Календар медицини

Зарицький Анатолій Минович (1930 – 2019) епідеміолог, мікробіолог, доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України (1996).
Видатний український учений, представник київської школи епідеміологів, дослідник закономірностей поширення інфекційних хвороб і засновник сучасних концепцій розвитку епідемічного процесу в умовах зміни біосфери та соціальних факторів.

Народився у Києві.
Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті (1954).
У 1954–1957 рр. працював головним санітарним лікарем районної санепідемстанції та завідувачем інфекційного відділення в Хмельницькій області.
З 1957 р. його наукова діяльність пов’язана з Київським науково-дослідним інститутом епідеміології, мікробіології та паразитології (нині — Інститут епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського НАМН України), де він пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до завідувача лабораторії кишкових інфекцій із групами вібріозів та медичної паразитології (з 1979 р.).

Наукові ступені та звання

• 1966 р. — захистив кандидатську дисертацію «Эпидемиологическая характеристика брюшного тифа на Украине в современных условиях».
• 1981 р. — захистив докторську дисертацію (тема присвячена сучасним аспектам епідеміології кишкових інфекцій).
• Професор — з 1991 р.

Наукова діяльність
Основні напрями досліджень А. М. Зарицького охоплювали широкий спектр проблем епідеміології, мікробіології та паразитології.
Він здійснив комплексні дослідження щодо:

• епідеміології інфекцій у закритих паразитарних системах;
• ролі інфекційної дози та біологічних властивостей збудників у розвитку епідемічного процесу;
• еволюції епідемічного процесу в сучасних умовах урбанізації та змін екологічного середовища;
• розробив нові принципи визначення патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів, що стали підґрунтям сучасних діагностичних критеріїв у клінічній мікробіології.

Науково-організаційна діяльність

• Голова Ради з регламентації застосування та впровадження дезінфекційних засобів МОЗ України.
• Віце-президент Асоціації дезінфекціоністів України.
• Активний член наукових рад і секцій з питань інфекційної безпеки, дезінфектології та санітарної мікробіології.

Науковий доробок

Автор близько 200 наукових праць, серед яких 4 монографії та 3 підручники.
Його праці присвячені теоретичному обґрунтуванню системного підходу до епідемічного процесу, питанням профілактики кишкових і паразитарних інфекцій, а також розробці методів епідемічного прогнозування.

Творчі інтереси

Окрім наукової діяльності, Анатолій Минович Зарицький відомий як поет і художник — автор кількох поетичних збірок і серій живописних робіт, у яких поєднав гуманістичне світобачення лікаря з філософським осмисленням людського буття.

Відзнаки

Професор (1991).

Заслужений діяч науки і техніки України (1996).

Наукове значення

Професор Анатолій Минович Зарицький — один із провідних теоретиків української епідеміології другої половини XX століття.
Його концепція еволюції епідемічного процесу, нові підходи до класифікації патогенних мікроорганізмів та участь у створенні нормативної бази дезінфекційної справи України стали основою для розвитку сучасної системи епідемічного контролю.

Гречаніна Олена Яківна (1935) генетик, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії медичних наук України (2003), Заслужений діяч науки і техніки України (2006), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1997), Почесний громадянин м. Харкова (2007).
Одна з фундаторок української школи клінічної та медичної генетики, ініціаторка створення першого в Україні Інституту клінічної генетики, видатна вчена, педагог і громадська діячка.

Народилася у м. Харкові.
Медичну освіту здобула на лікувальному факультеті Харківського медичного інституту (1959).

У 1962–1965 рр. навчалася в аспірантурі кафедри акушерства та гінекології цього ж інституту.
З 1965 р. — завідувач лабораторії медичної генетики, з 1983 р. — керівниця Міжобласного медико-генетичного центру.

Науково-організаційна діяльність

За ініціативи О. Я. Гречаніної у 1989 р. в Українському інституті удосконалення лікарів (м. Харків) створено кафедру клінічної генетики та ультразвукової діагностики, яку вона очолювала до 2000 р.
З 2000 р. — завідувач кафедри медичної генетики Харківського державного медичного університету.
У 2005 р., також за її ініціативи, у структурі Харківського національного медичного університету відкрито Український інститут клінічної генетики, директором якого стала Гречаніна.

