Календар медицини

Каменецький Михайло Соломонович (1933) рентгенолог, доктор медичних наук (1989), професор, завідувач кафедри променевої діагностики та терапії Донецького національного медичного університету ім. М. Горького (1987-2000). Засновник функціонального напряму у вітчизняній променевій діагностиці: рання (доклінічна) променева діагностика серцевих і легеневих захворювань, особливо лівошлуночкової недостатності, набряку легенів різного генезу, професійної патології шахтарів, дифузних уражень легень. За його ініціативою здійснено глибоке реформування системи викладання рентгенології та радіології. Був одним із розробників усіх державних стандартів медичної освіти в країні.

Михайло Соломонович народився в м. Чернігові. Медичну освіту (з відзнакою) здобув у Київському медичому інституті (1956); працював на посадах лікаря-рентгенолога у м. Ковелі, Волинської обл. (1956-1958), лікаря-рентгенолога в м. Донецьку (1958- 1967), асистента (1967-1975), доцента (1975-1987), завідувача (1987–2000) кафедри радіології Донецького медичного інституту (тепер – Донецький національний медичний уні- верситет).

З 1994 р. також завідувач наукової лабораторії з проблем переддипломної медичної освіти МОЗ України. У 1965 р. захистив кандидатську дисертацію «Со- стояние функции наружного дыхания у больных деструктивным туберкулезом до и после радикальной операции», а в 1989 р. – докторську дисертацію; професор; голова Донецького регіонального відділення та член виконавчого комітету (з 1995 р.) Асоціації радіологів України; член редакційних колегій низки фахових журналів.

Заслужений працівник народної освіти України (1994). Автор понад 650 наукових публікацій, зокрема 27 монографій, 3 підручників, 30 навчаних посібників, 8 винаходів.

Основні напрями наукової діяльності: опрацювання ранньої (доклінічної) променевої діагностики серцевих та легеневих захворювань, набряку легень різного генезу, професійної патології шахтарів, дифузних уражень легень, розробка системи вищої медичної освіти; засновник функціонального напряму у вітчизняній променевій діагностиці; науковий консультант і керівник 4 докторських та 14 кандидатських дисертацій.

Пятак Олесь Овдійович (1928) терапевт, доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки УРСР, лауреат Державної премії УРСР, завідувач кафедри терапії педіатричного факультету Київського медичного інституту. Закінчив Дніпропетровський медичний інститут.

Наукові праці присвячені актуальним питанням захворювань серцево-судинної системи, організації охорони здоров’я й історії медицини.

Наукові праці: “Международная система единиц в клинической медицине” (1982); “Классификация и терминологическая трактовка болезней системы кровообраще­ния” (1984); “Справочник по клинической фармакологии и фармакотера­пии” (1986).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій О.О. Пятака “Клинико-инструментальная диагностика ревматических пороков сердца на различных этапах их развития” (1969); “К диагностике ранних стадий гипертонической болезни” (1957)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Пятака О.О., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Международная система, единиц в клинической медицине (1982)
2. Методические рекомендации по диагностике и патогенетическому лечению больных с перцептивной тугоухостью сосудистой этиологии (1984)
3. Методические рекомендации по исследованию фазовой структуры сердечного Цикла у больных хроническими формами ишемической болезни сердца (1982)
4. Фундаментальные и прикладные аспекты радиационной медицины состояние и перспективы (1992)
5. Критерии дифференциальной диагностики стенокардии рекоменаатий и кардиалгии (1986)
6. Клінічні методи дослідження при ранніх стадіях гіпертонічної хвороби (1961)
7. Классификация и терминологическая трактовка болезней системы кровообращения (1984)
8. Диагностические критерии доклинических проявлений сердечной недостаточности (1978)
9. Критерии дифференциальной диагностики стенокардии и кардиалгии (1986)

Богданов Іван Лук’янович (1903-1984) лікар-інфекціоніст, доктор медичних наук (1947), професор (1948), член-кореспондент АМН СРСР (1953).

Іван Лук’янович закінчив Смоленський університет (1927). Працював лікарем; клінічним ординатором (від 1928), асистентом (від 1930) і доцентом (від 1940) клініки інфекційних хвороб медичного факультету Смоленського університету; 1941-1951 – завідувачем кафедри інфекційних хвороб Свердловського медичного інституту й одночасно 1941-1947 – головним епідеміологом Уральського військового округу; директором (1951-1972), завідувачем клінічного відділу дизентерії та сальмонельозу (від 1973) Інституту інфекційних хвороб АМН СРСР (Київ); від 1981 – завідувачем відділу кишкових і паразитарних хвороб, від 1983 – старшим науковим співробітником консультативного відділу кишкових інфекцій Інституту епідеміології та інфекційних хвороб (Київ).

Основні напрями наукових досліджень: діагностика та лікування дизентерії, висипного тифу, бруцельозу, дифтерії, поліомієліту, скарлатини тощо; профілактика та терапія внутрішньо-лікарняних інфекцій; лікування, профілактика інфекційних хвороб гамма-глобуліном; кортикостероїдна терапія. Вивчав гострі кишкові інфекції, зокрема ешерихіози, можливість лікування хворих на дизентерію без застосування антибіотиків.

