Календар медицини

Бабійчук Любов Олександрівна (1956) – кріобіолог, морфолог, доктор біологічних наук (2003).

Освіта

1980 — закінчила Харківський університет.

Професійна діяльність

• Від 1980 — працює в Інституті проблем кріобіології і кріомедицини НАН України (м. Харків).
• Від 2003 — завідувач відділу кріоцитології та кількісної морфології Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України.

Основні напрями наукової діяльності

• кріобіологія;
• кріомедицина;
• молекулярні механізми кріопошкодження клітин;
• механізми кріозахисту клітин;
• кріоконсервування клітин крові;
• кріобіологія гемопоетичних стовбурових клітин;
• кількісна морфологія.

Основні наукові досягнення

Обґрунтувала роль білків цитоскелета в механізмах температурно-осмотичної стабілізації клітин.
Розробила підходи до вдосконалення методів кріоконсервування еритроцитів і гемопоетичних стовбурових клітин.

Сприяла впровадженню сучасних технологій кріозбереження клітин для потреб експериментальної та клінічної медицини.

Основні наукові праці

Влияние полиэтиленоксида и сахарозы на содержание Са²⁺ и фосфорилирование белков спектрин-актинового комплекса эритроцитов при охлаждении и замораживании-отогреве (1995);

Новий метод кріоконсервування еритроцитів для клінічної практики (2000);

Оптимизация и преимущества безотмывочного метода криоконсервирования эритроцитов с ПЭО-1500 (2001);

Гемопоэтические стволовые клетки кордовой крови: новые методы выделения и криоконсервирования (2007).

Науковий внесок

Любов Олександрівна Бабійчук є відомою українською дослідницею у галузі кріобіології та кріомедицини. Її наукові праці присвячені вивченню молекулярних механізмів кріопошкодження і кріозахисту клітин, удосконаленню методів кріоконсервування клітин крові та гемопоетичних стовбурових клітин. Важливим внеском дослідниці стало обґрунтування ролі білків цитоскелета у процесах температурно-осмотичної стабілізації клітин, що сприяло розвитку сучасних технологій біозбереження та їх практичного застосування в біології й медицині.

Соколова Лариса Іванівна (1956) – невропатолог, доктор медичних наук (1998), професор.

Освіта

• 1973–1976 — навчалася у Харківському медичному інституті.
• 1976–1979 — завершила навчання в Київському медичному інституті.

Професійна діяльність

• Від 1984 — працювала на кафедрі нервових хвороб Київського медичного інституту (нині — Національний медичний університет імені О. О. Богомольця).
• 1984–1995 — асистент кафедри нервових хвороб.
• 1995–2005 — доцент кафедри.
• 2005–2007 — професор кафедри.
• Від 2007 — завідувач кафедри нервових хвороб.

Основні напрями наукової діяльності

• діагностика та лікування розсіяного склерозу;
• демієлінізуючі захворювання нервової системи;
• вірусні ураження нервової системи;
• якість життя хворих із демієлінізуючими та судинними захворюваннями нервової системи;
• імунологічні механізми розвитку розсіяного склерозу;
• роль герпесвірусної інфекції у прогресуванні демієлінізуючих процесів;
• наслідки ішемічного інсульту та реабілітація хворих.

Основні наукові праці

• Диагностические возможности исследования зрительных и соматосенсорных потенциалов, вызванных при рассеянном склерозе (1983);
• Ліпопероксидація у хворих на розсіяний склероз (1997);
• Дифференцированное лечение больных рассеянным склерозом (1998);
• Состояние нейроспецифического иммунитета у больных рассеянным склерозом (1998);
• Демієлінізуючі захворювання нервової системи (2001);
• Применение антигормонотоксических препаратов в лечении рассеянного склероза (2004);
• Показники цитотоксичності у хворих на розсіяний енцефаломієліт з герпесвірусною персистенцією (2004);
• Взаємозв’язок ступеня функціональних порушень, рівня залежності у повсякденній активності та якості життя хворих через 3 місяці після перенесеного ішемічного інсульту (2010).

