Календар медицини

Цехновіцер Марко Мойсейович (1890–1945) мікробіолог, імунолог, доктор медичних наук (1924), академік АМН СРСР (1944). Завідувач кафедри мікробіології 1-го Харківського медичного інституту (1935-42). Наукові праці присвячені мікробіології та імунології туберкульозу.
Марко Мойсейович народився в м. Старому Осколі; освіту здобув на природничому відділенні фізикоматематичного факультету (1913) та медичному факультеті (1915) Харківського університету; з 1911 р. працював у Харківському бактеріологічному інституті; у 1915-1917 рр. – молодший лікар Хабаровського лазарету; у 1917-1919рр.
працював у Бактеріологічному інституті та на кафедрі гігієни Харківського університету; з 1919 до 1921 р. – лікар бактеріологічної лабораторії армії Денікіна, а згодом радянськми органами призначений завідувачем окружної лабораторії в м. Новоросійську.
Від 1921 р. працював на посаді старшого лаборанта в Харківському медичному інституті і водночас працював у Бактеріологічному інституті на посадах старшого асистента, завідувача імунологічного відділу та заступника директора з наукової роботи (1932-1942); у 1930-1935 рр. також професор кафедри мікробіології Харківського інституту удосконалення лікарів, а з 1935 до 1942 р. – завідувач кафедри мікробіології 1-го Харківського медичного інституту; з 1942 р. – заступник директора з наукової роботи та завідувач експериментальної лабораторії Центрального інституту контролю сироваток і вакцин імені Л. О. Тарасевича (Москва).
Захистив докторську дисертацію, присвячену проблемі парціальних антигенів туберкульозних бактерій; академік АМ СРСР
(1944); голова секції мікробіологів, епідеміологів та інфекціоністів (з 1937 р.) та член правління Харківського медичного товариства; член президії епідеміологічної секції Вченої ради Народного комісаріату охорони здоровʼя УРСР; член редакційних колегій низки фахових журналів. Брав участь у роботі Гігієнічного комітету Ліги Націй, Заслужений діяч науки УРСР (1943).
Автор 75 наукових публікацій; основні напрямки нвукової діяльності: вивчення збудника туберкульозу, проблеми алергії, імунітету, хіміотерапії. Значний період своєї наукової діяльності присвятив вакцинації проти туберкульозу та висипного тифу, опрацюванню лабораторної діагностики газової ранової інфекції.

У фонді ННМБУ зберігається праця М. М. Цехновіцера, підготовлена у співавторстві:

Протитуберкульозна вакцина Ферана “”Антиальфа”” (1927). Шифр зберігання: 616.0025 Ц 551.

Омельченко Федір Захарович (1865–1924) патоморфолог, мікробіолог, доктор медицини (1898), професор, академік АН УРСР (1921). Засновник і директор Мікробіологічного інституту (1920-24). Провів дослідження гістогенезу аденохондром молочних залоз. Розробив методику лікування спірильозу.
Федір Захарович народився в м. Кролевці (тепер Сумської обл.); медичну освіту здобув на медичному факультеті Університету св. Володимира (м. Київ, 1890); з 1893 р. працював на посаді молодшого лікаря 36-го піхотного Орловського полку. Прикріплений (1899) до Київського військового госпіталю, у якому завідував хімікобактеріологічною лабораторією; головний лікар Київського військового госпіталю О. К. Флейшер зазначав: «Выдающихся способностей, твердых убеждений, гуманен, честен. Весьма хороший специалист по бактериологии, хороший терапевт и порядочный хирург.
Исполнителен, усерден по службе и заботлив к сбережению казенных интересов»; у 1898 р. захистив докторську дисертацію «Сперматогенез и его биологические основы»; викладав патологічну анатомію та бактеріологію в Києві, Варшаві та Петербурзі; з 1918 р. працював у Києві.
Організував власну лабораторію, яку подарував Українському науковому товариству; з 1921 р. працював в організованому ним Біологічному інституті АН УРСР, а з 1922 р. – також у Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті (професор, ректор); наукові праці присвячені патологічній анатомії, мікробіології, цитології, антропології (вивчав антропологічний тип українців) тощо; брав участь у складанні російсько-українського медичного словника.

