Календар медицини

Бернштейн Олександр Борисович (1876 – 1934) – терапевт, доктор медичних наук, професор.

Професійна діяльність

• 1921–1934 — організатор і перший завідувач кафедри терапії 1-го Київського інституту вдосконалення лікарів.
• 1922–1938 — директор 1-го Київського інституту вдосконалення лікарів.
• 1935 — 1-му Київському інституту вдосконалення лікарів присвоєно ім’я Олександра Борисовича Бернштейна.

Основний напрям наукової діяльності

серцево-судинна патологія.

Основні наукові праці

О производящих причинах специфических болезней (1871*);

До клініки вісцерального сифілісу (1930).

Науковий внесок

Олександр Борисович Бернштейн належить до числа організаторів післядипломної медичної освіти в Україні. Він заснував кафедру терапії та очолював 1-й Київський інститут удосконалення лікарів, зробивши вагомий внесок у підготовку лікарських кадрів. Основні наукові дослідження були присвячені проблемам серцево-судинної патології та питанням внутрішньої медицини.

Шамрай Євген Федорович – біохімік, доктор біологічних наук (1952), професор (1954), заслужений діяч науки УРСР.

Освіта

1933–1938 — навчався на біохімічному відділенні біологічного факультету Київського університету.

Професійна діяльність

• 1938–1941 — асистент кафедри біохімії Київського медичного інституту.
• 1941–1946 — лаборант 339-го медико-санітарного батальйону; секретар Бородянського підпільного райкому КП(б)У; комісар партизанського загону.
• 1943–1946 — секретар Броварського райкому КП(б)У та голова Баришівського районного виконавчого комітету.
• 1946–1948 — асистент кафедри біохімії Київського медичного інституту.
• 1948–1954 — завідувач кафедри біохімії Станіславського медичного інституту.
• 1954–1976 — завідувач кафедри біохімії Київського медичного інституту.
• 1954–1957 — декан лікувального факультету Київського медичного інституту.
• 1955–1956 — виконувач обов’язків ректора Київського медичного інституту.
• Від 1959 (за сумісництвом) — керівник лабораторії з пошуку та вивчення нових протизаплідних засобів Українського науково-дослідного інституту охорони материнства та дитинства.

Основні напрями наукової діяльності

• біохімія вітамінів;
• хімічна та функціональна взаємодія вітамінних і коферментних препаратів;
• клінічна біохімія;
• біохімічні основи фармакології;
• розроблення нових протизаплідних засобів.

Основні наукові праці

• К проблеме взаимодействия витаминов С и Р. Галаскорбин, его химические, бактериологические и терапевтические свойства (1962);
• Практикум з органічної та біологічної хімії (1967);
• Клиническая биохимия (1970).

Науковий внесок

Євген Федорович Шамрай зробив вагомий внесок у розвиток української біохімії та медичної освіти. Його наукові дослідження були присвячені вивченню хімічної та функціональної взаємодії вітамінів і коферментів, що сприяло розвитку клінічної біохімії та фармакології. Значну увагу приділяв підготовці медичних кадрів, розвитку біохімічної науки та впровадженню результатів досліджень у практичну медицину. Під його керівництвом здійснювалися дослідження зі створення нових протизаплідних засобів, а навчальні видання з органічної та біологічної хімії тривалий час використовувалися у підготовці студентів медичних закладів вищої освіти.

Воробйов Володимир Петрович (1876–1937) – анатом, доктор медичних наук (1908), професор (1916), академік АН УРСР (1934), заслужений професор СРСР (1924). Основоположник української наукової школи анатомів.

Освіта

1903 — закінчив медичний факультет Харківського університету.

Професійна діяльність

Від 1903 — працював у Харківському університеті (згодом — Харківський медичний інститут).

1904–1913 — викладав анатомію в навчальних закладах Харкова.

1917–1937 (з перервою) — завідувач кафедри нормальної анатомії Харківського медичного інституту.

1920–1921 — засновник і завідувач кафедри анатомії Медичної академії в Софії (Болгарія).

Один із засновників і науковий керівник Українського інституту експериментальної медицини (м. Харків).

Організатор Музею становлення людини при кафедрі анатомії Харківського медичного інституту — єдиного на той час у світі музею такого профілю.

Основні напрями наукової діяльності

• функціональна анатомія;
• анатомія нервової системи;
• морфологія людини;
• стереоморфологія;
• макромікроскопічні методи дослідження;
• морфогенез;
• методи анатомічного бальзамування;
• методика викладання анатомії.

Основні наукові досягнення

Відкрив закономірності структурної організації нервової системи.

Розвинув учення про цілісність організму.

Дослідив вплив функціональної діяльності організму та праці на процеси морфогенезу.

Розробив макромікроскопічний метод дослідження тканин людини.

Склав карту вегетативних нервових вузлів і сплетінь внутрішніх органів.

