Календар медицини

Книш Іван Тарасович (1924-1985) онколог, доктор медичних наук (1965), професор (1969), заслужений діяч науки УРСР (1979).

Іван Тарасович закінчив Київський медичний інститут (1953). Відтоді працював у Київському НДІ ортопедії; від 1966 – завідувач клініки пухлин кісткової системи Київського НДІ експериментальної та клінічної онкології (нині Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології НАНУ); від 1971 – завідувач відділення пухлин опорно-рухового апарату та м’яких тканин Київського рентґенорадіологічного та онкологічного інституту (нині Національний інститут раку). Голова Республіканського товариства онкологів (1980-1985).

Удосконалив методики міжлопатково-груднинної ампутації при пухлинах плечової кістки, лопатки та кільця ключиці, доступу для видалення пухлин крижів, комбінований метод лікування кістково-мозкових пухлин, меланом шкіри.

Наукові праці: “Диагностика и лечение первичных костных опухолей крестцово-копчиковой области” (1973); “Регионарная перфузия при лечении злокачественных опухолей конечностей” (1973); “Комбинированное и комплексное лечение злокачественных опухолей” (1979); “О профилактике злокачественных новообразований опорно-двигательного аппарата” (1980); “Злокачественные опухоли мягких тканей конечностей и туловища” (1981).

Фомін Петро Дмитрович (1939-2020) хірург, академік НАМН України (2011), академік НАН України (2015), академік АН НП України (1998), дійсний член Нью-Йоркської академії наук (1994), член РАПН за відділенням “Фундаментальна медицина” (2010), член європейських спільнот European Society of Surgery (2002) та наукового комітету міжнародної асоціації “Рак шлунку” (International gastric cancer association, IGCA, 2009), доктор медичних наук (1984), професор (1987), заслужений діяч науки і техніки України (1999), завідувач кафедри хірургії №3 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (з 1992).

Член Правління та Президії Українського товариства хірургів, комісії МОЗ і МОН України з розробки освітньо-кваліфікаційних характеристик та Державних стандартів вищої медичної освіти в Україні, Європейського товариства хірургів.

Відомий учений-хірург в Україні і поза її межами. Ним розроблені і впроваджені в практику нові методи операцій пластики стравоходу після механічних пошкоджень, запальних процесів і пухлинних уражень сегментів товстої та тонкої кишок залежно від особливостей розгалуження мезентеріальних судин. Основні напрями наукової діяльності спрямовані на розробку на рівні світових стандартів, теоретичне обґрунтування та впровадження в клінічну практику малоінвазивних ендохірургічних і рентгенендоваскулярних технологій та приладів для лікування шлунково-кишкових кровотеч; технологій електрозварювання в абдомінальній хірургії; хірургічної інфекції, абдомінального сепсису; розробку Державних стандартів вищої медичної освіти в Україні в галузі вивчення хірургічних дисциплін відповідно до міжнародних стандартів.

Наукові праці: “Эндоскопический мониторинг при желудочно-кишечных кровотечениях” (2002); “Сторінки виникнення й розвитку хірургії в Україні. Хірургічні школи. Кафедри хірургії (до 165-річчя НМУ)” (2005); “Руководство по клинической хирургии. Дифференциальная диагностика и лечение хирургических болезней” (2005); “Tigecycline is efficacious in the treatment of complicated intra-abdominal infections” (2005); “Язва Дьелафуа” (2008); “Неопухолевые заболевания пищевода”(2009); “Хирургические болезни” (2017); “Очерки хирургии язвенной болезни желудка и двенадцатиперстной кишки” (2017).

Кальченко Іван Іванович (1904-1975) хірург, доктор медичних наук (1943), професор (1944), заслужений діяч науки УРСР (1951).

Іван Іванович закінчив Ростовський медичний інститут (РФ, 1929). Працював в Архангельскому медичному інституті (1933-1939); завідувач кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії Іжевського медичного інституту (1939-1944; обидва – РФ); директор (1944-1951), завідувач кафедри хірургії № 2 (1952-1975) Київського інституту удосконалення лікарів. Головний хірург МОЗ УРСР (1944).

