Календар медицини

Микола Іванович Омельянець (1938-2021) лікар-гігієніст, доктор медичних наук (1975), професор (1979), завідувач кафедри загальної гігієни Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (1981-1986).

Закінчив Дніпропетровський медич­ний інститут (1961).

Автор понад 120 наукових праць, при­свячених спеціальним методам очи­щення питної води, гігієнічним проб­лемам систем життєзабезпечення в гермо-об’ємах.

Наукові праці: “Гигиена применения ионообменных смол в водоснабжении” (1979); “Гигиеническая оценка качества газооб­разного кислорода, получаемого электроли­зом воды в системе с твердым полимерным электролитом” (1986).

Степан Федорович Олійник (1918-1992) терапевт, доктор медичних наук, професор, доцент кафедри шпитальної терапії Вінницького медичного інституту, завідувач кафедри госпітальної терапії Дніпропетровського медичного інституту, кафедри факультетської терапії Львівського медичного інституту.

Степан Федорови народився в с. Кудлаї Вороновицького району (нині — Немирівський район Вінницької обл.); середню медичну освіту здобув у Вінницькому медичному технікумі (1936); вищу медичну освіту здобув на санітарно-гігієнічному фа культеті 1-го Київського медичного інституту (1941) та на військовому факультеті Саратовського медичного інституту (1943); під час німецько-радянської війни – молодший лікар (1941-1942), начальник санітарної служби (1942) на Південно-Західному фронті, лікар батальйону 129-ї Чернігівської танкової бригади (1944– 1945); у 1946 р. працював лікарем у санітарній частині Управління внутрішніх справ у Вінницькій обл.
У 1946– 1948 рр. – ординатор терапевтичної клініки (м. Вінниця); з 1948 р. працював у Вінницькому медичному інституті на посадах асистента кафедри факультетської терапії (1948–1951) та доцента кафедри шпитальної терапії (1951—1952).

У 1950 р. захистив кандидатську дисертацію “История, методика и техника переливання крови в России”; 1952-1954 рр. – докторант кафедри шпитальної терапії Одеського медичного інституту; 1954-1955 pp. доцент кафедри терапії Одеського – інституту удосконалення лікарів; у 1955 р. захистив докторську дисертацію “Материалы к характеристике сердечных шумов”; завідувач кафедр терапії Запорізького інституту удосконалення лікарів (1956-1957) та Дніпропетровського медичного інституту (1957-1959); професор (1958); з 1959 р. працював на кафедрі факультетської терапії Львівського медичного інституту на посадах завідувача кафедри (1959-1985) та професора кафедри (1986).

Запропонував системну пальпацію серця, класифікацію серцевих шумів, сформулював концепцію хронічної інфекції як одного із важливих чинників розвитку атеросклерозу.

Автор понад 200 наукових публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями наукової діяльності: санологія, кардіологія, ревматологія, нутриціологія в клініці внутрішніх хвороб. Запропонував системну пальпацію серця, класифікацію серцевих шумів, описав мезокардіальну точку аускультації серця, обґрунтував методику знеболювання і ранню фізичну реабілітацію під час гострого інфаркту міокарда, запропонував методику стимулювання функції надниркових залоз, розробив мікстуру під час головного болю у хворих на артеріальну гіпертензію, фітокомпозицію для підвищення імунного захисту організму, експери- ментально довів ліпідознижувальну дію харчового холестерину, сформулював концепцію хронічної інфекції як одного із важливих чинників розвитку атеросклерозу.

