Календар медицини

80 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, професора Ольги Олександрівни Біляєвої (1941)

Хірург, доктор медичних наук (1999), професор (2000), заслужений лікар України (1997). Закінчила 1-й Московський медичний інститут (1972). У 1972-1974 працювала хірургом у Москві, Улан-Уде, Алма-Аті. У 1977-1979 – молодший науковий співробітник НДІ хірургії в Москві. У 1980-1983 працювала лікарем у Києві. Від 1984 – у Київській медичній академії післядипломної освіти: асистент, 1986-2000 – доцент, від 2000 – професор.

Основні напрями наукових досліджень: хірургічна гастроентерологія, патологія імунітету, енергообмін в організмі людини, сорбенти, перитоніт. Розробила високоефективний антимікробний сорбційний препарат “Імосдиніт”.

Наукові праці: “Пути снижения летальности при перитоните” (1996); “Энергетические процессы при перитоните и экспериментальном иммунодефиците” (1998); “Аппликационные сорбенты нового поколения на основе кремний-органических и пористых матриц как средство профилактики нагноения ран у больных с перитонитом” (1998); “Довідник з медичної допомоги на догоспітальному етапі” (1998); “Причины неудовлетворительных результатов лечения больных распространенным перитонитом” (2002).

85 років від дня народження оториноларинголога, доктора медичних наук, професора Андрія Опанасовича Лайка (1936)

Оториноларинголог, доктор медичних наук (1988), професор (1992), заслужений лікар України (2002). За­кінчив Станіславський медичний інститут (нині Івано-Франківськ, 1959). Працював лікарем. Від 1968 – у Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ): 1989-2001 – завідувач, від 2001 – професор кафедри дитячої оториноларингології, аудіології та фоніатрії. Головний дитячий отоларинголог МОЗ України (1978-2004).

Основний напрям наукових досліджень: діагностика та лікування запальних процесів вуха в дітей; розробив основні принципи абластики під час операцій щодо раку гортані, сформулював і впровадив у практику методи діагностики та лікування рецидивуючих і хронічних середніх отитів у дітей.

Наукові праці: “Неотложная помощь в детской оториноларингологии” (1988, 1998); “Обсяг і методики обстеження об’єктивного статусу дітей з ЛОР-патологією” (2000); “Рецидивирующий средний отит” (2001);”Хронічний риніт: катаральний, гіпертрофічний, атрофічний” (2011); “Фізіотерапія в дитячій оториноларингології” (2012); “Сфеноїдит” (2012); “Фронтит” (2012).

75 років від дня народження імунолога, члена-кореспондента НАМН України, доктора медичних наук, професора Миколи Івановича Лісяного (1946)

Імунолог, доктор медичних наук (1981), професор (1989), член-кореспондент НАМН України (2011), заслужений діяч науки і техніки України (1996). Закінчив Київський медичний інститут (1968), де від­тоді й працював. У 1974-1981 – старший науковий співробітник центральної науково-дослідної лабораторії Київського інституту удосконалення лікарів; від 1981 – засновник і завідувач відділу нейроімунології Інституту нейрохірургії НАМНУ (Київ).

Досліджує зміни імунної системи при нейрохірургічних захво­рюваннях, питання нейроонкології, лікування черепно-мозкової травми та її наслідків, епілепсії, паркінсонізму, дитячого церебрального па­­ралічу, вроджених вад розвитку ЦНС, розсіяного склерозу. Запропонував концепцію нейрогенного імунодефіциту та шляхи його корекції, гіпотезу про місцеву імунну систему головного мозку. На основі вивчення дії радіонуклідів на ЦНС обґрунтував тео­рію післярадіаційної енцефалопатії (співавтор), описав роль імунних реак­цій у розвитку енцефалопатій. Довів значення нейроаутоімунних процесів у патогенезі черепно-мозкової травми та розсіяного склерозу. Під його керівництвом впровадже­но в практику низку імуномодуляторів і специфічних препаратів для імунотерапії злоякісних пухлин головного мозку та лікування післяопераційного вторинного імунодефі­циту. Розробляє новий напрям в імунології та клітинній терапії – вивчення імунних властивостей ге­­мопоетичних і нейрогенних стовбурових клітин.

