Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
70 років від дня народження стоматолога, хірурга, доктора медичних наук, професора Олексія Олександровича Тимофєєва (1951)
Стоматолог, хірург, доктор медичних наук (1988), професор (1990), заслужений діяч науки і техніки України (2002). Закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця (1973). Від 1983 працює на кафедрі щелепно-лицевої хірургії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика на посадах асистента (1983-1990), завідувача кафедри (від 1990). З 1998 очолює (за сумісництвом) кафедру хірургічної стоматології і щелепно-лицевої хірургії Медичного інституту (нині – Київський медичний університет) Української асоціації народної медицини; керівник Центру щелепно-лицевої і пластичної хірургії; академік УАН; академік АМТН Російської Федерації.
Основні напрями наукової діяльності: пластична й естетична хірургія; травматичні пошкодження тканин щелепно-лицевої ділянки та їх ускладнення; імплантологія; непухлинні захворювання та пухлини слинних залоз, щелеп і м’яких тканин; запальні захворювання щелеп і м’яких тканин.
65 років від дня народження кардіохірурга, доктора медичних наук, професора Іллі Миколайовича Ємця (1956)
Кардіохірург, доктор медичних наук (2002), професор, заслужений лікар України, професор кафедри дитячої кардіології та кардіохірургії Національної
медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Закінчив Київський медичний інститут (1979). Працював лікарем. Від 1983 – в Інституті серцево-судинної хірургії АМНУ: від 1997 – завідувач відділення кардіохірургії немовлят; від 2003 – директор Науково-практичного медичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії (обидва – Київ).
Основний напрям наукових досліджень – кардіохірургія новонароджених. Впроваджує в практику сучасні методи хірургічного лікування складних вроджених вад серця в ранньому віці.
Наукові праці: “Отсроченное стягивание грудины после операции артериального переключения при Д-ТМС” (2000); “Анатомия венечных артерий при транспозиции магистральных сосудов” (2000); “Гемодинамическая коррекция транспозиции магистральных сосудов” (2000); “Реконструкция дуги аорты при транспозиции магистральных сосудов” (2000); “Транспозиция магистральных сосудов в сочетании с коарктацией аорты” (2001).
115 років від дня народження невропатолога, доктора медичних наук, професора Дмитра Івановича Панченка (1906-1995)
Невропатолог, доктор медичних наук (1941), професор (1947), заслужений діяч науки УРСР (1951). Закінчив Військово-медичну академію в Ленінграді (1932). У 1946-1951 – завідувач кафедри нервових хвороб і директор Львівського державного медичного інституту; 1951-1978 – завідувач кафедри нервових хвороб, професор Київського інституту удосконалення лікарів. Головний невропатолог МОЗ УРСР (1952-1964).
Напрями наукових досліджень: патоморфологічні зміни в центральній нервовій системі при гангрені, обмороженнях; вплив зміни атмосферного тиску, гіпоксії, гіпоглікемії, втоми на функцію нервової системи; описав синдром поєднаного ураження судин головного мозку, серця та нижніх кінцівок, діагностичні проби при захворюваннях нервової системи (феномен Будди); модифікація нижнього синдрому Барре; автор та організатор “Біотрону” — системи оздоровчого штучного клімату для лікування гіпертонічної хвороби, реабілітації після менінгоенцефалітів, полінейропатій, нейросудинних уражень.
90 років від дня народження фармаколога, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента НАНУ та НАМНУ Ігоря Васильовича Комісарова (1931-2011)
Фармаколог, доктор медичних наук (1965), професор (1965), член-кореспондент НАН України (1991) та НАМН України (1993). Закінчив Мінський медичний інститут (1954), де й працював до 1959. Відтоді – в Донецькому медичному університеті: від 1962 – завідувач, від 2005 – професор кафедри фармакології.
Основний напрям наукових досліджень: молекулярна фармакологія синапсів периферичної та центральної нервової системи. Обґрунтував теорію рецепції сигнальних молекул функціонально значущими макромолекулами цитоплазматичної мембрани клітин, а також принцип алостеричної регуляції синаптичних рецепторів. Вивчав особливості холіно-, адрено- та серотонінорецепції м’язових і нервових клітин, рецепції амінокислот. Використовуючи біохімічні, радіоізотопні, радіолігандні й електрофізіологічні методи, проаналізував механізми сполучення активації рецепторів з кінцевою реакцією клітини. Брав участь у розробленні психо- та нейротропних препаратів (зокрема “Індокаїн”, “Карбацетам”).
