Календар медицини

Борис Микитович Маньківський (1883-1962) вений-невролог, академік АМН СРСР (1944), доктор медичних наук (1935), професор (1935), заслужений діяч науки УРСР (1943), завідувач кафедри нервових хвороб Київського медичного інституту (1922-1961), одночасно – завідувач кафедри нервових хвороб Інституту удосконалення лікарів (1922-1941), науковий керівник Психоневрологічного інституту (1927-1948).

Один з організаторів Інституту геронтології АМН СРСР (1958).

Народився в м. Козельці на Чернігівщині в родині лікаря, закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира (1910). Учень М.М. Латиського. Навчався в Лейпцигу, Сорбоні, проходив стажування у клініці Салпетрієр в Парижі.

Досліджував інфекційну патологію нервової системи, проблеми нейроревматизму, нейрогеронтології та геріатрії, судинних захворювань головного мозку. Першим у світовій літературі описав клініку краніофарингіом, пароксизмальний параліч і вперше запропонував патогенетичне лікування його як явища діенцефальної патології.

Одним з перших впровадив рентгенологічний і капіляроскопічний методи в неврологію, обґрунтував застосування антибіотиків, гормонів і сульфамідів.

У період “українського відродження”, а також пізніше публікував праці українською мовою, був членом редколегії 1-го та 2-го видань Великої Медичної Енциклопедії (Москва), наукових журналів (“Журнал невропатологии и психиатрии им. С.С. Корсакова”, “Врачебное дело”, “Современная психоневрология”).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються праці Б. М. Маньківського, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

Література про Б. М. Маньківського:

Лідія Олександрівна Булахова (1928) лікар-психіатр, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри дитячої психоневрології, професор кафедри (від 1992) Київського інституту удоконалення лікарів, провідний науковий співробітник відділу медико-соціальної реабілітації дітей та підлітків з психічними та поведінковими розладами Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України (1995-2015).

Закінчила Сталінський (нині Донецький) медичний інститут (1951), вихованка школи В.П. Протопопова, Й.А. Поліщука, захистила докторську дисертацію “Клінічне та патофізіологічне дослідження фенілкетонурії”. Від 1958 р. – в Київському інституту удоконалення лікарів.

Основні напрями наукової роботи: психичні розлади у зв’язку зі спадковими порушеннями обміну речовин. Вперше в Україні ввела діагностику та лікування фенілкетонурії й інших спадкових моногенних хвороб.

Наукові праці: “Атлас экспериментального исследования высшей нервно-психической деятельности” (1968); “Клиническая генетика в психиатрии” (1981); “Детская психоневрология” (2000).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертація Л.А. Булахова.
1. “Особенности кожных капилляров у больных шизофренией и маниакальнодепрессивным психозом” (1959)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Л.А. Булахова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Уход за больными в детском психиатрическом стационаре (1989)
2. Справочник детского психиатра и невропатолога (1985)
3. Клиническая генетика в психиатрии (1981)
4. Детская психоневрология (2001)
5. Атлас для экспериментального исследования отклонений в психической (высшей нервной деятельности человека) (1968)
6. Атлас для экспериментального исследования отклонений в психической деятельности человека (1980)

Данило Юліанович Кривченя (1938) лікар-хірург, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України.

Данило Юліанович закінчив Київський медичний інститут (1960) з відзнакою. Після закінчення з 1960 по 1963 роки працював за скеруванням хірургом-ординатором Черкаської обласної лікарні.

1980-1992 – засновник і завідувач кафедри дитячої хірургії; водночас 1971-1981 – ор­ганізатор і керівник відділення серцево-су­динної хірургії Київського НДІ клінічної та експериментальної хірургії; 1981-2005 – засновник і керівник клініки складних вад розвитку у дітей Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМНУ; 1992-2011 – завідувач, від 2011 – професор кафедри дитячої хірургії Національного медичного університету. Президент Все­української асоціації дитячих хірургів (від 1993).

Обґрунтував концепцію одномоментної корекції вад розвитку серця та тромбоемболічних ускла­днень.

Запропонував застосування корекції складних вад у новонароджених і дітей раннього віку, сегментарної резекції легень при вродженій емфіземі, трахеопластики при трахеомаляції, степлерного колоректального анасто­­мозу в лікуванні хвороби Гіршпрунґа; розробив методи діагностики та хірургічного лікування аномалій дуги аорти та легеневої артерії, що утворюють судинне кільце; вдосконалив методику корекції деформацій грудної клітки.

Вперше виконав операції транс­­локації діафрагми при аплазії легені з метою ліквідації респіраторного дистрес-синдрому, плас­тики діафрагми з одночасною реіннервацією діафрагмального нерва у дитини з паралічем Ерба.

Обґрунтував алгоритм допомоги дітям з портальною гіпертензією, ме­тодику сегментарних органоощадних операцій при захворюваннях селезінки.

