Календар медицини

Анатолій Пилипович Лазар (1933-2007) радіолог, доктор медичних наук, професор.

Закінчив Київський медичний інститут (1957), де й працював від 1960 (нині Національний медичний університет): 1979-1983 – заступник декана 1-го медичного факультету, 1990-2006 – завідувач, 2006-2007 – професор кафедри медичної радіології з курсами рентґенології та радіаційної медицини; водночас від 1989 очолював Київський міжміський науково-практичний радіонуклідний центр. Головний радіолог МОЗ України (1986-2005).

Наукові дослідження були присвячені променевій патології та ра­­діонуклідній діагностиці в урології та нефрології, сумісному впливу на організм іонізуючого випромінювання та радіального приско­рен­­ня, патогенезу порушення водно-сольового обміну при захворюваннях нирок.

Наукові праці: “Рентгенодиагностика” (1969); “Медицинская радиология” (1979, 1980); “О патогенезе нарушения метаболизма кальция при гломерулонефрите” (1982); “Радіаційна медицина” (1993); “Основи радіаційної медицини” (2002); “Основи променевої діагностики” (2005); “Медична радіологія” (2008).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці А. П. Лазаря, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Радіаційна медицина (1993)
2. Основи радіаційної медицини (2006)
3. Основи радіаційної медицини (2002)
4. Основи променевої діагностики (2006)
5. Вибрані лекції з радіонуклідної діагностики та променевої терапії (2006)

Юрія Миколайовича Глущенка (1938) нейрохірург, кандидат медичних наук (1975), завідувач поліклінічного відділу Інституту нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України.

Основні напрями діяльності: нейроонкологія, лікування больових синдромів та особливості перебігу екстрамедулярних пухлин верхньошийного відділу.

Борис Павлович Криштопа (1938-2014) організатор охорони здоров’я, історик медицини, доктор медичних наук (1986), професор (1988), завідувач кафедри управління охороною здоров’я Київського інституту удосконалення лікарів (1986-2003), заступник міністра охорони здоров’я України (1974-78). Науковий напрям – організація і управління системою охорони здоров’я, історія медицини України.

Закінчив Київський медичний інститут (1961). Працював лікарем. 1965-1968 – завідувач Сумського міського, 1968-1972 – обласного відділів охорони здоров’я; 1978-1981 – радник Міністра громадського здоров’я Республіки Афгані­стан; 1982-1986 – проректор з між­народних зв’язків Київського медичного інституту; 1986-2004 – завідувач, від 2004 – професор кафедри управління охороною здо­ров’я Національної медичної академії післядипломної освіти (Київ). Заступник Міністра охорони здоров’я УРСР (1974-1978).

Наукові дослідження були присвячені соціальній гігієні, організації охорони здо­ров’я, історії медицини.

Наукові праці: “Здравоохранение Афганистана” (1984); “Высшее медицинское образование в Украинской ССР” (1985); “Менеджер здравоохранения” (1995); “Медична допомога і ринок: проблеми менеджменту” (1996); “Реформування статусу бюджетних медич­них закладів в умовах ринкових відно­син” (2009).

У 2016 р. сім’я Б. П. Криштопи передала до фонду ННМБУ власну колекцію Бориса Павловича, об’єм якої становить 610 одиниць зберігання. Тематика колекції стосується питань становлення охорони здоров’я та вищої медичної освіти в Україні, історії медицини тощо.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферат дисертація Б. П. Крыштопа “Медико-социальные и научноорганизационные основы развития здравоохранения демократической Республики Афганистан (1984)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  Б. П. Криштопи, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Біографічний словник завідуючих кафедрами Київського державного інституту удосконалення лікарів (1918-1993 р.) (1993)
2. 85 років (1918-2003) Київській медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (2003)
3. Высшее медицинское образование в Украинской ССР (1985)
4. Для тех кто мечтает стать врачом (1976)
5. Здоровье населения и здравоохранение в развивающихся странах (1990)
6. Здравоохранение Афганистана (1984)
7. Фармакотерапия тропических инфекционных и паразитарных болезней (1988)

Леонід Вікторович Харьков (1943-2020) хірург-стоматолог, член-кореспондент НАМН України (2003), доктор медичних наук (1988), професор (1991), завідувач кафедри хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії дитячого віку Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (з 1994), керівник Українського центру по лікуванню дітей з вродженими та набутими  захворюваннями щелепно-лицевої ділянки (з 1993), консультант дитячої лікарні “Охматдит” (з 1994).

Засновник в Україні нового напряму в щелепно-лицевій хірургії дитячого віку – раннього хірургічного та комплексного лікування вроджених і набутих вад обличчя.

Основні напрями його наукової діяльності спрямовані на розроблення принципово нових базових методів хейлорино- та ураностафілопластики в дітей раннього віку. Ним запроваджено в клінічну практику біля 45 методів хірургічного лікування незрощень верхньої губи та піднебіння на всіх етапах лікування; нові способи лікування вроджених гемангіом обличчя та щелеп.

