Календар медицини

175 років від дня народження видатного дерматовенеролога, доктора медицини, професора Михайла Івановича Стуковенкова (1842-1897)

Після закінчення в 1866 р. Петербурзької медико-хірургічної академії працював лікарем у Військово-медичному відомстві.

З 1869 р. асистент “висипного” відділення клінічного госпіталю, а після захисту дисертації на ступінь доктора медицини призначений асистентом кафедри дерматології Петербурзької медико-хірургічної академії. У 1879 р. вів курс дерматології на Жіночих медичних курсах та одночасно працював дерматологом Максиміліановської лікарні. З 1883 р. доцент, а потім професор, завідувач кафедри дерматології та сифілітичних хвороб медичного факультету Київського університету. Під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. був уповноваженим Товариства Червоного Хреста в діючій армії.

Вперше у вітчизняній літературі описав листоподібну пухирчатку, грибоподібний мікоз, саркому Капоші та ін. Запропонував оригінальний, точний і зручний спосіб визначення вмісту ртуті в крові, поті та сечі, що дозволило науково обгрунтувати дозування ртутних препаратів при лікуванні сифілісу. Низка робіт присвячені організації боротьби з венеричними хворобами. Був засновником київської школи дерматовенерологів, першим головою Медико-фізичного товариства при Київському університеті (1897).

Наукові праці: “О влиянии температуры жидкости, вводимой в организм в форме пищи или питья, на количество и количественный состав молока” (1871); “О распространении сифилиса и мерах для борьбы с ним” (1883); “Французская и Венская дерматологические школы и задачи современной дерматологии” (1883); “Путь к уяснению рациональных основ в терапии сифилиса ртутью” (1887); “Mycosis fungoides Alibert’a (lymphadenia cutis — granuloma fungoides Auspitz’a” (1889); “Новый упрощенный способ определения минимальных количеств ртути в моче” (1894).

165 років від дня народження педіатра, доктора медицини, професора Василя Єгоровича Чернова (1852-1912)

У 1874 р. закінчив Санкт-Петербурзьку медико-хірургічну академію. З 1886 р. – приват-доцент кафедри дитячих хвороб і головний лікар Ольгинської дитячої лікарні в Москві. З 1889 р. – екстраординарний професор Університету св. Володимира. У 1877-1879 рр. – військовий лікар; учасник російсько-турецької війни, член Червоного Хреста при діючій армії в Румунії й евакуаційному таборі в Ясах. У 1883 р. захистив докторську дисертацію “О всасывании жира взрослыми и детьми во время лихорадочных заболеваний и вне их”. У наукових дослідженнях висвітлював питання кишкового всмоктування та засвоєння харчових речовин у здорових і хворих дітей, лікування дифтерії та хірургічних хвороб, уперше використав протидифтерійну сироватку О.Д. Павловського при лікуванні хворих на дифтерію, розробив показання до трахеостомії при потраплянні сторонніх тіл у дихальні шляхи, запропонував метод бужирування рубцьових звужень стравоходу в дітей та низку лабораторних методів обстеження. Автор праць з питань бронхоектатичної хвороби в дітей, роботи з хлорозу та інших захворювань, що посідали значне місце в структурі захворюваності дітей.

Наукові праці: “О смешанной форме скарлатины и дифтерита” (1882); “О язвах и их лечении” (1881); “О значении избыточного содержания жира в испражнениях при диспепсиях раннего детского возраста”; “О лечении эмпиемы у детей” (1889); “О рубцовых сужениях пищевода у детей и об их лечении вообще” (1892); “Perilyphlitis et Poratyphlitis y детей” (1892); “Обезображивающее множественное воспаление сочленений (polyarthritis deformans) у детей” (1898); “Головная водянка и серозный менингит” (1900); “Смертность грудных детей и искусственное вскармливание” (1903).

140 років від дня народження терапевта, доктора медицини, професора Федора Аристарховича Удінцева (1877-1951)

Лікар-терапевт, доктор медицини (1910), професор, заслужений діяч науки і техніки УРСР, завідувач кафедри терапії Київського медичного інституту. Учень В.П. Образцова. Один з представників Київської терапевтичної школи.

Закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира (1903). З 1903 по 1914 рр. (з перервами) працював у факультетській терапевтичній клініці, з 1924 р. – завідувач кафедри загальної терапії. З 1930 по 1937 рр. керував кафедрою терапії санітарно-гігієнічного факультету, а в 1937 р. став завідувачем кафедри госпітальної терапії.

Автор понад 50 наукових праць з актуальних питань кардіології, гастроентерології, гематології, історії медицини та ін. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, двома орденами “Знак Пошани” і медалями.