Запропонував метод вшитих електродів для дослідження периферичної нервової системи в умовах хронічного експерименту.

Створив оригінальний метод бальзамування.

Заснував наукові напрями функціональної анатомії та стереоморфології.

Організував Музей становлення людини при Харківському медичному інституті.

Основні наукові праці

• К топографии нервных стволов и узлов сердца человека (1917);
• О негативной окраске нервной системы (1917);
• О нервах сердца у человека (1923);
• Methodik der Untersuchungen von Nervenelementen des makro- und makromikroskopischen Gebiets (1925);
• Анатомія людини: Підручник і атлас: У 3 т. Т. 1. Апарат опори та руху (1934);
• Краткий учебник анатомии: У 2 т. (1935–1936);
• Короткий підручник анатомії людини: У 2 т. (1936–1938);
• Новое в методике преподавания анатомии (1937);
• Избранные труды (1958).

Науковий внесок

Володимир Петрович Воробйов є одним із найвидатніших українських анатомів XX століття та засновником української наукової школи анатомів. Його фундаментальні дослідження нервової системи, функціональної анатомії та морфології людини суттєво вплинули на розвиток медичної науки. Він розробив нові методи анатомічних досліджень, започаткував функціональну анатомію і стереоморфологію, створив оригінальну методику бальзамування та зробив значний внесок у вдосконалення викладання анатомії. Його підручники й атласи стали класичними виданнями для кількох поколінь лікарів і студентів медичних закладів.

160 років від дня народження патологоанатома, доктора медицини Володимира Філаретовича Недельського (1861-1909)

Патологоанатом, доктор медицини. Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1880-1886). У березні 1887 був зарахований на посаду позаштатного помічника прозектора при кафедрі патологічної анатомії, невдовзі був переведений на посаду штатного помічника прозектора, а в 1893 був призначений “исполняющим должность прозектора”; у 1893 з метою удосконалення з патологічної анатомії був відряджений за кордон. Організував та очолив при Київському товаристві лікарів хіміко-мікроскопічний кабінет. Виступав з доповідями в Товаристві київських лікарів.

55 років від дня народження педіатра, доктора медичних наук, професора Сергія Петровича Кривопустова (1966)

Педіатр, доктор медичних наук (1998), професор (2004). Закінчив Київський медичний інститут (1989), де відтоді й працює (ни­­ні Національний медичний університет): у 1999-2003 – завідувач науково-дослідного сектору, від 2003 – професор кафедри педіатрії № 2.

Наукові дослідження присвячені кардіології дитячого віку, неонатології, педіатричній ехографії, раціональній фармакотерапії поширених дитячих захворювань.

Наукові праці: “Серцева недостатність у новонароджених дітей” (1996); “Антимикробная терапия распро­стра­ненных заболеваний в детском возрас­те” (2004); “Цефалоспорины в практике современной педиатрии” (2007); “Макролиды в практике современ­ной педиатрии” (2009); “Ки­шеньковий довідник педіатра і сімейного лікаря (амбулаторна педіатрія)” (2010).

185 років від дня народження гістолога та патолога, доктора медицини, професора Никанора Адамовича Хржонщевського (1836-1906)

Гістолог, патолог, доктор медицини (1859), професор. Закінчив медичний факультет Казанського університету (1859). У 1859-1860 – лікар у с. Поповка Казанської губернії; у 1861-1864 працював за кордоном під керівництвом І. Мюллера, К. Людвіга, Р. Вірхова; з 1865 – доцент курсу гігієни Харківського університету; водночас з курсом гігієни йому доручили також читання важливих дисциплін, як-от загальна патологія, гістологія, ембріологія, порівняльна анатомія, токсикологія та медична поліція; у 1866 організував гістологічну лабораторію при Харківському університеті; з 1867 – екстраординарний професор кафедри гістології, ембріології і порівняльної анатомії Харківського університету; з 1869 – ординарний професор кафедри загальної патології Київського університету; у 1869-1872 – декан медичного факультету; у 1869-1872 та 1886-1889 – очолював Товариство київських лікарів; 1870-1872 – президент Київського товариства природознавців.

Є одним з основоположників гістофізіології, а також санітарної освіти населення. Наукові праці були присвячені вивченню будови та функцій надниркових залоз, легень, кровоносних і лімфатичних судин, нирок, печінки тощо; запропонував метод фізіологічних ін’єкцій, що полягав у прижиттєвому введенні тваринам у кровоносну або лімфатичну систему розчинів індиферентних забарвлюючих речовин; експериментально довів здатність клітин печінки утворювати жовч; запропонував теорію сечовиділення; першим виявив наявність у капілярах, крім ендотелію, ще гомогенної основної пластинки.

Наукові праці: “Исследование эпителия легочных пузырьков, печени, почек и лимфатических сосудов с помощью физиологической инъекции” (1865); “О происхождении лимфатических сосудов” (1866); “О строении печени и ее отделительной деятельности” (1866).