Наукові праці: “Хирургическое лечение врожденных несращений неба” (1992); “Клеевые соединения в челюстно-лицевой хирургии” (1993); “Evolution of methods of uranosthaphyloplasty exemplified by the analysis of the 1118 primary operations for congenital palatal defects”(1999);”Эволюция методик ураностафилопластик в клинике Украинского Национального медицинского университета (анализ 1417 первичных операций по поводу врожденных дефектов неба)” (2002); “Справочник хирурга- стоматолога” (2002, 2003, 2007); “Хірургічна стоматологія дитячого віку” (2003); “Хирургическая стоматология и челюстно-лицевая хирургия детского возраста” (2005); “Опыт проведения одномоментной хейлориноуранопластики и хейлориновелопластики у детей с врождённым несращением верхней губы и нёба” (2004); “Вторичные деформации верхней губы и носа после двусторонних хейлоринопластик. Сроки операций и новые методики” (2006); “Хірургічна та комплексне лікування вроджених деформацій ЩЛД у дітей. Реальні досягнення та невирішені проблеми” (2006); “Способи хірургічного лікування вроджених незрощень верхньої губи та піднебіння (аналіз існуючих методик та власних інновацій)” (2006); “Діагностика та лікування секвенції Робіна” (2008); “Teljes ajak – szajpadhasadek korai idoszakban torteno egyideju korrekcioja” (2010).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації Л. В. Харькова Л.В. “Хирургическое лечение врожденных несращений неба” (1987), Л. В. Харьков “Клиническое значение некоторых лабораторно-биохимических исследований крови до и после операции у больных с врожденными несращениями неба” (1972).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Л. В. Харкова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Врожденные несращения верхней губы и неба (2004)
2. Диагностика и лечение травматических повреждений мыщелкового отростка нижней челюсти у детей (2010)
3. Родителям детей с врожденными несращениями верхней губы и неба (2007)
4. Справочник хирурга-стоматолога. Диагностика, клиника, хирургическое и медикаментозное лечение (2003)
5. Хирургическая стоматология и челюстнолицевая хирургия детского возраста (2005)
6. Хирургическое лечение врожденных несращений неба (1992)
7. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія дитячого віку (2015)

75 років від дня народження терапевта, кардіолога, члена-кореспондента НАМН України, доктора медичних наук Василя Захаровича Нетяженка (1943)

Терапевт, кардіолог, член-кореспондент НАМН України (2002), доктор медичних наук (1989), професор (1990), заслужений діяч науки і техніки України (2001), завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 1 Національного медичного університету імені 0.0. Богомольця (з 1988), декан медичного факультету №2 Національного медичного  університету імені О.О. Богомольця  (з 1989), Дійсний член Європейського кардіологічного товариства (F.E.S.C.), Член (ISSIM) виконавчого комітету Міжнародного товариства внутрішньої медицини (2006).

Основні напрями наукової діяльності: розробка концепції провадження хворих з тромбоемболічними ускладненнями та синдромом дисемінованого внутрішньосудинного мікрозсідання крові при патології внутрішніх органів; оптимізація діагностики та вивчення прогностичного значення порушень гемокоагуляційного гомеостазу в клініці внутрішніх хвороб; провадження нових методів інтенсивної терапії, зокрема системного тромболізису, антикоагулятивної та антиагрегантної терапії при гострому інфаркті міокарда; розробка нових алгоритмів діагностики, лікування та предикторів життєвозагрожуючих аритмій, коматозних і гіпоксичних станів у клініці внутрішніх хвороб; встановлення статевих особливостей факторів ризику, закономірностей змін серцево-судинної системи в жінок у період менопаузи; діагностика та лікування ІХС в рамках Європейської наукової програми “Жінка в серці”; з’ясування особливостей перебігу гострих і хронічних форм ІХС при супутній патології внутрішніх органів; дослідження ефективності та безпеки застосування нових лікарських препаратів у клініці внутрішніх хвороб, розробка практичних питань клінічної фармакології традиційних і нових серцево-судинних засобів, вивчення питань резистентності до антитромбоцитарних препаратів. Вперше в клінічній вітчизняній та міжнародній практиці науково обгрунтував концепцію патогенезу, діагностики та лікування нестабільних форм гострого інфаркту міокарда.

Микола Іванович Омельянець (1938-2021) лікар-гігієніст, доктор медичних наук (1975), професор (1979), завідувач кафедри загальної гігієни Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (1981-1986).

Закінчив Дніпропетровський медич­ний інститут (1961).

Автор понад 120 наукових праць, при­свячених спеціальним методам очи­щення питної води, гігієнічним проб­лемам систем життєзабезпечення в гермо-об’ємах.

Наукові праці: “Гигиена применения ионообменных смол в водоснабжении” (1979); “Гигиеническая оценка качества газооб­разного кислорода, получаемого электроли­зом воды в системе с твердым полимерным электролитом” (1986).