Наукові праці: “Болезни нарушенного питания” (1946); “Избранные труды” (1955).

95 років від дня народження педіатра, доктора медичних наук, професора Віри Дмитрівни Чеботарьової (1922)

Доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри пропедевтики дитячих хвороб, декан педіатричного факультету Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1966-1976, 1984-1990), заслужений працівник народної освіти України. У 1951 р. закінчила Київський медичний інститут. Автор понад 150 наукових праць (14 видані за кордоном), 3-х монографій, 3-х підручників і багатьох розділів у підручниках і посібниках, 5 методичних рекомендацій і 3-х винаходів. Наукові пошуки та досягнення стосуються актуальних проблем педіатрії: вивчення різних проблем дитячої пульмонології, кардіоревматології, стану імунної системи та процесу гемокоагуляції при різних захворюваннях у дітей, а також питань дитячої нефрології. У 1995 р. її було обрано членом Міжнародної асоціації дитячих нефрологів. Суттєвий внесок зробила в удосконалення методів лікування пневмонії, в розуміння сутності патогенезу ревматизму та розробку раціональних методів його лікування та профілактики. Нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ради, значком “Відмінник охорони здоров’я” та медалями.

70 років від дня народження анестезіолога та реаніматолога, члена-кореспондента НАМН України, доктора медичних наук, професора Володимира Ілліча Чернія (1947)

Член-кореспондент НАМН України (2003), доктор медичних наук (1990), професор (1992), завідувач кафедри анестезіології, інтенсивної терапії та медицини невідкладних станів факультету післядипломної освіти Донецького національного медичного університету (з 1998), лікар вищої категорії, проректор з науково-педагогічної роботи (з 2003), науковий керівник центру анестезіології та інтенсивної терапії ДОКТМО.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення основних аспектів патогенезу критичних станів і розробка методів лікування хворих, які переносять критичні стани різної етіології, вивчення проблем діагностики та лікування постреанімаційних енцефалопатій і набряку-набухання головного мозку, порушень мозкового кровообігу та травматичної хвороби головного мозку.

Автор 895 наукових праць, зокрема 22 монографій, 10 винаходів і 16 патентів.

Наукові праці: “Диагностика и лечение отека и набухания головного мозга” (1997); “Острая церебральная недостаточность” (2001); “Головной мозг при терминальном состоянии” (2000); “Эфферентная терапия. Фильтрационный плазмаферез” (2003); “Анестезиология” (2004); “Патофизиология, диагностика и интенсивная терапия тяжелой черепно-мозговой травмы” (2004); “Антибактериальная терапия в медицине критических состояний” (2005); “Алгоритм диагностики реактивности ЦНС методами искусственного интеллекта” (2005); “Профилактика и интенсивная терапия острых отравлений у детей и подростков” (2006); “Острая церебральная недостаточность” (2007); “Рациональная нейропротекция” (2009); “Алгоритм диагностики и интенсивной терапии внутричерепной гипертензии при полиэтиологическом поражении центральной нервной системы методами искусственного интеллекта” (2009); “Фульминантная печеночная недостаточность” (2010); “Антибактериальная терапия в медицине критических состояний” (2010); “Хронічний больовий синдром в онкологічних хворих” (2010).

125 років від дня народження інфекціоніста, доктора медичних наук, професора Григорія Гнатовича Хоменка (1892-?)

Закінчив медичний факультет Київського медичного інституту (1923). Працював клінічним ординатором кафедри факультетської терапії (1924-1926); асистентом (1926-1936), доцентом (1936-1941, 1945-1946) кафедри інфекційних хвороб Київського медичного інституту; епідеміологом-інфекціоністом діючої армії (1941-1945); завідувачем кафедри інфекційних хвороб Львівського медичного інституту (1946-1951); заступником директора Київського НДІ інфекційних хвороб АМН СРСР (1951).

Доцент (1936), доктор медичних наук (1939), професор (1947).

Напрями наукових досліджень: диференційна діагностика, клініка та лікування бацилярної дизентерії, дифтерії, скарлатини.

На час роботи у Львові автор близько 20 наукових праць, серед них монографія.

Основні праці: “Ферменти крові при інфекційних захворюваннях” (1928); “До клінічного значення кольорових реакцій сечі при інфекційних недугах” (1929); “Бактеріофаготерапія дизентерії” (1934); “Лечение бациллярной дизентерии” (1938); “Лікування бацилярної дизентерії переливанням свіжої цитратної крові та антидизентерійною сироваткою” (1940); “Лікування бацилярної дизентерії” (1941).