Календар медицини

Шамаєв Михайло Іванович (1926–2013) видатний український патологоанатом, доктор медичних наук (1983), професор (1992), заслужений діяч науки і техніки України (2001).

У 1949 році закінчив Київський медичний інститут. Багато років присвятив науковій та практичній діяльності у сфері нейропатоморфології. З 1986 року працював головним науковим співробітником та керівником відділу нейропатоморфології Інституту нейрохірургії АМН України.

Михайло Іванович був членом Української та Європейської асоціацій нейрохірургів, активно сприяв розвитку досліджень у галузі патології центральної нервової системи.

Основні напрями його наукових досліджень охоплювали:

• топографічну та мікрохірургічну анатомію нервової системи;
• судинні, пухлинні та травматичні ураження нервової системи;
• кровопостачання пухлин головного мозку;
• топографію позамозкових пухлин;
• порушення життєво важливих функцій у нейрохірургічних хворих;
• радіаційну патологію центральної нервової системи;
• вроджені та набуті ураження центральної нервової системи;
• вади розвитку центральної нервової системи.

Наукова спадщина Михайла Івановича Шамаєва зробила вагомий внесок у розвиток нейропатоморфології та нейрохірургії в Україні.

Біляєва Ольга Олександрівна  (1941) видатний хірург, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України.

Присвятила своє життя розвитку хірургії та медичної науки, поєднуючи клінічну практику з науковими дослідженнями та викладацькою діяльністю.

Професійний шлях

• Закінчила 1-й Московський медичний інститут (1972)
• Працювала хірургом у Москві, Улан-Уде, Алма-Аті
• Молодший науковий співробітник НДІ хірургії (1977–1979)
• З 1980 року — лікар у Києві
• З 1984 року — у Київській медичній академії післядипломної освіти асистент
• доцент (1986–2000)
• професор (з 2000)

Наукова діяльність

Основні напрями досліджень:

• хірургічна гастроентерологія
• патологія імунітету
• енергообмін в організмі
• лікування перитоніту
• застосування сорбентів

Розробила інноваційний антимікробний сорбційний препарат «Імосдиніт»

Наукові праці

Авторка низки важливих наукових робіт, серед яких:

«Пути снижения летальности при перитоните» (1996)
«Энергетические процессы при перитоните…» (1998)
«Аппликационные сорбенты нового поколения…» (1998)
«Довідник з медичної допомоги на догоспітальному етапі» (1998)
«Причины неудовлетворительных результатов лечения…» (2002)

Лайко Андрій Опанасович (1936) видатний оториноларинголог, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України.

Присвятив своє життя розвитку дитячої оториноларингології, поєднуючи практичну медицину, наукову діяльність та підготовку лікарів.

Професійний шлях

• Закінчив Станіславський медичний інститут (1959)
• Працював лікарем-практиком
• З 1968 року — у Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ)
• завідувач кафедри (1989–2001)
• професор кафедри (з 2001)
• Головний дитячий оториноларинголог МОЗ України (1978–2004)

Наукова діяльність

Основні напрями досліджень:

• діагностика та лікування захворювань вуха у дітей
• рецидивуючі та хронічні середні отити
• ЛОР-патології у дитячому віці

Розробив принципи абластики при операціях з приводу раку гортані. Впровадив сучасні підходи до лікування запальних захворювань вуха у дітей

Наукові праці

Автор численних наукових робіт, серед яких:

• «Неотложная помощь в детской оториноларингологии» (1988, 1998)
• «Обсяг і методики обстеження… дітей з ЛОР-патологією» (2000)
• «Рецидивирующий средний отит» (2001)
• «Хронічний риніт…» (2011)
• «Фізіотерапія в дитячій оториноларингології» (2012)
• «Сфеноїдит» (2012)
• «Фронтит» (2012)

Микола Іванович Лісяний (1946) видатний імунолог, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, заслужений діяч науки і техніки України.

Присвятив свою діяльність розвитку імунології та нейроімунології, поєднуючи фундаментальні дослідження з впровадженням сучасних методів лікування.

