Календар медицини

Карпенко Віктор Степанович (1923-2003) хірург, уролог, доктор медичних наук (1969), професор (1970), заслужений діяч науки УРСР (1976).

Віктор Степанович народився в с. Іванівка (тепер – Ставищанського району Київської обл.); медичну освіту здобув у Військово-медичній академії (м. Куйбишев, 1941-1942), Київському військово-медичному училищі (1942-1943), Донецькому медичному інституті (1945-1948); під час німецько-радянськой війни – фельдшер у діючій армії (1943-1945); працював на посадах головного лікаря та хірурга шахтинської лікарні в м. Чистякове (тепер – м. Торез Донецької обл.), асистента, доцента та завідувача кафедри факультет (969), завідувача клініки пластичної і відновної уро-погії (1969-1996) та директора (1969-1978) Київського НДІ захворювань нирок та сечовивідних шляхів.

У 1957 р. захистив кандидатську дисертацію «Клинико-анатомическое обоснование надлобкового дугообразного внебрюшинного разреза при камнях тазового отдела мочеточника», а в 1968 р. – докторську дисертацію «Сравнительная оценка закрытых методов коррекции митрального стеноза»; професор; головний позаштатний уролог МОЗ України (1970-1987); голова Товариства урологів України; член Міжнародного та Європейського товариств урологів; член наукових товариств урологів Російської Федерації, Білорусі та медичного товариства Я. Пуркіньє (Прага); член наукової ради з трансплантології та штучних органів при президії РАМН, заступник голови бюро наукової ради «Урологія і оперативна нефрологія» АМН СРСР.

Заслужений діяч науки УРСР, лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки; автор понад 300 наукових публікацій, зокрема 11 монографій; основні напрями наукової діяльності: гостра та хронічна ниркова недостатність, лікування сечокам дної хвороби, пухлини сечостатевих органів, чоловіче безпліддя, трансплантація нирок в експерименті та клініці; науковий консультант і керівник 9 докторських та 32 кандидатських дисертацій.

Віктор Карпенко 16 травня 1972 р. уперше в Україні успішно виконав пересадку нирки від живого донора, а з часом виконав 75 таких трансплантацій. Першим в Україні почав виконувати аутотрансплантацію нирок під час стенозу ниркової артерії. Разом із співпрацівниками описав нову хворобу – склероз передміхурової залози, вивчив її клінічний перебіг, розробив діагностику і запропонував ефективні методи оперативного лікування. Впровадив у клінічну практику оперативне лікування гідронефрозу без дренування сечовивідних шляхів. Розробив методику інтестинальної пластики сецоволів за їхньої нейром” язової дисплазії чи травмі.

Уперше в Україні виконав резекції нирки за наявності пухлин. Віктор Степанович вперше впровадив ендоскопічні методи лікування гіперплазії та склерозу передміхурової залози, раку сечового міхура та стриктур уретри; уперше на території СНД (1993) проведена цистектомія з формуванням артифіціального, ортотопічного сечового міхура: значний внесок В. С. Карпенка в реорганізацію та розширення Київського НДІ урології та нефрології, який він очолював – у 1973 р.

Наукові праці: “Хірургія аденоми передміхурової залози” (1981); “Хірургічне лікування двосторонніх захворювань нирок та сечовивідних шляхів” (1983); “Склероз передміхурової залози” (1985); “Епітеліальні пухлини сечового міхура” (1986); “Хроническая почечная недостаточность при травматических стриктурах мочеиспускательного канала” (1990); “Причины гидронефроза и выбор метода оперативного лечения” (2002).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Карпенка В.С.
«Сравнительная оценка закрытых методов коррекции митрального стеноза» (1968)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці В.С. Карпенка, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Гидронефроз (1991)
2. Антибактериальная терапия в урологии и нефрологии (1979)
3. Амбулаторная урология (1980)
4. Склероз предстательной железы (1985)
5. Спрввочник уролога и нефролога (1985)

Лукашук Віктор Дмитрович (1948) педіатр, доктор медичних наук (1992), професор (2005). Закінчив Львівський медичний інститут (1972). Працював лікарем. Від 1976 – у Київській медичній академії післядипломної освіти; від 1993 – у Національному медичному університеті (Київ): від 1996 – завідувач кафедри педіатрії № 3, від 2003 – завідувач кафедри педіатрії № 5.

