Календар медицини

Черкес Олександр Ілліч (1894-1974) доктор медичних наук (1936), професор (1940), видатний вчений, фармаколог і токсиколог, академік АМН СРСР, заслужений діяч науки і техніки України.

Олександр Ілліч закінчив медичний факультет Харківського університету (1917). Працював: стипендіат кафедри загальної патології (1917), асистент, доцент кафедри фармакології (1922), завідувач кафедри фармакології (1930) Харківського медичного університету. Одночасно — завідувач відділу токсикології Українського інституту гігієни праці та профзахворювань (1925-1936); заступник директора з наукової роботи Київського інституту фармакології та токсикології (1934), завідувач відділу цього ж інституту (1947).

Напрями наукових досліджень: вивчення фармакологічної регуляції судинного тонусу із застосуванням гангліоблокаторів, симпатолітиків, блокаторів адренорецепторів, інгібіторів моноамінооксидази, гіпохолестеринемічних препаратів. Наукові здобутки: автор теорії трофічної дії серцевих глікозидів; узагальненої експериментальної терапії при отруєннях солями важких металів (свинець, миш’як, кадмій тощо), окисом вуглецю, бензолом, його нітро- й амідопохідними. На підставі аналізу токсикодинаміки гіпоксидних отрут запропонував класифікацію токсичних гіпоксій (1935); запропонував нові серцево-судинні лікарські препарати (Бензогексоній, Пірілен, Цетаміфен) та досить ефективний антидот Унітіол.

Наукові праці: “Основы токсикологии боевых отравляющих веществ” (1943); “О реакции организма на лекарства и яды” (1938); “Справочник по фармакотерапии” (1945); “Руководство по токсикологии отравляющих веществ” (1964).

У фонді ННМБУ зберігаються праці Черкес О. І., підготовлені одноосібно або в співавторстві

• О реакции организма на лекарства и яды (1938). Шифр зберігання: 615.5. Ч-484
• Основы токсикологии боевых отравляющих веществ (1943). Шифр зберігання: 615.9 Ч-484
• Основи токсикології бойових отруйних речовин (1931). Шифр зберігання: 615.9 Ч-484
• Патология и терапия отравлений боевыми ядами (1925). Шифр зберігання: 615.9. Ч-484
• Справочник по фармакотерапии (1945). Шифр зберігання: 615.7 Ч-484
• Фармакотерапия (1955). Шифр зберігання: 615.7 Ч-484

Сокол Олександра Семенівна (1919-2001) інфекціоніст, доктор медичних на­ук (1958), професор (1959), заслужений діяч науки УРСР (1983), завідувач (1962-1989) і професор кафедри інфекційних хвороб (з 1989) Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця. Проректор з наукової і навчальної роботи (1966-1972).

Олександра Семенівна закінчила Київський медичний інститут (1942). У 1942-1946 – командир санітарної роти на фронті. У 1949-1951 – молодший науковий співробітник Київського інституту інфекційних хвороб, 1951-1953 – асистент Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця, 1953-1962 – завідувач кафедри, декан факультету, проректор Чернівецького медичного інституту (одночасно 1955-1962 – ректор Народного університету в Чернівцях). З 1962 – працювала у Київському медичному інституті імені О.О. Богомольця.

Основ­ний науковий напрям: удосконалення методів діагностики та лікування найбільш поширених вірусних і бак­теріальних інфекцій на основі вивчен­ня природної резистентності ор­ганізму (проблеми грипу, вірусних ге­патитів, менінгококової інфекції тощо).

Наукові праці: “Токсоплазмоз человека” (1974); “Печеночно-почечная недостаточность” (1977); “Справочник по дифференциальной диагностике инфекционных болезней” (1983, 1987).

У фонді ННМБУ зберігаються праці Сокол О. С., підготовлені одноосібно або в співавторстві:

• Печеночно – почечная недостаточность (1977). Шифр документа: Б-22809
• Тропические паразитарные болезни человека и животных (1992). Шифр документа: Б-71848
• Клиническая диагностика, лечение и предупреждение гриппа (1979). Шифр документа: Б-39085
• Комплексное лечение локализованных и генерализованных форм менингококковой инфекции с применением диметилсульфоксида (ДМСО) (1980). Шифр документа: Б-37237

Горбачевський Іван Якович (1854-1942) біохімік, епідеміолог, політичний діяч. Академік Чеської АН (1908), АН УРСР (1925). Дійсний член НТШ (1899).