Наукові праці: “Антитела и регуляция функций организма” (1986); “Пострадиационная энцефалопатия” (1993); “Современные проблемы патогенеза черепно-мозговой травмы” (1996); “Хронічний вплив малих доз опромінення на нервову систему” (1998); “Имунная система головного мозга” (1999); “Иммунология и иммунотерапия рассеянного склероза” (2003); “Нейрогенная дифференцировка ство­ловых клеток” (2005); “Иммуно­логия и иммунотерапия злокачествен­ных опухолей головного мозга” (2011).

140 років від дня народження терапевта, бактеріолога, доктора медицини, екстраординарного, ординарного професора Федора Васильовича Вербицького (1881–1971)

Терапевт, бактеріолог, доктор медицини (1907), професор (1911). Закінчив Військово-медичну академію в Санкт-Петербурзі (1904), де й працював до 1907. Від 1908 – у науковому відрядженні за кордоном. Працював у Берлінському гігієнічному інституті, Пастерівському інституті в Парижі, лабораторії П. Ерліха у Франкфурті-на-Майні. У 1910 – приват-доцент Військово-медичної академії (Санкт-Петербург); від 1911 – екстраординарний професор Саратовського університету (Росія); від 1914 – в Університеті св. Володимира в Києві: ординарний професор кафедри лікарської діагностики з пропедевтичною клінікою (1914-1917), завідувач кафедри факультетської терапевтичної клініки (1918-1919), виконуючий обов’язки вченого секретаря медичного факультету. Від 1919 – в еміграції. Від 1920 працював лікарем у Белґраді. У 1945-1948 – професор, декан медичного факультету Інтернаціонального університету в Мюнхені; 1948 – декан Зуболікувального інституту. Від 1949 – в Арґентині: 1951-1965 – у відділі вірусології Інституту мікробіології.

Досліджував питання терморегуляції організму, хіміотерапії, курортології, бактеріології, клініки внутрішніх та інфекційних хвороб.

Наукові праці: “Случай Адиссоновой болезни с обоюдосторонней атрофией надпочечников” (1906); “К вопросу о теплорегуляции организма при действии термического раздражителя на слизистую оболочку желудка и кишок” (1907); “Основы химиотерапии и ее практическое значение” (1910); “Морфологические изменения трипанозом при действии на них некоторых химиотерапевтических агентов” (1915); “К вопросу о замене иностранных лечебных мест и вод отечественными” (1915).

105 років від дня народження анатома, хірурга, доктора медичних наук, доцента Лідії Валентинівни Чернишенко (1916-2005)

Анатом, хірург, доктор медичних наук (1966), доцент. Закінчила 2-й Київський медичний інститут (1940). Працювала на посадах хірурга Київської міської поліклініки №12 і за сумісництвом асистента кафедри топографічної анатомії та оперативної хірургії Київського медичного інституту (1943-1951), асистента та доцента кафедри нормальної анатомії Київського медичного інституту.

Основний напрям наукової діяльності – дослідження лімфатичної системи; вперше описано (разом з професором С.Т. Чорнокульським) периваскулярні лімфоїдні вузлики, розташовані вздовж стінок лімфо- та гемомікроциркуляторного русла, як нові структурні утвори імунної системи людини та ссавців.

125 років від дня народження рентгенолога, радіолога, кандидата медичних наук, доцента Миколи Федоровича Заркевича (1896-1985)

Рентгенолог, радіолог, кандидат медичних наук (1942). Навчався у Військово-медичній академії (Петроград), з 5-го курсу якої в 1918 пішов у Червону Армію; медичну освіту завершив у 1920 на медичному факультеті Ростовського університету; 1920-1922 – служба в Червоній Армії; вдосконалювався в хірургічній клініці професора Оппеля Військово-медичної академії; в 1924-1927 – начальник хірургічного відділення та рентгенолог у Житомирі; 1927-1954 – очолював рентгенологічне відділення Київського військового клінічного шпиталю; 1941-1945 – начальник рентгенологічного відділення в тиловому районі 3-го Українського фронту; полковник медичної служби; у 1954 організував і по 1963 очолював кафедру рентгенорадіології Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця; 1963-1973 – керівник радіологічного відділення Київського НДІ експериментальної і клінічної онкології; у 1956-1963 виконував обов’язки головного радіолога МОЗ України.

Вважається одним з фундаторів та організаторів вітчизняної рентгенорадіології. Основні напрями наукової діяльності: опрацювання рентгенодіагностики кісткової системи, легень та органів травлення; вперше в Україні виконав сканування щитоподібної залози та печінки.