Календар медицини

100 років від дня народження хірурга, академіка НАМН та АМН України Олександра Олексійовича Шалімова (1918-2006)

Академік АМН та НАН України (1978), дійсний член Нью-Йоркської Академії наук, доктор медичних наук (1958), професор (1961), лауреат Державної премії СРСР (1985), Державної премії УРСР (1977), Головний хірург МОЗ України.

Відомий учений-хірург. Основні напрями наукової діяльності: хірургічні розробки в гастроентерології, торакальній і судинній патології. Широко відомий у світі своїми роботами в галузі гепатопанкреатобіології. Уперше розробив і впровадив в Україні резекції стравоходу з одномоментною пластикою, резекції печінки, органозберігаючі операції на шлунку при виразковій хворобі, портальній гіпертензії; реконструктивні та пластичні втручання на жовчовивідних протоках, підшлунковій залозі, судинах, а також мікрохірургічні операції.

150 років від дня народження дерматовенеролога, доктора медицини, професора  Олександра Григоровича Лур’є (1868-1954)

Дерматовенеролог, доктор медицини (1916), професор, перший завідувач кафедри дерматовенерології Київського клінічного інституту (1921-1949) (з 1930 – Київський інститут удосконалення лікарів). Організував у Києві перший у СРСР мікологічний диспансер (1933).

Праці були присвячені питанням діагностики та лікування захворювань шкіри (дерматомікозів), вивченню сифілісу тощо.

130 років від дня народження акушера-гінеколога, доктора медицини, професора Олександра Івановича Крупського (1888-1943)

Акушер-гінеколог, доктор медицини (1920), професор. Закінчив Юр’євський університет (нині Тарту, Естонія, 1919). Співзасновник Всеукраїнської спілки лікарів, керівник Міністерства народного здоров’я й опікування УНР. Від 1919 – в Київському медичному інституті (з пе­рервою): приват-доцент, 1930-1837 – завідувач кафедри акушерства та гі­некології, організував біохімічну лабораторію для дослідження гормонів; 1929 – завідувач кафедри акушерства та гінекології Одеського медичного інституту. Член Медичної секції ВУАН (1929), заступник голови Медичної секції Одеського наукового товариства при ВУАН. Автор перших праць з аку­шерства та гінекології українською мовою. У 1937 був заарештований. Згодом звільнений із забороною проживання в Україні. Працював у Воронезькому інституті ма­те­ринства та дитинства, професор акушерсько-гінекологічної клініки Воронезького медичного інституту (РФ). Обстоював необхідність забезпечення курортним лікуванням селян; організував на курорті м. Миргород (нині Полтав. обл.) гінекологічний кабінет. Вивчав проблеми знеболювання пологів, доводив доцільність йо­го застосування.

Наукові праці: “Випадок пологів при еклампсії близнятами з зачепленням головки од­нієї дитини за головку другої” (1925); “Аборт, лихі наслідки від нього та як їм запобігти” (1928); “Пер­вые 500 родов, обезболенных при помощи веселящего газа и газо-воздуш­ной аналгезии (N2O)” (1940).

95 років від дня народження терапевта, доктора медичних наук (1971), професора Бориса Михайловича Щепотіна (1923-1999)

Лікар-терапевт, доктор медичних наук (1971), профе­сор (1974), завідувач кафедри пропе­девтики внутрішніх хвороб № 1 Київського медичного університету ім. О.О. Богомольця (1973-1988).

Закінчив Дніпропетровський ме­дичний інститут (1947). Працював го­ловним лікарем Кіровської дільничної лікарні Запорізької області. Навчався в клінічній ордина­турі на кафедрі інфекційних хвороб, з 1950 працював асистентом кафедри госпітальної терапії Київського ме­дичного інституту ім. О.О. Бого­мольця. У 1957 обраний доцентом кафед­ри терапії, 1972 – професором тієї самої кафедри, а з 1973 працював за­відувачем кафедри пропедевтики внут­рішніх хвороб Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця.

