120 років від дня народження фізіолога, доктора біологічних наук, професора, академіка АН УРСР Євгена Борисовича Бабського (1902-1973) Фізіолог, доктор біологічних наук (1939, без захисту дисертації), професор (1932), академік АН УРСР (1948). Навчався в Кримському університеті (1919–22), закінчив Московський університет (1925). Працював асистентом, доцентом кафедри фізіології 2-го Московського університету (1929-1930); завідувачем кафедри Московського педагогічного інституту (1930–49), водночас – завідувачем лабораторії нейрофізіології Всесоюзного інституту експериментальної медицини (1933-1937), завідувачем лабораторії фізіології Інституту біології й медичної хімії (1945-1949); завідувачем відділу Інституту клінічної фізіології й Інституту біохімії АН УРСР (1949-1950); завідувачем лабораторії фізіології Центрального НДІ протезування (1950-1953); від 1958 – завідувачем лабораторії клінічної фізіології Інституту нормальної та патологічної фізіології АМН СРСР. Голова Комітету з нової медичної техніки МОЗ СРСР (1962-1967). Наукові дослідження були присвячені утворенню та функціонуванню хімічних агентів у центральній нервовій системі, периферичних нервах, скелетних м’язах. Вивчав історію фізіології. З’ясовував вплив АТФ на діяльність центральної нервової системи. Під його керівництвом проводилися розроблення, виробництво та застосування в клінічній практиці різних видів радіозондів, необхідних для дослідження функції травного тракту. В останні роки життя працював у галузі експериментальної кардіології. Розробив і вдосконалив низку методів дослідження серцевої діяльності, шлунково-кишкового тракту тощо. Наукові праці: “Основоположник ионной теории возбуждения Василий Юрьевич Чаговец” (1956); “Электрическая стимуляция сердца” (1961); “Динамокардиография” (1963); “Физиология, медицина и технический прогресс” (1965); “Физиология человека” (1966); “Избранные труды” (1977).

160 років від дня народження лікаря, громадського діяча, ординатора кафедри сифілідології і дерматології Університету св. Володимира Євгена Федоровича Гарнич-Гарницького (1862-1936) Лікар, громадський діяч, ординатор кафедри сифілідології і дерматології Університету св. Володимира. Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1890). Сприяв розвитку спорту в Києві, багато уваги приділяв фізичному вихованню населення; засновник спортивного клубу “Російський сокіл”, Вільнопожежного товариства, клубу автомобілістів; започаткував розвиток важкої атлетики в Україні; засновник Київського атлетичного гуртка (1895); член Всеросійської спілки важкоатлетів (1912); керував підготовкою Івана Піддубного; обирався начальником гавані, віце-командиром київського яхт-клубу; один з організаторів 1-ї Російської олімпіади (1913). Після громадянської війни емігрував за кордон; мешкав у Королівстві сербів, хорватів, словенців; працював на посаді лікаря зі шкірних та венеричних хвороб у амбулаторії Російського товариства Червоного Хреста (1928-1936).