Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Караваєв Володимир Опанасович (1811–1892) – хірург, доктор медицини (1838), ординарний професор, один із засновників вітчизняної хірургії та офтальмології.
Освіта
1831 — закінчив медичний факультет Казанського університету.
Професійна діяльність
- 1831–1832 — ординатор військово-сухопутного госпіталю в Санкт-Петербурзі.
- 1832–1834 — позаштатний ординатор Маріїнської лікарні для бідних.
- 1834–1836 — удосконалювався з хірургії в клініках Німеччини.
- 1836–1838 — працював у хірургічній клініці Дерптського університету під керівництвом Миколи Пирогова.
- 1839–1840 — хірург Кронштадтського морського шпиталю.
- 1840–1841 — екстраординарний професор факультетської хірургічної клініки Університету св. Володимира.
- Від 1841 — ординарний професор факультетської хірургічної клініки Університету св. Володимира.
- Організатор і перший декан медичного факультету Університету св. Володимира.
- 1844 — організував першу в Російській імперії кафедру та клініку очних хвороб.
- Президент Товариства київських лікарів.
- Член Медичної ради, співзасновник Російського хірургічного товариства.
- Консультант із хірургії Київського військового шпиталю.
- Надавав безоплатну хірургічну допомогу в Олександрійській та Єврейській лікарнях Києва.
Основні напрями наукової діяльності
- травматичний флебіт;
- техніка ампутацій;
- ринопластика;
- хірургічне лікування косоокості;
- лікування катаракти;
- хірургія перикарда;
- офтальмологія;
- застосування ефірного наркозу та антисептики в хірургії.
Основні наукові й практичні здобутки
- Першим у світі виконав операцію шляхом проколу навколосерцевої сумки та розробив методику її проведення при випітних перикардитах.
- Один із перших в Україні виконував операції з видалення яєчників.
- Удосконалив і впровадив методику оперативного лікування катаракти.
- Розробив методики оперативного лікування «заячої губи» та косоокості.
- Удосконалив техніку ампутацій і пластичних операцій на носі.
- Одним із перших запровадив застосування ефірного наркозу та антисептиків у хірургічній практиці.
Науковий внесок
Володимир Опанасович Караваєв належить до найвидатніших представників української медичної науки XIX століття. Він був організатором медичної освіти в Києві, першим деканом медичного факультету Університету св. Володимира та засновником першої в Російській імперії кафедри очних хвороб. Його дослідження й практичні розробки у галузях загальної хірургії, офтальмології, пластичної хірургії та анестезіології суттєво вплинули на розвиток європейської медицини. Запропоновані ним новаторські оперативні методики та впровадження ефірного наркозу й антисептики стали важливими етапами становлення сучасної хірургії.
Людмила Іванівна Воробйова (1941–2015) – онкогінеколог, доктор медичних наук (1993), професор (2001).
Освіта
1970 — закінчила Київський медичний інститут.
Професійна діяльність
- Від 1970 — працювала в Інституті онкології АМН України (м. Київ).
- Від 1992 — керівник відділення онкогінекології Інституту онкології АМН України.
- 1989–2005 — головний онкогінеколог Міністерства охорони здоров’я України.
- Від 1998 — президент Асоціації онкогінекологів України.
Основні напрями наукової діяльності
- онкогінекологія;
- комбіноване та комплексне лікування злоякісних новоутворень жіночої репродуктивної системи;
- ендолімфатична хіміотерапія;
- лімфотропна хіміотерапія;
- кріодеструкція в онкогінекології;
- лікування раку шийки матки та раку яєчників.
Основні наукові праці
- Онкогинекологическая гинекология (1983);
- Патогномоничные признаки цитопатогенного действия вирусов у больных лейкоплакией и краурозом вульвы (1997);
- Хіміотерапія раку яєчників (1998);
- Запальні пухлини маткових труб та суміжних органів малого таза, що виникли при застосуванні внутрішньоматкових засобів контрацепції (2002);
- Рак шейки матки (2003).