Наукові ступені та звання

• 1966 р. — захистила кандидатську дисертацію «Сравнительная оценка методов диагностики токсоплазмоза в акушерской клинике».
• 1991 р. — захистила докторську дисертацію.
• Професор — з 1992 р.
• Член-кореспондент НАМН України (2003) за спеціальністю «Медична генетика».

Професійна та громадська діяльність

• Заступник голови Українського товариства медичних генетиків.
• Голова Харківської обласної спілки медичної генетики.
• Президент Української та Харківської міської асоціацій фахівців ультразвукової діагностики в перинатології.
• Голова міської асоціації сімей, що мають дітей, хворих на фенілкетонурію.
• Почесний президент Асоціації сімей, які мають дітей із муковісцидозом.
• Голова Наглядової ради Харківського обласного благодійного фонду «Майбутнім поколінням».
• Представник Національного фонду «Україна – дітям».
• Член Американського інституту “Ultrasound in Medicine”.
• Головний редактор журналу “Ультразвукова пренатальна діагностика”, член редакційних рад низки фахових видань.

Науковий доробок

Автор близько 500 наукових публікацій, серед яких 7 монографій і 10 авторських свідоцтв.
Науковий консультант і керівник 3 докторських та 20 кандидатських дисертацій.

Основні напрями наукових досліджень

• Медико-генетичне консультування та пренатальна діагностика вроджених вад розвитку.
• Метаболічні та мітохондріальні спадкові хвороби.
• Первинна профілактика вродженої та спадкової патології.
• Генетика репродуктивних втрат і патології вагітності.
• Розробка методів ультразвукової пренатальної діагностики скелетних аномалій та хромосомних синдромів.

Відзнаки

• Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1997).
• Заслужений діяч науки і техніки України (2006).
• Почесний громадянин м. Харкова (2007).
• Академік Української екологічної академії наук (1992).

Наукове значення
Професор Олена Яківна Гречаніна — одна з ключових постатей у становленні української клінічної генетики та перинатальної діагностики.
Вона створила перший в Україні медико-генетичний центр, розвинула систему пренатального скринінгу та профілактики спадкової патології, започаткувала новий етап інтеграції генетики з ультразвуковими технологіями.
Її наукова школа об’єднує провідних генетиків, неонатологів і акушерів країни.

Штельман Микола Іванович (1920 — 1994) доктор медичних наук (1964), професор, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 лікувального факультету Харківського медичного інституту (1964–1991)

Ветеран війни та початок кар’єри
Учасник бойових дій під час німецько-радянської війни.
Після війни здобув медичну освіту з відзнакою у Львівському медичному інституті (1953), де й навчався в аспірантурі у 1953–1956 рр.

Науково-педагогічна діяльність

• 1956–1959 — асистент кафедри пропедевтичної, факультетської та госпітальної терапії педіатричного факультету Харківського медичного інституту.
• 1959–1960 — виконувач обов’язків доцента тієї ж кафедри.
• 1960–1964 — доцент.
• 1964–1991 — завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 лікувального факультету Харківського медичного інституту.

Наукові здобутки

• Кандидатська дисертація (1956): «Секреторно-екскреторна функція шлунка у хворих на зоб при лікуванні β-метилтіоурацилом».
• Докторська дисертація (1963): «Ранні прояви атеросклерозу».

Автор понад 200 наукових праць, у тому числі 2 винаходи.
Науковий керівник 2 докторських і 12 кандидатських дисертацій.

Основні напрями наукової діяльності:

• Рання діагностика та профілактика атеросклерозу й гіпертонічної хвороби.
• Дослідження та впровадження методів лазерної терапії при захворюваннях органів дихання й опорно-рухового апарату.

Краснюк Олена Патрикіївна (1925 — 2010) доктор медичних наук, професор, завідувачка відділу професійної патології Інституту медицини праці АМН України

Освіта і початок наукового шляху

Народилася в селі Мліїв Городищенського району Черкаської області.
У 1943–1948 рр. навчалася на лікувальному факультеті Київського медичного інституту імені акад. О. О. Богомольця, який закінчила з відзнакою.

З листопада 1948 по березень 1953 р. проходила клінічну ординатуру за спеціальністю «функціональна діагностика» в Українському інституті клінічної медицини імені акад. М. Д. Стражеска.

