Календар медицини

Кузнецов Валерій Миколайович (1939-2017) пси­хіатр, доктор медичних наук (1998), професор (2000).

Закінчив Кримський медичний інститут (Сімферополь, 1962). Працював лікарем. Від 1964 – у Національній медичній академії після­дипломної освіти (Київ): від 1988 – завідувач кафедри психіатрії. Головний дитячий психіатр МОЗ України (1981-2010). Президент Асоціації психіатрів України (1992-2000).

Здійснював патофізіологічне до­слідження афективних психозів, психічних розладів, пов’язаних із церебральною резидуально-органною недостатністю.

Наукові праці: “Справочник детского врача-психиатра и невропатолога” (1985); “Психіатрія” (1993); “Детская психоневрология” (2001); “Кли­ническое руководство по диагностике и лечению депрессивных расстройств в практике врача первичной медико-санитарной помощи” (2004); “Ургентна психіатрія (клініка, психодіа­гностика, терапія невідкладних станів)” (2010).

Міхньов Анатолій Львович (1909-1970) (1909-1970) терапевт, доктор медичних наук (1948), професор Київського інституту удосконалення лікарів (1944-1950), директор Українського НДІ клінічної медицини ім. М.Д. Стражеска (1952-1970). Закінчив Київський медичний інститут (1933).

Успішно керував науковою діяльністю інституту, приділяючи особливу увагу проблемам патогенезу, діагностики та лікування коронарної хвороби, включаючи інфаркт міокарда.

Клебанов Марк Абрамович (1899-1974) фтизіатр, доктор медичних наук (1944), професор.

Закінчив Саратовський університет (РФ, 1924). Від 1929 працював у Центральному інституті туберкульозу (Москва): ст. н. с., керівник організаційно-методичного відділу; 1951-1974 – у Київському НДІ туберкульозу і грудної хірургії (нині Інститут фтизіатрії і пульмонології НАМНУ): заступник директора з наукової роботи, від 1968 – керівник терапевтичної клініки.

Вивчав проблеми профілактичної вакцинації населення проти туберкульозу, вдосконалював методи діагностики та лікування туберкульозу, систему диспансеризації хворих на туберкульоз.

Наукові праці: “Антибактериальная терапия туберкулезных больных” (1955); “Химиотерапия больных туберкулезом” (1957); “Антибактериальная терапия больных туберкулезом” (1967).

Дзюрак Валерій Семенович (1939) уролог, доктор медичних наук (1988), професор (1995). Закінчив Київський медичний інститут (1969).

Від 1972 працює в Інституті урології АМНУ (Київ): від 1989 – завідувач відділу сечокам’яної хвороби з групою ниркових гіпертоній, від 2004 – завідувач однойменного відділу з групою судинної урології; від 1994 за сумісництвом – завідувач кафедри урології Національної медичної академії післядипломної освіти (Київ).

Наукові дослідження присвячені патогенезу, діагностиці та лікуванню сечокам’яної хвороби, профілактиці та метафілактиці сечокислого нефролітіазу, вис- та низхідному літолізу.

Наукові праці: “Проблемы этиопатогенеза и метафилактики уролитиаза” (1976); “Изучение состава камней в почках, мочеточниках и мочевом пузыре” (1979); “Мочекаменная болезнь: патогенез, диагностика, лечение” (1988); “Патогенез, класифікація та лікування коралоподібного нефролітіазу” (1999); “Клінічна нефрологія” (2004); “Патофізіологія цитратів та їх роль у виникненні каменів у сечових шляхах” (2006).

Ганіткевич Ярослав Володимирович (1929) лікар, доктор медичних наук (1969), професор (1972). Дійсний член НТШ (1992).

Ярослав Володимирович закінчив Львівський медичний інститут (1951), де й працював до 1956. Відтоді – в Івано-Франківському медичному інституті: від 1959 – доцент; від 1970 – у Чернівецькому університеті: професор, завідувач кафедри фізіології людини і тварин. Унаслідок конфлікту, пов’язаного з намаганням відстояти викладання українською мовою, в 1981 залишив Університет і повернувся до Львова, де працював у системі АН УРСР: ст. н. с. Львівського відділення Інституту економіки, від 1984 – Інституту геології і геохімії горючих копалин, від 1986 – пров. н. с. відділення фізико-хімії і технології горючих копалин Інституту фізичної хімії; організатор і керівник (від 1989) лабораторії жовчнокам’яної хвороби Львівського медичного університету. Засновник і 1-й голова Лікарської комісії відновленого НТШ у Львові; ініціатор видання та редактор перших томів “Лікарського збірника”.

Досліджує проблеми фізіології та патології жовчовидільної системи, фізіологічної ролі поверхнево-реактивних речовин, рекреації. Зробив вагомий внесок у висвітлення історії української медицини, зокрема опублікував матеріали про лікарів УГА, медичні організації в УНР, а також про лікарів української діаспори. Відстоює необхідність відновлення в Україні автономії університетів.

Наукові праці: “The Study of the Physiological effect of the Surface Active Substances” (1978); “Роль желчи и желчных кислот в физиологии и патологии организма” (1980); “Клеточные и молекулярные механизмы физиологического действия желчных кислот” (1984); “Исследование желчи. Биохимические и биофизические методы” (1985); “Словник русизмів у мові медиків” (1996); “Українські лікарі-вчені першої половини ХХ століття та їхні наукові школи: Біографічні нариси та бібліографія” (2002); “Історія української медицини в датах та іменах” (2004); “Історія медицини” (2004); “Чи будуть в Україні європейська автономія та самоврядування університетів?” (2005).

Новицька-Усенко Людмила Василівна (1934) вчений у галузі анестезіології та реаніматології, член-кореспондент НАМН України (1993), НАН України (1991), доктор медичних наук (1971), професор (1973), заслужений діяч науки УРСР (1984), завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Дніпропетровської державної медичної академії (1973-2008), професор кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Дніпропетровської державної медичної академії (з 2008).