Календар медицини

Розенфельд Леонід Георгійович (1930–2016) вчений у галузі медичної радіології, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України, член-кореспондент НАН України

Наукові та академічні звання:

• Доктор медичних наук — 1973
• Професор — 1988
• Член-кореспондент НАН України — 1991
• Академік НАМН України — 2000
• Заслужений діяч науки і техніки України — 1989

Керівні посади:

• Заступник директора з наукової роботи Інституту отоларингології НАМН України — з 1994
• Начальник науково-координаційного управління НАМН України — 1994–2007
• Віце-президент НАМН України — 2007–2011

Наукова діяльність:

Леонід Розенфельд — один із провідних вчених у галузі медичної радіології та променевої діагностики, відомий своїм вагомим внеском у розвиток методів візуалізації в отоларингології та онкології. Його наукові здобутки охоплюють низку напрямів:

Основні наукові досягнення:

• Систематизував рентгенологічні ознаки хвороб оперованого та штучного стравоходу.
• Розвинув основи рентгенодіагностики захворювань голови та шиї.
• Один із засновників нового напряму — дистанційної термографії як неіонізуючого, безпечного та екологічно чистого методу діагностики.
• Ініціатор створення першого в Україні Центру клінічної термодіагностики, школи термодіагностики, служби термографії.
• Один із авторів нового напряму в клінічній онкології — інтегративної радіомодифікованої терапії злоякісних пухлин голови та шиї.
• Розробив концепцію неіонізуючої діагностики на основі подвійного електронно-ядерного резонансу.
• Вивчав застосування магнітно-резонансної та спіральної комп’ютерної томографії для діагностики пухлин спинного мозку, краніо-орбіто-синусоназальних новоутворень.
• Досліджував механізми демінералізації кісток людини при космічних польотах із використанням методів:
• електронного парамагнітного резонансу (EPR)
• ядерно-магнітного резонансу (NMR)
• подвійного електронно-ядерного резонансу (ENDOR)

Ці розробки мали значення не лише для космічної медицини, але й для імплантології в ортопедії, травматології, стоматології.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Розенфельда Л.Г.:

1. Рентгенодиагностика дивертикулов пищевода и их осложнений (1966). Шифр зберігання 616.3 Р-646
2. Рентгенодиагностика болезней оперированного и искусственного пищевода (1973). Шифр зберігання Р-12403

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Розенфельда Л. Г., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Радіологічна термінологія (українська, англійська, російська): довідник (1999). Шифр зберігання В-4912
2. Основы клинической дистанционной термодиагностики (1988). Шифр зберігання Б-59373
3. Неионизирующие методы лучевой диагностики заболеваний околоносовых пазух (1994). Шифр зберігання Б-72651
4. Магнітнорезонансні зображення. Фізичні принципи, поняття, термінологія (2003). Шифр зберігання В-6159

Медведь Левко Іванович (1905–1982) (1905–1982) гігієніст, державний діяч, доктор медичних наук, професор, академік АМН СРСР, заслужений діяч науки УРСР

Освіта:

• Вінницький хіміко-фармацевтичний інститут — 1927
• Київський медичний інститут — 1939

Кар’єра та керівні посади:

• 1932–1933 — Директор Вінницького медичного інституту, завідувач міського відділу охорони здоров’я
• 1935–1936 — Завідувач Київського обласного відділу охорони здоров’я
• 1936–1937 — Перший заступник Народного комісара охорони здоров’я УРСР
• 1941–1944 — Директор Київського медичного інституту
• 1943–1952 — Завідувач кафедри гігієни праці і професійних захворювань, Київський медичний інститут
• 1945–1947 — Заступник Міністра охорони здоров’я УРСР
• 1947–1952 — Міністр охорони здоров’я УРСР
• 1952–1964 — Директор Київського НДІ гігієни праці і професійних захворювань (нині Інститут медицини праці НАМН України)
• 1964–1982 — Засновник і перший директор ВНДІ гігієни і токсикології пестицидів, полімерів і пластичних мас (нині — Науковий центр превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки ім. Л. І. Медведя, Київ)
• 1966–1980 — Голова Наукового товариства гігієністів УРСР

Наукова діяльність:
Левко Медведь — піонер у галузі профілактичної медицини, зокрема гігієни та токсикології пестицидів і полімерних матеріалів.

Основні наукові здобутки:

• Досліджував токсичність органічних сполук ртуті — етилмеркурхлориду та етилмеркурфосфату.
• Розробляв підходи до гігієни сільськогосподарської праці та профілактики професійних захворювань.
• Створив класифікацію пестицидів.
• Ініціював уніфікацію методів токсикологічної оцінки пестицидів.

Першим в СРСР започаткував вивчення:

• ембріотоксичних
• тератогенних
• мутагенних
• гонадотоксичних
• алергічних
• канцерогенних
  властивостей пестицидів.

