Микита Борисович Маньківський (1914-2014)

Дата:
24.12.2019 день
2019-12-24T00:00:00+02:00
2019-12-25T00:00:00+02:00

105 років від дня народження невропатолога, доктора медичних наук, професора Микити Борисовича Маньківського (1914-2014)

Невропатолог, доктор медичних наук (1960), професор (1961), заслужений діяч науки УРСР (1978). Учасник 2-ї світової вій­ни. Закінчив Київський медичний інститут (1939). Від 1945 працював у Психоневрологічному інституті (Київ); від 1948 – у Київському медичному інституті (з перервою): у 1960-1964 – завідувач кафедри нервових хвороб, водночас у 1961-1964 – проректор з наукової роботи; 1951-1954 – директор Чернівецького медичного інституту; 1954-1960 – старший науковий співробітник Інституту фізіології АН УРСР; від 1965 – в Інституті геронтології НАМНУ (обидва – Київ): до 1980 – заступник директора з наукової роботи, 1980-1990 – завідувач відділу клінічної фізіології і патології нервової системи, від 1990 – науковий консультант. Заступник голови Всесоюзного товариства невропатологів і психіатрів (1970-1984).

Наукові дослідження були присвячені фізіології вищої нервової діяльності, нейроревматизму, клінічній неврології, нейрогеронтології та нейрогеріатрії, патогенезу, клініці та терапії судинних захворювань головного мозку. Обґрунтував основні положення та принципи нових клінічних напрямів – нейрогеронтології та нейрогеріатрії.

Наукові праці: “Ревматический энцефалит” (1959); “Основы геронтологии” (1969); “Старение и нервная система (очерк клинической нейрогеронтологии)” (1972); “Сосудистый паркинсонизм” (1982); “Атеросклероз и возраст” (1982); “Руководство по гериатрии” (1982); “Био­­логия старения” (1982); “Долгожители. Нейрофизиологические ас­­­пек­­ты” (1985); “Старение мозга” (1991); “Со­­вре­­менные подходы к терапии когни­­тивных нарушений. Нейрометаболическая терапия” (2005).

105 років від дня народження невропатолога, доктора медичних наук, професора Микити Борисовича Маньківського (1914-2014) Невропатолог, доктор медичних наук (1960), професор (1961), заслужений діяч науки УРСР (1978). Учасник 2-ї світової вій­ни. Закінчив Київський медичний інститут (1939). Від 1945 працював у Психоневрологічному інституті (Київ); від 1948 – у Київському медичному інституті (з перервою): у 1960-1964 – завідувач кафедри нервових хвороб, водночас у 1961-1964 – проректор з наукової роботи; 1951-1954 – директор Чернівецького медичного інституту; 1954-1960 – старший науковий співробітник Інституту фізіології АН УРСР; від 1965 – в Інституті геронтології НАМНУ (обидва – Київ): до 1980 – заступник директора з наукової роботи, 1980-1990 – завідувач відділу клінічної фізіології і патології нервової системи, від 1990 – науковий консультант. Заступник голови Всесоюзного товариства невропатологів і психіатрів (1970-1984). Наукові дослідження були присвячені фізіології вищої нервової діяльності, нейроревматизму, клінічній неврології, нейрогеронтології та нейрогеріатрії, патогенезу, клініці та терапії судинних захворювань головного мозку. Обґрунтував основні положення та принципи нових клінічних напрямів – нейрогеронтології та нейрогеріатрії. Наукові праці: "Ревматический энцефалит" (1959); "Основы геронтологии" (1969); "Старение и нервная система (очерк клинической нейрогеронтологии)" (1972); "Сосудистый паркинсонизм" (1982); "Атеросклероз и возраст" (1982); "Руководство по гериатрии" (1982); "Био­­логия старения" (1982); "Долгожители. Нейрофизиологические ас­­­пек­­ты" (1985); "Старение мозга" (1991); "Со­­вре­­менные подходы к терапии когни­­тивных нарушений. Нейрометаболическая терапия" (2005).