Науковий внесок

Лариса Іванівна Соколова є відомою українською фахівчинею в галузі неврології. Її наукові дослідження присвячені проблемам діагностики, патогенезу та лікування розсіяного склерозу, демієлінізуючих і судинних захворювань нервової системи. Вона встановила взаємозв’язок між активацією демієлінізуючого процесу, прогресуванням неврологічного дефіциту та реактивацією герпесвірусної інфекції у хворих на розсіяний склероз. Наукові праці дослідниці сприяли вдосконаленню підходів до діагностики, лікування та оцінки якості життя пацієнтів із неврологічними захворюваннями.

Бернштейн Олександр Борисович (1876 – 1934) – терапевт, доктор медичних наук, професор.

Професійна діяльність

• 1921–1934 — організатор і перший завідувач кафедри терапії 1-го Київського інституту вдосконалення лікарів.
• 1922–1938 — директор 1-го Київського інституту вдосконалення лікарів.
• 1935 — 1-му Київському інституту вдосконалення лікарів присвоєно ім’я Олександра Борисовича Бернштейна.

Основний напрям наукової діяльності

серцево-судинна патологія.

Основні наукові праці

О производящих причинах специфических болезней (1871*);

До клініки вісцерального сифілісу (1930).

Науковий внесок

Олександр Борисович Бернштейн належить до числа організаторів післядипломної медичної освіти в Україні. Він заснував кафедру терапії та очолював 1-й Київський інститут удосконалення лікарів, зробивши вагомий внесок у підготовку лікарських кадрів. Основні наукові дослідження були присвячені проблемам серцево-судинної патології та питанням внутрішньої медицини.

Шамрай Євген Федорович – біохімік, доктор біологічних наук (1952), професор (1954), заслужений діяч науки УРСР.

Освіта

1933–1938 — навчався на біохімічному відділенні біологічного факультету Київського університету.

Професійна діяльність

• 1938–1941 — асистент кафедри біохімії Київського медичного інституту.
• 1941–1946 — лаборант 339-го медико-санітарного батальйону; секретар Бородянського підпільного райкому КП(б)У; комісар партизанського загону.
• 1943–1946 — секретар Броварського райкому КП(б)У та голова Баришівського районного виконавчого комітету.
• 1946–1948 — асистент кафедри біохімії Київського медичного інституту.
• 1948–1954 — завідувач кафедри біохімії Станіславського медичного інституту.
• 1954–1976 — завідувач кафедри біохімії Київського медичного інституту.
• 1954–1957 — декан лікувального факультету Київського медичного інституту.
• 1955–1956 — виконувач обов’язків ректора Київського медичного інституту.
• Від 1959 (за сумісництвом) — керівник лабораторії з пошуку та вивчення нових протизаплідних засобів Українського науково-дослідного інституту охорони материнства та дитинства.

Основні напрями наукової діяльності

• біохімія вітамінів;
• хімічна та функціональна взаємодія вітамінних і коферментних препаратів;
• клінічна біохімія;
• біохімічні основи фармакології;
• розроблення нових протизаплідних засобів.

Основні наукові праці

• К проблеме взаимодействия витаминов С и Р. Галаскорбин, его химические, бактериологические и терапевтические свойства (1962);
• Практикум з органічної та біологічної хімії (1967);
• Клиническая биохимия (1970).

Науковий внесок

Євген Федорович Шамрай зробив вагомий внесок у розвиток української біохімії та медичної освіти. Його наукові дослідження були присвячені вивченню хімічної та функціональної взаємодії вітамінів і коферментів, що сприяло розвитку клінічної біохімії та фармакології. Значну увагу приділяв підготовці медичних кадрів, розвитку біохімічної науки та впровадженню результатів досліджень у практичну медицину. Під його керівництвом здійснювалися дослідження зі створення нових протизаплідних засобів, а навчальні видання з органічної та біологічної хімії тривалий час використовувалися у підготовці студентів медичних закладів вищої освіти.

