Календар медицини

Мамчич Володимир Іванович (1938) хірург, доктор медичних наук (1980), професор (1985). Закінчив Івано-Франківський медичний інститут (1962).

Володимир Іванович працював лікарем. Від 1965 – у Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ): у 1989-2010 – завідувач, від 2010 – професор кафедри хірургії та проктології. Голова Асоціації хірургів-гепатологів України (від 1997).

Наукові дослідження присвячені хірургії гепатопанкреатодуоденальної зони шлунково-кишкового тракту, невідкладній, лапароскопічній, судинній хірургії, хірургічній ендокринології, герніології, проктології.

Наукові праці: “Калькулезный холецистит” (1985); “Профилактика желчно-каменной болезни” (1986); “Послеоперационные абсцессы брюшной полости” (1990); “Облитерирующий эндартериит. Клиника, диагностика, лечение” (2007); “Тканесохраняющая высокочастотная электросварочная хирургия” (2009); “Хирургическое лечение гигантских язв желудка” (2014).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Мамича В.І., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Диагностика, профилактика и лечение вызванных бесспоровыми анаэробами и перитонитов, ассоциациями микроорганизмов (1998)
2. Облитерирующий эндартериит (клиника, диагностика, лечении) (2007)
3. Профилактика и основные принципы лечения абдоминальной хирургической инфекции (2003)

Фудель-Осипова Софія Іванівна (1898-1987) фізіолог, доктор медичних наук (1953), професор, завідувачка кафедри нормальної фізіології Київського медичного інституту (1944-1946 і 1953-1955), лабораторій Інституту геронтології (1959-1964) та Інституту гігієни і токсикології пестицидів і пластичних мас в Києві (1964-1982).

Софія Іванівна закінчила Київський медичний інститут (1922). Від 1931 р. – керівник організованої нею фізіологічної лабораторії в Інституті охорони материнства і дитинства та водночас асистент кафедри нормальної фізіології Київського медичного інституту.

Перші наукові праці були присвячені електрофізіологічним методам визначення швидкості поширення збудження в нерві та характеристиці фаз нерва і м’яза (1937-1941).

У 1953 р. захистила докторську дисертацію “Об основных физиологических свойствах нервного процесса, определяющих его функциональную роль”. З 1956 р. перебувала у відрядженні в Індії (м. Делі), де проводила консультативну роботу серед лікарів, читала лекції з фізіології. Була обрана почесним членом товариства невропатологів Індії.

Наукові праці: “Капиллярное кровообращение у человека при физической дозированной работе” (1941); “Старение нервно-мышечной системы” (1968); “Физиолого-биохимический механизм действия пестицидов” (1981).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Фудель-Осипової С.І.
«Об основных физиологических свойствах нервного процесса, определяющих его функциональную роль» (1951)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Фудель-Осипової С.І., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Физиолого-биохимический механизм действия пестицидов (1981)
2. Старение нервно-мышечной системы (1968)

Бруско Антон Тимофійович (1938-2016) патоморфолог, доктор медичних наук (1986), професор (1992).

Антон Тимофійович народився в с. Прутівка Дзержинського району Житомирської обл.; медичну освіту (з відзнакою) здобув у Кишинівському медичному інституті (1962). Працював на посадах лікаря та заступника головного лікаря Ніспоренського району Молдовської РСР (1962-1967); навчався в аспірантурі (1967-1970) та працював на посадах молодшого наукового співпрацівника, старшого наукового співпрацівника, керівника (з 1990 р.) відділу патоморфології і патофізіології Інституту травматології та ортопедії НАМН України. У 1972 р. захистив кандидатську дисертацію «Динамика морфологических изменений и васкуляризации коленного сустава после артропластики (экспериментальное исследование)», а в 1985 р. – докторську дисертацію «Изменения организации длинных костей под влиянием функциональной перегрузки (экспериментально-клиническое иссле-дование)»; професор (1992); автор близько 300 наукових публікацій, зокрема 8 монографій, посібника та 15 авторських свідоцтв на винаходи.

Основні напрями наукової діяльності: мікроциркуляція в життєдіяльності кісткових тканин у нормі та патології, функціональні, фізіологічні та патологічні перебудови кісток, зрощення й перебудова кісткових трансплантатів, дегенеративно-дистрофічні ураження суглобів.