Науковий внесок
Людмила Іванівна Воробйова зробила вагомий внесок у розвиток української онкогінекології. Її наукові дослідження були спрямовані на вдосконалення методів діагностики та комплексного лікування злоякісних новоутворень жіночої репродуктивної системи. Вона розробила й упровадила сучасні підходи до комбінованого лікування онкогінекологічних хворих, зокрема із застосуванням ендолімфатичної та лімфотропної хіміотерапії, а також кріодеструкції. Як головний онкогінеколог МОЗ України та президент Асоціації онкогінекологів України сприяла розвитку спеціалізованої медичної допомоги, наукових досліджень і підготовці фахівців у галузі онкогінекології.
Бабійчук Любов Олександрівна (1956) – кріобіолог, морфолог, доктор біологічних наук (2003).
Освіта
1980 — закінчила Харківський університет.
Професійна діяльність
- Від 1980 — працює в Інституті проблем кріобіології і кріомедицини НАН України (м. Харків).
- Від 2003 — завідувач відділу кріоцитології та кількісної морфології Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України.
Основні напрями наукової діяльності
- кріобіологія;
- кріомедицина;
- молекулярні механізми кріопошкодження клітин;
- механізми кріозахисту клітин;
- кріоконсервування клітин крові;
- кріобіологія гемопоетичних стовбурових клітин;
- кількісна морфологія.
Основні наукові досягнення
Обґрунтувала роль білків цитоскелета в механізмах температурно-осмотичної стабілізації клітин.
Розробила підходи до вдосконалення методів кріоконсервування еритроцитів і гемопоетичних стовбурових клітин.
Сприяла впровадженню сучасних технологій кріозбереження клітин для потреб експериментальної та клінічної медицини.
Основні наукові праці
Влияние полиэтиленоксида и сахарозы на содержание Са²⁺ и фосфорилирование белков спектрин-актинового комплекса эритроцитов при охлаждении и замораживании-отогреве (1995);
Новий метод кріоконсервування еритроцитів для клінічної практики (2000);
Оптимизация и преимущества безотмывочного метода криоконсервирования эритроцитов с ПЭО-1500 (2001);
Гемопоэтические стволовые клетки кордовой крови: новые методы выделения и криоконсервирования (2007).
Науковий внесок
Любов Олександрівна Бабійчук є відомою українською дослідницею у галузі кріобіології та кріомедицини. Її наукові праці присвячені вивченню молекулярних механізмів кріопошкодження і кріозахисту клітин, удосконаленню методів кріоконсервування клітин крові та гемопоетичних стовбурових клітин. Важливим внеском дослідниці стало обґрунтування ролі білків цитоскелета у процесах температурно-осмотичної стабілізації клітин, що сприяло розвитку сучасних технологій біозбереження та їх практичного застосування в біології й медицині.
Соколова Лариса Іванівна (1956) – невропатолог, доктор медичних наук (1998), професор.
Освіта
- 1973–1976 — навчалася у Харківському медичному інституті.
- 1976–1979 — завершила навчання в Київському медичному інституті.
Професійна діяльність
- Від 1984 — працювала на кафедрі нервових хвороб Київського медичного інституту (нині — Національний медичний університет імені О. О. Богомольця).
- 1984–1995 — асистент кафедри нервових хвороб.
- 1995–2005 — доцент кафедри.
- 2005–2007 — професор кафедри.
- Від 2007 — завідувач кафедри нервових хвороб.
Основні напрями наукової діяльності
- діагностика та лікування розсіяного склерозу;
- демієлінізуючі захворювання нервової системи;
- вірусні ураження нервової системи;
- якість життя хворих із демієлінізуючими та судинними захворюваннями нервової системи;
- імунологічні механізми розвитку розсіяного склерозу;
- роль герпесвірусної інфекції у прогресуванні демієлінізуючих процесів;
- наслідки ішемічного інсульту та реабілітація хворих.
Основні наукові праці
- Диагностические возможности исследования зрительных и соматосенсорных потенциалов, вызванных при рассеянном склерозе (1983);
- Ліпопероксидація у хворих на розсіяний склероз (1997);
- Дифференцированное лечение больных рассеянным склерозом (1998);
- Состояние нейроспецифического иммунитета у больных рассеянным склерозом (1998);
- Демієлінізуючі захворювання нервової системи (2001);
- Применение антигормонотоксических препаратов в лечении рассеянного склероза (2004);
- Показники цитотоксичності у хворих на розсіяний енцефаломієліт з герпесвірусною персистенцією (2004);
- Взаємозв’язок ступеня функціональних порушень, рівня залежності у повсякденній активності та якості життя хворих через 3 місяці після перенесеного ішемічного інсульту (2010).
