Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Кальченко Іван Іванович (1904-1975) хірург, доктор медичних наук (1943), професор (1944), заслужений діяч науки УРСР (1951).
Іван Іванович закінчив Ростовський медичний інститут (РФ, 1929). Працював в Архангельскому медичному інституті (1933-1939); завідувач кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії Іжевського медичного інституту (1939-1944; обидва – РФ); директор (1944-1951), завідувач кафедри хірургії № 2 (1952-1975) Київського інституту удосконалення лікарів. Головний хірург МОЗ УРСР (1944).
Засновник школи хірургічної гастроентерології. Також вивчав проблеми онкології, пластики твердої мозкової оболонки, травматичні ушкодження периферичного відділу нервової системи.
Наукові праці: “Химические ожоги желудка” (1972); “Нарушение свертывания крови при заболевании желудка” (1973); “Дивертикулы двенадцатиперстной кишки” (1974); “Нарушения гемостаза при раке и язве желудка и двенадцатиперстной кишки” (1976).
Рудиковський Євстахій Петрович (Остап Київський) (1784-1851) військовий лікар, хірург, письменник. Один з перших лікарів, які працювали у цивільних лікарнях Києва.
Польсько-український рід Рудиковських переселився з Хорватії в Україну в середині XVIII ст. Остап (Євстафій) Петрович Рудиковський народився у селі Вільшанка на Київщині, де його батько дворянин більше 20 років був священиком у маєтку графа К. Браницького.
Синам (Остапу та молодшому Андрію) отець Петро розповідав про свої молоді літа, проведені в Києво-Печерській лаврі, де він служив келійником митрополита Павла Конюскевича. Ці спогади про Київ, людей, печерські легенди породили у хлопців мрію про місто з золотими куполами, і вони обоє майже все життя провели в Києві, уславили його, спочили тут. Остап учився у Київській бурсі (казеним коштом). У двадцять років Остап закінчив Києво-Могилянську академію, у 1806 р. поступив до Медико-Хірургічної академії Петербурга. Потім Рудиковський був лікарем Томського піхотного полку, який супроводжував у походах 1812-1815 рр.
У 1818 р. перейшов на службу в Київ, у військовий госпіталь. Генерал М. Раєвський був тоді Київським генерал-губернатором. Не тільки талант ескулапа був високо оцінений на війні, багатьом офіцерам припали до душі романси Остапа Петровича. Їх співали, записували в альбоми. Якщо на війні поет віршував російською мовою, то вдома – українською, підписуючись псевдонімом Остап Киянин. Популярними серед сучасників О. Рудиковського були романтичні балади, козацькі поезії «Помин», «Козаки в щасті», байка «Вибір женихів», «Мужича казка». Хітом була «Пісня»:
А що ж дівонькам робить?
Знай – прядуть да шиють!..
Хтілося би то й їм любить,
Та в дівках сивіють.
Шанувальник поезії І. Котляревського й Т. Шевченка Остап Петрович у своєму київському будинку влаштував літературний салон. Відвідувала салон і професура університету Св. Володимира. Особливо товариські взаємини склалися в нього з ректором університету М. Максимовичем, якому Остап Петрович присвятив низку віршів. Один із них висловлював погляд поета на захоплення збиранням фольклору (ця настанова О. Рудиковського не втратила своєї сили й зараз) – не «обожнювати» старовину, а приглядатися до сучасності:
Що ж за утіха, що за радість
Та вся святая старовина?
Збирать її, – якась то заздрість!
Нам більш потрібна новина.
Під час відвідин щирого приятеля Михайла Максимовича Рудиковський познайомився з Тарасом Шевченком.
Остап Рудиковський був одружений із Катериною Башловською, мав дочку та сина. Остап Петрович був ідеалістом, практиком була його дружина. Він любив свою професію, збирав рідкісні книжки, мав багатющу бібліотеку, до останніх днів вивчав мови. Прожив Остап Рудиковський 66 років, помер у Києві.
Чаговець Ростислав Всеволодович (1904-1982) український біохфмік. Дійсний член АН УРСР (з 1967). Академік-секретар Відділення біохімії, біофізики, фізіології та теоретичної медицини АН УРСР.
Закінчив Київський інститут народної освіти (1925). З 1933 працював у Інституті біохімії АН УРСР (у 1948-1976 – завідувач відділу), також 1966-1972 – академік-секретар Відділу АН УРСР. Був нагороджений державними нагородами СРСР.
Наукові праці були присвячені стану й обміну води в організмі, біохімії м’язів, вітамінотерапії, біохімії ферментів, застосуванню вітамінів і преміксів у тваринництві, історії біохімії, філософським питанням природознавства. Створив наукову школу.
Гейбель Карл-Георгій-Емілій Георгійович (1839-1912) фармаколог, доктор медицини (1865), заслужений професор (1890), завідувач кафедри загальної терапії і фармакології (1865-1868, 1876-1897), декан медичного факультету (1890-1897) Київського університету.
Представник експериментального напряму у викладанні фармакології. Досліджував механізм розподілу речовин у різних органах людського організму.
Аптер Йоган Маркович (1899-1996) патофізіолог, доктор медичних наук (1955), професор (1961). Закінчив Харківський медичний інститут (1923). Працював в Українському психоневрологічному інституті (Харків): 1925-1941 – асистент, ст. н. с., 1945-1972 – завідувач лабораторії патофізіології вищої нервової діяльності. Один з основоположників радянської сексопатології.
Основні наукові дослідження були присвячені вивченню патогенезу та лікуванню неврозів, питанням теорії та практики психотерапії, патології вищої нервової діяльності при неврозах, епілепсії, пухлинах мозку, експериментальної фармакології вищої нервової діяльності.
Наукові праці: “О физиологических механизмах системных нарушений высшей нервной деятельности в клинике неврозов” (1965); “Клинико-патофизиологическая характеристика системных неврозов” (1966); “О состоянии и перспективах разработки проблемы неврозов” (1974).
Василенко Захар Семенович (1924-2001) стоматолог, доктор медичних наук (1977), професор (1981). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Київський медичний інститут (1950), де відтоді й працював: 1982-1990 – засновник і завідувач, від 1990 – професор кафедри пропедевтики ортопедичної стоматології та ортодонтії. Головний стоматолог МОЗ УРСР (1961-1988).
Вивчав особливості функціональних і морфологічних змін у рецепторному апараті слизової порожнини рота залежно від фізико-хімічних властивостей матеріалів протезів та їх впливу на процеси адаптації, а також механізм впливу знімних протезів і апаратів на слизову оболонку рота і організм людини. Розробляв методи діагностики та лікування протезних стоматопатій.
Наукові праці: “Диагностика, этиология, патогенез и лечение осложнений в тканях полости рта при съемном зубном протезировании” (1968); “Влияние съемных протезов из пластмассы АКР-7 на морфологию периферической нервной системы слизистой оболочки полости рта” (1969); “Cправочник стоматолога-ортопеда” (1988); “Металлические зубные протезы с электронепроводным покрытием” (1989); “Справочник по ортодонтии” (1990).