Ініціював впровадження автоматизованої системи контролю залишків пестицидів в довкіллі та харчових продуктах.

Обґрунтував заборону застосування ДДТ та інших стійких хлорованих вуглеводнів.

Досліджував закономірності токсичної дії пестицидів залежно від хімічної структури, механізмів біологічної дії та патогенезу інтоксикацій.

55 років від дня народження військового хірурга, члена-кореспондента НАМН України, доктора медичних наук, професора Ігоря Петровича Хоменка (1965)

Військовий хірург, член-кореспондент НАМН України (2017), доктор медичних наук (2013), професор (2014), заслужений лікар України (2014), полковник медичної служби, заступник начальника кафедри військової хірургії Української військово-медичної академії (2003–2015), заступник начальника Національного військово-медичного клінічного центру “Головний військовий клінічний госпіталь” – Головний хірург Міністерства оборони України (2015).

Відомий учений-хірург, наукові дослідження якого присвячені широкому спектру актуальних проблем загальної та військово-польової хірургії, який науково обґрунтував і впровадив концепцію максимального наближення кваліфікованої медичної допомоги до зони бойових дій, що призвело до значного зниження санітарних втрат серед військовослужбовців. Науково обґрунтував і розробив концепцію розвитку медичного забезпечення Збройних сил України в особливий період, організації хірургічної допомоги пораненим і постраждалим під час проведення антитерористичної операції, ролі та місця військових мобільних госпіталів у системі лікувально-евакуаційного забезпечення Збройних сил України. Зробив суттєвий внесок у наукове обґрунтування та розробку нових методів діагностики та лікування в хірургії, особливо в галузі перспективних і найсучасніших напрямків хірургії: хірургії ушкоджень і бойової травми; реконструктивної хірургії шлунково-кишкового тракту; мініінвазивної лапароскопічної хірургії стравохідно-кишкового тракту та товстої кишки, хірургії печінки та підшлункової залози. Основні напрями наукової діяльності: наукове обґрунтування та розроблення системи лікувально-евакуаційного забезпечення Збройних сил України в умовах проведення антитерористичної операції та лікування бойової хірургічної травми; гостра хірургічна патологія органів черевної порожнини (рак підшлункової залози, печінки, шлунку, кишечника та реконструктивна хірургія).

Наукові праці: “Військова хірургія з хірургією надзвичайних ситуацій” (2004); “Вказівки з воєнно-польової хірургії” (2014); “Діагностика, лікування та профілактика гострих ерозивно-виразкових уражень шлунково-кишкового тракту у поранених та постраждалих у мирний та воєнний час” (2015); “Роль і місце військових мобільних госпіталів в системі лікувально-евакуаційного забезпечення антитерористичної операції” (2015); “Медична евакуація поранених і хворих у Збройних Силах України на особливий період” (2016); “Характеристика бойової хірургічної травми. Недоліки та досягнення в лікуванні поранених і травмованих в умовах антитерористичної операції” (2016).

Верхоглядова Тетяна Петрівна
(1925 – 2006) — доктор медичних наук (1970), професор (1977), завідувачка лабораторії культивування тканин Інституту нейрохірургії імені А.П. Ромоданова (з 1983).

Тетяна Петрівна народилася в м. Києві. Медичну освіту здобула в Київському медичному інституті (1953). У 1953–1956 рр. навчалася в аспірантурі та працювала в Київському науково-дослідному інституті нейрохірургії (нині — Інститут нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова НАМН України).

Професійний шлях:

• молодший науковий співробітник (1956–1961),
• старший науковий співробітник (1962–1975),
• керівник відділу нейропатоморфології (1976–1983),
• провідний науковий співробітник (з 1992).

У 1958 році захистила кандидатську дисертацію на тему: «Патоморфология эпендимом», а в 1970 році — докторську дисертацію:
«Макрогліальні пухлини головного мозку (патоморфологія, гістохімія, культура тканин)».
З 1977 року — професор.

У 1962 році організувала лабораторію культивування тканин, якою керувала до 1992 року.

Авторка 156 наукових публікацій, серед яких — 5 монографій (у співавторстві) та 5 винаходів (у співавторстві).

Основні напрями наукової діяльності:

• нейроонкологія (структурно-біологічні властивості пухлин головного мозку),
• культивування пухлин нервової системи,
• дослідження черепно-мозкової травми.

