Календар медицини

Професійне свято судового експерта, яке в Україні відзначається щорічно 4-го липня, сьогодні має інший акцент, внаслідок рашиської агресії. Сьогодні одним із головних завдань Національного наукового центру судових експертиз є “Визначення розміру шкоди та збитків, завданих фізичним та юридичним особам внаслідок збройної агресії російської федерації”. До медицини дотичне завдання експертам щодо вивчення психологічного впливу війни на людей.

Дзюрак Валерій Семенович (1939) уролог, доктор медичних наук (1988), професор (1995). Закінчив Київський медичний інститут (1969).

Від 1972 працює в Інституті урології АМНУ (Київ): від 1989 – завідувач відділу сечокам’яної хвороби з групою ниркових гіпертоній, від 2004 – завідувач однойменного відділу з групою судинної урології; від 1994 за сумісництвом – завідувач кафедри урології Національної медичної академії післядипломної освіти (Київ).

Наукові дослідження присвячені патогенезу, діагностиці та лікуванню сечокам’яної хвороби, профілактиці та метафілактиці сечокислого нефролітіазу, вис- та низхідному літолізу.

Наукові праці: “Проблемы этиопатогенеза и метафилактики уролитиаза” (1976); “Изучение состава камней в почках, мочеточниках и мочевом пузыре” (1979); “Мочекаменная болезнь: патогенез, диагностика, лечение” (1988); “Патогенез, класифікація та лікування коралоподібного нефролітіазу” (1999); “Клінічна нефрологія” (2004); “Патофізіологія цитратів та їх роль у виникненні каменів у сечових шляхах” (2006).

Ганіткевич Ярослав Володимирович (1929) лікар, доктор медичних наук (1969), професор (1972). Дійсний член НТШ (1992).

Ярослав Володимирович закінчив Львівський медичний інститут (1951), де й працював до 1956. Відтоді – в Івано-Франківському медичному інституті: від 1959 – доцент; від 1970 – у Чернівецькому університеті: професор, завідувач кафедри фізіології людини і тварин. Унаслідок конфлікту, пов’язаного з намаганням відстояти викладання українською мовою, в 1981 залишив Університет і повернувся до Львова, де працював у системі АН УРСР: ст. н. с. Львівського відділення Інституту економіки, від 1984 – Інституту геології і геохімії горючих копалин, від 1986 – пров. н. с. відділення фізико-хімії і технології горючих копалин Інституту фізичної хімії; організатор і керівник (від 1989) лабораторії жовчнокам’яної хвороби Львівського медичного університету. Засновник і 1-й голова Лікарської комісії відновленого НТШ у Львові; ініціатор видання та редактор перших томів “Лікарського збірника”.

Досліджує проблеми фізіології та патології жовчовидільної системи, фізіологічної ролі поверхнево-реактивних речовин, рекреації. Зробив вагомий внесок у висвітлення історії української медицини, зокрема опублікував матеріали про лікарів УГА, медичні організації в УНР, а також про лікарів української діаспори. Відстоює необхідність відновлення в Україні автономії університетів.

Наукові праці: “The Study of the Physiological effect of the Surface Active Substances” (1978); “Роль желчи и желчных кислот в физиологии и патологии организма” (1980); “Клеточные и молекулярные механизмы физиологического действия желчных кислот” (1984); “Исследование желчи. Биохимические и биофизические методы” (1985); “Словник русизмів у мові медиків” (1996); “Українські лікарі-вчені першої половини ХХ століття та їхні наукові школи: Біографічні нариси та бібліографія” (2002); “Історія української медицини в датах та іменах” (2004); “Історія медицини” (2004); “Чи будуть в Україні європейська автономія та самоврядування університетів?” (2005).

Новицька-Усенко Людмила Василівна (1934) вчений у галузі анестезіології та реаніматології, член-кореспондент НАМН України (1993), НАН України (1991), доктор медичних наук (1971), професор (1973), заслужений діяч науки УРСР (1984), завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Дніпропетровської державної медичної академії (1973-2008), професор кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Дніпропетровської державної медичної академії (з 2008).

Бетельман Абрам Ісакович (1889-1982) стоматолог, доктор медичних наук (1947), професор (1949).

Абрам Ісакович закінчив 3-й Московський медичний інститут (1936). У 1914-1932 працював лікарем-протезистом у зуболікарських амбулаторіях Тульчина та Москви, а потім у Центральному інституті травматології та ортопедії (Москва, 1932-1936); асистентом 2-ї стоматологічної кафедри Центрального інституту вдосконалення лікарів (Москва, 1936-1941); завідувачем кафедри ортопедичної стоматології Пермського стоматологічного інституту (1941-1945); доцентом кафедри ортопедичної стоматології Московського стоматологічного інституту (1945-1949); у Київському стоматологічному інституті (від 1954 – стоматологічний факультет Київського медичного інституту): завідувачем кафедри ортопедичної стоматології (1949-1969). Від 1969 – на пенсії.

Під його керівництвом на кафедрі розвивали профілактичний напрямок в ортодонтії й ортопедії. Наукові дослідження в галузі профілактики та лікування зубощелепних дефектів і деформацій, зокрема в дітей.

Наукові праці: “Зубное протезирование: Клиника и протезирование дефектов зубов и зубных рядов” (1956); “Ортодонтія і щелепно-лицьова ортопедія” (1960); “Ортопедична стоматологія” (1960); “Профилактика и раннее лечение аномалий прикуса” (1961); “Ортопедическая стоматология” (1965); “Ортопедическая стоматология детского возраста” (1972).

Абрамов Юрій Олександрович (1929) уролог, доктор медичних наук (1975). Закінчив Одеський медичний інститут (1952). У 1953-1957 служив лікарем у військово-морському флоті, 1957-1967 працював хірургом-урологом у Котовську; від 1967 – завідувач консультативної поліклініки Київського НДІ урології і нефрології АМНУ.

Наукові праці присвячені етіології, патогенезу та лікуванню нефроптозу.

Наукові праці: “О положении почек относительно позвоночника у взрослых и детей различных возрастных групп” (1970); “Статистика нефроптоза у детей” (1971); “Патологічна рухливість нирки у дітей і деякі міркування відносно її етіології та патогенезу” (1971); “Диагностика и профилактика нефроптоза у детей и подростков” (1972); “Нефроптоз” (1973).