Віктор Дмитрович робив дослідження в галузях дитячої гастроентерології, кардіології, неонатології, клінічної фармакології та психосоматики. Вивчає питання лікування хронічного гастродуоденіту та виразкової хвороби дванадцятипалої кишки в дітей, механізми агресії та захисту слизової оболонки шлунка при гастродуоденальній патології.

Наукові праці: “Серцева недостатність у дітей” (1997); “Перинатальні ураження центральної нервової системи та їх вплив на розвиток хронічних захворювань органів травлення у дітей” (2001); “Оптимізація лікування хронічного гастродуоденіту, асоційованого з HP, з урахуванням гастропротекції” (2011); “Психологічний статус і мовленнєві порушення та їх корекція у дітей з хронічним гастродуоденітом, асоційованим з HP-інфекцією” (2013).

Харченко Наталія Вячеславівна (1953) гастроентеролог, член-кореспондент НАМН України (2010), доктор медичних наук (1994), професор (1996), заслужений діяч науки і техніки (2003), завідувач кафедри гастроентерології, дієтології і ендоскопії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (з 1994).

Наталією Вячеславівной розроблені рекомендації з харчування хворих з метаболічним синдромом, для пацієнтів з порушеннями водно-сольового обміну, гіпертонічною хворобою, захворюваннями нирок тощо, вивчено вплив дієти на структурно-функціональний стан еритроцитів у хворих на неалкогольний стеатогепатит в поєднанні з гіпертонічною хворобою; розроблено та впроваджено науково обґрунтоване індивідуальне харчування у хворих з набутими дисліпідеміями.

Основні напрями наукової та практичної діяльності стосуються розробки та вивчення нових ефективних методів діагностики та лікування хворих гастроентерологічного профілю, розробки та вивчення впливу дієтотерапії в пацієнтів з різною патологією внутрішніх органів, а також питань профілактичного харчування з метою покращення якості життя та профілактики захворювань внутрішніх органів.

З 1998 заснована та працює Національна Школа гастроентерологів, гепатологів України, науковим керівником якої є професор Харченко Н.В. Організувала та багато років очолює роботу секції з дієтології Української гастроентерологічної асоціації. З 2003 очолює консультативно-експертну групу “Гастроентерологія. Лікарські засоби” ДП “Державний фармакологічний центр” МОЗ України, є Віце-президентом Української гастроентерологічної асоціації, членом Всесвітньої та Європейської асоціації гастроентерологів.

Наукові праці: “Вірусні гепатити” (2002 ); “Сучасні аспекти клінічної дієтології” (2004 ); “Сучасна дієтотерапія органів травлення” (2005); “Гастроентерологія” (2007); “Дієтотерапія при захворюваннях печінки, жовчовивідних шляхів та підшлункової залози” (2008); “Дієтологія” (2011); “Гастроентерологія” (2016-2017).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Н.В. Харченко, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Сучасна дієтотерапія захворювань органів травлення (2005)
2. Довідник лікаря-гастроентеролога (2004)
3. Глутаргин – фармакологическое действие и клиническое применение (2005)
4. Гастроентерологія (2007)
5. Вірусні гепатити (2002)

Єфімов Андрій Семенович (1928-2017) ендокринолог, доктор медичних наук (1966), професор (1970), академік НАНУ (1992), АМНУ (1992), заслужений діяч науки і техніки України (1996). Закінчив Горьковський медичний інститут (нині м. Нижній Новгород, РФ, 1952), де й працював у 1958-1964. Від 1965 – в Інституті ендокринології та обміну речовин АМНУ (Київ): завідувач відділу діабетології, від 1996 – заступник директора з наукової роботи; водночас у 1986-1992 – завідувач кафедри терапії Київського медичного інституту; 1992-2003 – завідувач кафедри ендокринології Київської медичної академії післядипломної освіти. Віце-президент Асоціації ендокринологів України (від 1977).