Наукові праці: “Элементы теории рецепторов в молекулярной фармакологии” (1969); “Лекарственная регуляция адренергических процессов” (1976); “Механизмы химической чувствительности синаптических мембран” (1986); “Карболины: химия и нейробиология” (1992); “Роль моноаминергического компонента в антидепрессивном эффекте неконкурентных антагонистов N-метил-D-аспарата” (2005); “Аллостерическая модуляция ионотропных рецепторов как феномен и основа конструирования психоактивных средств” (2007).
160 років від дня народження хірурга-онколога, професора Григорія Борисовича Биховського (1861-1936)
Хірург-онколог, професор. Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира в Києві (1889). Працював асистентом хірургічної клініки Ф. Борнгаупта. У 1893-1898 – засновник і керівник хірургічної лікарні. Ініціатор і головний лікар упродовж 25 років Київської безкоштовної лікарні І. та М. Зайцевих. У 1920-1921 – хірург, завідувач хірургічного відділення Центральної робітничої лікарні Києва. Був одним із засновників Київського інституту вдосконалення лікарів, де в 1922-1931 очолював хірургічну клініку, 1932-1936 – кафедру онкології. Організував при Київському рентґенологічному інституті онкологічний диспансер (1932; від 1934 – онкологічна клініка). Очолював медичну раду товариства “Допомога” (засн. 1922), що мало на меті виключно трудові, медичні та соціальні види допомоги найбіднішим верствам населення, зокрема євреям. Був одним із засновників і керівників Київського міського товариства “Меддопомога” (1927), що надавало стаціонарно-лікувальну, диспансерну й амбулаторну допомогу з безкоштовним харчуванням дітей і видачею ліків; спонсорувало хірургічні лікарні та відновлення лікарняних установ тощо. Був головою Київського єврейського доброчинного товариства, Товариства допомоги бідним хворим, хірургічної секції Єдиного наукового медичного товариства в Києві, заступником голови Київського хірургічного товариства (від 1930).
Наукові дослідження були присвячені ранній діагностиці та лікуванню злоякісних пухлин.
Наукові праці: “К вопросу о пределах лапаратомии” (1927); “К вопросу о значении психического момента в хирургии” (1928); “Задачи обезболивания” (1929); “Злокачественные новообразования” (1934); “Ранняя диагностика рака желудка” (1936); “Злокачественные новообразования. Рак толстых кишок. Рак прямой кишки” (1937).
110 років від дня народження патофізіолога, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента АН УРСР Олега Олександровича Богомольця (1911-1991)
Патофізіолог, доктор медичних наук (1944), професор (1946), член-кореспондент АН УРСР (1964), заслужений діяч науки АН УРСР (1969). Закінчив Київський медичний інститут (1934). Від 1934 – асистент відділення експериментальної хірургії Інституту експериментальної біології і патології, старший науковий співробітник Інституту клінічної фізіології АН УРСР (1940). Під час 2-ї світової війни працював у евакошпиталі № 1741, згодом директор Башкирської республіканської станції переливання крові (1941-1943). Працював в Інституті експериментальної біології й патології МОЗ України: старший науковий співробітник (1942-1943), завідувач фізико-хімічної лабораторії (1943-1946), директор (1946-1953), одночасно в 1944-1947 – професор кафедри загальної хірургії Київського медичного інституту; 1953-1980 – завідувач відділу Українського науково-дослідного санітарно-хімічного інституту, від 1980 – науковий консультант Інституту фізіології АН УРСР.
Наукові дослідження присвячені трансплантації тканин, вивченню механізму переливання крові, застосуванню цитотоксинів, патогенезу променевої хвороби, а також сухожилковій пластиці в разі повного травматичного пошкодження серединного нерва, отриманню сухих препаратів з лікувальних сироваток. За його участі сконструйовано автомат для гістологічної обробки тканин, напівавтомат для визначення протромбіну в сироватці крові й інші пристрої. Читав лекції професорам Варшавського університету.
Наукові праці: “Чому не приживають гомотрансплантати” (1935); “О влиянии антиретикулярной цитотоксической сыворотки (АЦС) на заживление переломов” (1944); “К вопросу о механизме действия переливания крови” (1950); “О механизме действия цитотоксинов” (1959); “Некоторые результаты экспериментальной терапии лучевой болезни” (1960); “Розробка методів лазерної терапії” (1973).