Під її науковим керівництвом та за консультативної участі захищено 5 докторських і 18 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Верхоглядової Т. П.:

1. Патоморфология эпендимом (1957). Шифр зберігання 616.8 В-363
2. Макроглиальные опухоли головного мозга. Патоморфология, гистология, культура ткани (1970). Шифр зберігання 1970 В-363

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Верхоглядової Т. П., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Нейрохирургическое лечение психических заболеваний (1997). Шифр зберігання Б-76844
2. Саркомы головного мозга (1877). Шифр зберігання Б-24490

70 років від дня народження хірурга, академіка НАМН України, доктора медичних наук, професора Юрія Прокоповича Спіженка (1950-2010)

Хірург, академік НАМН України (1993), доктор медичних наук (1992), професор, заступник Міністра Міністерства охорони здоров’я УРСР (1986-1989), Міністр охорони здоров’я УРСР (1989-1998), народний депутат двох скликань (1994-2002), член Президії Верховної Ради, Голова комісії з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства, Президент Всеукраїнської громадської організації “Фармацевтична Асоціація України”.

Висококваліфікований фахівець у галузі хірургії та клінічної лімфології в Україні. Основний напрям наукових досліджень – антеградна ендолімфатична терапія хворих на гнійно-запальні процеси, особливості морфофункціональних змін лімфатичної системи в цих хворих, рентген-ангіографія та радіоізотопна лімфографія; фармакокінетика та фармакодинаміка антибіотиків різних груп при даній патології; трансплантація кісткового мозку. Один з організаторів охорони здоров’я в Україні. Під його керівництвом створено низку життєво важливих законів стосовно вдосконалення системи охорони здоров’я, він автор та організатор реалізації концепції подальшого розвитку фармацевтичного сектора. Очолюючи Фармацевтичну Асоціацію України, головні зусилля спрямовував на захист інтересів членів фармацевтичного ринку, об’єднання практичних фармацевтів, представників фармацевтичної індустрії, науки, координацію їхньої діяльності та пошук взаємовигідних шляхів розв’язання науково-виробничих проблем.

Наукові праці: “Лімфатична система в умовах запалення і хірургічної агресії” (1999); “Історія розвитку теоретичної та практичної лімфології в Україні” (1991); “Роль циклічних нуклеотидів та активність їх фосфодиестерез у лімфоцитах периферичної крові при захворюваннях легенів на фоні ендолімфатичної антибіотикотерапії” (1991); “Спосіб антеградної модулолімфатичної терапії” (1992).

Руднєв Іван Михайлович (1910–1970) видатний український педіатр, науковець, засновник педіатричної кардіоревматології та алергології в Україні

Кар’єрний шлях

• Починав як лікар-педіатр і викладач у Дніпропетровську
• Працював на Львівщині
• Очолив кафедру госпітальної педіатрії у Київському медичному інституті (КМІ)
• Об’єднав три потужні педіатричні школи: Дніпропетровську, Львівську, Київську

Наукова діяльність

• Кандидатська дисертація (1941) – новаторське лікування гнійних плевритів у дітей стрептоцидом
• Докторська дисертація (1962) – «Функціональний стан судин при ревматизмі у дітей»
• Один із засновників дитячої кардіоревматології в СРСР
• Першим в Україні застосував глюкокортикоїди для лікування алергічних та автоімунних хвороб у дітей

Наукова школа

Засновник школи дитячої кардіології та алергології

Розроблено:

• Новий метод гіпосенсибілізації при бронхіальній астмі
• Алгоритми диференціальної діагностики вроджених та набутих уражень серця

Підготував: 5 докторів наук, 19 кандидатів наук

Освітня діяльність

• Активно реформував підготовку педіатрів у субординатурі та інтернатурі
• Автор методичних матеріалів з клінічної роботи студентів
• Ініціював видання підручника «Дитячі хвороби»

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Руднєва І. М.:

Функциональное состояние сосудов при ревматизме у детей (1962). Шифр зберігання: 616.002.77 Р-833

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Руднєва І. М., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Бронхіальна астма у дітей (Поради батькам) (1972). Шифр зберігання: А-107
2. Диагностика и лечение ревматизма у детей (1964). Шифр зберігання: 616.002.77 Р-833
3. Краткое пособие для субординаторов и врачей-интернов по методике работы в детских учреждениях (Под ред. проф. И. И. Руднева) (1969). Шифр зберігання: 1969 К786
4. Методические указания по организации борьбы с ревматизмом у детей (Материалы по обмену опытом) (1951). Шифр зберігання: 616.002.77 Р-833
5. Практическая кардиология детского возраста (1969). Шифр зберігання: 1969 Р833и
6. Применение глюкортикоидов у детей (1969). Шифр зберігання: 1969 Р 833и
7. Ревматизм у дітей і боротьба з ним (1958). Шифр зберігання: 616.002.77 Р-833
8. Як запобігти ревматизму і ревматичним захворюванням серця у дітей (1961). Шифр зберігання: 616.002.77 Р-83

А також у фонді є видання про Руднєва І. М.

Жизнь, отданная детям: к столетию со дня рождения проф. Руднева Ивана Михайловича (2010). Шифр зберігання: Б-90297

Рудневы медики и биологи (2002). Шифр зберігання: Б-83801