Календар медицини

120 років від дня народження фізіолога, доктора біологічних наук, професора, академіка АН УРСР Євгена Борисовича Бабського (1902-1973)

Фізіолог, доктор біологічних наук (1939, без захисту дисертації), професор (1932), академік АН УРСР (1948). Навчався в Кримському університеті (1919–22), закінчив Московський університет (1925). Працював асистентом, доцентом кафедри фізіології 2-го Московського університету (1929-1930); завідувачем кафедри Московського педагогічного інституту (1930–49), водночас – завідувачем лабораторії нейрофізіології Всесоюзного інституту експериментальної медицини (1933-1937), завідувачем лабораторії фізіології Інституту біології й медичної хімії (1945-1949); завідувачем відділу Інституту клінічної фізіології й Інституту біохімії АН УРСР (1949-1950); завідувачем лабораторії фізіології Центрального НДІ протезування (1950-1953); від 1958 – завідувачем лабораторії клінічної фізіології Інституту нормальної та патологічної фізіології АМН СРСР. Голова Комітету з нової медичної техніки МОЗ СРСР (1962-1967).

Наукові дослідження були присвячені утворенню та функціонуванню хімічних агентів у центральній нервовій системі, периферичних нервах, скелетних м’язах. Вивчав історію фізіології. З’ясовував вплив АТФ на діяльність центральної нервової системи. Під його керівництвом проводилися розроблення, виробництво та застосування в клінічній практиці різних видів радіозондів, необхідних для дослідження функції травного тракту. В останні роки життя працював у галузі експериментальної кардіології. Розробив і вдосконалив низку методів дослідження серцевої діяльності, шлунково-кишкового тракту тощо.

Наукові праці: “Основоположник ионной теории возбуждения Василий Юрьевич Чаговец” (1956); “Электрическая стимуляция сердца” (1961); “Динамокардиография” (1963); “Физиология, медицина и технический прогресс” (1965); “Физиология человека” (1966); “Избранные труды” (1977).

160 років від дня народження лікаря, громадського діяча, ординатора кафедри сифілідології і дерматології Університету св. Володимира Євгена Федоровича Гарнич-Гарницького (1862-1936)

Лікар, громадський діяч, ординатор кафедри сифілідології і дерматології Університету св. Володимира. Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1890). Сприяв розвитку спорту в Києві, багато уваги приділяв фізичному вихованню населення; засновник спортивного клубу “Російський сокіл”, Вільнопожежного товариства, клубу автомобілістів; започаткував розвиток важкої атлетики в Україні; засновник Київського атлетичного гуртка (1895); член Всеросійської спілки важкоатлетів (1912); керував підготовкою Івана Піддубного; обирався начальником гавані, віце-командиром київського яхт-клубу; один з організаторів 1-ї Російської олімпіади (1913). Після громадянської війни емігрував за кордон; мешкав у Королівстві сербів, хорватів, словенців; працював на посаді лікаря зі шкірних та венеричних хвороб у амбулаторії Російського товариства Червоного Хреста (1928-1936).

110 років від дня народження ортопеда-травматолога, доктора медичних наук, професора Антона Хрисанфовича Озерова (1912-1976)

Ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1962), професор (1965). Закінчив медичний факультет Львівського університету (1940). Під час другої світової війни – лікар-хірург у госпіталях Червоної армії; 1946-1948 – лікар-лаборант кафедри отоларингології Київського інституту удосконалення лікарів; працював на посадах старшого наукового співробітника, керівника клінічного відділення Київського НДІ травматології та ортопедії. 1965-1976 – завідувач кафедри ортопедії і травматології Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.

Наукові праці були присвячені проблемам деформуючого артрозу, вродженій дисплазії кульшового суглоба, регенерації кісткової тканини, металоостеосинтезу, оперативному лікуванню епіметафізарних переломів; запропонував низку реконструктивних оперативних втручань під час пошкоджень і захворювань великих суглобів; обґрунтував роль пошкоджень менісків у патогенезі деформуючого остеоартрозу колінного суглоба; розробив оригінальну модель деформуючого остеоартрозу, що надала можливість виконувати експериментальні дослідження, виявити найбільш ефективні патогенетичні методики та запропонувати їх у клінічну практику.

80 років від дня народження фізіолога, доктора медичних наук, професора, академіка НАМНУ Василя Максимовича Мороза (1942)

Фізіолог, доктор медичних наук (1984), професор (1986), академік НАМН України (2010), заслужений діяч науки і техніки України (1993). Герой України (2003). Закінчив Вінницький медичний інститут (1967), де й працює від 1968 (нині університет): заступник декана лікувального факультету (1982-1984), декан педіатричного факультету (1984-1986), проректор з навчальної роботи (1986-1988), ректор (від 1988), водночас – завідувач (1991-2015), професор (від 2015) кафедри нормальної фізіології.

Вивчає реакції кори мозку на звукові стимули; роль структур головного мозку в реалізації поведінкової реакції цілісного організму, зокрема центральні механізми програмування та контролю довільних рухів; проблеми інтегративної медичної антропології, а також курортології (вплив радонових ванн курорту Хмільник). Брав участь у розробленні ком­п’ю­терної функціональної моделі організму людини “СКІФ”.

Наукові праці: “Руководство по информатике” (1993); “Структурні основи адаптації до впливу природних радіоактивних вод” (1997); “Латеральний гіпоталамус і префронтальна кора в організації довільних рухів” (1998); “Теория и практика интегративной антропологии” (1998); “Інтегративна функція мозочка, базальних гангліїв і моторної кори в програмуванні та регуляції рухів” (2010); “Фізіологія” (2015).

80 років від дня народження терапевта, доктора медичних наук, професора Віталія Казимировича Казимирка (1942)

Терапевт, доктор медичних наук (1994), професор (2006). Закінчив Вінницький медичний інститут (1967). Працював лікарем. Від 1978 – у Луганському медичному інституті: 1984-1994 – доцент кафедри внутрішніх хвороб № 1; від 1995 – у Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ): від 2005 – професор кафедри терапії та ревматології.

Наукові дослідження були присвячені лікуванню внутрішніх хвороб, ревматології, гематології.

Наукові праці: “Функциональное состояние нейтрофитоцитов крови у больных сахарным диабетом” (1995); “Свободнорадикальное окисление и антиоксидантная терапия” (2004); “Первичный (возрастзависимый, инволюционный) остеоартроз” (2006); “Патология дистального отдела кишечника: механизмы развития, лечение” (2008); “Практичні навички в ревматології” (2008).

130 років від дня народження офтальмолога, доктора медицини, професора Павла Савовича Плітаса (1892-1984)

Офтальмолог, доктор медицини (1926), професор (1946). Закінчив Військово-медичну академію (Санкт-Петербург, 1914). Працював на посадах ординатора очної клініки Військово-медичної академії (1914-1916), асистента очної клініки Психоневрологічного інституту в Петрограді (1916-1918), асистента, приват-доцента кафедри очних хвороб Північно-Кавказького університету (1920-1934) і за сумісництвом – завідувача очного відділення Північно-Кавказького інституту охорони та організації праці, 1934-1954 – завідувач кафедри офтальмології Івановського медичного інституту. Надалі працював на посадах Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.

Основні напрями наукової діяльності: професійна патологія органів зору та розробка пошарової оптичної пересадки рогівки; опрацював і впровадив у медичну практику операцію видалення амагнітних нефіксованих внутрішньоочних чужорідних тіл під контролем офтальмоскопії.