Календар медицини

Самосюк Іван Захарович (1939-2015) вчений у галузі медичної реабілітації, доктор медичних наук, професор, лауреат Державної премії України, Республіканської премії ім. В.К. Семінського, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач кафедри медичної реабілітації, фізіотерапії і спортивної медицини Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (1992-2010).

Під його керівництвом співробітники кафедри вивчали механізми дії нових фізичних факторів (ЕМХ міліметрового діапазону, лазерного випромінювання, низькочастотного ультразвуку), розробляли та впроваджували в практику їх лікувальне застосування та нові аспекти фізіотерапії (фізіопунктуру, електронейроміостимуляцію, застосування багаторівневого, системного, частотно-модульованого впливу).

Подрушняк Євген Павлович (1924-2008) ортопед-травматолог, геронтолог і геріатр, організатор охорони здоров’я, заслужений діяч науки і техніки України, академік Української академії наук наукового прогресу, віце-президент Української асоціації остеопорозу, доктор медичних наук, професор. Закінчив Чернівецький медичний інститут (1951). Біля 40 років працював у клініках і лабораторіях Київського інституту ортопедії і травматології, Інституту геронтології АМН СРСР, де він став професором, а потім був обраний академіком УАН, двічі удостоєний звання лауреата Державної премії України, заслуженого діяча науки і техніки України. У 1961-1992 був науковим керівником клінічного відділу вікових змін опорно-рухового апарату Інституту геронтології АМН України, з 1997 – віце-президентом Української асоціації остеопорозу, з 1999 – директором Українського науково-медичного центру проблем остеопопорозу.

Євген Павлович відомий як засновник вітчизняної геріатричної ортопедії і травматології. Його роботи присвячені систематизації вікової клінічної фізіології, анатомії, рентгенології та морфології кістково-хрящового матриксу хребта та суглобів. Особливу увагу приділяв профілактиці та лікуванню остеопорозу.

Тронько Микола Дмитрович (1944) академік НАМН України за спеціальністю “радіаційна ендокринологія” (2010), член-кореспондент НАН України за спеціальністю “радіаційна медицина” (1992), доктор медичних наук (1984), професор (1989), заслужений діяч науки і техніки України (1994), директор ДУ “Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України”,  керівник відділу фундаментальних та прикладних проблем ендокринології (з 1986), завідувач кафедри ендокринології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України. Віце-президент НАМН України (з 2016).

Микола Дмитрович один з провідних вчених-ендокринологів України, який плідно працює над фундаментальними та прикладними проблемами ендокринології. Його наукові інтереси охоплюють різні аспекти фізіології, біохімії та патології ендокринної системи, проблем діагностики та лікування ендокринної патології. Експериментальні роботи присвячені вивченню регуляції секреції, механізму дії й обміну кортикостероїдів.

Проведені наукові дослідження дозволили сформувати оригінальну концепцію функціональної трансформації кортикостероїдів, останнім часом продовжує інтенсивно вивчати проблеми регуляції обміну речовин, питання регуляції внутрішньоклітинних процесів у нормі та патології, різні аспекти радіаційної ендокринології, дослідження ролі ядерних транскрипційних чинників у опосередкуванні зовнішніх регуляторних впливів у пухлинних клітинах ендокринного походження. Питання з Чорнобильської наукової тематики стало пріоритетним напрямом у його науковій і практичній діяльності. Під керівництвом М.Д. Тронька розроблено та затверджено Державну програму профілактики йододефіцитних захворювань і проведено обстеження населення на йододефіцит по всій території України.

Президент Асоціації ендокринологів України, Президент Української діабетичної федерації, Голова спеціалізованої Вченої ради по захисту дисертацій з ендокринології. Голова консультативно-експертної групи “Ендокринологія та обмін речовин. Лікарські засоби” Державного експертного центру МОЗ України. Голова консультативної групи центрального формулярного комітету МОЗ України “Ендокринологія та обмін речовин”. Член Європейського товариства ендокринологів, Європейської та Американської асоціації з вивчення цукрового діабету, Європейської тиреоїдної асоціації, Всесвітнього комітету ООН з ліквідації йоддефіциту у світі.