На основі експериментальних, клінічних і патоморфологічних дослід­жень сформулював низку нових оригінальних положень про властиво­сті дистрофічних уражень міокарда при тиреотоксикозі, розробив клінічну, інструментальну та біохімічну діагнос­тику міокардіодистрофії при ньому. Дослідив питання патогенезу ран­ньої діагностики та раціонального лі­кування атеросклерозу, гіпертонічної та ішемічної хвороби серця, виявив особливості перебігу інфаркту міокарда у хворих на цукровий діабет.

Наукові праці: “Рецептурный спра­вочник” (1979); “Справочник по клини­ческой фармакологии и фармакотерапии” (1986).

90 років від дня народження кардіолога, доктора медичних наук (1966), професора Ірини Казимирівни Следзевської (1928-2015)

Вчений-клініцист, доктор медичних наук (1966), професор, заслужений діяч науки і техніки України (1992), лауреат Державної премії УРСР та премії імені Ф.Г. Яновського НАН України (1995).

Закінчила лікувальний факультет Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1952). Понад п’ятдесят років працювала в Інституті кардіології: заступником директора з науки, керівником відділення реабілітації, головним науковим співробітником.

Наукові дослідження були присвячені лікуванню різних форм ендокардиту; розробці та використанню в діагностиці низки неінвазивних методів вивчення ураження серцево-судинної системи, зокрема ревматичних вад серця; проблемі реабілітації хворих з інфарктом міокарда. Під її керівництвом була створена та впроваджена в практику система етапного лікування хворих з інфарктом міокарда.

115 років від дня народження ортопеда-травматолога, доктора медичних наук, професора Григорія Пилиповича Скосогоренка (1903-1961)

Ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1944), професор (1945), завідувач кафедри загальної хірургії (1944-1946), організатор і завідувач кафедри ортопедії й травматології (1946-1950), директор (1944-1950) Львівського медичного інституту.

Закінчив медичний факультет Харківського медичного інституту (1926). Працював лікарем-інтерном (1926-1927), клінічним ординатором (1927-1929) Харківського інституту ортопедії і травматології; асистентом, доцентом (1929-1933), директором (1933-1934), доцентом, завідувачем клініки (1934-1937), директором (1937-1941) Київського інституту ортопедії і травматології, за сумісництвом керівником управління науки МОЗ УРСР (1935-1937); провідним хірургом військових шпиталів м. Душанбе (1941-1942); доцентом курсу ортопедії і травматології, директором медичного інституту м. Душанбе (1942-1944); завідувачем кафедри загальної хірургії (1944-1946), організатором і завідувачем кафедри ортопедії і травматології (1946-1950), директором (1944-1950) Львівського медичного інституту; завідувачем кафедри ортопедії і травматології (1950-1956), за сумісництвом заступником директора з науково-навчальної роботи (1952-1956) Одеського інституту удосконалення лікарів; завідувачем відділення кісткової хірургії Одеського інституту туберкульозу (1956-1961).

Напрями наукових досліджень: ортопедія та травматологія, зокрема, питання удосконалення операційного лікування п’яткової клишоногості, методик сіновектомії, внутрішньосуглобової некректомії і артролізу, ускладнень кістково-суглобового туберкульозу; терапія загального інтерстиційного кальцинозу; використання шкірної пластики для операційного лікування невигойних ран і контрактур кінцівок; операційне лікування каузалгій.

Основні праці: “К вопросу о деформации Sprengel’а” (1927); “К вопросу об остеогенетическом участии мышц при сращении переломов трубчатых костей” (1931); “Calcinosis interstitialis universalis” (1932); “Кожный конус или искусcтвенный закрытый некробиотический очаг как новый метод неспецифической терапии” (1941); “Новый метод лечения каузалгии” (1940); “Лечебная пересадка консервированной кожи и закрытый кожный некробиотический очаг “кожный конус” (1944); “Хирургическое лечение раздражением заболеваний и последствий травм конечностей” (1947).