Календар медицини

24 березня – Всесвітній день боротьби з туберкульозом. Ця дата обрана ВООЗ не випадково, адже в цей день у 1882 році Роберт Кох оголосив про виявлення бактерії, що спричиняє захворювання.

Туберкульоз — інфекційне захворювання, що викликають мікобактерії з групи Mycobacterium tuberculosis complex — M. tuberculosis, M. bovis i M. africanum. Це одна з найбільш смертоносних інфекцій у світі. За даними ВООЗ, щодня на туберкульоз захворюють понад 28 000, а вмирають близько 4 000 людей. Експерти вважають, що чверть світового населення заражена туберкульозними паличками. І хоча більшість з цих людей не є хворими або заразними, але вони мають високий ризик розвитку патології у майбутньому. Це залежить від різних факторів, найважливішим з яких є імунологічний статус людини.

До групи підвищеного ризику інфікування мікобактерією туберкульозу належать особи, які:

• ВІЛ-інфіковані;
• перебували в контакті з хворими на туберкульоз;
• вживають наркотики та алкоголь, курять;
• мають ослаблену імунну систему через недоїдання або імуносупресорну чи глюкортикоїдну терапію;
• хворі на цукровий діабет;
• страждають на ниркову недостатність;
• мають в анамнезі онкологічні захворювання, ревматоїдний артрит, хворобу Крона, псоріаз, червоний системний вовчак.

Туберкульоз може бути у активній формі, що в свою чергу поділяється на відкриту (хворий виділяє назовні мікобактерії туберкульозу) і закриту (хворий не є заразним), та латентній (прихованій). Важливо, що в світі поширюється туберкульоз із множинною лікарською стійкістю. У 2015 році таку форму захворювання діагностували у 480 тис. осіб в світі. На сьогодні Україна посідає друге місце у світі за поширеністю саме туберкульозу резистентного до антибіотиків.

Симптоми активної (відкритої) форми туберкульозу є:

• нав’язливий кашель, що триває понад 3 тижні;
• у мокротинні виявляються сліди крові;
• біль у грудях;
• відчуття постійної втоми, слабкість;
• втрата апетиту і зниження маси тіла;
• нічне потовиділення;
• підвищення температури тіла 37-38 °С або навпаки її зниження 35,5 °С.

1 лютого 2023 р. було оголошено тему цьогорічного Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом: «Так! Ми можемо покінчити з туберкульозом». Фахівці наполягають, спільними зусиллями ми можемо покінчити з туберкульозом до 2030 року. Для цього варто зосередитись на декількох напрямках: прискорити дослідження із розробки нової протитуберкульозної вакцини, забезпечити доступність населення до нової швидкої молекулярної діагностики та більш коротких та ефективніших схем лікування і профілактики туберкульозу.

Фтизіатрія – розділ клінічної медицини, що вивчає причини виникнення, закономірності поширення та механізми розвитку туберкульозу, викликані ним патологічні процеси в організмі людини та методи його профілактики, діагностики та лікування. Дата проведення професійного свята лікарів-фтизіатрів вибрана не випадково, саме 24 березня 1882 Роберт Кох зумів виділити бактерію, що викликає туберкульоз.

Гіршман Леонард Леопольдович (1839-1921) – офтальмолог, доктор медицини (1864), заслужений професор (1893). Засновник першої в Україні самостійної очної клініки (1870), організатор і професор кафедри очних хвороб Харківського університету. Ініціатор створення училища для сліпих дітей (1886). Його ім’я присвоєно Українському НДІ очних хвороб, очній клініці. Працював над доцільністю лікування відшарування сітківки шляхом проколу склери, ембріології судин сітківки, лікуванню трахоми.

Леонард Леопольдович народився в м. Тукумі Курляндської губернії (Латвія); середню освіту (з золотою медаллю) здобув у 1-й Харківській гімназії (1849-1855); медичну освіту (з відзнакою) здобув на медичному факультеті Харківського університету (1860); з 1861 р. удосконалювався за кордоном з анатомії, пістології, патологічної анатомії, фізіології та внутрішніх хвороб – відвідував лекції професорів Дю-Буа-Раймона, Р. Вірхова, Розенталя, Людвіга, Роллета, Опольцера.