Вивчає патогенез цукрового діабету та його ускладнень; обґрунтував роль контрінсулінових гормонів, оксидативного стресу, перекисного окислення ліпідів у патогенезі ангіопатій, що дало можливість створити ангіопротектор “Ізодибут” для лікування діабетичних ангіопатій, енцефалопатій, катаракти. За його участі розроблено вітчизняні експрес-аналізатори глюкози з індикаторними смужками, сорбційні методи, мікрохвильову резонансну терапію.

Наукові праці: “Диабетические ангиопатии” (1973, 1989); “Сахарный диабет” (1983); “Структура и функции инсулиновых рецепторов” (1987); “Сахарный диабет: проблемы наших дней” (1991); “Фитотерапия ожирения и сахарного диабета” (1993); “Клиническая диабетология” (1998); “Ендокринологія” (2004); “Использование стволовых клеток для лечения сахарного диабета (обзор литературы)” (2006); “Малая энциклопедия врача-эндокринолога” (2007).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Ефімова А.С., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Вибрані лекці з ендокринології (1991)
2. Диабетические ангиопатии (1973)
3. Инсулинотератия больных сахарным диабетом (2000)
4. Лікування анемії у хворих на інсулінозалежний цукровий діабет гемопоетичними клітинами ембріональної
   печінки людини (2002)
5. Малая энциклопедия врача эндокринолога (2007)
6. Неотложная эндокринология (1982)
7. Ожирение и сахарный диабет (1987)

Потоцький Іван Іванович (1898-1978) дерматовенеролог, доктор медичних наук (1940), професор, завідувач кафедри шкірних і венеричних хвороб Київського інституту удосконалення лікарів (1958-1960), Київського медичного інституту (1960-1974). Голова Українського наукового товариства дерматовенерологів (1959-1965).

Іван Іванович учень Л.А. Орбелі. У 1939 в Київському медичному інституті захистив докторську дисертацію “Роль нервной системы при воспалительных процессах кожи”.

Вивчав етіологію та патогенез ураження шкіри при захворюваннях кровотворних органів, псоріазі, червоному вовчаку, екземі. Розробляв нові методи лікування сифілісу та шкірних хвороб. Розробив спосіб лікування псоріазу з використанням гіпереритемних доз ультрафіолетових променів.

Наукові праці: “Заболевания кожи при лейкозах” (1978); “Кожные и венерические болезни” (1978).

Трахтенберг Ісаак Михайлович (1923-2023) гігієніст, еколог, член-кореспондент НАН України (1992), академік НАМН України (1997), доктор медичних наук (1964), професор (1967), завідувач лабораторії промислової токсикології та гігієни праці при використанні хімічних речовин Інституту медицини праці АМН України.

Ісаак Михайлович народився в Житомирі, медичну освіту здобув у Київському медичному інституті (1946); працював (1946-1972) на посадах асистента, доцента, професора кафедри гігієни праці Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця; у 1950 р. захистив кандидатську дисертацію «К токсикологии органических соединений ртути – этилмеркурфосфата и этилмеркурхлорида», а в 1964 р. – докторську дисертацію «Микромеркуриализм как гигиеническая проблема»; з 1972 р. – завідувач лабораторії промислової токсикології і гігієни праці при використанні хімічних речовин Київського інституту гігієни праці і профзахворювань (тепер – Інститут медицини праці НАМН України); професор (1965); академік НАМН України за спеціальністю «Гігієна» (1997), член-кореспондент НАН України (1992); член Наукової ради НАМН України з теоретичної та профі-лактичної медицини; голова Комісії НАМН України з питань боротьби з лженаукою та фальсифікацією наукових досліджень; заступник голови Комітету НАМН України з наукової термінології; головний фахівець МОЗ України з профілактичної токсикології; голова експертної комісії з лікарської токсикології Державного фармакологічного центру МОЗ України; голова комісії з науки правління Наукового товариства гігієністів; член наукових товариств гігієністів, токсикологів, фармакологів України; член редакційних колегій і рад низки наукових періодичних видань; голова Клубу творчої інтелігенції імені академіка в. В. Фролькіса; Заслужений діяч науки УРСР (1964); лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2002); лауреат трьох Академічних премій з профілактичної медицини АМ України (1995, 2002, 2009); лауреат премії імені О. О. Богомольця НАН України (2010).

