Календар медицини

70 років від дня народження фармаколога, члена-кореспондента НАМН України, доктора медичних наук, старшого наукового співробітника Тетяни Анатоліївни Бухтіарової (1952)

Фармаколог, член-кореспондент НАМН України (2011), доктор медичних наук (1999), старший науковий співробітник (1990), директор ДУ “Інститут фармакології та токсикології Національної академії медичних наук України” (з 2007). Закінчила Київський медичний інститут (1976).

Основні напрями наукової діяльності: пошук зв’язку “структура-активність” у рядах конденсованих азотвміщуючих гетероциклів з ключовим атомом азоту та на цій основі спрямоване конструювання та вивчення фізіологічно активних сполук з аналгезуючими та протизапальними властивостями, розробка питань спеціальної токсикології. Однією з перших в Україні започаткувала впровадження в методологію створення нових лікарських засобів позаекспериментальних методів QSAR, намітила шляхи пошуку неопіоїдних аналгетиків нового покоління. Для похідних ізонікотинової кислоти встановила сполученість рівня активності зі змінами основності азоту піридину й азоту амідного угрупування; довела визначальний внесок гетероциклічної системи в прояв токсичності, аналгезуючої та протизапальної активності конденсованих імідазолвміщуючих гетероциклів; сформулювала гіпотезу про те, що анальгофорні групи цих речовин представлені фрагментом молекули імідазолу; одержала пріоритетні дані щодо участі системи периферичних опіоїдів, кальцію, сегментарних і надсегментарних утворень центральної нервової системи в реалізації аналгезуючої дії низки неопіоїдних аналгетиків.

Наукові праці: “Лекарственные средства, отпускаемые без рецепта врача” (1998); “Лекарственные средства в кардиологии” (2000); “Азотистые гетероциклы и алкалоиды” (2001); “Простатопротекторы” (2005); “Государственный формуляр лекарственных средств” (2009); “Нестероїдні протизапальні препарати: ефективність, доступність, прийнятність для пацієнта” (2011); “До питання про фармакологічну класифікацію протипухлинних засобів” (2011); “Вивчення біохімічних та структурно-динамічних параметрів мембран еритроцитів за умов гострого больового синдрому та дії кеторолаку і ɑ-токоферолу ацетату” (2012); “Координационные соединения металлов с биородственными лигандами для медицины” (2012); “Фармакодинамика и особенности фармакокинетики производных адамантана” (2013); “Involvement of the vaniloid receptor 1 in the mechenism of analgetic effect of кetorolac” (2013); “Біофізичні властивості мембран еритроцитів та механізми взаємодії з ненаркотичними анальгетиками в умовах гострого больового синдрому” (2014); “Synthesis, antioxidant activity and QSAR studies of some pyridine derivatives” (2015); “Лекарственная токсикология” (2015).

60 років від дня народження фармаколога, академіка НАМН України, доктора медичних наук, професора Олександра Миколайовича Біловола (1962)

Фармаколог, академік НАМН України (2012), доктор медичних наук (1999), професор (2001), Заслужений лікар України (2000), заслужений діяч науки і техніки України (2004), Перший заступник Міністра охорони здоров’я (2007-2008), Перший заступник Міністра охорони здоров’я – Головний державний санітарний лікар України (2009-2010), професор кафедри внутрішньої медицини № 1 та клінічної фармакології Харківського національного медичного університету. Закінчив Харківський медичний інститут (1985), Національну юридичну академію України (1996) та Українську фармацевтичну академію (1999).

