Календар медицини

135 років від дня народження інфекціоніста, доктора медицини, професора Анатолія Матвійовича Зюкова (1886-1953)

Інфекціоніст, доктор медицини (1927), професор (1928). Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1911). Працював у Київському медичному інституті: завідувач кафедри інфекційних хвороб (1927-1953); водночас у 1930-1935 – науковий керівник Київського інституту туберкульозу й Інституту охорони материнства та дитинства; 1934-1941 – завідувач кафедри інфекційних хвороб Київського інституту удосконалення лікарів. Після визволення Києва та відновлення роботи медичного інституту в 1943 був призначений завідувачем одразу двох кафедр – факультетської терапії та пропедевтичної терапії; кафедру інфекційних хвороб очолив з жовтня 1944. У різні роки був головою навчально-методичного комітету Київського медичного інституту, заступником голови епідеміологічної секції Вченої ради Народного комісаріату охорони здоров’я УРСР, заступником голови Київського філіалу товариства мікробіологів, епідеміологів та інфекціоністів; брав активну участь в організації Інституту інфекційних захворювань, в якому в 1949-1950 завідував 2-м клінічним відділенням, а в 1950-1951 виконував обов’язки заступника директора з наукової частини та був науковим керівником відділів, що досліджували захворювання дихальних шляхів і черевний тиф.

Наукові дослідження були присвячені патогенезу найрозповсюдженіших інфекційних хвороб, методам патогенетичної терапії. Розвинув вчення про алергію й імунітет в інфекційній патології.

Наукові праці: “До питання про значення остуди нирки в етіології нирковиць” (1925); “Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини” (1941); “Главнейшие гельминтозы человека” (1947); “Гельминтозы человека” (1952).

150 років від дня народження офтальмолога, хірурга, доктора медицини, професора Михайла Андрійовича Левитського (1871-1942)

Офтальмолог, хірург, доктор медицини (1910), професор (1912). Закінчив Університет св. Во­лодимира (1895). У 1897-1900 працював у лікарнях Ки­єва, 1901-1906 – земським лікарем у Корнині та Козельці, від 1907 – в Київській губернській земській лікарні. У 1910 розпочав викладацьку діяльність, зокрема в Київському жіночому медичному інституті: від 1912 – професор кафедри оч­них хвороб; водночас від 1911 – приват-доцент однойменної кафедри Університету св. Володимира; у 1918-1929 – завідувач кафедри офтальмології, одночасно в 1918-1922 – директор Київського клінічного інституту удосконалення лікарів; 1922-1941 – завідувач кафедри очних хвороб, а також 1922-1926 – декан лікувального факультету, 1926-1927 та 1929-1930 – проректор Київського медичного інституту, брав участь у його організації. Співзасновник і член Всеукраїнської спілки лікарів. Голова Київського офтальмологічного товариства (1922), оф­тальмологічної секції Єдиного науково-медичного товариства (1925). Започаткував викладання офтальмології українською мовою, розробив українську термінологію в цій галузі. Засновник київської школи офтальмології.

Вивчав ефективність хірургічних втручань на оці та його придатках. Удосконалив методики локалізації патологічних змін на дні ока та їхніх проекцій на склері (склав таблицю цього перенесення), пластики на повіках за допомогою вільних шкірних шматків. Розробив техніку вилучення з ока цистицерків. Зробив вагомий внесок у боротьбу з трахомою, що набула в той період значного поширення серед сільського населення України.

Наукові праці: “До питання про реформу вищої медичної освіти” (1925); “Визначення віддалень точок на дні ока за допомогою зорового кута” (1927); “К вопросу о гриппозных заболеваниях глаза” (1930); “Про ушкодження очей бойовими отруйними речовинами” (1932); “Патологічні зміни на дні ока і проекція їх на зовніш­ню поверхню склери” (1936); “До історії Київської кафедри офтальмології” (1940).

75 років від дня народження педіатра, доктора медичних наук, професора Світлани Сергіївни Казак (1946)

Педіатр, доктор медичних наук (1990), професор (1992). Закінчила Київський медичний інститут (1970), де й працювала від 1972: від 1984 – доцент кафедри шпитальної педіатрії. У 1991-2008 – завідувач кафедри дитячих та підліткових захворювань Національної медичної академії післядипломної освіти (Київ).

Фахівець у галузях дитячої кардіоревматології та гастроентерології. Запропонувала методи лікування порушень серцевого ритму в дітей за допомогою бета-блокаторів, корекції порушень метаболізму та серцевого м’яза препаратами кардіопротекторної дії.

Наукові праці: “Неотложная помощь в педиатрии” (1974); “Неотложные состояния у детей” (1983); “Зміни здоров’я населення України внаслідок Чорнобильської катастрофи” (1996); “Дитячі хвороби” (1999); “Гастроентерологія дитячого та підліткового віку. Вибрані питання” (2004); “Кишеньковий довідник амбулаторії педіатричної практики” (2007).

75 років від дня народження гігієніста, доктора медичних наук, професора Івана Олександровича Парпалея (1946)

Гігієніст, доктор медичних наук (1992), професор (1994). Закінчив санітарно-гігієнічний факультет Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1971). Працював на посадах доцента (1990-1993), завідувача курсу професійних захворювань, професора (з 1993) кафедри гігієни праці та профзахворювань, проректора з гуманітарної освіти та виховання (1994-2002), декана медичного факультету №4 (з 2004) Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Головний профпатолог м. Києва (з 1997), керівник Міського центру профпатології (з 1997). Заслужений лікар України (2001).

Основні напрями наукової діяльності: рання діагностика, лікування та профілактика патології, спричиненої дією виробничого шуму та вібрації, лікування професійних отруєнь, історія медицини.