Автор понад 500 наукових публікацій, зокрема 29 монографій, підручників та довідників.

Основні напрямки наукової діяльності – вивчення впливу на організм людини потенційно токсичних хімічних речовин, що застосовуються в сучасному виробництві, експериментальний аналіз дії ксенобіотиків, наукове обгрунтування профілактики патології та передпатології професійного й екологічного генезу.

Автор принципово нового положення про взаємозвʼязок загального та специфічного у реакції організму на екзогенну лію хімічних факторів. Розробник наукових проблем «норми», адаптації, передпатології хімічної етіології, вікової токсикології; науковий консультант й керівник 15 докторських та 41 кандидатської дисертації.

Основні наукові публікації: «Хронічна дія ртуті на організм» (1969); «Показники норми у лабораторних тварин в токсикологічному експерименті» (1978); «Методи ви-вчення хронічної дії хімічних і екологічних забруд-ників» (1987); «Ртуть та її сполуки в навколишньому середовищі» (1990); «Проблема норми в токсикологї» (1991); «Хімічні фактори виробничого середовища і серцево-судинна система» (1992); «Важкі метали в зовнішньому середовищі: сучасні гігієнічні та токсико-логічні аспекти» (1995); «Книга о ядах и отравлениях. Очерки токсикологии» (2000); «Основные показатели физиологической нормы у человека» (2001); «Нариси вікової токсикології» (2005); «Химическая безопасность в Украине» (2007); «Книга про отрути та отруєння.

Нариси токсикології» (2008); «Альтернативні методи і тест-системи» (2008); «Профілактична токсикологія та медична екологія» (2011); «Яды. Популярная энци-клопедия» (2011); «Промислова токсикологія: наукові пріоритети, досвід, підсумки» (2012); «Популярная токсикология: антология» (2016); «Нариси з токсикології важких металів» (випуск 2. Ртуть) (2016); «Нариси з токсикології важких металів» (випуск 3: Кадмій) (2017).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці І.М. Трахтенберга, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Очерки физиологии и гигиены труда пожилого человека. Ис-следования, рекомендации (2007)
2. Нариси вікової токсикології (2005)
3. Микромеркуриализм как гигиеническая проблема (1964)
4. Гігієна розумової праці (1972)
5. Гігієна праці та виробнича санітарія (1977)
6. Активний відпочинок як засіб підвищення працездатності і зміцнення здоровʼя (1957)
7. Яды (2011)
8. Хроническое воздействие ртути на организм (современный аспект проблемы меркуриализма и его профилактики) (1969)
9. Ртуть и ее соединения в окружающей среде (1990)

Також у фонді бібліотеки зберігається публіцистика І.М. Трахтенберга:

1. В начале нового века : в 3 т. (2015)
2. Из записных книжек и не только…: В 2 кн. (2003)
3. Избранные очерки (2020)
4. Мой Киев, мой киевляне: в 2 кн. (2013)
5. Остановиться, оглядеться… Воспоминания. Раздумья. Портреты: В 2 кн. (2008)
6. Пятьдесят эскизов времени (2011)
7. Слово об alma mater, ее выпускниках, учителях и мудрых предшественниках (2006)