Календар медицини

Леонід Вікторович Харьков (1943-2020) хірург-стоматолог, член-кореспондент НАМН України (2003), доктор медичних наук (1988), професор (1991), завідувач кафедри хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії дитячого віку Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (з 1994), керівник Українського центру по лікуванню дітей з вродженими та набутими  захворюваннями щелепно-лицевої ділянки (з 1993), консультант дитячої лікарні “Охматдит” (з 1994).

Засновник в Україні нового напряму в щелепно-лицевій хірургії дитячого віку – раннього хірургічного та комплексного лікування вроджених і набутих вад обличчя.

Основні напрями його наукової діяльності спрямовані на розроблення принципово нових базових методів хейлорино- та ураностафілопластики в дітей раннього віку. Ним запроваджено в клінічну практику біля 45 методів хірургічного лікування незрощень верхньої губи та піднебіння на всіх етапах лікування; нові способи лікування вроджених гемангіом обличчя та щелеп.

Наукові праці: “Хирургическое лечение врожденных несращений неба” (1992); “Клеевые соединения в челюстно-лицевой хирургии” (1993); “Evolution of methods of uranosthaphyloplasty exemplified by the analysis of the 1118 primary operations for congenital palatal defects”(1999);”Эволюция методик ураностафилопластик в клинике Украинского Национального медицинского университета (анализ 1417 первичных операций по поводу врожденных дефектов неба)” (2002); “Справочник хирурга- стоматолога” (2002, 2003, 2007); “Хірургічна стоматологія дитячого віку” (2003); “Хирургическая стоматология и челюстно-лицевая хирургия детского возраста” (2005); “Опыт проведения одномоментной хейлориноуранопластики и хейлориновелопластики у детей с врождённым несращением верхней губы и нёба” (2004); “Вторичные деформации верхней губы и носа после двусторонних хейлоринопластик. Сроки операций и новые методики” (2006); “Хірургічна та комплексне лікування вроджених деформацій ЩЛД у дітей. Реальні досягнення та невирішені проблеми” (2006); “Способи хірургічного лікування вроджених незрощень верхньої губи та піднебіння (аналіз існуючих методик та власних інновацій)” (2006); “Діагностика та лікування секвенції Робіна” (2008); “Teljes ajak – szajpadhasadek korai idoszakban torteno egyideju korrekcioja” (2010).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації Л. В. Харькова Л.В. “Хирургическое лечение врожденных несращений неба” (1987), Л. В. Харьков “Клиническое значение некоторых лабораторно-биохимических исследований крови до и после операции у больных с врожденными несращениями неба” (1972).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Л. В. Харкова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Врожденные несращения верхней губы и неба (2004)
2. Диагностика и лечение травматических повреждений мыщелкового отростка нижней челюсти у детей (2010)
3. Родителям детей с врожденными несращениями верхней губы и неба (2007)
4. Справочник хирурга-стоматолога. Диагностика, клиника, хирургическое и медикаментозное лечение (2003)
5. Хирургическая стоматология и челюстнолицевая хирургия детского возраста (2005)
6. Хирургическое лечение врожденных несращений неба (1992)
7. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія дитячого віку (2015)

75 років від дня народження терапевта, кардіолога, члена-кореспондента НАМН України, доктора медичних наук Василя Захаровича Нетяженка (1943)

Терапевт, кардіолог, член-кореспондент НАМН України (2002), доктор медичних наук (1989), професор (1990), заслужений діяч науки і техніки України (2001), завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 1 Національного медичного університету імені 0.0. Богомольця (з 1988), декан медичного факультету №2 Національного медичного  університету імені О.О. Богомольця  (з 1989), Дійсний член Європейського кардіологічного товариства (F.E.S.C.), Член (ISSIM) виконавчого комітету Міжнародного товариства внутрішньої медицини (2006).

Основні напрями наукової діяльності: розробка концепції провадження хворих з тромбоемболічними ускладненнями та синдромом дисемінованого внутрішньосудинного мікрозсідання крові при патології внутрішніх органів; оптимізація діагностики та вивчення прогностичного значення порушень гемокоагуляційного гомеостазу в клініці внутрішніх хвороб; провадження нових методів інтенсивної терапії, зокрема системного тромболізису, антикоагулятивної та антиагрегантної терапії при гострому інфаркті міокарда; розробка нових алгоритмів діагностики, лікування та предикторів життєвозагрожуючих аритмій, коматозних і гіпоксичних станів у клініці внутрішніх хвороб; встановлення статевих особливостей факторів ризику, закономірностей змін серцево-судинної системи в жінок у період менопаузи; діагностика та лікування ІХС в рамках Європейської наукової програми “Жінка в серці”; з’ясування особливостей перебігу гострих і хронічних форм ІХС при супутній патології внутрішніх органів; дослідження ефективності та безпеки застосування нових лікарських препаратів у клініці внутрішніх хвороб, розробка практичних питань клінічної фармакології традиційних і нових серцево-судинних засобів, вивчення питань резистентності до антитромбоцитарних препаратів. Вперше в клінічній вітчизняній та міжнародній практиці науково обгрунтував концепцію патогенезу, діагностики та лікування нестабільних форм гострого інфаркту міокарда.