Іван Якович закінчив Віденський університет (1876, доктор медицини). Працював у ньому; 1883-1917 – у Карловому університеті (Прага): надзвичайний, звичайний професор лікарської хімії, декан медичного факультету (1889, 1894, 1904, 1911), ректор (1902-1903), засновник і директор Інституту фізіологічної хімії при університеті. 1906-1917 – член і голова Найвищої санітарної ради Австрії, від 1908 – член Австрійської палати панів, 1917-1918 – міністр народного здоров’я Австро-Угорщини. У 1918 брав участь у діяльності Української парламентської репрезентації, зокрема в нараді щодо національного державного самовизначення Східної Галичини. Один із засновників УВУ у Відні, професор хімії та ректор (1923-1924, 1931-1935) УВУ у Празі. Провів з’їзди українських вчених (1926, 1932), очолював Український академічний комітет у Празі. Співзасновник і голова товариства “Музей визвольної боротьби України” (1924-1935).

Досліджував результати розкладу альбуміноїдних тіл під впливом соляної кислоти; вперше синтезував сечову кислоту (1882), довівши, що в організмах вона утворюється з нуклеїнових кислот; розробив новий метод синтезу креатиніну (1886), волюмометричний метод визначення азоту в сечі та метод визначення білків і пуринових основ; відкрив фермент ксантиноксидазу (1891). Одним з перших встановив і виокремив амінокислоти як складову білків. Розробляв українську хімічну термінологію, виступав з публікаціями з питань епідеміології, народної гігієни, судової медицини.

Наукові праці: “Über den Einfluss von Glyceryn, Fett und Zucker auf die Ausscheidung der Harnsäure beim Menschen” (1888); “Untersuchungen über die Entstehung der Harnsäure im Säugetierorganismus” (1890); “Über die Trennung der Harnsäure von den Xanthinbasen” (1894); “Причинки до пізнання виживи сільської людности галицького Поділля” (1899).

Барченко Іван Петрович (1899-1973) гігієніст, доктор медичних наук (1955), професор (1956).

Іван Петрович закінчив Київський медичний інститут (1925). Працював лікарем (1925-1933); завідувачем навчальної частини, викладачем Білоцерківського медичного технікуму та Білоцерківського сільсько-господарського інституту (1933-1935); асистентом (1941-1943), доцентом (від 1946), завідувачем кафедри гігієни харчування (1944-1972), від 1973 – професором-консультантом Київського медичного інституту, одночасно начальником відділу санітарної освіти МОЗ УРСР (1943-1948). Був членом президії вченої Ради МОЗ УРСР (1957-1968).

Працював над проблемою санітарної охорони продуктів харчування. Досліджував вплив різних харчових речовин і забруднювачів їжі на організм, зокрема епідемічну безпеку харчових продуктів, забруднених яйцями гельмінтів.

Наукові праці: “Значение некоторых пищевых продуктов как возможного фактора заражения населения гельминтами” (1953); “Дегельминтизация пищевых продуктов” (1955); “Санітарно-гельмінтологічний контроль за продуктами харчування і напоями” (1959); “Їжа та здоров’я” (1963); “Курс лекцій з 23 тем з гігієни харчування” (1969); “Гігієна харчування на сільськогосподарських роботах” (1972); “Очерки истории отечественной гигиенической науки о питании” (1975).

У фонді ННМБУ зберігається автореферат:

Пищевые продукты как фактор передачи основных геогельминтозов (1954). Шифр зберігання: 616.96 Б-267

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Барченко І. П., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

• Їжа та здоров’я (1959). Шифр зберігання: 613.2 Б-267
• Очерки истории отечественной гигиенической науки о питании (1975). Шифр зберігання: Б-15352
• Руководство к производственному обучению студентов по гигиене питания (1965). Шифр зберігання: 613.2 Р-851
• Санітарно-гельмінтологічний контроль за продуктами харчування, водою і напоями (1959). Шифр зберігання: 613.2 Б-267
• Гігієна харчування на сільськогосподарських роботах (1972). Шифр зберігання: Б-6664
• Микроэлементы в питании населения. (Лекции для студентов санитарно-гигиенических факультетов) (1969). Шифр зберігання: 1969 Б-267

Розуменко Володимир Давидович (1949) головний науковий співробітник відділу нейроонкології, керівник клініки внутрішньомозкових пухлин Інституту нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України. Нейрохірург вищої кваліфікаційної категорії, відмінник охорони здоров’я, професор, доктор медичних наук, заслужений лікар України, академік УАН, АІНУ. Дійсний член Українського товариства “Інтелект нації”. Почесний професор Європейського Університету.