Воробйов Володимир Петрович (1876–1937) – анатом, доктор медичних наук (1908), професор (1916), академік АН УРСР (1934), заслужений професор СРСР (1924). Основоположник української наукової школи анатомів.

Освіта

1903 — закінчив медичний факультет Харківського університету.

Професійна діяльність

Від 1903 — працював у Харківському університеті (згодом — Харківський медичний інститут).

1904–1913 — викладав анатомію в навчальних закладах Харкова.

1917–1937 (з перервою) — завідувач кафедри нормальної анатомії Харківського медичного інституту.

1920–1921 — засновник і завідувач кафедри анатомії Медичної академії в Софії (Болгарія).

Один із засновників і науковий керівник Українського інституту експериментальної медицини (м. Харків).

Організатор Музею становлення людини при кафедрі анатомії Харківського медичного інституту — єдиного на той час у світі музею такого профілю.

Основні напрями наукової діяльності

• функціональна анатомія;
• анатомія нервової системи;
• морфологія людини;
• стереоморфологія;
• макромікроскопічні методи дослідження;
• морфогенез;
• методи анатомічного бальзамування;
• методика викладання анатомії.

Основні наукові досягнення

Відкрив закономірності структурної організації нервової системи.

Розвинув учення про цілісність організму.

Дослідив вплив функціональної діяльності організму та праці на процеси морфогенезу.

Розробив макромікроскопічний метод дослідження тканин людини.

Склав карту вегетативних нервових вузлів і сплетінь внутрішніх органів.

Запропонував метод вшитих електродів для дослідження периферичної нервової системи в умовах хронічного експерименту.

Створив оригінальний метод бальзамування.

Заснував наукові напрями функціональної анатомії та стереоморфології.

Організував Музей становлення людини при Харківському медичному інституті.

Основні наукові праці

• К топографии нервных стволов и узлов сердца человека (1917);
• О негативной окраске нервной системы (1917);
• О нервах сердца у человека (1923);
• Methodik der Untersuchungen von Nervenelementen des makro- und makromikroskopischen Gebiets (1925);
• Анатомія людини: Підручник і атлас: У 3 т. Т. 1. Апарат опори та руху (1934);
• Краткий учебник анатомии: У 2 т. (1935–1936);
• Короткий підручник анатомії людини: У 2 т. (1936–1938);
• Новое в методике преподавания анатомии (1937);
• Избранные труды (1958).

Науковий внесок

Володимир Петрович Воробйов є одним із найвидатніших українських анатомів XX століття та засновником української наукової школи анатомів. Його фундаментальні дослідження нервової системи, функціональної анатомії та морфології людини суттєво вплинули на розвиток медичної науки. Він розробив нові методи анатомічних досліджень, започаткував функціональну анатомію і стереоморфологію, створив оригінальну методику бальзамування та зробив значний внесок у вдосконалення викладання анатомії. Його підручники й атласи стали класичними виданнями для кількох поколінь лікарів і студентів медичних закладів.

160 років від дня народження патологоанатома, доктора медицини Володимира Філаретовича Недельського (1861-1909)

Патологоанатом, доктор медицини. Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1880-1886). У березні 1887 був зарахований на посаду позаштатного помічника прозектора при кафедрі патологічної анатомії, невдовзі був переведений на посаду штатного помічника прозектора, а в 1893 був призначений “исполняющим должность прозектора”; у 1893 з метою удосконалення з патологічної анатомії був відряджений за кордон. Організував та очолив при Київському товаристві лікарів хіміко-мікроскопічний кабінет. Виступав з доповідями в Товаристві київських лікарів.