Календар медицини

Гончарук Євген Гнатович (1930-2004) гігієніст, доктор медичних наук (1968), професор (1969), академік НАН України (1992), АПН України (1992), НАМН України (1993), Польської академії медицини (1997), Всесвітньої академії медицини ім. А. Швейцера (1999), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1990).

Євген Гнатович закінчив Київський медичний інститут (1954), де й працював від 1961 (нині Національний медичний університет): від 1968 – завідувач кафедри комунальної гігієни та екології людини, водночас у 1969-1979 – декан санітарно-гігієнічного факультету, 1984-2004 – ректор; у 1957-1961 – в Тернопільському медичному інституті, де взяв участь у створенні кафедри гігієни. Член Президій АМН України та АПН України.

Вивчав питання санітарної охорони ґрунту, підземних джерел господарсько-питного водопостачання, малих річок від побутових і промислових стічних вод; очистки та знезаражування стічних вод; впливу факторів довкілля на здоров’я населення. Розробив теоретичні основи й описав закономірності біологічної очистки стічних вод у глибоких шарах ґрунту на спорудах підземної фільтрації, обґрунтував зони санітарної охорони підземних джерел господарсько-питного водопостачання населення. Автор теорії та методології гігієнічного нормування екзогенних хімічних речовин у ґрунті. Дослідив механізм гострого отруєння людини пестицидами на сільсько-господарських полях і запропонував профілактичні заходи його попередження.

Наукові праці: “Сооружения подземной фильтрации бытовых сточных вод (гигиеническое обоснование их параметров)” (1967); “Очистка и обеззараживание сточных вод лечебных учреждений” (1973); “Малогабаритные очистные сооружения канализации” (1974); “Санитарная охрана почвы от загрязнения химическими веществами” (1977); “Гигиеническое нормирование химических веществ в почве” (1986); “Изучение влияния факторов окружающей среды на здоровье населения” (1989); “Загальна гігієна: Пропедевтика гігієни” (1995); “Комунальна гігієна” (2003).

Синяченко Олег Володимирович (1950-2021) терапевт, член-кореспондент НАМН України (2002), доктор медичних наук (1989), професор (1990), академік АН вищої освіти України (з 1998), дійсний член Нью-Йоркської Академії наук, заслужений діяч науки і техніки України (2011), завідувач кафедри внутрішньої медицини № 1 Донецького національного медичного університету (м. Лиман).

Олег Володимирович закінчив лікувальний факультет Донецького медичного інституту (1973), з 1991 обіймав посади завідувача кафедр пропедевтики внутрішніх хвороб, пропедевтики внутрішньої медицини, загальної практики – сімейної медицини, а з 2015 – внутрішньої медицини № 1.

Висококваліфікований фахівець у галузі терапії. Основні напрями наукової діяльності: ревматологія, нефрологія, медична фізична хімія й історія медицини. Вперше розробив і впровадив у практику медичну технологію діагностики та терапії уражень нирок при подагрі, вивчив морфологічні зміни ниркових структур, розробив класифікацію даної хвороби, яку визнали в європейських країнах; зробив значний внесок у вивчення патогенезу реактивного та ревматоїдного артритів, вісцеральних проявів при системних захворюваннях сполучної тканини, особливостей перебігу та реабілітації професійних хвороб опорно-рухового апарату, немедикаментозного лікування патології суглобів; вперше розробив метод міжфазної тензіореометрії біологічних рідин у медицині, що з успіхом використовується в Німеччині, Італії й інших країнах Європи. Приділяє увагу історії медицини України, її відображенню в нумізматиці, фалеристиці та філателії.

Наукові праці: “Dynamic surfas tensiometry in medicine” (2000); “Системная ферментная терапия нефритов” (2000); “Оксид азота в терапевтической практике” (2001); “Болезнь Рейтера” (2002); “Межфазная тензиореометрия биологических жидкостей в терапии” (2003); “Поражение легких при системных заболеваниях соединительной ткани” (2004); “Пропедевтика внутрішніх хвороб” (2006).

Скопиченко Микола Федорович (1920-?) терапевт, доктор медичних наук (1974), професор (1976), завідувач курсу воєннопольової терапії Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1976-1990).

Наукові праці присвячені питанням діагностики та лікування ревматизму, діабетичним ангіопатіям, ішемічній хворобі серця, вивченню змін в організмі при раку.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати Скопиченко М. Ф.:

1. Диабетический гломерулосклероз (Клинико-морфол. исследование) (1973). Шифр зберігання: Р-9949
2. Нарушение функций печени при раке внутренних органов (1954). Шифр зберігання: 616.006 С-443

Яцула Григорій Степанович (1925-2011) гігієніст, доктор медичних наук (1981), професор (1983), завідувач кафедри гігієни харчування Київської медичної академії післядипломної освіти (1969-1992). У 1949 закінчив Київський медичний інститут. У 1980 захистив докторську дисертацію “Гігієнічне значення ультрафіолетової радіації в профілактиці променевих уражень”. Учень професора П.І. Баранника.

Науковий напрям: дослідження харчових продуктів в умовах екологічних змін зовнішнього середовища, нормування залишків пестицидів у харчових продуктах.

