Календар медицини

Баглій Євген Ананійович (1939) онколог, доктор медичних наук (1985), завідувач лабораторії Київського інституту екогігієни і токсикології (1988). Основний напрям наукової діяльності: вивчення закономірностей змін інтенсивності біохемілюмінесценції тканин організму при хімічному, гормональному та вірусному канцерогенезі.

Євген Ананійович закінчив Київський медичний інститут (1962). Працював в Інституті хімічної фізики АН СРСР (1965-1967); у Київському НДІ експериментальної та клінічної онкології МОЗ УРСР (нині Інститут експериментальної патології, онкології й радіобіології НАНУ): молодший науковий співробітник, провідний науковий співробітник (1967-1988); від 1988 – завідувач лабораторії Інституту екогігієни і токсикології (Київ).

Основні напрями наукової діяльності: вивчення закономірностей змін інтенсивності біохемілюмінесценції тканин організму при хімічному, гормональному та вірусному канцерогенезі; встановлення особливостей механізму регуляції перекисного окислення ліпідів клітин мембран при канцерогенезі та рості пухлини, ролі змін молекулярно-динамічного стану структури клітинних мембран при трансформації нормальних клітин у злоякісні; дослідження канцерогенних властивостей багатьох хімічних речовин і розроблення методології оцінки онкогенної небезпеки в агрохімії.

Наукові праці: “Нейтральные гликолипиды поверхности нормальных и трансформированных клеток NRK” (1981); “Биохемилюминесценция клеток при опухолевом процессе” (1989); “Канцерогенная активность пестицида олгин в хроническом эксперименте на крысах” (1991); “Genotoxic effects of pesticides” (1996); “Проблемы канцерогенной безопасности при применении пестицидов” (1997); “Пошкодження структури ДНК різних органів щурів N-нітрозодібутіламіном” (1998).

Своє професійне свято відзначають лікарі-нефрологи.

Нефрологія – це галузь медицини, що вивчає функції та хвороби нирок, діагностику хвороб нирки та їх лікування. Перші кроки в становленні нефрології як науки відбулися ще на початку XIX сторіччя та були пов’язані з ім’ям англійського лікаря Р. Брайта.

В окрему клінічну спеціальність нефрологія виділилася в 60-ті роки ХХ сторіччя. Проте сьогодні нефрологія – один з розділів внутрішньої медицини, що розвиваються швидко та динамічно. Це обумовлено, з одного боку, зростанням кількості пацієнтів, які страждають на хронічні ураження нирок, більш частим і глибоким ураженням нирок в осіб із захворюваннями інших органів і систем, а з іншого – широким впровадженням у нефрологічну практику прижиттєвого морфологічного дослідження, використанням нових методів визначення функціонального стану нирок та візуалізації їхньої структури. Якщо ще 20 років назад нефрологічні захворювання складали 1 % у структурі захворювань внутрішніх органів, то сьогодні майже кожний 10 пацієнт клініки внутрішньої медицини має ознаки ураження нирок.

Рустицький Йосип Олександрович (1839-1912) хірург, нейрохірург, доктор медицини (1870), професор кафедри оперативної хірургії Київського університету. Започаткував курс онкології на медичному факультеті. Дав детальний опис патологоанатомічної картини мієломної хвороби, т.з. «хвороби Рустицького-Калера» (1873).

Йосип Олександрович у 1861 закінчив університет св. Володимира. У 1870 там же захистив докторську дисертацію та вирушив за кордон. З 1876 – доцент університету св. Володимира. З 1893 – екстраординарний професор Казанського університету, завідувач кафедри оперативної хірургії з топографічною анатомією. З 1897 – ординарний професор; у тому ж році перейшов в університет св. Володимира.

Увів термін “множинна мієлома”, яку також називають хворобою Рустицького-Калера.

Туровець Йосип Григорович (1899-1987) доктор медичних наук (1953), професор кафедри факультетської хірургії Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця (з 1953). Закінчив Київський медичний інститут (1926). Учень І.А. Зав’ялова, А.П. Кримова. У 1951 захистив докторську дисертацію “Гострі гнійні ускладнення вогнепальних поранень кульшового суглоба”.