Наукова і професійна діяльність

З 1953 р. працювала у Київському науково-дослідному інституті гігієни праці та професійних захворювань, де пройшла шлях від молодшого до головного наукового співробітника:

• 1953–1962 — молодший науковий співробітник
• 1962–1972 — старший науковий співробітник терапевтичного відділення
• 1972–1992 — завідувачка відділу професійної патології
• 1992–2000 — головний науковий співробітник
• 2000–2009 — завідувачка відділу, головний науковий співробітник і лікар-пульмонолог за контрактом

Захист дисертацій і наукові звання

• 1961 — кандидатська дисертація: «Клініка і лікування хронічних інтоксикацій у працівників виробництва ДДТ»
• 1972 — докторська дисертація: «Клінічна характеристика професійних хронічних інтоксикацій хлорорганічними сполуками»
• 1965 — присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника
• 1977 — присвоєно звання професора

Основні напрями наукової діяльності:

• Дослідження клініки, профілактики та лікування професійних інтоксикацій хімічної, фізичної та біологічної етіології
• Вивчення здоров’я працівників сільського господарства, а також тих, хто зазнає впливу електрозварювального аерозолю, асбесту, органічного пилу, токсичних аерозолів
• Аналіз комплексної дії виробничих чинників на організм
• Упровадження методів лазерної терапії
• Професійна патологія в умовах електрозварювального виробництва

Наукові здобутки

Авторка понад 300 наукових публікацій, включаючи 10 монографій і посібників.
Науковий консультант і керівник 3 докторських і 18 кандидатських дисертацій.

Громадська діяльність та визнання

• Головний спеціаліст МОЗ УРСР із професійної патології (до 1993 р.)
• Член Республіканських проблемних комісій Вченої ради МОЗ УРСР
• Член Союзних проблемних комісій:
• «Харчування здорової людини»
• «Наукові основи гігієни праці та професійної патології»
• Нагороджена Почесною медаллю Грайфсвальдського університету Ернста-Моріца Арндта (Німеччина).

Коломійцев Андрій Костянтинович (1930 — 2010) гістолог, цитолог, доктор медичних наук (1974), професор, науковець, педагог.

Освіта та наукові ступені

• 1954 — закінчив Дніпропетровський медичний інститут.
• 1954–1956 — навчався в аспірантурі.
• 1961 — захистив кандидатську дисертацію на тему:
  «Реактивні зміни периферичної нервової системи шкіри при місцевій зміні барометричного тиску».
• 1974 — доктор медичних наук; захистив докторську дисертацію на тему:
  «Тканинні реакції при алопластиці».

Професійна діяльність

• 1956–1959 — асистент кафедри гістології, цитології та ембріології Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця.
• 1969–1980 — доцент тієї ж кафедри.
• з 1980 р. — професор кафедри.
• з 1978 р. — професор кафедри гістології та ембріології НМУ ім. О. О. Богомольця.
• 1992–2003 — професор (за сумісництвом) кафедри гістології, цитології та ембріології Медичного інституту Української асоціації народної медицини.

Наукова діяльність

Автор понад 170 наукових публікацій.

Основні напрями досліджень:

• тканинні реакції при алопластиці;
• імплантація полімерів медичного призначення;
• регенерація тканин і органів після реконструктивних операцій;
• морфогенез та взаємодія нервової та лімфоїдної систем.

Основні наукові праці

• Миграция вегетативных нейронов в регенерирующие ткани (1969)
• Состояние некоторых органов лимфоидной системы в раннем постнатальном периоде онтогенеза и в старости (1983)
• Изменение аргирофильного каркаса долек вилочковой железы при ее возрастной инволюции (1989)
• Периферійний нерв (нейрон-судинно-десмальні взаємовідношення в нормі та при патології) (2005)

Досягнення

• Лауреат Державної премії УРСР (1982)
• Науковий керівник і консультант:
• 4 докторських дисертацій,
• 12 кандидатських дисертацій.

Вперше описав:

• міграцію вегетативних нейронів у новоутворених тканинах після алопластики;
• взаємодію кінцевих відділів нервової системи з початковими структурами лімфоїдного русла.