Page 8 - Conference 2020

згоріли каталоги (понад 840 тисяч бібліографічних описів). Втрати склали

415 323 млн крб. За свідченням акту від 01.08.1944 р. Бібліотека «спалена
німцями з усім майном, документацією і печатками». Відновила свою діяльність

Бібліотека вже через 5 місяців після визволення Києва, а саме 01.08.1944 р. у
приміщенні Наркомздраву (вул. Рейтарська, 22), згодом отримала 2 кімнати

площею 96 м. кв. у приміщенні Рентгенологічного ін-ту (вул. Горького, 2). Лише
за 3 повоєнні роки відділ обслуговування Бібліотеки змінив 3 приміщення

(вул. Горького, вул. Комінтерна, 18/20, вул. Леніна, 25). Вже 1944 р., за
сприяння бібліотек і медичної громадськості, почалося відродження
українського осередку медичної книги. Підтримка надходила звідусіль:

19.08.1944 р. – бібліотека Київського університету надала майже 11 тис.
примірників медичної літератури, понад 2 тис. Харківська медична бібліотека,

понад 4 тис. – медичні установи Києва. Велику допомогу у формуванні фонду
надали провідні бібліотеки СРСР. Вже у 1946 році фонд становив понад 56 тис.

примірників. У 50-х роках Бібліотека (з 1946 року це Республіканська наукова
медична бібліотека МОЗ УРСР) остаточно сформувалась як повноцінний центр

бібліотечно-бібліографічного обслуговування медичних працівників
республіки.
Але незважаючи на значні професійні досягнення і здобутки, ще

наприкінці 60-х наша Бібліотека продовжувала існувати у напівпідвальному
приміщенні житлового будинку по вул. Горького, 19/21 (нині вул. Антоновича),

де з 1955 року в кожній кімнаті працювали співробітники одразу декількох
відділів. Майже 800-тисячний фонд зберігався в 13-ох орендованих підвалах на
вул. Саксаганського, Заньковецької, Дарвіна (загальна площа орендованих

приміщень складала 1 600 кв. м.).
Після майже піввікового поневіряння в напівпідвальних приміщеннях, з

1969 р. рішенням уряду УРСР рідною постійною домівкою Республіканської
наукової медичної бібліотеки УРСР був визначений Будинок легендарної

родини відомих цукрозаводчиків, меценатів Терещенків, девізом життя яких
було «Прагнення до суспільної користі». Цей шедевр архітектурного та

дизайнерського мистецтва ХІХ ст. у самому центрі Києва, на розі вулиць
Толстого і Горького відразу став оазисом культури і знання.
Надсучасний на початку ХХ ст. особняк відрізнявся від інших

малоповерхових особняків Києва не лише вишуканістю ліній, ліпними
архітектурними композиціями, але й технічними характеристиками. Маючи

досконале інженерне обладнання: електричне освітлення, спроєктоване
інженером-технологом Леоном Геркеном, парове опалення (котли виробництва

заводу Гретера і Криванека у Києві та компанії Бабкок і Вількок у Глазго),
водопровід, каналізацію і дві підйомні машини-ліфти, (які, до речі, збереглися
8