Календар медицини

Кравченко Володимир Григорович (1938) – дерматовенеролог, доктор медичних наук (1986), профессор (1987), завідувач кафедри шкірних та венеричних хвороб Української медичної стоматологічної академії (1989-2002). Наукові дослідження присвячені профілактиці хвороб, які передаються статевим шляхом. Автор всесвітньо відомого антисептичного препарату “Цидіпол”, високоефективного лікарського препарату для індивідуальної профілактики сифіліса, гонореї і трихомоніазу.

Народився в смт. Золочеві Харківської обл.; медичну освіту здобув на лікувальному факультеті Харківського медичного інституту (1961); працював на посаді районного дерматовенеролога (1961-1963); навчався в аспіратурі; 1963 – працював на посадах молодшого та старшого наукового співпрацівника (1966-1975) Українського НДІ дерматології та венерології (м. Харків), асистента (1975-1979), доцента (1979-1987), професора (1987-1989) та завідувача (1989-2001) кафедри шкірних та венеричних хвороб Полтавського медичного стоматологічного інституту.

У 1970 р. захистив кандидатську дисертацію «Первично-торпидная гонорея у мужчин и ее эпидемиологическое значение», а в 1985 р. – докторську дисертацію «Разработка средств усовершенствования методов индивидуальной профилактики венерических болезней»; професор (1987); голова Полтавської обласної асоціації дерматовенерологів (з 1989 р.); голова Полтавського осередку та член правління Всеукраїнського лікарського товариства; голова Полтавської обласної організації Міжнародного товариства прав людини; дійсний член Української академії наук (1992);

Заслужений діяч науки і техніки України (2007); автор понад 350 наукових публікацій, зокрема першого неперекладного українськомовного підручника для студентів вищих медичних навчальних закладів «Шкірні та венеричні хвороби» (1995); розробив лікарський препарат для індивідуальної профілактики венеричних хвороб (сифілісу, гонореї, трихомоніазу) – «Цидіпол», який запатентований у низьці країн.

Шалімов Сергій Олександрович (1943) хірург, онколог, доктор медичних наук (1978), профессор (1982), завідувач кафедри торакоабдомінальної хірургії Київського інституту удосконалення лікарів (1980-1991), директор Інституту онкології та радіології (1991-2008). Провів близько 30 тисяч операцій, в 1980 першим у СРСР здійснив надскладну операцію з трансплантації підшлункової залози.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферати дисертацій С.О. Шалімова «Одномоментная пластика пищевода при рубцовой непроходимости и раке» (1978); «Хирургическое лечение непроходимости желчных протоков небластоматозного характера» (1970)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Шалімова С.О., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Абдоминальный ишемический синдром (1986)
2. Кріохірургія органів травлення (2006)
3. Острый панкреатит и его осложнения (1990)
4. Современные состояние проблемы трансплантации органов (1983)
5. Сучасна діагностика і лікування злоякісних пухлин ободової кишки (2004)

Віничук Степан Мілентійович (1933) невролог, доктор медичних наук (1988), професор (1991), заслужений діяч науки і техніки України (2001).

Степан Мілентійович закінчив Київський медичний інститут (1957). Працював лікарем (1957-1961); начальником неврологічного відділення Республіканської лікарні МВС України (1961-1965); у Київському НДІ клінічної медицини (1965-1969); від 1969 – у Національному медичному університеті (Київ): завідувач кафедри нервових хвороб (від 1992), одночасно – декан (1989-1990) і проректор (1990-1994) по роботі з іноземними студентами та міжнародних зв’язків. Науковий керівник неврологічного центру Центральної міської клінічної лікарні Києва та Українського центру розсіяного склерозу (від 1992).

Досліджує судинні захворювання нервової системи, демієлінізуючі захворювання. Розробив системний підхід до вивчення судинних захворювань нервової системи та концепції патогенезу ішемічного інсульту.

Наукові праці: “Збірник тестових питань та задач з нервових хвороб для вищих медичних закладів” (1994); “Актуальні питання патогенезу та лікування судинних і демієлінізуючих захворювань нервової системи” (1995); “Неинвазивные методы исследования в клинике нервных болезней” (1995); “Судинні захворювання головного та спинного мозку” (1996); “Мозковий інсульт (клініко-діагностичні, терапевтичні та прогностичні алгоритми)” (1998); “Роль герпетичної інфекції у розвитку порушень мозкового кровообігу” (1998); “Судинні захворювання нервової системи” (1999); “Розсіяний склероз (клініко-діагностичні та терапевтичні алгоритми)” (2001).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферати дисертацій С.М. Віничука «Мозговое и системное кровоооращение при ишемическом инсульте» (1987); «Некоторые неврологические вопросы лечения больных гипертонической болезньо» (1969)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Віничука С.М., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Гострий ішемічний інсульті (2006)
2. Диашиз при мозговом инсульте (2017)
3. Ишемический инсульт (2003)
4. Неврологія (2008)