Науковий консультант і керівник 7 докторських та 33 кандидатських дисертацій; наукові праці: “Переливание крови в России и СССР” (1955), “Тонзилогенные заболевания внутренних органов” (1960), “Теория сердечних шумов” (1961), “Биомеханика сер- дца” (1966), “Диагностическое значение сердечних шумов” (1966), “Хрониосептические заболевания внутренних органов” (1967), “Дисбактериоз кишеч- ника” (1977), “Биология канцеролиза” (1978).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці С. Ф. Олійника, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Биология канцеролиза :(Колибактериальная противоопухолевая защита организма) (1978)
2. Биомеханика сердца (1966)
3. Диагностическое значение сердечных шумов (1966)
4. Дисбактериоз кишечника (1983)
5. Профілактика ожиріння (1978)
6. Теория сердечных шумов (1961)
7. Тонзиллогенные заболевания внутренних органов (1960)

Ініціатива проведення цього дня належить Всесвітній організації охорони здоров’я. Він покликаний підвищити поінформованість суспільства про захворювання і надати підтримку пацієнтам та їхнім родинам. У 1997 р. Європейська асоціація пацієнтів із хворобою Паркінсона у співпраці з ВООЗ прийняла Хартію прав пацієнтів із даною патологією.

Хвороба Паркінсона входить до числа чотирьох найбільш поширених нейродегенеративних захворювань серед людей похилого віку. Це хронічне прогресуюче захворювання центральної нервової системи. За оцінками експертів, у світі налічується близько 4 млн пацієнтів, а до 2040 р. їхня кількість сягне 14,2 млн. Згідно зі статистикою МОЗ України, поширеність хвороби Паркінсона – 61,4 на 100 000 населення. Кожного року діагноз ставлять 2,5 тис українців.

Ця патологія вперше була описана в 1817 р. англійським лікарем Джеймсом Паркінсоном. Основними є три ознаки хвороби:

• тремтіння (тремор зазвичай починається з голови й руки, яка розслаблена);
• брадикінезія (уповільнення руху, пересування маленькими кроками);
• ригідність (скутість і напруга у м’язах, що може призвести до болісних м’язових спазмів – дистонії).

Пацієнтам притаманна характерна постава: голова нахилена вперед, коліна та лікті напівзігнуті, спина згорблена.

Хвороба Паркінсона розвивається внаслідок утрати нервових клітин у тій частині мозку, що відповідає за виробництво допаміну, який бере участь у контролі та координації рухів тіла. Втрата нервових клітин є повільним процесом, тож симптоми захворювання зазвичай починають проявлятися, коли близько 80% нервових клітин вже були втрачені. Ця недуга призводить до інвалідності, залишаючи повну ясність свідомості.

Етіологія захворювання залишається невідомою. На думку науковців, розвитку патології сприяє генетична схильність, вік і фактори зовнішнього середовища (пестициди й гербіциди, що використовуються в сільському господарстві, та промислові забруднення). Взаємодія цих факторів ініціює процеси дегенерації у нейронах головного мозку.

На сьогодні хвороба Паркінсона є не виліковною, але доступні методи, що допомагають полегшити симптоми та підтримувати якість життя:

• підтримувальна терапія, зокрема фізіотерапія;
• лікарські засоби;
• в деяких випадках хірургічні втручання.

У фондах ННМБУ ви зможете ознайомитись з літературою за цією темою:

1. Григорова І.А. та ін. Неврологія: національний підручник для студентів медичних закладів вищої освіти. – Київ, 2020.
2. Ломадзе В.Л. Диференційоване хірургічне лікування леводопаіндукованих рухових розладів у пацієнтів з хворобою Паркінсона : автореферат дис. … канд. мед. наук. – Київ, 2019.
3. Карабань І. М., Карасевич Н. В., Гасюк Т. В. Рекомендації щодо харчування та гімнастики для пацієнтів їз хворобою Паркінсона. – Київ, 2020.
4. Цимбалюк В. І., Попов А. О. Динаміка Леводопа-замісної терапії у пацієнтів з хворобою Паркінсона після однобічної палідотомії// Ендоваскулярна нейрорентгенохірургія. – №2 – 2018 – С.30-36.
5. Поворознюк В. В., Бистрицька М. А., Карабань І. М., Карасевич Н. В. Статеві особливості мінеральної щільності кісткової тканини в пацієнтів із хворобою Паркінсона// Боль. Суставы. Позвоночник. – Том 8, № 1. – 2018. – С. 31-37.
6. Цимбалюк В. І., Попов А. О. Антидискінетичний ефект стереотаксичних втручань у ділянці вентроінтермедіального ядра таламуса у пацієнтів із хворобою Паркінсона // Український нейрохірургічний журнал. – №2 – 2018 – С.40-46.
7. Чеборака Т. О., Слободін Т. М., Головченко Ю. І., Горева Г. В. Особливості афективних порушень у пацієнтів із хворобою Паркінсона на фоні коморбідної патології // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського – Т. 6, дод. 1 – 2018 – С.39-40
8. Чеборака Т. О. Особливості вегетативної дисфункції у пацієнтів із хворобою Паркінсона на тлі аутоімунної патології// Сімейна медицина. – № 3. – 2018. – С. 75-80.

Кондратенко Віктор Іванович (1923-2009) нейрохірург, доктор медичних наук, професор, засновник нейрохірургічної служби в Донбасі та кафедри нейрохірургії Донецького медичного інституту ім. М. Горького. Напрями діяльності: нейротравматологія та лікування закритих пошкоджень хребта і спинного мозку в ранні строки після пошкодження.

Віктор Іванович народився в ст. Єградківка (тепер – Олександрійського району Кіровоградської обл.).

З 1940–1941 рр. навчався на фізико-математичному Факультеті Кіровоградського педагогічного інституту,  під час німецько-радянської війни учасник бойових дій.

Медичну освіту здобув у Сталінському медичному інституті (нині – м. Донецьк, 1952). Працював на посадах ординатора клініки нервових хвороб Сталінської обласної клінічної лікарні (нині – м. Донецьк, 1952-1953), завідувача нейрохірургічного відділення Донецької обласної травматологічної лікарні (1954-1956); у 1956-1962 рр. – старший науковий співпрацівник  Донецького НДІ травматології, ортопедії та протезування.

З 1962 р. працював у Донецькому медичному інституті (нині — Донецький національний медичний університет), зокрема на посадах завідувача (засновника) кафедри нейрохірургії (1965-1986), професора кафедри нервових хвороб та завідувача курсу нейрохірургії (1986-2000).

У1958 р. захистив кандидатську дисертацію, а в 1964 р.- докторську дисертацію “Закрытые повреждения хребта и спинного мозга и их лечение”; професор (1966); автор 186 наукових публікацій, зокрема 3 винаходів.

Основний напрям наукової діяльності – нейротравматизм, зокрема опрацювання діагностики й лікування травм хребта та спинного мозку в шахтарів; науковий керівник 16 кандидатських дисертацій.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації В. І.  Кондратенко “Закрытые повреждения позвоночника и спинного мозга и их лечение” (1963), В.И. Кондратенко “Лечение закрытых повреждений позвоночника и спинного мозга в ранние сроки после травмы” (1958)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці В. І.  Кондратенко, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Обследование и лечение больных с закрытыми повреждениями позвоночника и спинного мозга в ранние сроки после травмы (1958)

Галин Мартирій Андрійович (1858-1943) хірург, доктор медицини, один із засновників Українського наукового товариства та голова його природничо-лікарської, а згодом – медичної секції, голова термінологічної комісії, автор перших наукових хірургічних праць, опублікованих українською мовою, «Російсько-Українського медичного словника».

Мартирій Андрійович у 1882 р. закінчив курс навчання у Новоросійському університеті зі ступенем “кандидата природничих наук”; медичну освіту здобув у С.-Петербурзькій військово-медичній академії (1886); з 1887 р.- головний військово-медичний інспектор Тираспольського 131-го піхотного полку, який був розташований у Києві.

