280 років від дня народження хірурга-ортопеда, доктора медицини, професора Карла Карловича Рейєра (1846-1890) Хірург-ортопед, доктор медицини (1872), професор. Закінчив медичний факультет Дерптського університету (1870). Працював на посадах асистента (1871-1872), приват-доцента (1872-1874), а з 1874 – штатного доцента хірургічної клініки Дерптського університету. Як військовий лікар брав участь у Сербсько-Турецькій (1876) і Російсько-Турецькій (1877) війнах; після війни був призначений на посади головного лікаря Семенівського військового шпиталю та члена Військово-медичного Вченого комітету; з 1878 – хірург-консультант Миколаївського військового шпиталю, консультант Максиміліанівської лікарні; також завідував хірургічним відділенням лікарні Св. Магдалини та лазаретом у Стрельні; викладав клінічну хірургію на Вищих жіночих медичних курсах; у 1890 – професор Університету св. Володимира. Основні напрями наукової роботи: дослідження в галузі хвороб суглобів та операцій на горлі; одним з перших, застосовуючи метод Більрота, видалив зів і замінив його штучним; засновник внутрішньокісткового остеосинтезу; вперше в Російській імперії виконав резекцію голівки стегнової кістки та створив кістковий анкілоз; одним з перших у Російській імперії виконав внутрішньоартеріальне переливання крові; одним з перших почав впроваджувати лістерівські принципи антисептики; у 1877 вперше здійснив “попереджувально-антисептичне лікування” вогнепальних ран: первинна хірургічна обробка, постійний дренаж, герметична пов’язка.

75 років від дня народження гігієніста, епідеміолога, доктора медичних наук, професора Бориса Олександровича Ледощука (1946) Гігієніст, епідеміолог, доктор медичних наук (1994), професор (2004). Закінчив Благовєщенський медичний інститут (РФ, 1970), де й працював до 1975. Відтоді – в Інституті клінічної та експериментальної медицини Сибірського відділення АМН СРСР (м. Но­восибірськ, РФ). Був лікарем (1978-1986), заступником начальника Головного управління лі­кувально-профілактичної допомоги дорослим МОЗ УРСР (1986-1988). Від 1988 – завідувач лабораторії епідеміологічних ефектів професійного опромінення, від 2000 – завідувач лабораторії сполучених і комбінованих ефектів радіації Інституту епідеміології і профілактики променевих уражень ННЦ радіаційної медицини НАМНУ (Київ), від 2010 – завідувач лабораторії медико-інформаційних технологій цього ж Центру; вод­ночас у 1995-2000 – начальник медико-санітарного управління департаменту атомної енергетики Міністерства енергетики України; 2002-2004 – професор кафедри радіології Київської медичної академії післядипломної освіти; 2003-2010 – завідувач кафедри соціальної гігієни й організації охорони здоров’я з підвищенням кваліфікації керівних кадрів охорони здоров’я Національного медичного університету (Київ). Брав участь у ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС, зокрема у створенні Державного розподіленого реєстру постраждалих, розробленні системи медичного моніторингу населення. Наукові дослідження присвячені соціальній медицині й організації охорони здоров’я; інформаційним сис­темам у медицині; радіаційній епідеміології й оцінюванню ризиків захворювання на лейкемію, по­в’язаних з виконанням аварійних робіт на ЧАЕС в різні періоди після катастрофи; системі епідеміологічного моніторингу стану здоров’я працівників атомної енергетики та промисловості. Наукові праці: “Государственный Распреде­лен­ный регистр лиц, подвергшихся радиационному воздействию в результате аварии на Чернобыльской АЭС” (1991); “Доказова медицина” (2009); “Клінічна епі­­деміологія – наукова основа доказової медицини” (2010); “Че­рнобыльские события: долгий путь к истине” (2012); “Концепція створення та розвитку інформаційної системи в Національному науковому центрі радіаційної медицини НАМН України на період з 2012 до 2020 року” (2013).

85 років від дня народження фтизіатра, пульмонолога, доктора медичних наук, професора Віктора Георгійовича М’яснікова (1936-2016) Фтизіатр, пульмонолог, доктор медичних наук (1988), професор (1989). Закінчив Київський медичний інститут (1960). Працював лікарем. У 1965-1969 – в Київському НДІ туберкульозу і грудної хірургії (нині Інститут фтизіатрії і пульмонології НАМНУ); від 1969 – в Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ): 1987-1991 – проректор з наукової роботи, 1992-2006 – з навчальної роботи, водночас у 1989-2014 – завідувач кафедри туберкульозу. Наукові дослідження були присвячені фтизіатрії, пульмонології, клінічній біохімії, ендокринології, геріатрії; обмінним порушенням у хворих на туберкульоз із супутніми захворюваннями під час хіміотерапії. Наукові праці: “Этиопатогенетическая терапия больных туберкулезом пожилого и старческого возраста” (1982); “Епідеміологія” (1988); “Фтизіатрія” (1996); “Лікування туберкульозу” (1996); “Ендоскопія легенів” (2007); “Протитуберкульозна імунізація в Україні в умовах епідемії туберкульозу” (2009).