Наукові праці: “Диагностика и лечение болезни Гиршпрунга у новорожденных и детей старшего возраста” (1986); “Диагностика и лечение ожогов пищевода у детей” (2001); “Уроджені вади легенів у дітей” (2001); “Аплазія легені: симптоматологія та показання до хірургічного лікування” (2003); “Хірургія дитячого віку” (2009); “Морфологічні критерії ранньої діагностики сепсису і прогнозування ризику розвитку сепсису у дітей з гострою гнійною деструктивною пневмонією” (2011).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій Д. Ю. Кривченя

“Открытый артериальный проток” (1967), Д. Ю. Кривченя “Хирургическое лечение ревматических пороков сердца у детей и подростков” (1977).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Д. Ю. Кривченя, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Вади розвитку дихальної системи (2017)
2. Хірургія дитячого віку (2009)
3. Хірургічні захворювання у дітей (2008)
4. Уроджені вади легенів у дітей (2001)
5. Травма сердца (1981)
6. Ревеляції : для широкої медичної громадськості (2015)
7. Історія кафедри дитячої хірургії Національного медичного університету імені О.О.Богомольця (1935-2005). (2008)
8. Диагностика и лечение стеноза пищевода у детей (2008)
9. Диагностика и лечение ожогов пищевода у детей (2001)

110 років від дня народження патофізіолога, доктора медичних наук, професора Миколи Никифоровича Зайка (1908-1991)

Патофізіолог, доктор медичних наук (1950), професор (1951), член-кореспондент АМН СРСР (1969), заслужений діяч науки УРСР (1968). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив 2-й Московський медичний інститут (1931). У 1939-1941 працював старшим науковим співробітником і завідувачем патофізіологічної лабораторії Інституту експериментальної медицини, водночас – доцент Ленінградського медичного інституту; 1950-1960 – завідувач кафедри патологічної фізіології Одеського медичного інституту; від 1961 – завідувач, від 1986 – професор однойменної кафедри, 1967-1969 – декан лікувального факультету Київського медичного інституту. Вивчав проблеми нервової трофіки та нейрогенних дистрофій, проникності гістогематичних бар’єрів.

Наукові праці: “Развитие идей нервизма в области нормальной и патологической физиологии (обзор)” (1957); “Внутриглазное давление и его регуляция” (1966); “Патологическая физиология” (1977, 1985, 1995, 2002, 2008); “Руководство к практическим занятиям по материалам физиологии” (1987).

Олександр Микитович Марзєєв (1883-1956) лікар-гігієніст, епідеміолог, доктор медичних наук, професор, академік АМН УРСР, заслужений діяч науки СРСР.

Закінчив Московський університет (1911). Працював земським і військовим лікарем.

1922-1934 – завідувач санітарного епідеміологічного відділу Народного комісаріату охорони здоров’я УСРР; водночас від 1924 – в Українському інституті удосконалення лікарів (Харків).

1930-1941 – завідувач кафедри комунальної гігієни;

1931-1941, 1944-1956 – директор НДІ загальної та комунальної гігієни;

1934-1941 – засновник і завідувач кафедри гігієни 1-го Харківського медичного інституту;

1941-1944 – заступник директора з наукової роботи і завідувач відділу Казахського інституту епідеміології і мікробіології (Алма-Ата, нині Алмати);

1943-1944 – завідувач кафедри епідеміології Алма-Атинського медичного інституту;

1944-1947 – завідувач кафедри комунальної гігієни Київського інституту удосконалення лікарів; водночас 1944-1956 – завідувач однойменної кафедри Київського медичного інституту.

Наукові дослідження були присвячені організації санітарної справи справи, гігієні сільського житлового будівництва, води та водопостачання населених місць; проблемі забруднення атмосферного повітря промисловими викидами, стану очистки стічних вод; гігієнічним проблемам розвитку пром. Донбасу й українського села. Організатор боротьби з епідеміями холери, дифтерії, туберкульозу й інших хвороб у 1920-1925.

Ініціював створення СЕС у СРСР та розроблення проекту санітарного законодавства в Україні.

Наукові праці: “О санитарной организации на Украине” (1922); “Эпидемическое состояние Украи­­ны к концу 1922 г.” (1922); “Жилища и санитарный быт сельского населения Украины” (1927); “Эпоха вели­­ких епидемий 1920-1922” (1927); “Санітарна станція як комплексна форма санітарної організації” (1932); “Планировка и реконструкция колхозного села” (1941); “Коммунальная гигиена” (1968).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці О. М. Марзєєва, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Завещание врача-профилактика (2003)
2. Учебник гигиены для фельдшерских школ (1944)
3. Підручник гігієни. Для фельдшерсьних шкіл (1948)
4. Коммунальная гигиена (1979)
5. Дифтерія і боротьба з нею запобіжними щепленнями (1933)
6. Жилища и санитарный быт сельского населения Украины (1927)

Література про О. М. Марзєєва

1. От уезда до республии: Посвящ. памяти А.Н. Марзеева / С.А. Рыженко, 3.Г. Гужва, М.О. Гужва (2004)
2. Вопросы коммунальной и школьной гигиены : сб. науч. раб. посвящ. юбилею 70-летия проф. А.Н. Марзеева (1956).

Валерій Іванович Берзінь (1943) гігієніст, доктор медичних наук (1979), професор (1985), член-кореспондент АПН України (1994), завідувач кафедри гігієни дітей і підлітків Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (від 1986).

Закінчив Ризький медичний інститут (1966). У 1979 р. захистив докторську дисертацію “Гігієнічне обґрунтування умов збереження здоров’я студентів вузів”. Учень Г.І. Сидоренка, Є.І. Корнієвської, М.В. Сановського.

Досліджує вплив умов навчання, виховання та екологічних факторів на ріст, фізичний і нервово-психічний розвиток дітей різних вікових груп, вивчає вплив наслідків Чорнобильської аварії на здоров’я дитячого населення України.

Наукові праці: “Гигиена” (1973, 1986); “Гігієна дітей та підлітків” (1988); “Гігієна та психофізіологія дітей дошкільного віку” (1994); “Моніторинг стану здоров’я фізичного розвитку дітей” (1999); “Діти з особливими потребами” (2004); “Методичні засади формування здорового способу життя” (2006).