Наукові праці: “Биомеханические условия активации остеогенеза: Эксперим.-морфол. исследование” (1994); “Функциональная перестройка кости в условиях перегрузки. Патологическая перестройка” (1996); “Изменения в скелете при воздействии нагрузки” (1997); “Экспериментально-теоретическое обоснование механизма трофического влияния функции на структурную организацию кости. Физиологическая перестройка” (1999); “Перспективы использования стеклокерамики, содержащей биологический гидроксилапатит для восстановления костной ткани” (2000).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферати дисертацій Бруско А.Т. 
«Изменения структурной организации длинных костей под влиянием функциональной перегрузки» (1985); «Динамика морфологических изменений и васкуляризации коленного сустава после артропластики» (1972)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці А.Т. Бруско, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
Функциональная перестройка костей и ее клиническое значение (2005)

Козинець Георгій Павлович (1948) хірург, комбустіолог, доктор медичних наук (1993), професор (1997), заслужений діяч науки і техніки України (2011).

Георгій Павлович закінчив Київський медичний інститут (1973). Відтоді працював у Київському НДІ гематології та переливання крові: від 1980 – ст. н. с.; від 1986 – в Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ): від 2007 – завідувач кафедри комбустіології та пластичної хірургії.

Наукові дослідження присвячені інтенсивній терапії та хірургічному лікуванню тяжких опіків і їх наслідків, зокрема вивчає патогенез і проблеми лікування опікового шоку, гострої опікової токсемії, септикотоксемії, сепсису, опікової реконвалесценції; механізми гемодинамічних порушень, порушень транспорту кисню, показники системи неспецифічної резистентності й імунологічної реактивності, механізми розвитку запальної реакції, ранового процесу.

Наукові праці: “Экстракорпоральная и интракорпоральная гемокоррекция и детоксикация при лечении ожоговой болезни” (2003); “Ожоговая интоксикация. Патогенез, клиника, принципы лечения” (2004); “Экстракорпоральная и интракорпоральная гемокоррекция и детоксикация при лечении травматической болезни” (2004); “Энтеросорбция при ожоговой болезни” (2009); “Методи консервативної та хірургічної реабілітації у постраждалих з наслідками опіків” (2010).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Козинця Г.П. 
«Диагностика и лечение кислородной недостаточности при ожоговой септикотоксемии» (1979); «Патогенетическое обоснование различных методов дезинтоксикации при ожоговой болезни и влияние их на течение раненого процесса» (1992)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Г.П. Козинця, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Ожоговая интоксикация: Патогенез, клиника, принципы лечения (2004)
2. Энтеросорбция при ожоговой болезни (2009)

Болярський Микола Миколайович (1878-1939) хірург, уролог, анатом, клініцист, доктор медицини, професор, один із організаторів охорони здоров’я на Поділлі. Один із засновників Вінницького медичного інституту, організував кафедру госпітальної хірургії і очолив кафедру факультетської хірургії Вінницького медичного інституту. Напрями наукових досліджень: серцево-судинна хірургія, лікування травматичних ушкоджень печінки, хірургія жовчних шляхів.

Микола Миколайович народився на хуторі Дерновський Шадринського повіту Пермської губернії, медичну освіту (з відзнакою) здобувна медичному факультеті Юріївського університету (1906). Працював на посаді практичного лікаря (1905-1906); навчався у Військово-медичній академії (м. С.- Петербург, 1907-1910); працював на посаді хірурга в Обухівській лікарні (м. С. – Петербург, 1907-1914).

У 1910 р. захистив докторську дисертацію «К вопросу о травматических повреждениях печени». Під час Першої світової війни – старший (головний) лікар Кауфманського шпиталю Червоного Хреста (1914-1917); з 1917 р., після розформування зазначеного шпиталю, працював у Вінницькій Пироговській лікарні на посадах хірурга (1917-1918), завідувача хірургічного відділення (з 1918 р.) та головного лікаря (до 1939 р.).

Один із ініціаторів відкриття Вінницького медичного інституту, в якому був першим завідувачем навчальної частини, першим заступником директора інституту з науково-навчальної та адміністративної частини. Перший декан зазначеного інституту, професор (1934).

У 1934-1939 рр. – очолював кафедру факультетської хірургії Вінницького медичного іституту: у 1937 р. за ініціативою Болярського на базі Пироговської лікарні була заснована кафедра шпитальної хірургії цього ж інституту.

Автор 58 наукових публікацій та понад 50 доповідей на Пироговських, Всесоюзних та Всеукраїнських зʼїздах хірургів і засіданнях наукових товариств.