Провідний вчений у галузі кардіології та керівник нового напряму в кардіології – дослідження ролі клітинних, імунозапальних, нейрогуморальних механізмів і стану ендотелію при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, стенокардії, гострому інфаркті міокарда, хронічній серцевій недостатності та їх ускладненнях, розробка патогенетичного лікування; розробка персоналізованої корекції артеріальної гіпертензії з інсулінорезистентністю на основі молекулярно-генетичного аналізу поліморфізму генів ATIR PPARJ. Розробив і запровадив у клінічну практику цілу низку методів діагностики та лікування гіпертонічної хвороби, інфаркту міокарда та недостатності кровообігу, що спрямовані на ремоделювання міокарда, поліпшення його скоротливої здатності та ліквідацію діастолічної дисфункції. Зробив суттєвий внесок у розробку проблем інтенсивної кардіології та клінічної фармакології внутрішніх хвороб. Під його керівництвом розроблена Концепція розвитку медичної освіти України (2007), відновлені лікарські спеціальності інтернатури: неонатологія, дитяча анестезіологія та оториноларингологія, дерматовенерологія та спортивна медицина, запроваджена в Україні підготовка медичних сестер за освітньо-кваліфікаційним рівнем “магістр”. За його ініціативою з метою підняття престижності професії медичної сестри та розвитку ступеневої сестринської освіти МОЗ України у закладах охорони здоров’я введено посаду заступника головного лікаря з медсестринства, яку мають право обіймати медичні сестри, які мають базову вищу освіту в галузі знань “Медицина”, спеціальністю “Сестринська справа”. Розробив низку організаційних заходів для вдосконалення медичної служби в Україні.

Наукові праці: “Історія фармації України” (1999); “Фармакотерапія внутрішніх захворювань та їх невідкладних станів” (2001); “Клінічна фармакологія” (2005); “Клінічна фармакологія антибіотиків” (2007); “Клиника и генетика наследственных заболеваний сопровождающихся желудочно-кишечными и общими абдоминальными симптомами” (2008); “Ожирення в практиці кардіолога та ендокринолога” (2009); “Діагностика, лікування та профілактика основних кардіологічних захворювань” (2010); “Клінічна фармакологія” (2010).

170 років від дня народження фізіолога, лікаря-ендокринолога, доктора медицини, професора, академіка АН УРСР Василя Яковича Данилевського (1852-1939)

Фізіолог, лікар-ендокринолог, доктор медицини (1877), професор (1883), академік АН УРСР (1926), заслужений діяч науки УСРР (1926). Навчався в Казанському університеті (Росія, 1868-1870), закінчив Харківський університет (1874). У 1875 працював у хірургічній клініці В. Грубе, від 1876 – в лабораторії І. Щелкова. 1878 – в науковому відрядженні в Німеччині. Від 1879 – доцент кафедри зоофізіології Харківського ветеринарного інституту; водночас від 1883 – в Харківському університеті: екстраординарний професор кафедри зоології природничого відділення фізико-математичного факультету, від 1886 – на медичному факультеті (згодом медичний інститут; з перервою): професор, 1921-1926 – завідувач кафедри фізіології, завідувач однойменної лабораторії. Співзасновник (1910), директор (до 1912) та викладач (до 1917) Харківського жіночого медичного інституту. Ініціатор створення (1919), директор (до 1930), завідувач науково-дослідного сектору (до 1939) Українського органотерапевтичного інституту (нині Інститут проблем ендокринної патології АМНУ, Харків), якому присвоєне його ім’я. Співорганізатор Українського інституту праці (1922, нині Харківський НДІ гігієни праці та професійних захворювань).

Наукові дослідження були присвячені загальній і порівняльній фізіології, фізіології нервової системи, електрофізіології, протистології. Засновник ендокринології в Україні. Відкрив центри регуляції вегетативних процесів у головному мозку. Одним з перших зафіксував наявність електричних явищ у головному мозку, що згодом було покладено в основу електроенцефалографії. Започаткував фізіологічні дослідження гіпнозу. Один із засновників фізіології праці. Автор порівняльних та експериментальних напрямів у вивченні малярії. Відкрив низку кровопаразитів птахів.

Наукові праці: “О происхождении мускульной силы” (1876); “Исследования по физиологии головного мозга” (1876); “О суммировании электрических раздражений мышц и двигательных (блуждающих) нервов” (1879); “Душа и природа” (1889, 1897); “Исследования над физиологическим действием электричества на расстоянии” (1900-1901); “Физиология человека” (1913-1915); “Очерки по физиологии социальных недугов” (1914); “Жизнь и солнце: Физиол. очерки” (1923); “Учебник физиологии человека” (1923); “Гипнотизм” (1924); “К вопросу о физиологическом обосновании гиппократизма (“целительные силы природы”)” (1930).