Працював у лабораторіях Кюне в Берліні та Брюкке у Відні, а також у клініках А. Грефе та Е. Егера; завдяки лекціям та заняттям у клініці Грефе вирішив посвятити свою діяльність офтальмології (1862); з 1863 р. працював у Гейдельберзі в клініці Кнаппа, в лабораторії Гельмгольца та вивчав математику під керівництвом Кантора; у 1864-1866 рр. – асистент очної лікарні професора Пагенштейхера; з 1866 р. працював у клініці Кнаппа та лабораторії Гельмгольца в Гейдельберзі. У 1868 р. захистив докторську дисертацію «Материалы для физиологии цветоощущения», виконану під керівництвом Гельмгольца, і отримав звання приват-доцента очних хвороб у Харківському університеті; у 1870 р. за представленням професора Зарубіна був обраний та затверджений на посаді штатного доцента; у 1871 р. організував самостійну очну клініку на 10 ліжок, яка до 1880 р. розширилась до 20 ліжок; з 1875 р. – екстраординарний професор кафедри теоретичної хірургії, а з 1885 р. – ординарний професор по кафедрі офтальмології Харківського університету.

у 1893 р. отримав звання заслуженого професора, а в 1895 р., після вислуги 30 років, був безтерміново залишений на кафедрі офтальмології зі збереженням звання директора офтальмологічної клініки; у 1905 р. на знак протесту проти репресій, застосованих царським урядом проти студентів, покинув кафедру; почесний громадянин м. Харкова (1914); у 1914 р. із чле-нів Харківського медичного товариства організував офтальмологічний гурток; голова офтальмологічної секції Харківського наукового медичного товариства
(1915-1921); у 1886 р. Харківське медичне товариство обрало Л. Л. Гіршмана почесним головою; член Гейдельберзького офтальмологічного товариства (1865); почесний голова Першого зʼїзду російських очних лікарів (1913).

Автор 14 наукових праць, які присвячені питанням фізіології сприймання кольорів, вивченню найменшого кута зору, вивихів кришталика, емболії судин сітківки, лікуванню трахоми тощо. У своїх роботах про кольоровий зір намагався довести правильність теорії Юнга-Гельмгольца про троїстість кольорочутливих елементів. Дослідження він робив на собі, викликаючи тимчасове притуплення сприйняття одного якого небудь кольору тривалим розгляданням зафарбованого цим кольором поля; вказував на користь окулярів при сильній міопії поєднаної з амбліопією, які засновані на принципі Галілеєвої труби.

Усупереч думці багатьох вчених, які вважали відшарування сітківки невиліковною хворобою і тому відмовлялися її лікувати, Л. Л. Гіршан вказував на можливість лікування відшарування шляхом проколу склери; описуючи випадки вивиху кришталика, наполягав на необхідності вилучення рухливих зміщених кришталиків навіть при ще задовільному зорі, через небезпеку безповоротної його втрати. Дійшов висновку, що місцеве застосування хініну показане при конʼюнктивітах, при нагноєннях після травм ока та оперативних втручань, при епісклеритах, іридоциклітах, після екстракції катаракти і при некрозі рогівки. Л. Л. Гіршман користувався великою популярністю серед населення, мешканці Харкова організували спеціальну очну лікарню, в якій він, залишивши університет, продовжував лікарську діяльність.

