Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
12 грудня 2012 року Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію, в якій закликала країни прискорити прогрес у напрямку загального охоплення медичними послугами. В документі зазначалося, що кожен і всюди повинен мати доступ до якісної та доступної медичної допомоги. 12 грудня 2017 року ООН прийняло резолюцію 72/138, в якій проголосила 12 грудня Міжнародним днем загального медичного забезпечення.
У декларації прав людини важливим пунктом є про право на медичну допомогу, але щонайменше половина людей на Землі не мають доступу до необхідних медичних послуг – профілактики, лікування, реабілітації та паліативного догляду. Проблеми зі здоров’ям, навіть незначні, можуть суттєво впливати на якість життя, рівень щастя та стресу.
Всесвітній день загального медичного забезпечення створений з метою висвітлення реальної ситуації зі здоров’ям населення у цілому світі, та призваний контролювати дії держав щодо його покращення.
Так, за останні два десятиліття індекс охоплення медичними послугами у Західно-Тихоокеанському регіоні свідчить про прогрес у збільшенні доступу до основних медичних послуг (з 49% у 2000 до 80% у 2019 р.) Однак існує нерівність у охопленні та фінансові труднощі у багатьох країнах. Особливо уразливі найменш захищені груп населення, які живуть у важкодоступних регіонах.
Війна, яку розпочала росія, поставила нові виклики перед вітчизняною системою охорони здоров’я. Вона погіршила доступ до медичної допомоги всіх верств населення в усіх регіонах України. Але передовсім важливим є забезпечення медичного доступу для тих, хто боронить нашу країну. В минулому році ННМБ України підготувало науково-допоміжний бібліографічний покажчик «Медичне забезпечення антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил».
ВООЗ підтримує всі заходи щодо забезпечення людейсвоєчасною медичною допомогою. Цього року Всесвітній день загального медичного забезпечення проходить під гаслом: «Побудувати світ, який ми хочемо: здорове майбутнє для всіх».
День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
26 квітня 1986 року сталася Чорнобильська катастрофа. Два теплових вибухи і спричинили руйнування четвертого енергоблока ЧАЕС. Реактор було повністю зруйновано, у атмосферу потрапило 300 млн кюрі радіонуклідів. Наслідки цієї катастрофи відчула на собі перш за все Україна (забруднено понад 145 тис. км2 переселено понад 5 тис. населених пунктів), а також Білорусь, Швеція, Норвегія, Польща, Австрія, Швейцарія, Німеччина, Фінляндія, Велика Британія.
Основна частина робіт по усуненню наслідків аварії виконана в 1986-1987 рр. У них взяли участь близько 240 тис. осіб. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки складає приблизно 600 тис людей.
Довкола четвертого блоку був побудований бетонний «саркофаг», в який помістили всі радіоактивні уламки, знайдені на території АЕС. 30 листопада 1986 р. було завершено його будівництво. Саркофаг був споруджений за 206 днів, завдяки самопожертві ліквідаторів, багато з яких заплатили власним життям і здоров’ям. 14 грудня держкомісія прийняла в експлуатацію комплекс захисних споруд. З того часу в цей день вшановують всіх, хто брав участь у ліквідації аварії. Тих, хто власним життям заплатив за те, щоби світ не загинув у катастрофі!