Володимир Давидович закінчив Дніпропетровський медичний інститут (1972). Відтоді 4 роки працював лікарем-нейрохірургом у Дніпропетровській обласній лікарні ім. І.І. Мечнікова. З 1976 працює в Інституті нейрохірургії, де пройшов шлях від клінічного ординатора (1976-1978), аспіранта (1978-1980), молодшого наукового співробітника (1980-1984), старшого наукового співробітника (1984-1992), провідного наукового співробітника (1992-1995) до головного наукового співробітника, керівника нейроонкологічної клініки (з 1995). У 1991 захистив докторську дисертацію “Лазерно-мікрохірургічні операції при внутрішньочерепних пухлинах”.

Провідний фахівець у галузі нейроонкології та лазерної клінічної нейрохірургії, розробник нових високоефективних лазерно-мікрохірургічних методів оперативних втручань на центральній нервовій системі, методу лазерної термодеструкції та фотодинамічної терапії злоякісних пухлин головного мозку, принципово нового лазерного та навігаційного технічного забезпечення нейрохірургічних операцій. Наукову та клінічну роботу в Інституті нейрохірургії поєднує з педагогічною роботою на кафедрі нейрохірургії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика та на кафедрі психології Київського університету ринкових відносин. Радник Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (2002-2005), першого віце-прем’єр-міністра України (2005), Секретаря Ради національної безпеки і оборони України (2006). Також він є радником з медичних питань генерального комісара Міжнародної поліцейської корпорації (з 2006).

У фонді ННМБУ зберігається автореферат:
Диагностика и хирургическое лечение опухолей теменных долей головного мозга (1980). Шифр зберігання: Р-25893

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені В. Д. Розуменком одноосібно або у співавторстві:

• Лазерная нейрохирургия (1992). Шифр зберігання: Б-70865
• Мультимодальная нейронавигация в хирургии опухолей головного мозга (2017). Шифр зберігання: Б-97980

Дуда Олександр Костянтинович (1959) інфекціоніст, доктор медичних наук (2007), професор (2011), завідувач кафедри інфекційних хвороб Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (з 2010). Закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця (1982). З 2009 експерт МОЗ з материнської смерті, спричиненої інфекційними ускладненнями. Заступник проректора з лікувальної роботи Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Заступник проректора з лікувальної роботи.

Основні напрями наукової та практичної діяльності: гострі та хронічні вірусні гепатити: діагностика та лікування; грип та інші гострі респіраторні вірусні інфекції: діагностика та лікування; лихоманки нез’ясованої етіології; антибіотик асоційовані діареї: діагностика, лікування та профілактика; міокардити різної етіології.

Наукові праці: “Особенности клинического течения и функционального состояния миокарда у больных дифтерийным миокардитом” (1997); “Клінічний перебіг і стан кардіогемодина-міки у хворих з різними варіантами дифтерійного міокардиту” (1998); “Критерии диагностики дифтерийного миокардита” (1999); “Особенности изменений сис-толической и диастолической функций левого желудочка у больных дифтерийным миокардитом по данным допплер-эхокардиографического исследования” (1999); “Особенности течения дифтерии у лиц пожилого и старческого возраста” (2002); “ВИЧ-инфекция — актуальность и реальность” (2003); “Острый респираторный дистресс синдром в инфектологии” (2010); “Церебральная форма малярии. Актуальность. Клиника” (2010); “Хронічний вірусний гепатит С у вагітних: клініко-епідеміологічні особливості” (2011); “Мікоплазмова респіраторна інфекція (лекція)” (2010);”Болезнь Вильсона и беременность (клиническая лекция)” (2012); “Герпетична та герпесвірусна інфекція” (2015) та ін.