Голяченко Олександр Макарович (1940) організатор охорони здоров’я, історик медицини, доктор медичних наук (1980), професор (1987), працював у Вінницькому медичному інституті (1966-72). Завідувач (1983-2003), професор кафедри соціальної медицини та організації охорони здоров’я з курсом історії медицини Тернопільської медичної академії імені М.І. Горбачевського. Сформулював основні засади організації медичної допомоги сільському населенню України та охорони здоров’я в Україні за умов ринкової економіки та реформування системи охорони здоров’я в Україні.
Олександр Макарович народився в с. Малі Горошки Володарсько-Волинського району Житомирської обл.; медичну освіту (з відзнакою) здобув на лікувальному факультеті Вінницького медичного інституту імені М. І. Пирогова (1957-1963); навчався в аспірантурі (1963-1967), працював на посадах асистен-та (1967-1972) кафедри організації охорони здоровʼя та історії медицини Вінницького медичного інституту імені М. І. Пирогова, лікаря-методиста Калинівської ЦРЛ Вінницької обл. (1972-1977), заступника головного лікаря з організаційно-методичної роботи Вінницької обласної клінічної лікарні (1977-1983), завідувача (1983-2003), професора (з 2003 р.) кафедри соціальної медицини та організації охорони здоровʼя з курсом історії медицини, директора Навчально-наукового інституту медико-біологічних проблем (з 2014 р.) Тернопільського державного медичного університету імені І. Я. Горбачевського; у 1967 р. захистив кандидатську дисертацію «История развития больничного обслуживания сельского населения Украины (1864-1964)», а в 1980 р. – докторську дисертацію «Соціально-гігієнічні умови забезпечення доступної лікарняної допомоги сільській людності»; професор (1987); відповідальний редактор журналу «Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоровʼя України».
Автор близько 200 наукових публікацій, зокрема 21 монографії, 2 підручників. Основні напрями наукової діяльності: опрацювання основних засад організації медичної допомоги сільському населенню України та охорони здоровʼя України за умов ринкової економіки й реформування системи охорони здоровʼя України, дослідження історії української медицини; науковий консультант і керівник 1 докторської та 12 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертаційної роботи Голяченко О. М.:

Наукове обгрунтування оптимізації системи медичної реабілітації в умовах реформування охорони здоров’я в Україні (2008). Шифр зберігання: Р-53485

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці О. М. Голяченко, підготовлені одноосібно або у
співавторстві:

1. Лікарняна допомога сільському населенню УРСР (1974). Шифр зберігання: Г-639КолКришт
2. Методы эпидемиологического изучения неинфекционных болезней (1983). Шифр зберігання: Б-42005
3. Економіка української здорооохорони (1996). Шифр зберігання: Б-75404
4. Українська здоровоохорона: як вийти із кризи (2000). Шифр зберігання: Б-80899
5. Українська здоровоохорона: чутки про смерть не перебільшені (2008). Шифр зберігання: Б-88610
6. Українська здоровоохорона: що далі (2009). Шифр зберігання: Б-88612
7. Управління охороною здоров’я. Вступ до теорії, концептів, технології (2001). Шифр зберігання: Б-80898
8. Лікарі Тернопільщини. Хронологія імен та фактів (1996). Шифр зберігання: Б-80905
9. Лікарі Вінниччини (2004). Шифр зберігання: Б-90695
10. Соціальна медицина (2009). Шифр зберігання: Б-88604
11. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я (2011). Шифр зберігання: Б-91290
12. Реформа охорони здоров’я в Україні (2006). Шифр зберігання: Б-98288
13. Реформа охорони здоров’я в Україні: як вийти з кризи (2010). Шифр зберігання: Б-91286
14. Актуальні проблеми здоров’я української людності. Соціально-медичне дослідження (2012) . Шифр зберігання: Б-92796
15. History of medicine (2019). Шифр зберігання: S 11611
16. Історія медицини (2021). Шифр зберігання: Б-99962

