Календар медицини

Авдєєва Лілія Василівна (1956) – мікробіолог, кандидат біологічних наук (1991), доктор медичних наук (2004), професор. Народилася 20 серпня 1956 року в Києві.

Освіта та професійна діяльність

Закінчила Київський університет у 1982 році за спеціальністю «біологія», кваліфікація — мікробіолог.

У 1973–1985 роках працювала в Київському медичному інституті. У 1986–2007 роках — в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб АМН України, від 2000 року — провідний науковий співробітник. Від 2007 року очолює відділ антибіотиків Інституту мікробіології і вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України.

У 2015 році їй присвоєно вчене звання професора за спеціальністю «мікробіологія».

Наукові дослідження

Основні напрями наукової діяльності Лілії Василівни Авдєєвої пов’язані з внутрішньолікарняними інфекціями, антибіотикорезистентністю мікроорганізмів, інфекційним контролем та розробленням нових антимікробних засобів.

Важливе місце у її дослідженнях посідає проблема внутрішньолікарняних інфекцій у новонароджених. Докторська дисертація Л. В. Авдєєвої була присвячена удосконаленню системи мікробіологічного моніторингу за внутрішньолікарняними інфекціями у новонароджених. На основі тривалого спостереження за колонізацією новонароджених умовно-патогенними мікроорганізмами, рівнями та профілями антибіотикорезистентності, а також мікробною контамінацією лікарняного середовища було розроблено програму активного мікробіологічного моніторингу та її комп’ютерну версію.

У межах цих досліджень також було розроблено новий лікарський засіб «Восурель», що характеризувався високою антимікробною активністю та розглядався як основа для створення лікарських форм для профілактики й лікування опортуністичних, зокрема внутрішньолікарняних, інфекцій.

Дослідження антибіотикорезистентності та біологічно активних речовин

Як завідувач відділу антибіотиків Інституту мікробіології і вірусології НАН України Лілія Василівна Авдєєва очолює фундаментальні дослідження бактерій родів Bacillus і Pseudomonas, зокрема закономірностей біосинтезу, природи та механізмів дії їхніх біологічно активних метаболітів — антибіотиків, ферментів, фітогормонів, пігментів та екзополімерних сполук.

Окремим напрямом є розроблення наукових основ створення антимікробних препаратів, пробіотиків і синбіотиків на основі бактерій роду Bacillus, а також біологічних препаратів для захисту сільськогосподарських рослин від фітопатогенних бактерій і грибів.

Її наукові інтереси також охоплюють біосинтез та механізми дії метаболітів бактерій Bacillus і Pseudomonas та можливості їх використання для створення біологічних препаратів.

Науково-педагогічна діяльність

Лілія Василівна Авдєєва бере участь у підготовці фахівців у галузі мікробіології. У Київському національному університеті імені Тараса Шевченка вона викладає лабораторні роботи з дисципліни «Методи сучасних біологічних досліджень».

Також є розробницею навчальної програми «Антибіотики. Пробіотики» для підготовки докторів філософії за спеціальністю «Біологія» за освітньою програмою «Мікробіологія».

Професійна та науково-організаційна діяльність

Лілія Василівна Авдєєва є членом Вченої ради Інституту мікробіології і вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України та спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій за спеціальністю «мікробіологія».

Неодноразово проходила стажування у наукових установах США з питань інфекційного контролю. Також була науковим консультантом спільного Американсько-Українського проєкту «Здоров’я матері і дитини».

Бере участь у наукових дослідженнях, спрямованих на створення біологічних препаратів та вивчення взаємодії мікроорганізмів із довкіллям.

Внесок у розвиток мікробіології

Лілія Василівна Авдєєва належить до провідних українських фахівців у галузі антибіотикорезистентності мікроорганізмів, профілактики та лікування гнійно-запальних захворювань. Важливою складовою її діяльності є підтримка та розширення Української колекції мікроорганізмів, яка має статус Національного надбання України.

Наукові праці

Серед основних наукових праць Лілії Василівни Авдєєвої:

«Современные представления о бактериологической диагностике Pseudomonas aeruginosa, механизмах формирования лекарственной устойчивости и новых подходах к разработке эффективных мер предупреждения внутрибольничных инфекций и их терапии» (1997);
«Нагляд і контроль за резистентністю до антибіотиків у мікроорганізмів, ізольованих у імунокомпромісних хворих» (2000);
«Сучасні цефалоспоринові антибіотики. Проблема вибору» (2006);
«Инфекционный контроль в системе мероприятий по профилактике внутрибольничных инфекций в акушерских стационарах» (2007).