Засновник школи хірургічної гастроентерології. Також вивчав проблеми онкології, пластики твердої мозкової оболонки, травматичні ушкодження периферичного відділу нервової системи.

Наукові праці: “Химические ожоги желудка” (1972); “Нарушение свертывания крови при заболевании желудка” (1973); “Дивертикулы двенадцатиперстной кишки” (1974); “Нарушения гемостаза при раке и язве желудка и двенадцатиперстной кишки” (1976).

Рудиковський Євстахій Петрович (Остап Київський) (1784-1851) військовий лікар, хірург, письменник. Один з перших лікарів, які працювали у цивільних лікарнях Києва.

Польсько-український рід Рудиковських переселився з Хорватії в Україну в середині XVIII ст. Остап (Євстафій) Петрович Рудиковський народився у селі Вільшанка на Київщині, де його батько дворянин більше 20 років був священиком у маєтку графа К. Браницького.

Синам (Остапу та молодшому Андрію) отець Петро розповідав про свої молоді літа, проведені в Києво-Печерській лаврі, де він служив келійником митрополита Павла Конюскевича. Ці спогади про Київ, людей, печерські легенди породили у хлопців мрію про місто з золотими куполами, і вони обоє майже все життя провели в Києві, уславили його, спочили тут. Остап учився у Київській бурсі (казеним коштом). У двадцять років Остап закінчив Києво-Могилянську академію, у 1806 р. поступив до Медико-Хірургічної академії Петербурга. Потім Рудиковський був лікарем Томського піхотного полку, який супроводжував у походах 1812-1815 рр.

У 1818 р. перейшов на службу в Київ, у військовий госпіталь. Генерал М. Раєвський був тоді Київським генерал-губернатором. Не тільки талант ескулапа був високо оцінений на війні, багатьом офіцерам припали до душі романси Остапа Петровича. Їх співали, записували в альбоми. Якщо на війні поет віршував російською мовою, то вдома – українською, підписуючись псевдонімом Остап Киянин. Популярними серед сучасників О. Рудиковського були романтичні балади, козацькі поезії «Помин», «Козаки в щасті», байка «Вибір женихів», «Мужича казка». Хітом була «Пісня»:
А що ж дівонькам робить?
Знай – прядуть да шиють!..
Хтілося би то й їм любить,
Та в дівках сивіють.

Шанувальник поезії І. Котляревського й Т. Шевченка Остап Петрович у своєму київському будинку влаштував літературний салон. Відвідувала салон і професура університету Св. Володимира. Особливо товариські взаємини склалися в нього з ректором університету М. Максимовичем, якому Остап Петрович присвятив низку віршів. Один із них висловлював погляд поета на захоплення збиранням фольклору (ця настанова О. Рудиковського не втратила своєї сили й зараз) – не «обожнювати» старовину, а приглядатися до сучасності:
Що ж за утіха, що за радість
Та вся святая старовина?
Збирать її, – якась то заздрість!
Нам більш потрібна новина.

Під час відвідин щирого приятеля Михайла Максимовича Рудиковський познайомився з Тарасом Шевченком.

Остап Рудиковський був одружений із Катериною Башловською, мав дочку та сина. Остап Петрович був ідеалістом, практиком була його дружина. Він любив свою професію, збирав рідкісні книжки, мав багатющу бібліотеку, до останніх днів вивчав мови. Прожив Остап Рудиковський 66 років, помер у Києві.

Чаговець Ростислав Всеволодович (1904-1982) український біохфмік. Дійсний член АН УРСР (з 1967).  Академік-секретар Відділення біохімії, біофізики, фізіології та теоретичної медицини АН УРСР.

Гейбель Карл-Георгій-Емілій Георгійович (1839-1912) фармаколог, доктор медицини (1865), заслужений професор (1890), завідувач кафедри загальної терапії і фармакології (1865-1868, 1876-1897), декан медичного факультету (1890-1897) Київського університету.

Представник експериментального напряму у викладанні фармакології. Досліджував механізм розподілу речовин у різних органах людського організму.