За ініціативи Л. Л. Гіршмана в Харкові було створено училище для сліпих, головою Попечительської ради якого він був; основні праці: «Zur Lehre von der durch Arzneimittel herforgerufenen Myosis und Mydriasis» (1863), «Материалы физиологии цветоощущения» (1868), «К лечению трахомы» (1873), «Трахома как народное бедствие» (1900).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Гіршмана Л. Л. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

617.7
Р 897
Къ ученію о заживленіи раны роговой оболочки. – 1870

618.1
Ф-681
Краткий исторический очерк развития хирургии. – 1893

Баглій Євген Ананійович (1939) онколог, доктор медичних наук (1985), завідувач лабораторії Київського інституту екогігієни і токсикології (1988). Основний напрям наукової діяльності: вивчення закономірностей змін інтенсивності біохемілюмінесценції тканин організму при хімічному, гормональному та вірусному канцерогенезі.

Євген Ананійович закінчив Київський медичний інститут (1962). Працював в Інституті хімічної фізики АН СРСР (1965-1967); у Київському НДІ експериментальної та клінічної онкології МОЗ УРСР (нині Інститут експериментальної патології, онкології й радіобіології НАНУ): молодший науковий співробітник, провідний науковий співробітник (1967-1988); від 1988 – завідувач лабораторії Інституту екогігієни і токсикології (Київ).

Основні напрями наукової діяльності: вивчення закономірностей змін інтенсивності біохемілюмінесценції тканин організму при хімічному, гормональному та вірусному канцерогенезі; встановлення особливостей механізму регуляції перекисного окислення ліпідів клітин мембран при канцерогенезі та рості пухлини, ролі змін молекулярно-динамічного стану структури клітинних мембран при трансформації нормальних клітин у злоякісні; дослідження канцерогенних властивостей багатьох хімічних речовин і розроблення методології оцінки онкогенної небезпеки в агрохімії.

Наукові праці: “Нейтральные гликолипиды поверхности нормальных и трансформированных клеток NRK” (1981); “Биохемилюминесценция клеток при опухолевом процессе” (1989); “Канцерогенная активность пестицида олгин в хроническом эксперименте на крысах” (1991); “Genotoxic effects of pesticides” (1996); “Проблемы канцерогенной безопасности при применении пестицидов” (1997); “Пошкодження структури ДНК різних органів щурів N-нітрозодібутіламіном” (1998).

Своє професійне свято відзначають лікарі-нефрологи.

Нефрологія – це галузь медицини, що вивчає функції та хвороби нирок, діагностику хвороб нирки та їх лікування. Перші кроки в становленні нефрології як науки відбулися ще на початку XIX сторіччя та були пов’язані з ім’ям англійського лікаря Р. Брайта.

В окрему клінічну спеціальність нефрологія виділилася в 60-ті роки ХХ сторіччя. Проте сьогодні нефрологія – один з розділів внутрішньої медицини, що розвиваються швидко та динамічно. Це обумовлено, з одного боку, зростанням кількості пацієнтів, які страждають на хронічні ураження нирок, більш частим і глибоким ураженням нирок в осіб із захворюваннями інших органів і систем, а з іншого – широким впровадженням у нефрологічну практику прижиттєвого морфологічного дослідження, використанням нових методів визначення функціонального стану нирок та візуалізації їхньої структури. Якщо ще 20 років назад нефрологічні захворювання складали 1 % у структурі захворювань внутрішніх органів, то сьогодні майже кожний 10 пацієнт клініки внутрішньої медицини має ознаки ураження нирок.

Рустицький Йосип Олександрович (1839-1912) хірург, нейрохірург, доктор медицини (1870), професор кафедри оперативної хірургії Київського університету. Започаткував курс онкології на медичному факультеті. Дав детальний опис патологоанатомічної картини мієломної хвороби, т.з. «хвороби Рустицького-Калера» (1873).

Йосип Олександрович у 1861 закінчив університет св. Володимира. У 1870 там же захистив докторську дисертацію та вирушив за кордон. З 1876 – доцент університету св. Володимира. З 1893 – екстраординарний професор Казанського університету, завідувач кафедри оперативної хірургії з топографічною анатомією. З 1897 – ординарний професор; у тому ж році перейшов в університет св. Володимира.

Увів термін “множинна мієлома”, яку також називають хворобою Рустицького-Калера.