Таким чином, наукова діяльність Лілії Василівни Авдєєвої поєднує фундаментальні дослідження мікроорганізмів із прикладними розробками у сфері антибіотиків, пробіотиків, інфекційного контролю та подолання антибіотикорезистентності.

Микола Борисович Ситковський (1916-2003) – дитячий хірург, доктор медичних наук (1963), професор (1969), заслужений діяч науки УРСР.

Освіта та військова служба

Закінчив лікувальний факультет 2-го Київського медичного інституту (1941).

У роки Другої світової війни служив на посадах:

• командира приймально-сортувального взводу 35-ї танкової дивізії (1941);
• командира хірургічного взводу 34-ї десантної мотострілецької бригади (1941–1942);
• викладача хірургії фронтової школи санітарних інструкторів № 7 (1942);
• ординатора спеціалізованого польового евакогоспіталю (1942–1944);
• старшого ординатора хірургічного відділення Вищого клінічного госпіталю Війська Польського (1944–1945).

Мав військове звання підполковника медичної служби.

Професійна та педагогічна діяльність

Працював на посадах:

• асистента кафедри хірургії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту (1949);
• старшого викладача хірургії Київського військового медичного училища (1949–1958);
• асистента кафедри хірургії та ортопедії дитячого віку Київського медичного інституту (1958–1963);
• доцента цієї кафедри (1963–1969);
• завідувача кафедри хірургії та ортопедії дитячого віку (1969–1992).

У 1968–1976 роках був першим деканом факультету підвищення кваліфікації викладачів Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця.

У 1969–1995 роках — головний дитячий хірург МОЗ України.

Наукова діяльність

Основними напрямами наукової діяльності Миколи Борисовича Ситковського були:

• дитяча проктологія;
• гнійно-септичні захворювання у дітей;
• хірургія травного тракту.

Розробив нові біодеструктивні полімери медичного призначення та технологію їхнього виробництва.

Дмитро Федорович Скрипниченко (1921–1994) — хірург, доктор медичних наук (1956), професор, заслужений діяч науки УРСР.

Освіта та військова служба

• Закінчив Військово-медичну академію в м. Ленінград (1943).
• Попри те, що був залишений ад’юнктом кафедри військово-польової хірургії, добровільно пішов у діючу армію.
• Був хірургом партизанського з’єднання С. А. Ковпака та П. П. Вершигори. Служив помічником начальника та хірургом евакогоспіталю № 164 1-го Білоруського фронту.

Професійна діяльність

Після демобілізації працював на посадах:

• асистента кафедри госпітальної хірургії Сталінського (Донецького) медичного інституту (1945–1951);
• асистента (1951–1956), доцента (1956) кафедри загальної хірургії 1-го Московського медичного інституту імені І. М. Сеченова;
• завідувача кафедри факультетської хірургії Кишинівського медичного інституту (1956–1960);
• завідувача кафедри хірургії стоматологічного факультету Київського медичного інституту (1960–1964);
• завідувача кафедри хірургії № 1 Київського державного інституту удосконалення лікарів імені П. Л. Шупика (1964–1989);
• професора кафедри хірургії № 1 Київського державного інституту удосконалення лікарів імені П. Л. Шупика (1989–1993).

Наукова діяльність

Основними напрямами наукової діяльності Дмитра Федоровича Скрипниченка були:

• проблеми торакальної хірургії;
• загальна хірургія;
• невідкладна хірургія;
• організація невідкладної хірургічної допомоги;
• хірургічне лікування хвороб судин;
• хірургічне лікування захворювань ендокринних органів.

Синьо-жовтий прапор для українців − це символ свободи і боротьби за незалежність.

Під синьо-жовтим прапором відбулися три проголошення Української державності: 1917, 1941 та 1990 року та три сучасні революції: “Революція на Граніті”, “Помаранчева Революція” та “Революція Гідності”. Сьогодні під синьо-жовтим прапором ми захищаємо нашу Батьківщину від рашиської навали.

Колірна символіка нашого прапору позначає не лише поле і небо. Приміром, в релігії золотий колір символізує вищі духовні сили, а синій – свободу. З психологічної точки зору жовтий колір символізує радість, а синій колір символізує спокій.

Величезна кількість людей у різних куточках світу прикріпили наш прапор до своїх облікових записів у соціальних мережах, а уряди багатьох країн прикрасили офіційні будівлі синім і жовтим кольорами.

Наш синьо-жовтий прапор невдовзі стане світовим символом перемоги над рашизмом.