Наукові праці: “Обмін стероїдних гормонів при ендокринній патології” (1982); “Молекулярные механизмы действия стероидных гормонов” (1986); “Радіоактивне випромінення та залози внутрішньої секреції” (1990); “Ультразвукова діагностика захворювань щитоподібної залози” (1992); “Епідеміологія цукрового діабету” (1996); “Рак щитовидной железы у детей Украины” (1997); “Патология щитовидной железы у детей” (2000); “Пероральные сахароснижающие препараты и тактика их применения” (2002); “Ионизирующая радиация и инсулинорезистентность” (2004); “Механізми регуляції стероїдогенезу в корі надниркових залоз” (2006) та ін.

Субботін Віктор Андрійович (1844-1898) лікар-гігієніст, санітарний діяч, доктор медицини (1869). Ординарний професор (1880). Засновник та перший керівник кафедри гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики (1871-93), декан медичного факультету (1884-87) Київського університету. Праці присвячені питанням фізіології, загальної та комунальної гігієни, дезінфекції, епідеміології.

Віктор Андрійович у 1867 закінчив медичний факультет Київського університету. У 1869 захистив докторську дисертацію. Стажувався за кордоном для підготовки до професорського звання з кафедри гігієни. У 1871 організував і очолив першу в Україні самостійну кафедру гігієни, на якій пропрацював до 1892, коли вийшов у відставку. Його праці сприяли становленню експериментальної гігієни та викладанню її як самостійної навчальної дисципліни. Проводив дослідження з фізіології праці, санітарної охорони водойм від забруднення стічними водами та цикл робіт з гігієни лікарень. Педагогічну та наукову діяльність поєднував із суспільною, був головою комісії, що розробила проект організації санітарного нагляду в Києві, сформулював нове завдання попереджувального санітарного нагляду, брав активну участь у діяльності Товариства охорони народного здоров’я.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Субботіна В.А. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

613(02) С 89
Краткий курс гигиены. – 1882

Печінка Анатолій Михайлович (1959) кандидат медичних наук, доцент. У 2005-2009 очолював кафедру інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Доцент кафедри інфекційних хвороб Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика.  Куратор циклів тематичного удосконалення на тему “Сучасні питання діагностики та лікування хворих на кишкові інфекції, вірусні гепатити та ВІЛ/СНІД”. Відповідальний за лікувально-діагностичну роботу кафедри. Член комітету з біоетики при Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Дійсний член Асоціації інфекціоністів України.

Основні напрями наукової та практичної діяльності: гострі та хронічні вірусні гепатити: діагностика та лікування; гострі респіраторні вірусні інфекції, пневмонії: діагностика та лікування; менінгіти різної етіології та їх ускладнення; бешиха: діагностика та лікування.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Печінки А.М. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

Р-47576
Токсигенність корінебактерій дифтерії та клінічні прояви дифтерійної інфекції. Автореф. – 1996

Б-98544
Інфекційні хвороби. – 2018

Шкляревський Олексій Сергійович (1839-1906) лікар, біофізик, фізіолог, патолог. Доктор медицини (1869), екстраординарний (1870), ординарний (1877) професор, завідувач кафедри медичної фізики Київського університету (1870-84). Вивчав фізіологію капілярів, проблеми запалення. Першим застосував експериментальний метод для аналізу механізму екстравазації та міграції лейкоцитів.

Олексій Сергійович закінчив медичний факультет Московського університету. Спеціалізувався в галузі патології в Москві та Німеччині. Від 1869 – викладач загальної патології Київського університету, від 1870 – професор медичної фізики; 1878-1880 – професор Вищих жіночих курсів у Києві.

Автор низки праць з питань фізіології та патології крові, проблем запалення, амілоїдного переродження, гемодинаміки при інфаркті тощо. Зробив кілька відкриттів у цих галузях.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Шкляревського О.С. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

612.1
Ш 669
О прохождении белых кровяных шариков сквозь коллоидные перепонки. – 1869