90 років від дня народження епідеміолога, члена-кореспондента АМНУ, АМН СРСР, НАНУ, доктора медичних наук, професора Аркадія Федоровича Фролова (1931-2014)

Епідеміолог, член-кореспондент АМН України (1993), член-кореспондент АМН СРСР (РАМН) (1991), член-кореспондент НАН України (1992), доктор медичних наук (1971), професор (1981), заслужений діяч науки і техніки України (1990), директор Українського центру грипу та ГРІ МОЗ України, завідувач лабораторії загальної вірусології Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України.

Основні напрями наукової діяльності: проблема персистенції збудників, зокрема вірусів, у інфікованих системах і популяції людини; дослідження механізмів їхньої дії та впливу на генофонд виду Homo sapiens; перебіг епідемічного й інфекційного процесів грипу, ВІЛ-інфекції, вірусного гепатиту А, пріонів та інших інфекцій у сучасних соціально-економічних умовах. Окреме місце в його розробках займають питання профілактики інфекційних хвороб із застосуванням інтерферонів, їхніх індукторів і вакцин. Ним доведена персистенція вірусів грипу в організмі людини, їхня участь у канцерогенезі, мутагенні властивості. Під його керівництвом і за безпосередньої участі виділені та вивчені перші ізоляти вірусу імунодефіциту людини в Україні, показаний їхніх зв’язок з епідеміологією СНІДу. Проводилася робота з епідеміології Т-лимфотропного лейкозу людини в Чорнобильській зоні України, поширення пріонів у популяції населення України, формування засад молекулярної епідеміології інфекційних хвороб, зокрема впливу факторів біосфери на епідеміональний процес.

Наукові праці: “Вирусы и канцерогенез” (1973); “Персистенция вирусов (механизмы и клинико-эпидемиологические аспекты)” (1995); “Практическая вирусология” (1995); “Вирусные гепатиты А и Е” (1997); “Концепция ликвидации инфекционных болезней на современном этапе” (2002); “Молекулярная эпидемиология – составная часть эпидемиологии инфекционных болезней” (2005); “Пространственная возмущенность магнитного поля Земли и некоторые инфекционные заболевания” (2007).

75 років від дня народження фармаколога, академіка НАМН України, доктора медичних наук, професора Валентина Йосиповича Кресюна (1941)

Фармаколог, академік НАМН України (2021), доктор медичних наук (1984), професор (1985), заслужений діяч науки і техніки України (1991). Перший проректор (з 2001), завідувач кафедри загальної та клінічної фармакології (з 1986), директор НДІ клінічної біофізики Одеського національного медичного університету (з 1995).

Основні напрями наукової діяльності торкаються проблем психофармакології та метаболітної фармакології, клінічних аспектів раціональної та безпечної фармакотерапії. Ним вперше на підставі вивчення молекулярно-біохімічних механізмів розвитку стрес-синдрому сформульована тактика його медикаментозної корекції за допомогою метаболітних препаратів. Ним розроблено та впроваджено у виробництво перший атиповий транквілізатор літоніт, запатентований у низці країн (США, Японія та ін.). Створена нова концепція цілеспрямованого синтезу високоефективних препаратів на основі метаболітів людського організму. У результаті розроблено низку препаратів (нікомаг, тафтсин тощо), створений і всебічно вивчається новий унікальний клас біологічно активних речовин з мембранопротекторною активністю на основі координаційних сполук германію та різних біолігандів метаболітного походження. Наукові інтереси в галузі клінічної фармакології багатосторонні. Вони пов’язані з клінічними аспектами імунофармакології та присвячені розробці принципів раціональної фармакотерапії патології імунної системи, оцінці можливої імунонегативної дії сучасних лікарських засобів; проблемам раціонального застосування гепатопротекторних препаратів, клінічної фармакології лікарських засобів, що впливають на серцево-судинну систему, антибактеріальних препаратів та ін. Під його керівництвом впроваджуються в клінічну практику сучасні біофізичні (лазерна кореляційна спектроскопія біологічних рідин) і молекулярно-генетичні (полімеразна ланцюгова реакція) методи дослідження для обґрунтування, моніторингу ефективності та безпечності медикаментозної терапії низки проблемних захворювань (туберкульоз, гепатити тощо), вивчення механізмів розвитку фармакорезистентності, розробки нових підходів до раціональної фармакотерапії з урахуванням генетичної детермінованості людини тощо. Одним з перших вчених в Україні розпочав напрям клінічної фармакології. Багато уваги приділяє організаційним питанням клінічної фармакології, сприяючи її розвитку як навчальної та наукової спеціальності. Ним вперше в Україні в 1986 р. кафедра фармакології була реорганізована в кафедру загальної та клінічної фармакології, яка сьогодні є опорною з клінічної фармакології для студентів медичних вузів України.

Наукові праці: “Клинические аспекты иммунофармакологии” (1990, 1993); “Tranquillizers and Stress: Adaptive Action Mechanism” (1992); “Молекулярно-генетические и биофизические методы исследования в медицине” (1996); “Клиническая фармакология цефалоспоринов” (1997); “Клінічна імунологія” (2000); “Иммунология и иммунопатология пищеварительной системы” (2001); “Невідкладні стани” (2003, 2004, 2008); “Молекулярно-генетические механизмы туберкулезной инфекции” (2005); “Клінічна імунологія та алергологія” (2006); “Фармакогенетические основы взаимодействия организма и лекарств” (2007); “Генетическая медицина” (2008); “Молекулярна епідеміологія” (2010); “Факторы и механизмы саногенеза” (2014); “Здоровое питание. Основы общей нутрициологии” (2016).