Основні напрями наукової діяльності: серцево-судинна хірургія, лікування травматичних пошкоджень печінки, хірургія жовчних шляхів, лікування апендициту, перитоніту, сечостатевих нориць, кісткова пластика.

Брав активну участь у збереженні тіла М. І. Пирогова, Пироговської садиби та прийнятті рішення про відкриття музею М.І. Пирогова, як позаштатний інспектор брав участь в організації хірургічної допомоги, розширенні мережі лікувальних закладів та покращенні медичної допомоги сільському населенню Вінничини.

Амосов Микола Михайлович (1913-2002) кардіохірург, біокібернетик, академік Національної академії наук України (1969) та Національної академії медичних наук України (1993), член-кореспондент Академії медичних наук СРСР (1961), доктор медичних наук (1953), професор (1954), директор Інституту серцево-судинної хірургії (1983-88). Один з основоложників легеневої та серцевої хірургії в колишньому СРСР. Розробив нові методи операцій на легенях, хірургічного лікування пороків серця. Першим в світі створив і впровадив в практику протитромбічні протези серцевих клапанів. Автор оригінальних апаратів штучного кровообігу. Організував в Україні центр серцево-судинної хірургії. Основоложник української школи біомедичної та психологічної кібернетики. Під його керівництвом проведені фундаментальні дослідження систем саморегуляції серця і розробка питань машинної діагностики хвороб серця, розробка і побудова фізіологічної моделі “внутрішнього середовища організму”, моделювання на ЕОМ основних психічних функцій і деяких соціально-психологічних механізмів поведінки людини.

Микола Михайлович народився в с. Ольхово (тепер – Вологодської обл.). У 1932 р. закінчив Череповецький механічний технікум. Працював на посаді змінного механіка на електростанції в м. Архангельську. З 1934 р. навчався у Всесоюзному заочному індустріальному інституті, який закінчив (з відзнакою) у 1940 р..

Медичну освіту (з відзнакою) здобув в Архангельському медичному інституті (1939). Працював на посаді ординатора-хірурга Череповецької міжрайонної лікарні. Під час німецько-радянської війни – провідний хірург польвого шпиталю. Після демобілізації працював завідувачем головного операційного блоку Інституту швидкої допомоги імені М. В. Скліфосовського.

Захистив кандидатську дисертацію, присвячену первинній обробці поранення колінного суглоба, від 1952 р. керівник клініки грудної хірургії, а з 1968 р.-заступник директора з наукової роботи Українського НДІ туберкульозу та грудної хірургії імені Ф. Г. Яновського. У 1953 р. захистив докторську дисертацію «Гіневмонектомія і резекція легень при туберкульозі». З 1955 до 1970 р. очолював кафедру грудної хірургії Київського інституту удосконалення лікарів; з 1960 р. до 1990 р. керував відділом біокібернетики Інституту кібернетики АН УРСР (м. Київ). У 1983 р. керовану М. М. Амосовим Клініку торакальної хірургії було реорганізовано в Інститут серцево-судинної хірургії (нині – Національний Інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України), першим директором якого був призначений М. М. Амосов.

З 1988 р. – почесний директор зазначеного інституту; академік НАН України (1969); академік АМН України (1993); член-кореспондент РАМН; неодноразово обирався депутатом Верховної ради СРСР; член багатьох міжнародних наукових товариств; член редакційних колегій та рад низки вітчизняних та зарубіжних фахових журналів; заслужений діяч науки УРСР (1955); лауреат Ленінської премії (1961), Державних премій України (1978, 1988), Герой Соціа-лістичної Праці (1973).

Автор 672 публікацій, зокрема 19 монографій.Науковий консультант та керівник 40 докторських і 150 кандидатських дисертацій. Основні напрями наукової діяльності – торакальна хірургія та біокібернетика. У 1955 р. вперше в Україні почав хірургічне лікування вад серця. У 1963 р. вперше в СРСР виконав протезування мітрального клапана.

У 1965 р. створив і вперше у світі впровадив у хірургічну практику антимікробні протези серцевих клапанів; розробив ряд нових методів хірургічного лікування вад серця, оригінальні моделі апаратів штучного кровообігу. Під керівництвом М. М. Амосова були проведені дослідження систем саморегуляції серця, розроблено методи машинної діагностики захворювань серця, створено фізіологічну модель «внутрішнього середовища організму» людини, змодельовані на електронно-обчислювальній машині основні психічні функції та деякі соціально-психологічні механізми поведінки людини.