115 років від дня народження патофізіолога, ендокринолога, академіка АМНУ та НАНУ, доктора медичних наук, професора Василя Павловича Комісаренка (1907-1993)

Патофізіолог, ендокринолог, академік АМН України (1993), академік НАН України (1951), доктор медичних наук (1941), професор (1942), заслужений діяч науки УРСР (1960). Був директором Українського інституту експериментальної ендокринології в Харкові (1937-1940), завідувачем лабораторії ендокринології Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця АН УРСР (1940-1965), професором кафедри патофізіології Київського інституту вдосконалення лікарів (1945-1950), завідувачем кафедри патофізіології Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця (1950-1954); директором заснованого ним Київського інституту ендокринології та обміну речовин (1965-1986).

Визначний учений-ендокринолог, відомий в Україні та за її межами. Основний напрям його досліджень був спрямований на вивчення механізму дії гормонів кори наднирників і їхньої ролі в фізіологічних і патологічних процесах організму. Велике значення для вітчизняної медицини мав препарат, отриманий В. Комісаренком із селезінки – спленін, що був ефективним при лікуванні ранніх токсикозів вагітних, ускладнень після променевої терапії, ракових інтоксикацій тощо. В останні роки життя займався розробкою нових блокаторів дії гормонів, вивченням патогенезу цукрового діабету та пошуком методів його лікування. Під його керівництвом були успішно здійснені трансплантації бета-клітин підшлункової залози в експерименті та клініці.

Основні наукові праці: “Гормоны коры надпочечников и их роль в физиологических и патологических процессах организма” (1956); “Спленин” (1961); “Ингибиторы функции коры надпочечных желез” (1972); “Молекулярные механизмы действия стероидных гормонов” (1986).

85 років від дня народження бібліотекознавця, бібліографа, історика медицини, громадського діяча, заслуженого працівника культури УРСР Раїси Іванівни Павленко (1937)

Бібліотекознавець, бібліограф, історик медицини, громадський діяч, заслужений працівник культури УРСР (1980). Освіту здобула на історичному факультеті Київського державного університету імені Т. Шевченка (1954-1957), заочному відділенні Харківського державного бібліотечного інституту (1957-1962), Центральному інституті підвищення кваліфікації керівних працівників з питань патентознавства (1973-1976). Працювала на посадах головного бібліотекаря відділу бібліографії (1964-1966), завідувача відділу мережі медичних бібліотек (1966-1967), заступника завідувача відділу бібліографії (1967-1971), заступника директора з наукової частини (1971-1975), директора (1975-2006), генерального директора (2006-2018) Республіканської наукової медичної бібліотеки МОЗ УРСР (нині – Національна наукова медична бібліотека України); віце-президент Асоціації бібліотек України.

Основні напрями діяльності: забезпечення ефективного функціонування системи інформаційно-бібліотечного забезпечення медичної науки й охорони здоров’я, опрацювання програми заходів зі збору, систематизації, збереження та популяризації документальної пам’яті нації, зокрема з питань історії медицини й охорони здоров’я, створення медичної біографістики, підготовка та видання серії біобібліографічних довідників “Медицина в Україні. Видатні лікарі”, наукова співпраця українських бібліотек із закордонними бібліотечними об’єднаннями та товариствами.

105 років з дня народження хірурга, енциклопедиста, заслуженого лікаря УРСР Євгена Олександровича Ківільші (1917-1982)

Хірург, енциклопедист, заслужений лікар УРСР, один з організаторів ЛОР-служби на Поділлі, завідувач ЛОР-відділення Кам’янець-Подільської міської лікарні (1946-1981). Після закінчення Смоленського медичного інституту (1940) служив у лавах Радянської Армії на посаді лікаря полку. В одному з боїв другої світової війни був важко поранений і потрапив до концентраційного табору. У 1945 був свідком обвинувачення від СРСР на Міжнародному Нюрнберзькому процесі над фашистськими злочинцями. З 1946 пов’язав свою долю з Кам’янець-Подільською міською лікарнею. Через деякий час організував у лікарні отоларингологічне відділення, розгорнув оперативну діяльність при різних захворюваннях вуха, горла, носа.

Впроваджував у хірургічну практику різні види складних операцій під мікроскопом для відновлення слуху, розробляв методику лікування захворювань горла, проводив економічні резекції гортані при злоякісних новоутвореннях зі збереженням дихальної та мовної функцій, здійснював отоневрологічні дослідження хворих неврологічного профілю.

Наукові праці: “Про лікування хворих з оттогенними абсцесами мозку”; “До питання про тимпанопластику”.