Російсько-японська війна, в складі Київського лазарету Червоного Хреста поїхав до Чити, де очолював хірургічне відділення та здобув перший досвід виконання складних операцій. Протягом 13 років працював земським лікарем у Симбірській, Курській і Саратовській губерніях. Йому доводилося працювати і терапевтом, і хірургом, і окулістом, і гінекологом, і урологом. Переїхавши до Москви, став екстерном у відомого професора хірургії та топографічної анатомії П.І. Дяконова. Почав розробляти новий напрямок у хірургії – регіонарну анестезію. Створив свій метод знеболювання кисті руки. 1916 захистив дисертацію “Про регіонарну анестезію другої гілки трійчастого нерва”. 1923 прийняв чернечий постриг і був рукоположений в єпископи. Того ж року його заарештували за безглуздою стандартною підозрою в “контрреволюційній діяльності”. Це стало початком 11 років тюрем і заслань. З жовтня 1941 став консультантом усіх госпіталів Красноярського краю та головним хірургом евакогоспіталю. У середині 1942 термін його заслання закінчився. Восени 1942 був зведений у сан архієпископа та призначений на Красноярську кафедру. 1944 очолив Тамбовську єпархію. 1946 став главою Кримської єпархії, продовжуючи свою лікарську та педагогічну діяльність.