Микола Іванович Омельянець (1938-2021) лікар-гігієніст, доктор медичних наук (1975), професор (1979), завідувач кафедри загальної гігієни Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (1981-1986).

Закінчив Дніпропетровський медич­ний інститут (1961).

Автор понад 120 наукових праць, при­свячених спеціальним методам очи­щення питної води, гігієнічним проб­лемам систем життєзабезпечення в гермо-об’ємах.

Наукові праці: “Гигиена применения ионообменных смол в водоснабжении” (1979); “Гигиеническая оценка качества газооб­разного кислорода, получаемого электроли­зом воды в системе с твердым полимерным электролитом” (1986).

Володимира Степановича Нестерова (1898-1975) терапевт, доктор медичних наук (1946), профе­сор (1946), завідувач кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1960-1973).

Закінчив медичний факультет Рос­товського університету (1925). Учень І.В. Завадського. У І938 р. захистив докторську дисертацію “Пере­крестная реакция оседания эритроци­тов при пернициозной анемии и маля­рии”.

Автор понад 120 наукових праць, зокрема 11 монографій, присвячених питанням кардіології, ревматизму, ле­геневої гіпертензії, гематології, вісце­ральної малярії, сепсису тощо. Запро­понував класифікацію атеросклеротич­ного кардіосклерозу. Уперше в СРСР отримав в експерименті модель анев­ризми серця та показав сприятливий вплив багатомісячного інтенсивного фізичного навантаження. Описав медіа-стенокардіальний синдром при пухли­нах серця та лейкозах, зробив великий внесок у діагностику, клініку та лікуван­ня легеневої гіпертензії.

Наукові праці: “Диагностика маля­рии” (1953); “Аневризма сердца” (1963); “Клиника болезней сердца и сосудов” (1974).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації В. С. Нестеров “Динамика иммунологических реакций у больных различными формами клещевого энцефалита” (1964)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці В. С. Нестерова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Аневризма сердца (1963)
2. Диагностика малярии (1953)
3. Клиника болезней сердца и сосудов (1974)
4. Клиника септической ангины (1948)

Василь Юрійович Чаговць (1873-1941) фізіолог, доктор медицини (1903), ор­динарний професор (1910), академік АН УРСР (1939), завідувач кафедри фізіології Університету Св. Володи­мира (з 1910), завідувач кафедри фізіології 1-го Київського ме­дичного інституту (з 1921), 2-го Київського медичного інституту (з 1936). Учень І.П. Павлова.

Працював у галузі електрофізіології, виходячи з теорії С.А. Арреніуса, висунув йонну теорію походження біоелектричних явищ (1896). Створив конденсаторну теорію подразнення тканин (1906), опрацював і впровадив у практику метод електрогастрографії (1935). Створив біоелектричну теорію нервово-м’язової провідності.

Наукові праці: “О применении диссоциа­ции Аррениуса к электрическим явлениям на живых тканях” (1896); “Электрофизиология нерв­ного процесса” (1906); “К вопросу о фи­зиологическом действии горечей” (1906); “И.П. Павлов и его значение в современной физиологической науке” (1925); “Електричні струми слизової оболонки шлунку як показ­ник його функціональної роботи” (1928).

145 років від дня народження мікробіолога, епідеміолога, доктора медицини, члена-кореспондента АН СРСР Семена Івановича Златогорова (20.04 (02.05).1873-1931)

Мікробіолог, лікар-епідеміолог, інфекціоніст, доктор медицини (1900), професор (1911), член-кореспондент АН СРСР (1929). Закінчив Військово-медичну академію в Санкт-Петербурзі (1897), де й працював від 1900 (з перервами): від 1920 – завідувач кафедри інфекційних хвороб з бактеріологією; водночас від 1911 – професор кафедри бактеріології й інфекційних хвороб Психоневрологічного інституту, від 1919 – професор, завідувач однойменної кафедри Жіночого медичного інституту, 1920-1924 – завідувач кафедри бактеріології Медичного інституту. Організатор і учасник експедицій з метою боротьби з чумою, холерою й іншими інфекційними хворобами. Від 1924 – завідувач кафедри загальної мікробіології Харківського медичного інституту та директор 1-го Українського санітарно-бактеріологічного інституту (нині Інститут мікробіології та імунології АМНУ, Харків); від 1929 – завідувач кафедри мікробіології та директор Профілактичного інституту Військово-медичної академії. Засновник Українського відділення Міжнародного товариства мікробіологів (1927). У 1930 заарештований за звинуваченням у контрреволюційній діяльності.

Наукові дослідження були присвячені мінливості мікробів; етіології, епідеміології та профілактиці кору та скарлатини; методам профілактики та лікування чуми, холери, грипу, висипного та черевного тифів.

Наукові праці: “К вопросу о судьбе бактерий в организме животных восприимчивых и невосприимчивых” (1900); “Учение о микроорганизмах” (1916-1918); “Чума человека” (1922); “Скарлатина” (1926, 1929); “Черевний тиф” (1930); “Сыпной тиф” (1931).