Наукові праці: “Санітарно-гігієнічні методи дослідження харчових продуктів” (1991).

У фонді ННМБУ зберігається автореферат Яцула Г.С.:
Гигиеническая характеристика ультрафиолетовой радиации солнца и небосвода в г. Киеве и его окрестностях (1955). Шифр зберігання: 613.1 Я-941

У фонді ННМБУ зберігаються праці Г.С. Яцула, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

Санитарно-гигиенические методы исследования пищевых продуктов и воды (1991). Шифр зберігання: Б-69353

Вороненко Юрій Васильович (1950) академік НАМН України (2011), дійсний член АН вищої освіти України (1996), Європейської Академії природничих наук (2008), АМН Польщі (2003) та Міжнародної медичної академії ім. Альберта Швейцера (2003), доктор медичних наук (1991), професор (1991), заслужений діяч науки і техніки України (1999), ректор Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (з 2002).

Один з провідних учених у галузі соціальної медицини. Основні напрями наукової діяльності: соціальні проблеми медицини й організації охорони здоров’я, стратегія та тактика розвитку сфери охорони здоров’я, спеціалізована медична допомога, медична статистика, обґрунтування змісту й організації підготовки бакалаврів медицини (фармації), лікарів і провізорів та їх безперервного розвитку. За його участі розроблені державні та галузеві стандарти медичної освіти, впроваджений принципово новий механізм діагностики рівня знань і вмінь фахівців-медиків – ліцензійний медичний іспит та кредитно-рейтингова система в безперервному професійному розвитку. Обґрунтував необхідність запровадження резидентури в системі післядипломної підготовки лікарів в Україні. За його керівництва зроблений інноваційний крок у підготовці керівників органів і закладів охорони здоров’я. Вперше в Україні розроблений і запроваджений проект фундаментальної півторарічної підготовки управлінців для охорони здоров’я. Встановив соціально-гігієнічні закономірності епідеміології опіків в Україні – їх частоту в різних регіонах і групах міського та сільського населення, створив медико-географічні карти опікового травматизму, довів закономірності комплексного впливу на рівень опікового травматизму побутових, професійних, клімато-географічних та економічних чинників. Розробив систему профілактики опіків і модель етапного лікування постраждалих. Обґрунтував принципи організації спеціалізованої допомоги при опіках і нормативи потреби в комбустіологічних ліжках та лікарях-комбустіологах. Йому належить пріоритет розробки методології вибіркових рандомізованих епідеміологічних досліджень госпітальної захворюваності, статистики факторів ризику в навколишньому середовищі, методик стандартизації середніх величин у госпітальній статистиці, пробіт-аналізу летальності в стаціонарі тощо.

Наукові праці: “Загальна гігієна” (1995); “Общая гигиена: Пропедевтика гигиены” (2000); “Організація первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини в Україні: сучасний стан та нормативно-правові документи, що регламентують роботу сімейних лікарів” (2001); “Менеджмент та лідерство в медсестринстві” (2001); “Соціальна медицина та організація охорони здоров’я” (2002); “Статистика охорони здоров’я” (2002 р.); “Інформаційні технології в охороні здоров’я і практичній медицині” (2003); “Система управління якістю медичної освіти в Україні” (2003); “Стратегії і методи навчання в післядипломній медичній освіті” (2004); “Сімейна медицина в Україні: об’єктивні та суб’єктивні чинники затримки впровадження” (2005); “Технології дистанційного навчання в медицині” (2005); “Эпидемиологические методы изучения неинфекционных заболеваний” (2005); “Визначення критеріїв якості в системі безперервного професійного розвитку лікарів”(2007); “Гигиена и экология”(2008); “Нові технології навчання менеджменту в медицині”(2009); “Управління охороною здоров’я”(2010); “Дидактичні технології викладання питань репродуктивного здоров’я” (2011); “Фінансовий менеджмент з основами економіки охорони здоров’я” (2011); “Менеджмент в охороні здоров’я” (2014); “Сучасні напрями менеджменту в охороні здоров’я” (2015); “Управління якістю медичної допомоги: науково-практичні підходи до вдосконалення” (2016); “Бізнес-планування в охороні здоров’я” (2016).

Фролькіс Раїса Аронівна (1930-1996) доктор медичних наук (1970), професор, завідувачка лабораторії біохімії Українського НДІ клінічної медицини імені академіка М.Д. Стражеска (1977-1988).

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Р. А. Фролькіс:

Компоненты тканевой дыхательной цепи сердечной мышцы и их изменения при инфаркте миокарда (1971). Шифр зберігання: Р-3292.

У фонді ННМБУ зберігаються праці Р. А. Фролькіс, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Биохимия инфаркта миокарда (1976). Шифр зберігання: Б-19274.
2. Коронарная недостаточность: кровоснабжение, функция и метоболизм миокарда (1986). Шифр зберігання: Б-52692.
3. Проведение биохимических исследований у больных, перенесших острый инфаркт миокарда, при реабилитации их на курортах (1984). Шифр зберігання: Б-50286.