Габович Рафаїл Давидович (1909–2002) гігієніст, доктор медичних наук (1952), професор (1954), завідувач кафедри загальної гігієни Вінницького медичного інституту (1953-60), декан санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту (1962-65), науковий консультант Київського НДІ гігієни харчування (1979-86). Наукові дослідження присвячені питанням в галузі військової та комунальної гігієни
Рафаїл Давидович народився в м. Києві. Медичну освіту здобув на лікувально-профілактичному факультеті
1-го Київського медичного інституту (1931); з 1931 р.-військовий лікар 9-го кавалерійського полку; згодом служив на посаді лікаря-лаборанта станції водопостачання науково-випробовувального полігону
РСЧА (станція Нахабіно під Москвою); за сумісництвом працював на посаді асистента кафедри гігієни та епідеміології Центрального інституту удосконалення лікарів; з часомпризначений старшим науковим співпрацівником Науково-випробувального санітарного інституту РСЧА; у 1941 р. захистив кандидатську дисертацію; брав участь у бойових діях; потрапив у полон; у 1941-1945 рр. перебував у концентраційних таборах у Польщі та Німеччині; після полону працював лікарем у складі оперативної групи Мо 29 СМЕРІ 33-ї армії Білоруського фронту. З 1946 р. – доцент кафедри загальної гігієни Київського медичного інституту; у 1952 р. захистив докторську дисертацію «Фтор в питьевых водах Украины и его гигиеническое значение»; у 1954-1960 рр. – завідувач кафедри гігієни Вінницького медичного інституту імені М. І. Пирогова; з 1960 р. до 1968 р. – завідувач кафедри комунальної гігієни, а у 1968-1979 рр. – завідувач кафедри загальної гігієни Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця; декан санітарно-гігієнічного факультету (1962-1965); у 1979-1991 рр. – науковий консультант Київського НДІ гігієни харчування; Заслужений діяч науки УРСР (1971).
Автор близько 400 наукових публікацій, зокрема 40 монографій та підручників. Основні напрями наукових досліджень: гігієна водопостачання, гігієна лікувально-профілактичних закладів, мікроелементи у питтєвих водах та харчових продуктах, фізичні чинники довкілля та їх вплив на здоровʼя людини, організашія та методика викладання.
У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Р. Д. Габовича:
- Фтор в питьевых водах Украины и его гигиеноческое значение (1951). Шифр зберігання: 614.7 Г 122.
- Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені Р. Д. Габовичем одноосібно або у співавторстві:
Гігієна : підручник (1967). Шифр зберігання: 613(02) Г 122. - Гигиенические основы охраны продуктов питания от вредных химических веществ (1987). Шифр зберігання: Б-57033.
- Командировка в лабиринты смерти (2002). Шифр зберігання: В-5930.
- Криль и крилепродукты в питании человека (1984). Шифр зберігання: Б-47846.
- Курс радиационной гигиены (1969). Шифр зберігання: 1969 Г 122р.
- Оcнови загальної і тропічної гігієни (1995). Шифр зберігання: Б-74718.
- Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології (2004). Шифр зберігання: В-6343.
- Санитарное обеспечение полевого водоснабжения войск (1939). Шифр зберігання: 61:355.7 Г 122.
- Умови праці з комп’ютером і їх оптимізація (1998). Шифр зберігання: Б-76360.
День святого Миколая (також Свято святого Миколая, у народі — День Миколи, Зимовий Миколай) — це день святкування та вшанування пам’яті Святого Миколая у католиків та православних.
За традицією, цієї ночі діти отримують подарунки під подушками. Тому вони вірять у диво, звершуване святим Миколаєм і вчаться в святого бути милосердними. Святий Миколай опікується воїнами, водіями і тими, що подорожують, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей і студентів, моряків, торговців, і лучників.
В пам’ять про милосердя святого Миколая, цього дня відзначається Міжнародний день допомоги бідним.
Деркач Василь Степанович (1894-1973) мікробіолог, імунолог, доктор медичних наук (1939), професор (1940), член-кореспондент АМН СРСР (1945). Завідувач кафедри мікробіології (1944-71) Харківського медичного інституту. Дослідження присвячені мікробіології, імунології, розробці нових антибіотиків, вивченню механізмів їх дії.
Василь Степанович народився в селищі Корсунь (тепер – частина м. Єнакієвого Донецької обл.). Медичну освіту здобув на медичному факультеті Харківського університету (1917); у часи Першої світової війни – полковий лікар у діючій армії (1917-1918); після демобілізації працював на посадах асистента кафедри мікробіології Харківського медичного інституту (1918-1932), завідувача кафедри мікробіології 2-го Харківського медичного інституту (1932-1941); у 1939 р. отримав учений ступінь доктора медичних наук, а в 1940 р. – вчене звання професора; у 1942-1943 рр. – завідувач кафедри мікробіології Сільськогосподарського інституту в м. Оренбурзі; у 1943-1967 рр. – заступник директора Харківського інституту вакцин та сироваток і одночасно (1948-1971) – завідувач кафедри мікробіології Харківського медичного інституту; член Вченої медичної ради МОЗ УРСР, голова Харківського наукового товариства мікробіологів, епідеміологів та інфекціоністів (з 1956 р.); член президії Всесоюзного та Українського товариств мікробіологів; член редакційних колегій низки фахових журналів; член-кореспондент АМН СРСР (1945); Заслужений діяч науки УРСР (1943).