Казимирко Ніна Казимирівна (1940-2017) патофізіолог, доктор медичних наук (1991), професор (1992), доцент кафедри (з 1980), проректор з наукової роботи та завідувачка кафедри (1991-2000) патологічної фізіології Луганського державного медичного університету. Наукові дослідження: патологічна фізіологія наднирників, механізм компенсації крововтрати за умов зміни реактивності організму, вплив електромагнітних випромінювань на біологічні об’єкти.
Ніна Казимирівна народилася в с. Летава Чемеровецького району Хмельницької обл.; медичну освіту здобула в Луганському медичному інституті (1965); навчалася в аспірантурі, працювала на посадах старшого лаборанта, асистента, доцента, завідувача (з 1991 р.) кафедри патологічної фізіології, секретаря Вченої ради (1975-1984), проректора з навчальної роботи (1991-2001) Луганського медичного інституту (тепер – Луганський державний медичний університет); у 1970 р. захитила кандидатську дисертацію «Постгеморрагическое восстановление крови у животных, подвергавшихся предварительным воздействиям высокой и низкой температуры. (Экспериментальное исследование)», а в 1991 р. – докторську дисертацію «Особенности постгеморрагического восстановления крови в условиях предварительного введения гидро-кортизона (экспериментальное исследование)»; професор (1992); головний редактор журналу «Загальна патологія та патологічна фізіологія» (з 2006 р.); голова Луганського обласного науково-медичного товариства
патофізіологів; член товариства анатомів Німеччини; Заслужений діяч науки і техніки України.
Автор понад 300 наукових публікацій, зокрема 20 монографій, 5 підручників. Основні напрями наукових досліджень: вивчення запальних процесів бактерійної природи, дослідження еритрону та лейкону під час патології надниркових залоз, впливу на відновлення показників крові після крововтрат за умов гормонального дисбалансу (патологія щитоподібної залони, надниркових залоз), вивчення змін в організмі спортсменів під дією тренувальних та змагальних навантажень, дослідження патології зору в дітей; науковий консультант і керівник 4 докторських та 25 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертаційної роботи Казимирко Н. К.:

Постгеморрагическое восстановление крови у животных, подвергавшихся предварительным воздействиям высокой и низкой температуры. (Эксперим. исследование). Автореф. дисс. … канд. мед. наук (1970). Шифр зберігання 1970 К147.

Особенности постгеморрагического восстановления крови в условиях предварительного введения гидрокортизона: (Эксперим. исслед.). Автореф. дисс. … д-ра мед. наук (1990). Шифр зберігання Р-36966.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, Н. К. Казимирко підготовлені одноосібно або у співавторстві:

Патофізіологія: типові патологічні процеси: навч. посіб. (2009). Шифр зберігання Б-90201.

Азлецький Володимир Олександрович (1880 – ????) курортолог, доцент (1926), доктор медичних наук (1938), завідувач кафедри факультетської терапії (1944-50) і кафедри госпітальної терапії (1944-45) Вінницького медичного інституту. Один з організаторів Вінницького обласного медичного товариства та його голова (1945-46). Напрям наукової діяльності: бальнеологія, діагностика і терапія внутрішніх захворювань.
Володимир Олександрович медичну освіту (з відзнакою) здобув у Військово медичній академі (м. С. Петербург, 1903); служив на посалі військового лікаря (1904-1907), працював на посадах завідувача лікарні на Уралі (1907-1911), лікаря в м. Пятигорську (1911-1914); під час Першої світової війни служив в армії на лікарських посадах; у 1919-1920 рр. – начальник санітарної частини народно-революційної армії; після демобілізації із армії працював на посадах директора сибірського куроргу Усольє (1920-1927) та одночасно на посадах старшого асистента (1921-1926) й доцента (1926-1927) кафедри спеціальної патології в госпітальній терапевтичній клініці Іркутського університету; у подальшому працював на посадах директора курорту Єйськ, директора клініки та заступника директора з наукової роботи Державного центрального бальнеологічного інституту (м. Пʼятигорськ), головного лікаря м. Пʼятигорська (1942-1943), завідувача кафедри госпітальної терапії (1944 1945), завідувача кафедри факультетської терапії (1944-1950) Вінницького медичного інституту, доцент (1926); доктор медичних наук (1938); голова Вінницького обласного медичного товариства (1945-1946); основні напрями наукової діяльності: бальнеологія, опрацювання діагностики та лікування внутрішніх хвороб.

У фонді бібліотеки зберігаються праці Азлецького В. О. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Железноводск. Научно-популярное описание курорта. (1937). Шифр зберігання: А-531
2. Радиоактивные (радоновые) источники Пятигорска, их влияние на организм и лечебное применение. (1938). Шифр зберігання: 615.839 А-355.

28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України – першу Конституцію незалежної української держави.

Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на 28 червня. Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту – про державні символи в України, про державну українську мову, про право приватної власності в Україні.

Прийняття конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.

Прийняття конституції було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

Дана конституція діє і сьогодні. Відповідно до Конституції день прийняття Основного Закону є державним святом – Днем Конституції України.