Автор близько 100 наукових праць, присвячених різним розділам загальної, військово-польової хірургії та онкології. Особливе місце в його дослідженнях займали питання хірургічної коагуло-, флебо-, проктології, лікування гриж, облітеруючих захворювань судин, злоякісних пухлин, виразкової хвороби, хірургії щитоподібної залози.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат Туровця Й. Г.:

• Острые гнойные осложнения огнестрельных ранений тазобедренного сустава (1951). Шифр зберігання: 617.99 Т-885/li>

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені Туровцем Й. Г. одноосібно:

• Потенцированное обезболивание. Методическое письмо (1961). Шифр зберігання: 617.9 Т-885
• Профилактика тромбозов при оперативных вмешательствах на органах брюшной полости. Методическое письмо (1964). Шифр зберігання: 617.4 П-842

Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму встановлений у резолюції Генеральної Асамблеї ООН № A/RES/62/139, що прийнята 18 грудня 2007 р. Його відзначають щорічно 2 квітня.

У 1938 р. австрійський педіатр і психіатр Ганс Аспергер на одній зі своїх лекцій з дитячої психології почав використовувати термін, уведений швейцарським психіатром Ейгеном Блейлером. Саме Блейлеру належить сучасне поняття термінології аутизму.

Дитячий аутизм є результатом особливої патології, в основі якої лежить недостатність центральної нервової системи (ЦНС). Основні його причини – органічні ураження ЦНС внаслідок патології вагітності та пологів, запальних процесів головного мозку, перенесених черепно-мозкових травм. Згідно зі статистикою, діагноз “аутизм” трапляється досить часто – один випадок на 100-160 дітей. Проте ця цифра дуже приблизна. Частіше на аутизм страждають хлопчики, ніж дівчатка (приблизно у пропорції 4:1).

Цей розлад характеризується вираженим і всебічним дефіцитом спілкування та соціальної взаємодії, досить обмеженими інтересами, а також часто повторюваними діями. Гостроту цих ознак можна визначити вже у віці до трьох років. Захворювання має генетичний характер і його основні причини поки не відомі науці, проте своєчасна реабілітація дитини з ранніх років життя дозволяє в багатьох випадках домогтися впевнених результатів у соціальній адаптації, що сприяє більш повноцінному життю.

Приблизно 60 % дітей, хворих на аутизм, котрі своєчасно пройшли лікування у віці 2-4 роки, в подальшому змогли успішно опанувати програму загальноосвітньої школи та досить непогано адаптуватися в суспільстві. Відомо, що 10 % аутичних дітей володіють видатними здібностями. У світовій науці є достатньо тому прикладів. Так, Ейнштейн у дитячому віці тримався відокремлено, не грався з однолітками, до 7 років нав’язливо повторював одні й ті самі речення, в 15 років покинув школу, впродовж усього життя не вмів організувати свій побут і добувати засоби для існування загальноприйнятим шляхом. Ньютон мав труднощі у спілкуванні, хоча добре викладав свої думки на папері. Серед відомих аутистів – Вінсент Ван Гог, Леонардо да Вінчі, Гаррі Труман, Авраам Лінкольн, Вуді Аллен, Боб Ділан і багато інших. Досягнувши значних успіхів у кар’єрному рості, вони залишалися суспільно та сімейно дезадаптованими у зв’язку з проблемами вербальної комунікації. Сьогодні таким людям можна допомогти незалежно від віку.

У фондах ННМБУ можна ознайомитись з літературою на дану тему:

1. Волошин Т.Б. Клініко-психологічні особливості дітей з розладами аутичного спектру та їх реабілітація за системою інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації : автореферат дис. … канд. мед. наук: 19.00.04 – медична психологія. – Харків, 2018.
   Гальчин К.С. Розлади спектра аутизму в дітей: клініко-психопатологічні особливості перебігу. – Житомир, 2018.
2. Літвінов О.О. Клініко-психопатологічні та соціально-психологічні особливості розладів аутистичного спектра у повнолітніх : автореферат дис. … канд. мед. наук : 14.01.16 – психіатрія. – Київ, 2019.
3. Мирошников О.О. Клініко-нейрофізіологічні та структурні особливості нервової системи у дітей раннього віку з розладами аутистичного спектру: автореферат дис. … канд. мед. наук : 14.01.15 – нервові хвороби. – Харків, 2019.
4. Ткач Х. Обстеження мовленнєвого розвитку у дітей з аутизмом та тяжкими порушеннями мовлення на основі поведінкового підходу : практичний посібник. – Дрогобич, 2020.
5. Партінгтон Дж. Оцінювання базових мовленнєвих і навчальних навичок (ABLLS-R®) : у 2 кн. Пер. з англ. – Київ, 2020
6. Призант Б. Уникальный человек. Иной взгляд на аутизм. Пер. с англ. С. В. Бабанин. – Киев, 2021
7. Рудейчук Д.В. Роль генетичних досліджень у діагностиці аутизму. Синдром Фелан-Макдермід // Укр. наук.-мед. молодіжний журнал. – 2020. – N 2 спецвип. – С. 59-60
8. Марценковський І. Нові виклики для системи психіатричної допомоги дітям і дорослим молодого віку // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 5
9. Можливості та перспективи застосування фармакотерапії у пацієнтів із розладами аутистичного спектра // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 42-45
10. Вітомська М.В. Сучасні підходи до ерготерапії дітей з розладами аутистичного спектра // Український журнал медицини, біології та спорту. – 2021. – Т. 6, № 2(30). – С. 7-12.
11. Мальцев Д.В. Оцінка маркерів запалення та нейронального пошкодження у пацієнтів з розладами спектру аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу // Імунологія та алергологія. – 2021. – N 3. – С. 31-39
12. Борохович О.Г. Значення поліморфізму генів першої та другої фази детоксикації у розвитку розладів аутистичного спектра // Укр. наук.-мед. молодіжний журнал. – 2021. – №3, спецвипуск – С. 39.
13. Скрипник Т.О. Розлади аутистичного спектра та епілепсія: подвійна діагностика та терапевтичні стратегії (огляд літератури) // Укр. вісн. психоневрології. – 2021. – Том 29, Вип. 4. – С. 36-44
14. Мальцев Д.В. Нейрорадіологічні ознаки енцефалопатії у дітей з розладами спектра аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу // Український неврологічний журнал. – 2021. – N 3/4. – С. 16-30

Захараш Михайло Петрович (1944) хірург, доктор медичних наук (1990), професор (1991), член-кореспондент НАМН України (2003).

Михайло Петрович закінчив Вінницький медичний інститут (1968). Працював лікарем. Від 1984 – у Національному медичному університеті (Київ): від 2000 – завідувач кафедри факультетської хірургії № 1; водночас у 1990-2009 – начальник Військово-медичного управління СБУ. Головний проктолог МОЗ України (від 2000). Президент Асоціації колопроктологів України. Очолює Український колопроктологічний центр (від 2000).

Наукові дослідження присвячені хірургії гепатопанкреатодуоденальної зони; реконструктивній хірургії кишечника; консервативному та хірургічному лікуванню хворих на неспецифічний виразковий коліт і хворобу Крона; застосуванню сорбційних методів детоксикації та плазмоцитаферезу в хірургії та проктології. Вперше застосував сорбційні методи детоксикації в поєднанні з ультрафіолетовим і лазерним опроміненням крові при лікуванні променевих уражень. Розробив методику оперативних втручань на кишечнику з використанням електрозварювальних технологій. Брав участь в укладанні “Російсько-українського словника медичної термінології” (1996) та “Російсько-українського медичного словника” (1997).

Наукові праці: “Анаэробная инфекция в хирургии печени и желчных путей” (1991); “Проблеми використання дезінтоксикаційної терапії, медико-комп’ютерні технології та індивідуалізована терапія ВС–УЛНА на ЧАЕС” (2001); “Факультетська хірургія” (2002); “Современная хирургическая тактика при неспецифическом язвенном колите” (2009); “Історичні аспекти становлення військово-медичної служби СБ України” (2009).

У фонді ННМБУ зберігаються праці Захараш М. П., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

• Хірургія (Факультетська) (2006), В-7456
• Скринінг передракових змін і раку шлунку (2009), Б-89548
• Кишечні стоми: види стом, методики їх формування: медико-соціальна реабілітація стомованих хворих. Ускладнення кишечних стом, їх лікування (2015), Б-96297
• Ендоскопічна і морфлогічна діагностика, малоінвазивне лікування передракових змін слизової оболонки шлунка (2013), Б-93812
• Загальна хірургія (2018), В-9811
• Сучасні принципи діагностики і лікування геморою (2002), Б-95516