Календар медицини

125 років від дня народження педіатра, члена-кореспондента АМН СРСР, доктора медичних наук, професора Олени Миколаївни Хохол (1897-1964)

Педіатр, член-кореспондент АМН СРСР (1953), доктор медичних наук, професор (1946), завідувач кафедр пропедевтики дитячих хвороб (1946-1950), госпітальної педіатрії (1950-1964), декан педіатричного факультету Київського медичного інституту (1948-1952). Закінчила Київський медичний інститут (1921). З 1925 працювала в медичних закладах Києва. У 1943-1945 – директор Інституту педіатрії, акушерства і гінекології.

Напрями наукової діяльності: проблеми фізіології та патології дітей раннього віку (питання шлунково-кишкових захворювань, порушень кровообігу, дієтики тощо); запропонувала низку методів вигодовування дітей.

155 років від дня народження гігієніста, доктора медицини, професора Костянтина Ерастовича Добровольського (1867-1946)

Гігієніст, доктор медицини (1904), професор (1915). Закінчив Московський університет (1895). Працював лікарем; у Юр’євському (нині м. Тарту, Естонія, 1901) та Новоросійському (Одеса, 1904) університетах; приват-доцентом Санкт-Петербурзького жіночого інституту (1907-1909). Неодноразово перебував у закордонних наукових відрядженнях. Екстраординарний професор, завідувач кафедри гігієни Казанського університету (Росія, 1910-1914); завідувач кафедр загальної гігієни (1914-1941, з перервою), шкільної гігієни (1944-1946) Київського медичного інституту. Водночас – завідувач санітарного відділення Київського санітарно-бактеріологічного інституту (нині Інститут епідеміології та інфекційних хвороб АМНУ, 1933-1941); завідувач кафедри гігієни Таврійського університету (Сімферополь, 1919-1923); завідувач однойменної кафедри Ленінградського інституту удосконалення лікарів (нині Санкт-Петербург, 1923-1932), де працював над проблемою покращення санітарних умов великих міст; під час 2-ї світової війни викладав у створеному українськими лікарями медичному інституті та Київській фельдшерсько-акушерській школі.

Вивчав питання гігієни води та водопостачання, розробляв методи санітарних досліджень. Запропонував застосування визначення кількості кишкових паличок для оцінки ступеня забруднення води.

Наукові праці: “Обеззараживание питьевой воды посредством озона в применении к водоснабжению г. Петербурга” (1907); “К вопросу об изменении состава воды реки Волги около Казани” (1915); “Подготовка санитарных врачей” (1937); “Санитарное изучение р. Днепр у Киева” (1937).

165 років від дня народження патолога, ендокринолога, доктора медицини, професора Володимира Валеріановича Підвисоцького (1857-1913)

Патолог, ендокринолог, імунолог, мікробіолог, доктор медицини (1866), професор. Засновник київської школи патологів, член-кореспондент Анатомічного товариства в Парижі (1887), член-кореспондент Імператорської військово-медичної академії в Санкт-Петербурзі (1900), ординарний почесний член Королівського інституту експериментальної терапії у Франкфурті-на-Майні (1911). Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира в Києві. У 1885-1887 як бактеріолог працював в Інституті Л. Пастера. Після повернення в Київ у 1888 отримав звання приват-доцента Університету св. Володимира на кафедрі загальної патології та розпочав педагогічну діяльність.

Читав курс загальної патології, проводив практичні заняття зі студентами, читав необов’язковий курс бактеріології, а також формував свою наукову школу. Був одним з ініціаторів ендокринологічних досліджень: вивчав розвиток граафових пухирців яєчника, діяльність надниркових залоз. З 1889 почав цікавитися питаннями онкології. У 1909 вивчав питання хіміко-фізичного подразнення на етіологію новоутворення, а в 1910-1911 – хіміотерапію раку. На початку 90-х років почав дослідження з бактеріології, зокрема вивчав морфологію холерного вібріону та збудника сибірської язви. У 1890 очолив заклади Червоного Хреста в Києві. Під час епідемії холери 1891 завідував одним з холерних бараків. У 1894 створив Товариство боротьби із заразними хворобами в Києві. У 1900 отримав посаду декана медичного факультету в Новоросійському університеті та переїхав до Одеси. У 1905 отримав пропозицію переїхати до Петербурга й очолити Інститут експериментальної медицини, на яку погодився. Інститут експериментальної медицини працював у двох головних напрямах: розробка теоретичних питань медицини та вирішення практичних завдань з надання медичної допомоги населенню.

Наукові праці: “Новые данные о тончайшем строении поджелудочной железы с историческим очерком учения об анатомическом ее строении” (1882); “Основы общей и экспериментальной патологии” (1891).