Ленгауер Наталія Андріївна (1908-1997) лікар швидкої допомоги, Герой Соціалістичної Праці (1969), головний лікар Київської станції швидкої і невідкладної медичної допомоги (1948-1975). Вперше в СРСР організувала спеціалізовану тромбоемболічну бригаду, виїжджаючу за інфарктними викликами, що істотно знизило смертність від цього захворювання.

Народилася в селищі Кефалівці Херсонської губернії (нині – м. Долинська Кіровоградськи (ол); медичну освіту здобула на стоматологічному факультеті Київського медичного інституту (1934); у 1927-1934 рр. працювала в Київській центральній станції швидкої медичної допомоги на посаді лаборанта; з 1934 р., після закінчення навчання в інституті, працювала на посадах чергового лікаря приймального відділення лікарні «Медсанпраця», помічника старшого лікаря зміни Швидкої допомоги (м. Київ); під час німецькорадянської війни – лікар, заступник начальника медикосанітарної частини Магнітогорського металургійного комбінату.

Після війни (з 1946 р.) працювала в Київській станції швидкої та невідкладної допомоги на посадах лікаря, старшого лікаря та головного лікаря (1948-1975); впровадила спеціалізовані бригади швидкої допомоги – психіатричні, неврологічні, токсикологічні.

Уперше в СРСР організувала спеціалізовану тромбоемболічну бригаду, та виїжджала до хворих з інфарктом міокарда, що істотно знизило летальність від цього захворовання. З 1960 р. Київська станція швидкої допомоги стала Республіканською, а з 1965 р. Всесоюзною школою). Передового досвіду: Заслужений лікар УРСР (1950); Герой Соціалістичної Праці (1969).

Константиновський Георгій Абрамович (1923-1999) гістолог, доктор медичних наук (1970), професор (1984).

Георгій Абрамович закінчив Київський медичний інститут (1947), де відтоді й працював (нині Національний медичний університет): від 1983 – професор кафедри гістології та ембріології.

Вивчав будову, вікові зміни та реактивні властивості оболо­нок і судинних сплетінь головного мозку.

Наукові праці: “К вопросу об иннервации мягкой мозговой оболочки” (1960); “Состояние нервного аппарата оболочек головного мозга при многократных поперечных гравитационных перегруз­ках” (1968); “Нервный аппарат оболочек головного мозга при дву­сторонней перевязке общих сонных артерий” (1976); “Ультраструктура ворсинок сосудистых (хориоидных) сплетений боковых желудочков голов­ного мозга” (1983).

Дишловий Віктор Дем’янович (1928-1997) лікар, антропотехнолог, доктор медичних наук (1964), професор (1970).

Віктор Дем’янович закінчив Саратовський медичний інститут (РФ, 1956). Працював лікарем. 1960-1963 – в Андижанському медичному інституті (Узбекистан); 1963-1965 – ректор Архангельського (РФ), 1968-1989 – завідувач кафедри біології та генетики Київського медичних інститутів; 1989-1994 – генеральний директор Республіканського центру наукової, народної, нетрадиційної медицини та екотехнології; 1994-1997 – головний спеціаліст Інституту психології АПНУ.

Наукова діяльність присвячена пізнанню сутності рівнів організації сучасної людини з метою створення науково обґрунтованих технологій, які б забезпечили розвиток здорової людини та дали можливість реалізувати генетичний і соціальний потенціали. Застосовував інтегральний (медико-біологічний, психолого-педагогічний, соціо-культурний) підхід до вивчення феномену людини. Один із засновників української медичної генетики, організатор служби розвитку здорової дитини.

Наукові праці: “Клітина розкриває таємниці життя” (1973); “Людина. Природа. Місто” (1978); “Генетика – медицині” (1978); “Человек в городе (Об экологических проблемах современного градостроительства)” (1978); “Біосфера і екосистема” (1980).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферати дисертацій В.Д. Дишлового «Материалы к вопросу оо иннерва-ции опухолей» (1962); «К вопросу об иннервации экспериментальных злокачественных опухолей» (1959)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Дишлового В.Д., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Клітина розкриває таємниці життя (1973)
2. Генетика-медицине (1978)
3. Взаимоотношения природы и человека в эпоху научно-технической революции (1976)
4. Биосфера и екосистема (1980)