Науковий внесок
Лариса Іванівна Соколова є відомою українською фахівчинею в галузі неврології. Її наукові дослідження присвячені проблемам діагностики, патогенезу та лікування розсіяного склерозу, демієлінізуючих і судинних захворювань нервової системи. Вона встановила взаємозв’язок між активацією демієлінізуючого процесу, прогресуванням неврологічного дефіциту та реактивацією герпесвірусної інфекції у хворих на розсіяний склероз. Наукові праці дослідниці сприяли вдосконаленню підходів до діагностики, лікування та оцінки якості життя пацієнтів із неврологічними захворюваннями.
Бернштейн Олександр Борисович (1876 – 1934) – терапевт, доктор медичних наук, професор.
Професійна діяльність
- 1921–1934 — організатор і перший завідувач кафедри терапії 1-го Київського інституту вдосконалення лікарів.
- 1922–1938 — директор 1-го Київського інституту вдосконалення лікарів.
- 1935 — 1-му Київському інституту вдосконалення лікарів присвоєно ім’я Олександра Борисовича Бернштейна.
Основний напрям наукової діяльності
серцево-судинна патологія.
Основні наукові праці
О производящих причинах специфических болезней (1871*);
До клініки вісцерального сифілісу (1930).
Науковий внесок
Олександр Борисович Бернштейн належить до числа організаторів післядипломної медичної освіти в Україні. Він заснував кафедру терапії та очолював 1-й Київський інститут удосконалення лікарів, зробивши вагомий внесок у підготовку лікарських кадрів. Основні наукові дослідження були присвячені проблемам серцево-судинної патології та питанням внутрішньої медицини.
Шамрай Євген Федорович – біохімік, доктор біологічних наук (1952), професор (1954), заслужений діяч науки УРСР.
Освіта
1933–1938 — навчався на біохімічному відділенні біологічного факультету Київського університету.
Професійна діяльність
- 1938–1941 — асистент кафедри біохімії Київського медичного інституту.
- 1941–1946 — лаборант 339-го медико-санітарного батальйону; секретар Бородянського підпільного райкому КП(б)У; комісар партизанського загону.
- 1943–1946 — секретар Броварського райкому КП(б)У та голова Баришівського районного виконавчого комітету.
- 1946–1948 — асистент кафедри біохімії Київського медичного інституту.
- 1948–1954 — завідувач кафедри біохімії Станіславського медичного інституту.
- 1954–1976 — завідувач кафедри біохімії Київського медичного інституту.
- 1954–1957 — декан лікувального факультету Київського медичного інституту.
- 1955–1956 — виконувач обов’язків ректора Київського медичного інституту.
- Від 1959 (за сумісництвом) — керівник лабораторії з пошуку та вивчення нових протизаплідних засобів Українського науково-дослідного інституту охорони материнства та дитинства.
Основні напрями наукової діяльності
- біохімія вітамінів;
- хімічна та функціональна взаємодія вітамінних і коферментних препаратів;
- клінічна біохімія;
- біохімічні основи фармакології;
- розроблення нових протизаплідних засобів.
Основні наукові праці
- К проблеме взаимодействия витаминов С и Р. Галаскорбин, его химические, бактериологические и терапевтические свойства (1962);
- Практикум з органічної та біологічної хімії (1967);
- Клиническая биохимия (1970).
Науковий внесок
Євген Федорович Шамрай зробив вагомий внесок у розвиток української біохімії та медичної освіти. Його наукові дослідження були присвячені вивченню хімічної та функціональної взаємодії вітамінів і коферментів, що сприяло розвитку клінічної біохімії та фармакології. Значну увагу приділяв підготовці медичних кадрів, розвитку біохімічної науки та впровадженню результатів досліджень у практичну медицину. Під його керівництвом здійснювалися дослідження зі створення нових протизаплідних засобів, а навчальні видання з органічної та біологічної хімії тривалий час використовувалися у підготовці студентів медичних закладів вищої освіти.