Наукові праці: “Противоэпидемический и лечебный режим в стационарах для больных полиомиелитом” (1959); “Скарлатина как стрептококковая инфекция” (1962); “Внутрибольничные инфекции и их профилактика” (1963); “Иммунные гамма-глобулины в терапии и профилактике инфекционных болезней” (1965); “Кортикостероиды в комплексной терапии инфекционных болезней” (1967); “Аллергия в патогенезе, клинике и лечении инфекционных болезней” (1974); “Вирусные менингиты” (1976); “Справочник по дифференциальной диагностике инфекционных болезней” (1980).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці І.Л. Богданова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Аллергия в патогенезе, клинике и терапии инфекционных болезней (1974)
2. Вирусные менингиты (1976)
3. Вирусологическая и клиническая ликвородиагностика инфекционных заболеваний нервной системы (1967)
4. Внебольничная помощь больным инфекционными заболеваниями. Менингококковая

   инфекция (1974)

5. Внутрибольничные инфекции и их профилактика (1963)
6. Диагностика и лечение эшерихиозов у взрослых и детей (1980)
7. Иммунные гаммаглобулины в терапии и профилактике инфекционных болезней (1965)
8. Инфекционный гепатит (1964)
9. Клиника, диагностика и лечение дизентерии Зонне у взрослых (1969)
10. Кортикостероиды в комплексной терапии инфекционных болезней (1967)
11. Методические рекомендации по диагностике и лечению острых кишечных заболеваний, вызванных условно-патогенной бактериальной микрофлорой (1985)
12. Методы диагностики и лечения острой дизентерии (1978)
13. Организация медицинского обслуживания и лечение больных (взрослых и детей) легкими формами дизентерии на дому (1979)
14. Перечень обязательных лабораторных инструментальных и функциональных исследований для диагностики основных инфекционных заболеваний (1968)
15. Противоэпидемический и лечебный нарах для больных полиомиелитом (1959)
16. Скарлатина как стрептококковая инфекция (1962)
17. Современные методы диагностики и лечения дизентерии (1974)

Професійне свято судового експерта, яке в Україні відзначається щорічно 4-го липня, сьогодні має інший акцент, внаслідок рашиської агресії. Сьогодні одним із головних завдань Національного наукового центру судових експертиз є “Визначення розміру шкоди та збитків, завданих фізичним та юридичним особам внаслідок збройної агресії російської федерації”. До медицини дотичне завдання експертам щодо вивчення психологічного впливу війни на людей.

Сергієнко Тарас Михайлович (1918-2001) нейрохірург, доктор медичних наук (1968), професор (1974), один із засновників експериментальної нейрохірургії.

Тарас Михайлович закінчив Перший Московський медичний інститут (1941) і був залишений на кафедрі хірургії (до жовтня 1941). Начальник хірургічного відділення евакогоспіталю № 5015 (до 1944). Брав участь у військових діях у Польщі та Німеччині.

Хірург Гостомельської лікарні Києво-Святошинського району (1946-1948). У 1948 обрав своєю спеціальністю нейрохірургію та закінчив курси спеціалізації під керівництвом професора О.І. Арутюнова. У тому ж році прийшов до Інституту нейрохірургії, де працював на посадах аспіранта, старшого наукового співробітника, завідувача відділу експериментальної нейрохірургії та біохімії, провідного наукового співробітника-консультанта. У 1968 захистив докторську дисертацію, в 1974 йому було присвоєно звання професора зі спеціальності “нейрохірургія”. У 1956-1986 очолював відділ експериментальної нейрохірургії.

Створив низку таких моделей патологічних процесів, що спостерігаються в нейрохірургічній клініці, як повільнозростаюча внутрішньочерепна гіпертензія, модель експериментального геморагічного інсульту та патології екстракраніальних судин, модель локального удару мозку та дозованої черепно-мозкової травми.

Комісаренко Сергій Васильович (1943) біохімік, лікар-імунолог, дипломат, доктор біологічних наук (1989), професор (1990), академік НАНУ (1991) та НАМНУ (1993). Надзвичний і Пов­новажний Посол України (1992). Заслужений діяч науки і техніки України (2008).

Сергій Васильович закінчив Київський медичний інститут (1966). Від 1969 працює в Інституті біохімії НАНУ (Київ): від 1975 – завідувач лабораторії імунохімії, від 1982 – відділу молекулярної імунології, 1988-1992 та від 1998 – директор. Заступник голови РМ України, Прем’єр-міністра України з гуманітарних питань (1990-1992). Над­звичайний і Повноважний Посол України у Великій Британії (1992-1998) та Ірландії (1995-1998). Академік-секретар Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАНУ (від 2004). Президент Українського біохімічного товариства (від 1999). Перший заступник голови Української ради миру (від 1999). У 1995 відіграв вирішальну роль у передачі Україні британської антарктичної станції “Фарадей” (нині “Академік Вернадський”).

Наукові дослідження в галузі біохімії імунітету. Вивчає молекулярні механізми активації лімфоцитів, здій­снює імунохімічний аналіз білків, пеп­тидів і клітинних антигенів. Під його керівництвом проведено дослідження імунітету ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС та обґрунтовано вплив малих доз радіації на систему природного імунітету; опи­­сано біологічну дію фосфорорганічних комплексонів-бісфосфонатів і протипухлинну й імуномодулюючу активність метиленбіс­фос­фонової кислоти; розроб­лено методи дослідження білків і пептидів крові та антигенів лімфоцитів за допомогою моноклональних антитіл; створено низку імунодіагностикумів для виявлення туберкульозу, дифтерії та моніторингу стану системи зсідання крові.

Наукові праці: “Радиация и иммунитет человека: Влияние малых доз излучения, возникших в результате аварии на ЧАЭС, на клетки кроветворной и иммунной систем человека” (1994); “Functional role of Bb-chain N-terminal fragment in the fibrin polymerization process” (2007); “A neo­antigenic determinant in coiled coil re­­gion of human fibrin β-chain” (2009); “Рекомбінантний химерний протеїн MPB63-MPB83 – перспективний антиген для діагностики туберкульозу” (2010); “Calix[4]arene methylenebisphosphonic acids as inhi­bitors of fibrin polymerization” (2011).