Циганок Георгій Васильович (1936) – генерал-майор медичної служби, професор, заслужений лікар УРСР, один із визначних організаторів військової медицини України.

Освіта та професійна діяльність

Народився 23 серпня 1936 року. Закінчив Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця у 1959 році.

Після закінчення інституту розпочав військово-медичну службу. У 1959–1961 роках працював начальником медичного пункту зенітно-ракетного полку в м. Совєтська Гавань, у 1961–1964 роках — начальником медичного пункту окремого полярного батальйону зв’язку в м. Охотську. У 1964 році був призначений начальником медичної служби зенітно-ракетного полку Уральського військового округу.

У 1970–1972 роках навчався на командно-медичному відділенні факультету удосконалення лікарів Військово-медичної академії імені С. М. Кірова.

У 1972–1975 роках — начальник медичної служби 14-ї гвардійської мотострілецької дивізії Групи радянських військ у Німеччині. У 1975–1976 роках керував інтернатурою медичного складу Групи військ, після чого очолив медичну службу 6-ї гвардійської танкової армії Київського військового округу.

Служба в Афганістані

У листопаді 1980 року Георгія Васильовича Циганка призначили начальником медичної служби 40-ї армії в Афганістані.

Одним із важливих напрямів його діяльності стала організація медичної допомоги та евакуації поранених у складних гірсько-пустельних умовах. Для цього використовувалися бойові вертольоти, на борту яких можна було проводити медичні та реанімаційні заходи. Також було обладнано літак АН-26 операційно-реанімаційним блоком, що сприяло розвитку системи аеромедичної евакуації.

Значну увагу приділяв профілактиці інфекційних захворювань та вдосконаленню роботи військових медичних закладів.

Досвід медичного забезпечення військ в Афганістані було узагальнено в наукових працях «Опыт хирургической помощи в горно-пустынной местности» та «Опыт терапевтической помощи в горно-пустынной местности», опублікованих у 1982 році.

Педагогічна діяльність та участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС

У 1983–1986 роках Георгій Васильович Циганок очолював кафедру військово-медичної підготовки Київського інституту удосконалення лікарів.

Брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Від 28 квітня 1986 року організовував медичне забезпечення населення, евакуйованого із 30-кілометрової зони. У травні 1986 року було проведено медичне обстеження близько 40 тисяч осіб.

У 1986–1989 роках — заступник начальника військово-медичної служби Київського військового округу, у 1989–1991 роках — начальник військово-медичної служби Київського військового округу.

Розвиток військової медицини незалежної України

У період становлення Збройних Сил незалежної України Георгій Васильович Циганок брав участь у формуванні системи військово-медичного забезпечення.

14 лютого 1992 року було створено Управління медичного забезпечення штабу Тилу Збройних Сил України, начальником якого призначили Г. В. Циганка. Він брав участь у формуванні організаційної структури військово-медичної служби незалежної України та розробленні концепції її подальшого розвитку.

6 травня 1993 року Георгію Васильовичу Циганку першому в Україні було присвоєно військове звання генерал-майора медичної служби.

Наукова діяльність

Основним напрямом наукової діяльності Георгія Васильовича Циганка була організація медичного забезпечення військ та надання медичної допомоги в екстремальних ситуаціях.

Є автором наукових праць, зокрема «Організація медичного забезпечення в екстремальних ситуаціях» (1988).

У 1987 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений лікар Української РСР».

За багаторічну військово-медичну службу та професійну діяльність нагороджений орденами та медалями.

Георгій Васильович Циганок і сьогодні є живим свідком та учасником важливих етапів розвитку військової медицини, а його професійний шлях є вагомою сторінкою історії військово-медичної служби України.

БОРІТЕСЯ – ПОБОРЕТЕ!

Наш народ укорінений у свою землю. Неперервність тисячолітньої долі України фіксують літописи, географічні, етнічні, лінгвістичні карти. Наші пращури завжди жили на цій землі і не покидали за будь-яких найтяжчих випробувань, боронили її впродовж віків.

«Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» – вкотре ці слова викарбовуються червоно-кривавими літерами на нашій землі. Триває боротьба за Незалежність нашої держави, за неподільну суверенну Україну, за рух до тих ідеалів, що їх виборювало не одне покоління українців.

«Ми – люди незламної волі,
Ми знаєм бажання свої
Ми прагнемо кращої долі
І миру на власній землі!»

Федір Тишко, д-р мед. н., професор кафедри оториноларингології НМУ ім. О. О. Богомольця.

Бажаємо Світлої віри усім у Перемогу та нездоланність нашого народу!
Все буде Україна!