Професійний шлях

• Закінчив Київський медичний інститут (1968)
• Працював у науково-дослідних підрозділах Києва
• Старший науковий співробітник центральної НДЛ (1974–1981)
• З 1981 року — засновник і завідувач відділу нейроімунології Інституту нейрохірургії НАМН України

Наукова діяльність

Основні напрями досліджень:

• нейроімунологія та нейроонкологія
• імунні порушення при захворюваннях нервової системи
• черепно-мозкова травма та її наслідки
• розсіяний склероз, епілепсія, паркінсонізм
• дитячий церебральний параліч та вроджені патології ЦНС

Запропонував концепцію нейрогенного імунодефіциту та шляхи його корекції формулював гіпотезу про місцеву імунну систему головного мозку. Брав участь у розробці теорії післярадіаційної енцефалопатії

1. Під його керівництвом впроваджено сучасні імуномодулятори та методи імунотерапії пухлин головного мозку.
2. Окремим напрямом є дослідження імунних властивостей стовбурових клітин та їх застосування у клітинній терапії.

Наукові праці

Автор значної кількості наукових робіт, серед яких:

«Антитела и регуляция функций организма» (1986)
«Пострадиационная энцефалопатия» (1993)
«Современные проблемы патогенеза черепно-мозговой травмы» (1996)
«Хронічний вплив малих доз опромінення на нервову систему» (1998)
«Иммунная система головного мозга» (1999)
«Иммунология и иммунотерапия рассеянного склероза» (2003)
«Нейрогенная дифференцировка стволовых клеток» (2005)
«Иммунология и иммунотерапия злокачественных опухолей головного мозга» (2011)

Вербицький Федір Васильович (1881–1971) терапевт, бактеріолог, доктор медицини, професор.

Видатний лікар і науковець, чия діяльність охоплювала клінічну медицину, бактеріологію та розвиток медичної освіти в Україні та за її межами.

Професійний шлях

• Закінчив Військово-медичну академію в Санкт-Петербурзі (1904)
• Працював у наукових установах Європи:
• Берлінський гігієнічний інститут
• Пастерівський інститут (Париж)
• лабораторія П. Ерліха (Франкфурт-на-Майні)
• Приват-доцент Військово-медичної академії (1910)
• Екстраординарний професор Саратовського університету (1911)
• Університет св. Володимира (Київ):
  професор кафедри лікарської діагностики (1914–1917)
  завідувач кафедри терапевтичної клініки (1918–1919)
  З 1919 року — в еміграції
  Працював у Белграді, Мюнхені (декан медичного факультету),
  з 1949 року — в Аргентині (відділ вірусології Інституту мікробіології)

Наукова діяльність

Основні напрями досліджень:

• терморегуляція організму
• хіміотерапія
• бактеріологія
• курортологія
• внутрішні та інфекційні хвороби

Поєднував фундаментальні дослідження з клінічною практикою. Працював у провідних європейських наукових центрах

Наукові праці

Автор низки наукових робіт, серед яких:

«Случай Адиссоновой болезни…» (1906)
«К вопросу о теплорегуляции организма…» (1907)
«Основы химиотерапии и ее практическое значение» (1910)
«Морфологические изменения трипанозом…» (1915)
«К вопросу о замене иностранных лечебных мест…» (1915)

Лідія Валентинівна Чернишенко (1916–2005) анатом і хірург, доктор медичних наук, доцент.

Присвятила своє життя розвитку анатомії та хірургії, поєднуючи клінічну практику з науковими дослідженнями та викладацькою діяльністю.

Професійний шлях

• Закінчила 2-й Київський медичний інститут (1940)
• Працювала хірургом Київської міської поліклініки №12
• Асистент кафедри топографічної анатомії та оперативної хірургії (1943–1951)
• Асистент та доцент кафедри нормальної анатомії Київського медичного інституту

Наукова діяльність

Основний напрям досліджень — вивчення лімфатичної системи.

Вперше (разом із проф. С.Т. Чорнокульським) описала периваскулярні лімфоїдні вузлики — нові структурні утворення імунної системи людини та ссавців

Це відкриття зробило вагомий внесок у розвиток анатомії та імунології.