65 років від дня народження кардіохірурга, доктора медичних наук, професора, академіка НАМНУ Василя Васильовича Лазоришинця (1957)

Кардіохірург, доктор медичних наук (2002), професор (2004), академік НАМН України (2017). Закінчив Київський медичний інститут (1980). Працював лікарем (до 1987). Від 1987 – в Інституті серцево-судинної хірургії НАМНУ (Київ): від 1993 – завідувач відділу хірургічного лікування вроджених вад серця новонароджених та дітей молодшого віку, 2003 – заступник директора з лі­кувальної роботи, 2003-2014 – з наукової роботи; водночас 2004-2008 та від 2010 – начальник лікувально-організаційного управління НАМНУ. Заступник (2008-2009 та 2014), 1-й заступник (2009-2010), в. о. (2014) Міністра охорони здоров’я Укра­їни.

Основний напрям наукових досліджень – хірургія вроджених вад серця. Брав участь у розробленні методики хірургічного лікування дефекту міжшлуночкової перетинки, ускладненого легеневою гіпертензією; під його керівництвом розроблений метод корекції тетради Фалло черезпередсердним доступом, реконструктована операція на трикуспідальному клапані при аномалії Ебштейна; обґрунтовані нові підходи в тактиці хірургічного лікування атріовентрикулярного септального дефекту, зокрема в дітей із синдромом Дауна.

Наукові праці: “Методы защиты миокарда при радикальной коррекции аномалии Эбштейна” (2001); “Плас­тика септальной створки трикуспидаль­ного клапана при оперативном лечении аномалии Эбштейна” (2001); “Паліативні методи хірургічного лікування аномалії Ебштейна” (2002); “Диференційний підхід до методів лікування гіпертрофічної кардіоміопатії” (2010); “Синдром удлиненного интервала QT и беременность” (2012).

180 років від дня народження психіатра, доктора медицини Івана Олексійовича Сікорського (1842-1919)

Психіатр, засновник дитячої психології та психопатології, доктор медицини (1872), керівник кафедр нервових і психічних хвороб (1885), психіатрії (1903-1918) Київського університету св. Володимира. Засновник Лікарсько-педагогічного інституту для розумово відсталих дітей та Інституту дитячої психології. Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1869). У 1885, дізнавшись, що при Київському університеті запропоновано заснувати кафедру з душевних та нервових захворювань, відмовився від відповідної посади на кафедрі при Московському університеті та був призначений професором Університету св. Володимира. У 1887 ініціював і взяв участь в організації клініки нервових хвороб Університету при Олександрівській лікарні та Київському військовому госпіталі, де читав лекції для студентів. У 1904 створив у Києві Лікарсько-педагогічний інститут для розумово відсталих дітей.

Досліджував особливості, динаміку та специфіку дитячої психології; проблему алкоголізму. Розробив теоретичні та практичні питання загальної психології та теоретичної і клінічної психіатрії.

Наукові праці: “Об успехах медицины в изучении явлений психического мира” (1889); “Душа ребенка” (1899); “Вопросы нервно-психической медицины” (1901); “Всеобщая психология с физиогномикой в иллюстрированном изложении” (1904); “Основы теоретической и клинической психиатрии” (1912).

145 років від дня народження Ольги Петрівни Косач-Кривинюк (1877-1945)

Рідна сестра Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач) – медик за фахом, працювала лікарем на Катеринославщині, перед війною – бібліограф, перекладач (англійська, французька, польська, чеська, скандинавські мови) в Київській медичній бібліотеці (нині Національна наукова медична бібліотека України). Закінчила Жіночий Медичний інститут (1906). У 1906-1908 перебувала в Києві, де брала активну участь у громадському житті (зокрема в “Просвіті”). Не маючи змоги одержати улюблену роботу лікаря на рідному Поліссі, знайшла її в 1910 в Лоцманській Кам’янці біля Катеринослава. Тут вона влаштувалася на посаду земського патронажного лікаря для дітей-сиріт, лікувала й опікувалася психічно хворими та дітьми-сиротами. Крім лікарської практики, займалася літературою, виступала на сторінках преси здебільшого під псевдонімом Олеся Зірка. У 1921 Косачі переїхали до Могилева-Подільського. У цьому місті жила найменша сестра Дора зі своєю сім’єю та матір’ю, тут Ольга розпочала свою нову діяльність – учительську, викладала українську мову. У 1924 повернулася до Києва, де працювала в середній школі № 20. У 1929 залишила педагогічну роботу та перейшла до наукової медичної бібліотеки, де працювала на посаді бібліографа. У 1930-х у Києві почала працювати над літописом – хронологією життя та творчості Лесі Українки. В останні роки свого життя написала цінні спогади про батька та дитинство Лесі Українки.

Авторка мемуарів про родину Косачів: “З моїх споминів” (1963); “З дитячих років Лесі Українки” (1963); “Перебування Лесі Українки в Луцьку” (1963); “Як Леся Українка зложила курс “Стародавньої історії східних народів” (1963); “Повість, що стала драмою” (1943); “Леся Українка. Хронологія життя і творчості” (1970).