Автор близько 100 наукових публікацій. Основні напрями наукової діяльності: мікробіологія, розробка нових антибіотиків, хіміотерапія інфекційних хвороб та злоякісних пухлин; одним із перших в СРСР почав опрацювання проблеми бактеріофагії; отримав антибіотичний препарат саназин (1941) та протипухлинний антибіотичний препарат неоцид (1956); науковий консультант і керівник 6 докторських та 55 кандидатських дисертацій.
У фонді ННМБУ зберігаються праці Деркача В. С., підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Анаэробные инфекции. (1955). Шифр зберігання: 616.093 А-643
- Детские инфекции. (1957). Шифр зберігання: 616.9 Д-363
- Кишечные инфекции (1955). Шифр зберігання: 616.9 К-465
- Об антигенных и иммунизирующих свойствах токсических веществ брюшно-тифозных бактерий. (1939). Шифр зберігання: 616.093.1 Л-358
Самойлович (Сущинський, за іншими даними – Сушковський) Данило Самійлович (1744–1805) епідеміолог, доктор медицини (1780). Основоположник вітчизняної епідеміології. Всесвітньо відомий чумолог. Першим визначив шляхи передачі чуми, довів її контагіозність, запропонував систему протиепідемічних заходів, що зберегла актуальність і в наш час. Один з ініціаторів реформи медичної освіти, санітарно-освітньої пропаганди. Брав участь у розробці карантинного законодавства. Розробляв наукову медичну термінологію. Засновник першого на території України наукового товариства медиків (Медичне зібрання – Херсон, 1784). Почесний член усіх 12 зарубіжних Академій наук.
Данило Самійлович організував фельдшерську школу, яка готувала ротних фельдшерів та «підлікарів» для шпиталю. У 1790 р. звільнився зі служби і мешкав у Чернігівській губернії: у 1792 р. був відновлений на службі і призначений на скромну посаду – рядового лікаря Московського Госпіталю. У 1793 р. обраний почесним членом медичної колегії, з 1801 до 1805 р. – карантинний інспектор Чорноморської лікарської управи (м. Миколаїв); був членом багатьох закордонних академій та наукових товариств, діяльність Самойловича переважно була повʼязана з боротьбою проти епідемій чуми, вивчив патологічну анатомію чуми, шляхи її поширення.
Він уперше зробив спробу (невдалу) виявити під мікроскопом у вмісті чумних бубонів збудника чуми. Розробив проєкт зразкової установи для підготовки акушерок, переклав з французької російською мовою книжку «Міська та сільська повивальна бабка»; Д. С. Самойлович заклав міцний фундамент у медицині для подальшого її розвитку, сприяв виходу вітчизняної медичної науки на світовий рівень; більшість наукових праць Д. С. Самойловича було видано у Франції; про наукову та просвітницьку діяльність Самойловича в Херсоні стало відомо у всій Європі, й французький «Журнал-енциклопедія» 5 серпня 1785 р. дав йому високу оцінку.
Він був обраний членом багатьох іноземних академій – Дижонської, Лімської, Марсельської, Ліонської, Тулузької, Майянської, Мангеймської, Турінської, Падуанської, Парижської хірургічної тощо, але при цьому так і не став членом Російської академії. У 80-х роках XVIII ст. видавець праць Д. С. Самойловича Леклерк вживає всіх заходів щодо видання окремою книгою усіх його робі; найбільший інтерес у цій книзі має «Промово до слухачів Госпітальних шкіл», в якій дано багато проникливих порад молодому лікарю, рекомендацій етичного плану.
У фонді бібліотеки зберігаються праці Самойловича Д. С., підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Избранные произведения. /С историко-биографическим очерком/. (1949). Шифр зберігання: 616.92 С-173
- Избранные произведения. (1952). Шифр зберігання: 616.92 С-173