У 1888 р. захистив докторську дисертацію “К вопросу о всасывании грануляционными поверхностями, об условиях и путях всасывания”; у 1888- 1890 рр. служив у Київському військовому госпіталі; з 1890 р. — молодший лікар Київського Володимирського кадетського корпусу; з 1896 р. – старший ординатор Київського військового шпиталю.

У 1899-1900 рр. удосконалювався в Німеччині та Франції; у 1900-1901 рр. на посадах корпусного лікаря 1-го Сибірського армійського корпусу та головного хірурга Польового військово-медичного управління.

Брав участь у медичному забезпеченні експедиційних військ Російської імперії при придушенні “боксерського” повстання в Китаї; з 1903 р. — виконуючий обов’язки начальника, а з 1911 р. – начальник Київського військового госпіталю.

У 1914 р. призначений на посаду корпусного лікаря 21-го армійського корпусу. Під час Першої світової війни — санітарний інспектор 3-ї армії (1914–1917).

Один із засновників Українського Наукового Товариства в Києві у 1907 р.; з 1908 р. – голова природничо-лікарської секції цього товариства; уперше на Наддніпрянській Україні 17 лютого 1908 р. виголосив наукову доповідь українською мовою, що стала першою українською медичною публікацією в “Записках УНТ”; організував (разом з О. Черняхівським) перше медичне видання українською мовою “Збірник праць медичної секції УНТ в Києві”, що вийшло в 3-х томах (1910, 1912 та 1913 pp).

Одним із перших почав опрацьовувати українську медичну термінологію; генерал-хорунжий санітарної служби Української армії. З 1920 р. жив і працював у Бессарабії; відомий його латинсько-український словник (Прага, 1926), який відіграв важливу роль у становленні української медичної термінології.

Основні наукові публікації: “К вопросу о всасывании грануляционными поверхностями” (1888), “Случай белой флегмоны” (1900), “Хирургические учреждения Парижа” (1901), “О ранениях и раненых в китайскую войну” (1902).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферат дисертація М. А. Галина “К вопросу о всасывании и о путях всасывания грануляционными поверхностями”.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці М. А. Галина, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Медичний латинсько-український словник (1969)
2. О грыжах паховой области травматического искусственного происхождения (1899)
3. О ранениях и раненых в Китайскую войну (1902)
4. О симуляции в хирургии. Скошенный таз, обуславливающий укорочение ноги и щелканое большого вертела при движении его (1908)
5. Случай белой флегмоны (1899)

Володимира Степановича Нестерова (1898-1975) терапевт, доктор медичних наук (1946), профе­сор (1946), завідувач кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1960-1973).

Закінчив медичний факультет Рос­товського університету (1925). Учень І.В. Завадського. У І938 р. захистив докторську дисертацію “Пере­крестная реакция оседания эритроци­тов при пернициозной анемии и маля­рии”.

Автор понад 120 наукових праць, зокрема 11 монографій, присвячених питанням кардіології, ревматизму, ле­геневої гіпертензії, гематології, вісце­ральної малярії, сепсису тощо. Запро­понував класифікацію атеросклеротич­ного кардіосклерозу. Уперше в СРСР отримав в експерименті модель анев­ризми серця та показав сприятливий вплив багатомісячного інтенсивного фізичного навантаження. Описав медіа-стенокардіальний синдром при пухли­нах серця та лейкозах, зробив великий внесок у діагностику, клініку та лікуван­ня легеневої гіпертензії.

Наукові праці: “Диагностика маля­рии” (1953); “Аневризма сердца” (1963); “Клиника болезней сердца и сосудов” (1974).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації В. С. Нестеров “Динамика иммунологических реакций у больных различными формами клещевого энцефалита” (1964)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці В. С. Нестерова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Аневризма сердца (1963)
2. Диагностика малярии (1953)
3. Клиника болезней сердца и сосудов (1974)
4. Клиника септической ангины (1948)